Провадження № 2/712/4155/25
Справа № 712/10622/25
19 грудня 2025 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді - ПИРОЖЕНКО С.А.
при секретарі - ШЕВЧЕНКО О.П.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Черкаської міської ради (адреса: м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького 36), третя особа: Перша черкаська державна нотаріальна контора (адреса: м. Черкаси, вул. вул. Хрещатик 255) про встановлення факту смерті та визнання права власності на спадкове майно,
Позивач звернувся з позовом до відповідача про встановлення факту смерті та визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на те, що згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Соснівського районного управління юстиції м. Черкаси Черкаської області 17 липня 2001 року, ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин України ОСОБА_4 помер в російській федерації, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого не в Україні, без проставлення апостилю.
До складу спадщини після померлого ОСОБА_4 увійшла квартира АДРЕСА_2 .
18.04.2025 він звернувся до Першої черкаської державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану квартиру АДРЕСА_2 . На підставі вказаної заяви позивача Перша черкаська державна нотаріальна контора завела спадкову справу № 169/2025.
03.06.2025 державний нотаріус Першої черкаської державної нотаріальної контори Шалденко Л.В. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Постанова мотивована тим, що до документів виданих на території росії при їх пред'явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем, відповідно до вимог Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів 1961 року, яка є чинною у відносинах України та росії.
Заявник, будучи сином ОСОБА_4 являється єдиним спадкоємцем останнього, оскільки інші спадкоємці у встановлений законом строк із заявами про прийняття спадщини не звернулись.
Вказує, що позбавлений можливості отримати свідоцтво про смерть його батька у відділі державної реєстрації актів цивільного стану, через те, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території російської федерації в Смоленській області в м. Вязьма, тобто факт смерті відбувся в момент проживання в країні, яка наразі є територією країни-агресора, а медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті - відсутній
На теперішній час позивач бажає успадкувати майно, але реалізувати своє право не в змозі.
Встановлення факту смерті батька має для позивача юридичне значення, оскільки від встановлення цього факту безпосередньо породжуються юридичні наслідки, від яких залежить вирішення питання щодо оформлення його спадкових прав.
У зв'язку з цим, просить встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Томськ, росія, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території російської федерації в Смоленській області в м. Вязьма; визнати за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, яке залишилось після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та складається з квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 84,4 кв.м.
Ухвалою від 12 серпня 2025 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з призначенням по справі підготовчого судового засідання.
Ухвалою від 20 листопада 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача адвокат Гудзь О.С. до судового засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача до судового засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, щодо позовних вимог по клався на розсуд суду.
Представник третьої особи до судового засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.
У зв'язку з неявкою сторін фіксація технічними засобами відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України не здійснювалася.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.
Судом встановлено, що згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Соснівського районного управління юстиції м. Черкаси Черкаської області 17 липня 2001 року, ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин України ОСОБА_4 помер в російській федерації, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого не в Україні, без проставлення апостилю.
До складу спадщини після померлого ОСОБА_4 увійшла квартира АДРЕСА_2 .
18.04.2025 ОСОБА_2 звернувся до Першої черкаської державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану квартиру АДРЕСА_2 . Вищевказану спадщину ОСОБА_2 прийняв та просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом. На підставі вказаної заяви позивача Перша черкаська державна нотаріальна контора завела спадкову справу № 169/2025.
03.06.2025 державний нотаріус Першої черкаської державної нотаріальної контори Шалденко Л.В. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Постанова мотивована тим, що до документів виданих на території росії при їх пред'явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем, відповідно до вимог Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів 1961 року, яка є чинною у відносинах України та росії.
З матеріалів спадкової справи, наданої до суду Першою черкаською державною нотаріальною конторою, вбачається, що заявник, будучи сином ОСОБА_4 , являється єдиним спадкоємцем останнього, оскільки інші спадкоємці у встановлений законом строк із заявами про прийняття спадщини не звернулись.
При цьому, заявник позбавлений можливості отримати свідоцтво про смерть його батька у відділі державної реєстрації актів цивільного стану, через те, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території російської федерації в Смоленській області в м. Вязьма, тобто факт смерті відбувся в момент проживання в країні, яка наразі є територією країни-агресора, а медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті - відсутній.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» підставою для проведення державної реєстрації є документ встановленої форми про смерть, виданий закладом охорони здоров'я або судово медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. Згідно п. 14 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5, зі змінами, у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться будь-яким органом державної реєстрації актів цивільного стану за зверненням заявника.
Відповідно п. 1 Розділу 5 «Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні», затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000, підставою для державної реєстрації смерті є: лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024; фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024; лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до ч.ч. 4,7 глави 1 розділу ІІ вищевказаних Правил, у державній реєстрації актів цивільного стану може бути відмовлено, якщо державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України; державна реєстрація повинна проводитись в іншому органі державної реєстрації актів цивільного стану; з проханням про державну реєстрацію звернулась недієздатна особа або особа, яка немає необхідних для цього повноважень. Документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно роз'яснень, викладених у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Відповідно ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» у редакції від 23.12.2022, документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. На час дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, ст. 13 даної Конвенції було передбачено, що документи, які на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за встановленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Крім того, документи, які на території однієї з сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних сторін доказовою силою офіційних документів. 23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 №2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993». Цим Законом передбачено зупинення у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України 22.01.1993 та Протоколу 1997 року до Конвенції, вчиненого від імені України 28.03.1997 та вихід України з Конвенції від 22.01.1993 та Протоколу від 28.03.1997. Так, дія Конвенції від 22.01.1993 та Протоколу від 28.03.1997 зупинена з 27.12.2022.
На теперішній час позивач бажає успадкувати майно, але реалізувати своє право не в змозі.
Статтями 1 та 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб інтересів держави.
Згідно ст.ст. 15,16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку. Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.
Згідно ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до п. 2 Постанови ВСУ №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Таким чином, позивач є спадкоємцем та прийняв спадщину після смерті спадкодавця, про що написав відповідну заяву нотаріусу.
Встановлення факту смерті батька має для позивача юридичне значення, оскільки від встановлення цього факту безпосередньо породжуються юридичні наслідки, від яких залежить вирішення питання щодо оформлення його спадкових прав.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги щодо встановлення факту смерті спадкодавця підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У відповідності до вимог ст.ст.1217, 1223 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або законом. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування одержують особи, зазначені у статтях 1261-1265 ЦК України.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.
Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її.
Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного суду України N 5 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», діями ж, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подача ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття.
Згідно ч. 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно із ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Частина 1 ст. 55 Конституції України, яка передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені чи порушуються, створені чи створюються перешкоди для їх реалізації чи мають місце інші обмеження прав і свобод.
Нормами статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому одним із способів такого захисту може бути і визнання права власності.
Отже, виходячи із вищезазначених норм чинного законодавства, єдиним вірним способом захисту права на спадкове майно позивача є визнання за позивачем право власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, яке залишилось після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та складається з квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 84,4 кв.м, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині також підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст. ст.ст.12,13,200,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст. 328, 1216-1218 ЦК України, суд -
Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Томськ, росія, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території російської федерації в Смоленській області в м. Вязьма.
Визнати за ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, яке залишилось після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та складається з квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 84,4 кв.м.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.