Житомирський апеляційний суд
Справа №291/1188/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/1004/25
Категорія ч.1 ст.122 КК України Доповідач ОСОБА_2
17 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 (дистанційно),
захисника ОСОБА_8 (дистанційно),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12023060480001452 за апеляційною скарг ою обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Ружинського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Дуванка, Золочівського району Харківської області, громадянки України, українки, з середньою освітою, непрацюючої, зареєстрованої та проживаючої в АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України,
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_7 не оспорюючи фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, установлених судом, кваліфікації дій та доведеності її вини, просить вирок суду змінити та призначити їй покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік та звільнити її від відбування покарання на підставі ст.75 КК України з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік. Вважає, що вирок суду підлягає зміні у вказаній частині у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через суворість. Зазначає, що призначаючи покарання, суд першої інстанції не врахував належним чином, що вона раніше не судима, за місцем проживання характеризується позитивно, є волонтером БФ « Святої Ольги», має підсобне господарство (худобу), повністю відшкодувала потерпілій матеріальні збитки, заподіяні внаслідок вчинення нею неправомірних дій, шляхом направлення потерпілій грошового переказу на суму 4600 грн. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що вона визнала свою вину та щиро розкаялася, при цьому вважає, що потерпіла надала суду неправдиві покази відносно неприязних стосунків між ними.
В запереченні на апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 , яка надійшла від потерпілої ОСОБА_9 , йдеться про безпідставність доводів апелянта та про залишення вироку суду без зміни.
Вироком Ружинського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та призначено їй покарання у виді обмеження волі строком 1 (один) рік.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_7 не обирався.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 встановлено обчислювати з дня прибуття і постановки її на облік у виправному центрі.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди 4602, 31 грн. та в рахунок відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди 50 000 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, 12 вересня 2023 близько 11 год. 30 хв. у ОСОБА_7 , яка перебувала поруч домогосподарства АДРЕСА_1 , на грунті довготривалих неприязних відносин, виник злочинний умисел направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .
В цей день, час та місці з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , зайшла на територію домогосподарства АДРЕСА_1 , де в той час перебувала ОСОБА_9 та побачивши останню направилась до неї.
Після чого, за допомогою металевої миски, котру ОСОБА_7 принесла з собою, остання умисно нанесла один удар по тім'яній ділянці голови потерпілої ОСОБА_9 .
Без розриву в часі, в той самий день час та місці, за вказаних обставин, ОСОБА_7 , продовжуючи свої протиправні дії направленні на спричинення тілесних ушкоджень, нанесла не менше семи ударів ОСОБА_9 в ділянку лівого ключичноґо з'єднання, лівого плеча, ліктя лівої руки, грудної клітини та по обох гомілок, чим спричинила ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому акромінального кінця лівого ключичного з'єднання, забійної рани тім'яної ділянки голови, забійних саден лівого плеча, лівого ліктя, грудної клітки, обох гомілок, що в своїй сукупності відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості.
Таким чином, ОСОБА_7 заподіяла умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, як такого, що не є небезпечним для життя, і не потягло наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КК України.
Потерпіла ОСОБА_9 та її представник ОСОБА_10 , будучи належним чином повідомлені про час та місце апеляційного розгляду, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися. Клопотань про відкладення апеляційного розгляду не заявляли.
Заслухавши доповідача, доводи захисника ОСОБА_8 та обвинуваченої ОСОБА_7 в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_7 в умисному середньої тяжкості тілесному ушкодженні, тобто умисному ушкодженні, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст.121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та в апеляційній скарзі не оспорюється. Дії обвинуваченої ОСОБА_7 за ч.1 ст.122 КК України кваліфіковані правильно.
Вина обвинуваченої ОСОБА_7 підтверджується матеріалами кримінального провадження, які були перевірені судом першої інстанції та яким була надана належна оцінка.
Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_7 суд першої інстанції виходив із загальних засад призначення покарання - ст. 65 КК України, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів, дані про особу обвинуваченої, обставини, що пом'якшують та обтяжують її покарання.
Обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_7 судом першої інстанції не встановлено.
Також, суд першої інстанції врахував дані про особу ОСОБА_7 , яка раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, на утриманні неповнолітніх дітей не має, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, згідно характеристики з місця проживання ніде не працює, проживає одна, Дерганівський старостинський округ компрометуючими матеріалами на ОСОБА_7 не має.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що свою винуватість у вчиненні даного кримінального правопорушення ОСОБА_7 визнала формально, враховуючи, що злочин вчинено проти особи похилого віку та завдані збитки не відшкодовані.
З урахуванням зазначених обставин та даних про особу обвинуваченої, суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі в розмірі наближеному до мінімального, передбаченому санкцією ч.1 ст.122 КК України, та дійшов висновку, що призначене покарання буде необхідним та достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченої і сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд та вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання є справедливим і відповідним меті покарання, передбаченої ч.2 ст.50 КК України.
Доводи апелянта про те, що потерпіла надала суду неправдиві покази відносно неприязних стосунків між ними, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки будь-яких належних доказів на підтвердження даного факту обвинувачена ОСОБА_7 ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надала.
Доводи обвинуваченої ОСОБА_7 про те, що вона раніше не судима, за місцем проживання характеризується позитивно, є волонтером БФ «Святої Ольги», має підсобне господарство (худобу), визнала свою вину, щиро розкаялася, а також те, що вона повністю відшкодувала потерпілій матеріальні збитки в розмірі 4600 грн., що на її думку свідчить про можливість застосування відносно неї положень ст.75 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки всі дані про особу обвинуваченої, наявні на момент ухвалення оскаржуваного вироку, були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.
Долучений до апеляційної скарги чек переказу грошових коштів на суму 4600 грн. від 11.10.2025, на переконання колегії суддів не може свідчити про отримання потерпілою ОСОБА_9 грошових коштів на відшкодування матеріальної шкоди.
Крім того, в своєму запереченні на апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 , потерпіла ОСОБА_9 повідомила, що грошових коштів в розмірі 4600 грн. від обвинуваченої вона не отримувала. Більш того, обвинувачена ОСОБА_7 перед нею навіть не вибачилася, а навпаки показує непристойні жести на насміхається над нею.
З огляду на наведене, зазначені доводи обвинуваченої, на переконання колегії суддів, не є визначальними для вирішення питання можливості застосування до неї положень ст.75 КК України та звільнення її від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку, враховуючи відсутність пом'якшуючих обставин та відношення обвинуваченої до вчиненого відносно особи похилого віку.
Таким чином, з урахуванням даних про особу обвинуваченої ОСОБА_7 , яка раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, на утриманні неповнолітніх дітей не має, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, згідно характеристики з місця проживання ніде не працює, свою вину визнала формально з метою пом'якшення покарання, її відношення до вчиненого, того, що остання не вибачилась перед потерпілою та завданої матеріальної та моральної шкоди до теперішнього часу повністю не відшкодувала, колегія суддів не вбачає підстав для застосування положень ст.75 КК України при призначенні покарання обвинуваченій.
Таким чином, переконливих аргументів, які б давали підстави для застосування положень ст.75 КК України чи ставили під сумнів законність та вмотивованість рішення суду першої інстанції при призначенні обвинуваченій покарання в апеляційній скарзі не наведено.
Також, колегія суддів звертає увагу, що виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Норми кримінального закону України наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави.
З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з призначеним судом першої інстанції покаранням обвинуваченій та вважає, що воно буде достатнім для перевиховання та виправлення обвинуваченої, попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Призначене обвинуваченій ОСОБА_7 покарання не можна визнати явно несправедливим та таким, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченої внаслідок суворості.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_7 є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Ружинського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: