Справа № 159/4658/25
2/703/1855/25
22 грудня 2025 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Биченка І.Я.
за участю секретаря судового засідання Литвин Г.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Ковельського міськрайонного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 63039,54 польських злотих за договором позики від 02 лютого 2023 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 лютого 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 передав відповідачу грошові кошти у сумі 65000.00 польських злотих. За умовами договору відповідач повинен був повернути отримані кошти до 01 липня 2023 року.
Частину боргу згодом було погашено і заборгованість склала 59439.00 польських злотих.
12 лютого 2025 року та, повторно, 19 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із вимогами про погашення заборгованості, де зазначив про необхідність повернення боргу у розмірі 59439.00 протягом 10 календарних днів з моменту отримання вимог.
Оскільки ОСОБА_2 борг не повернув, ОСОБА_1 звернувся до нього із повторною вимогою про погашення заборгованості, де зазначив про борг у розмірі 59439.00 польських злотих і просив здійснити оплату протягом 10 календарних днів з моменту отримання вимоги.
Позивач стверджує, що відповідач добровільно позичені кошти не повертає та продовжує ними користуватись. В зв'язку з цим, просив стягнути з нього борг в сумі 63039.54 польських злотих з яких 59439.00 польських злотих основного боргу.
Також відповідач зобов'язаний, відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України, сплатити позивачу 3% річних у сумі 3600.54 польських злотих.
Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 липня 2025 року справу передано за підсудністю до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 28 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 17 вересня 2025 року відкрито провадження по справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 22 жовтня 2025 року судові засідання з розгляду цивільної справи № 159/4658/25 постановлено проводити за участю представника позивача ОСОБА_3 в режимі відеоконференцзв'язку.
Ухвалою суду від 22 жовтня 2025 року підготовче судове засідання по справі відкладено у зв'язку з неявкою відповідача.
Ухвалою суду від 05 листопада 2025 року підготовче судове засідання по справі відкладено у зв'язку з клопотанням представника позивача та неявкою відповідача.
Ухвалою суду від 13 листопада 2025 року підготовче судове засідання по справі закрито. Справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 03 грудня 2025 року судове засідання по справі відкладено у зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача.
В судове засідання представник позивача не з'явився, у наданій суду позовній заяві представник позивача просив розгляд справи проводити без його участі та участі позивача, на задоволенні позову наполягав, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву, зважаючи на те, що позивач не висловив своїх заперечень проти заочного розгляду справи, розгляд справи проведено в порядку заочного розгляду, передбаченого гл. 11 ЦПК України, про що судом постановлено ухвалу.
Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд доходить наступного висновку.
Судом установлено, що 02 лютого 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики.
Відповідно до договору позики ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 65000 польських злотих, які зобов'язався повернути до 01 липня 2023 року.
Факт отримання відповідачем грошових коштів у сумі 65000 польських злотих підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 02 лютого 2023 року, оригінал якої приєднано до матеріалів справи.
Позивач стверджує, що частину грошових коштів відповідачем було повернуто, відтак заборгованість склала 59439.00 польських злотих.
12 лютого 2025 року та ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із вимогою про погашення заборгованості протягом 10 днів з моменту отримання зазначеної вимоги.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 у встановлений строк борг не повернув, ОСОБА_1 повторно звернувся до нього із вимогою про погашення заборгованості.
Однак вимоги позивача залишилися без задоволення.
Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до положень ст.11 ЦК України договір є основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
У разі встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19).
Суд зазначає, що наявність оригіналу розписки у позивача, який було безпосередньо досліджено судом в ході розгляду справи та приєднано до матеріалів справи, згідно з положеннями статті 545 ЦК України вказує на те, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Тлумачення абз.1 ч.1 ст.1046, абз.1 ч.1 ст. 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики і в іноземній валюті.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зроблено висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 373/2054/16-ц в постанові від 16.01.2019 р. відступила від правової позиції ВСУ у справі № 6-79цс14 і від позиції ВС у справі №308/3824/16-ц (щодо обов'язкового визначення грошового зобов'язання у національній валюті незалежно від того, що за договором позики предметом позики була іноземна валюта) і зробила такі висновки: Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у поставах від 01 лютого 2023 року у справі № 202/7130/20 (провадження № 61-9511св22), від 15 листопада 2023 року у справі № 369/8122/21 (провадження № 61-10799св23).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відтак, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 59439.00 польських злотих.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Ураховуючи встановлені обставини та відповідні їм норми права, суд уважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за договором позики в сумі 59439 польських злотих належить задоволити в повному обсязі.
Щодо вимоги про стягнення 3% річних.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив крім основного боргу стягнути з ОСОБА_2 3% річних за період з 02 липня 2023 року по 08 липня 2025 року.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на грошові зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Разом з тим, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У постанові Пленуму Верховного Суду від 07.02.2025 року № 6 зазначено, що тлумачення змісту пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України свідчить, що законодавець передбачив особливості регулювання наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Такі особливості виявляються: 1) в період існування особливих правових наслідків дія воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) у договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. До них належать договір позики, кредитний договір, у тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Вони полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, а також від обов'язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) грошових зобов'язань за такими договорами, то вони підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.
Виходячи із вищевикладеного суд доходить висновку, що вимога ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 3% річних суперечить положенням п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та висновкам викладених у постанові Пленуму Верховного Суду від 07.02.2025 року № 6, відтак до задоволення не підлягає.
Відповідно до вимог ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору в сумі 5496 грн 15 коп.
На підставі наведеного, керуючись ст. 5, 7,12, 81, 89, 141, 247, 263, 265, 280-282 ЦПК України суд
ухвалив :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 59439.00 польських злотих боргу за договором позики від 02 лютого 2023 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5496 грн 15 коп судового збору.
У решті позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено 22 грудня 2025 року.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя: І.Я. Биченко