печерський районний суд міста києва
760/28967/24
1-кп-6/25
18 грудня 2025 року м. Київ
Печерський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
кримінальне провадження № 62024000000000720 від 16 серпня 2024 року за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 206-2, ч. 1 ст. 361-2 КК України;
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 206-2 КК України;
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 361-2, ч. 2 ст. 362 КК України;
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 361-2 КК України, -
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_7 ; захисники: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , обвинувачені: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
Під час судового розгляду прокурор звернувся до суду із клопотанням про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 , оскільки вважає, що існують ризики такі як: -переховуватися від суду оскільки один із злочинів, який інкримінують останньому є тяжким, та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років та будучи обізнаним про покарання, що йому загрожує за інкриміновані злочини для уникнення покарання може виїхати на тимчасово окуповану територію; - незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, цей ризик виражається у тому, що ОСОБА_3 будучі на волі може надавати невстановленим співучасникам злочинів порад та вказівок стосовно знищення слідів злочинів, завуальованого спілкування в телефонних розмовах з використанням маршрутизаторів та месенджерів на базі соціальних мереж, які неможливо відслідкувати гласними чи негласними засобами контролю іншим, невстановленим на даний час особам, які причетні до вчинення вказаних тяжких злочинів; - вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити кримінальні правопорушення, у яких обвинувачується, в тому числі з метою прикриття своєї злочинної діяльності. Застосування до ОСОБА_3 іншого запобіжного заходу, окрім тримання під вартою не зможе запобігти вищевказаним ризикам та забезпечити належне виконання ним процесуальних обов'язків.
Захисник ОСОБА_8 проти задоволення клопотання прокурора заперечував, зазначаючи, що пред'явлене ОСОБА_3 обвинувачення не ґрунтується на доказах, які в своїй сукупності можуть свідчити про вчинення ним інкримінованих кримінальних правопорушень, а наведені у клопотанні прокурора ризики не підтверджуються жодними доказами. Також зазначив, що у клопотанні не обґрунтовано недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, а раніше визначений розмір застави є завідомо непомірним для обвинуваченого. За такого, захисник клопотав про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку захисника.
Вислухавши учасників судового провадження, суд приходить до наступних винсовків.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 , судом враховується наступне.
ОСОБА_3 обвинувачується у протиправному заволодінні майном підприємства за участю з іншими особами, із заподіянням великої шкоди, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 206-2 КК України, що є тяжким злочином, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 10 років із конфіскацією майна, а також у несанкціонованому розповсюдженні інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в автоматизованих системах, або на носіях такої інформації, створеної та захищеної відповідно до чинного законодавства, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 1 ст. 361-2 КК України, за вчинення якого караються штрафом від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до двох років.
Тяжкість можливого покарання у виді тривалого строку позбавлення волі переконують суд в тому, що ОСОБА_3 може вживати заходів щодо переховування від суду з метою уникнення можливої кримінальної відповідальності.
За таких обставин існують достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити спроби переховуватись від суду, тобто наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, суд врахував, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення у співучасті, що за своєю природою передбачає зв'язки між її учасниками, розподіл ролей та узгодженість дій. Перебуваючи на волі, обвинувачений, маючи усталені контакти з іншими співучасниками, може використовувати їх для координації поведінки та узгодження показань, інших обвинувачених а також для впливу на свідків, які ще не допитані судом. Така процесуальна вразливість свідків у поєднанні з організованим характером злочинної діяльності створює реальний, а не гіпотетичний ризик незаконного впливу на них.
Отже, наявні підстави вважати, що ОСОБА_3 , перебуваючи на волі, може впливати на інших обвинувачених та свідків у цьому кримінальному провадженні, що відповідає ризику, передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, прокурором не доведений, а тому враховувати його при прийняті рішення не доцільно.
Оцінюючи вищевказані обставини, суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
На думку суду ризики переховування ОСОБА_3 від суду, незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, продовжують існувати, що виправдовує його тримання під вартою та унеможливлює застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Водночас саме те, що злочин віднесений до категорії особливо тяжких, вимагає від суду пошуку балансу між інтересами правосуддя та правами людини: з одного боку - врахування високих ризиків, притаманних такій категорії злочинів, а з іншого - обов'язку забезпечити пропорційність запобіжного заходу.
У цьому контексті визначення застави як альтернативного заходу дозволяє досягти належної рівноваги, оскільки гарантує виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків і водночас не створює надмірного втручання у його право на свободу.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні грошових коштів у дохід держави з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Застава виступає майновою гарантією належної процесуальної поведінки особи та альтернативою триманню під вартою у випадках, коли її застосування є достатнім для запобігання ризикам, визначеним ст. 177 КПК України.
У даному кримінальному провадженні суд, продовжуючи щодо обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, одночасно вважає визначити розмір застави, що на даний час відповідає вимогам закону та є альтернативним заходом, який може бути застосований у разі її внесення.
Суд виходить із того, що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який за своєю природою не може перетворюватися на приховану форму покарання до ухвалення обвинувального вироку.
У цьому контексті тривале, перебування обвинуваченого під вартою змінює саму якість застосованого запобіжного заходу: із тимчасового процесуального засобу він фактично набуває рис остаточного втручання у право на свободу. Такий стан речей вимагає від суду переоцінки співмірності обмежень, що застосовуються, із цілями кримінального провадження.
Суд зазначає, що застава за своєю правовою природою є альтернативою триманню під вартою, інструментом балансу між інтересами правосуддя та правом особи на свободу. Водночас застава не може мати карального характеру або бути недосяжною за своєю суттю, оскільки у такому разі вона втрачає своє процесуальне призначення і перетворюється на формальну декларацію.
З огляду на тривалість перебування обвинуваченого під вартою, принцип розумності строків та необхідність збереження справедливого балансу між публічним інтересом і правами людини, суд приходить до висновку, що зменшення розміру застави є виправданим та пропорційним заходом. Такий підхід відповідає ідеї правової держави, у якій свобода людини не може бути поставлена у залежність від надмірного та фактично непереборного фінансового тягаря.
Беручи до уваги усе вищезазначене, суд дійшов висновку, продовжити ОСОБА_3 строк тримання під вартою, проте минулий визначений розмір застави суд вважає за доцільним зменшити.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 49, 54, 131, 170-172, 176-178, 183, 193-194, 196-197, 314-317, 331, 372 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора - задовольнити частково.
Продовжити ОСОБА_3 , строк тримання під вартою до 18 лютого 2026 року.
Визначити ОСОБА_3 заставу у розмірі 5 285 (п'яти тисяч двохста вісімдесяти п'яти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 16 002 980 (шістнадцять мільйонів дві тисячі дев'ятсот вісімдесят) гривень.
Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві: отримувач: ТУ ДСАУ в м. Києві; ЄДРПОУ: 26268059; МФО: 820172; банк: Державна казначейська служба України, м. Київ; р/р UA128201720355259002001012089.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою протягом дії ухвали.
У разі внесення застави, зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_3 прибувати до суду за першою вимогою, а також строком до 18 лютого 2026 року виконувати наступні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України: не відлучатися із Київської області без дозволу суду; утримуватися від спілкування з приводу обставин інкримінованих злочинів з обвинуваченими ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та потерпілим ПрАТ «Київміськбуд», в особі віце-президента ОСОБА_20 у вказаному кримінальному провадженні; здати на зберігання до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.
З моменту внесення застави обвинувачений ОСОБА_3 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У іншій частині вимог клопотання прокурора - відмовити.
Строк дії ухвали визначити до 18 лютого 2026 року.
Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів.
Суддя ОСОБА_21