Справа № 711/8778/25
Номер провадження 1-кп/711/558/25
18 грудня 2025 року м.Черкаси
Придніпровський районний суд м.Черкаси в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Придніпровського районного суду м.Черкаси кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025250310003027 від 12.09.2025, стосовно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Черкаси, Черкаської області, громадянина України, українця, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, офіційно не працюючого, який на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей чи інших осіб не має, депутатом, учасником бойових дій не являється, не є особою з інвалідністю, у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебуває, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
09.04.2008 Придніпровським районним судом м. Черкаси за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік;
27.10.2008 Соснівським районним судом м. Черкаси за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст. 71 КК України частково приєднано невідбуте покарання у виді 3 місяців (вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 09.04.2008) та остаточно призначено покарання 3 роки 3 місяці позбавлення волі, звільнений 03.09.2011 по відбуттю строку покарання;
09.11.2012 Соснівським районним судом м. Черкаси за ч. 3 ст. 185, ч.1 ст.309 КК України покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік, звільнений 26.11.2013 постановою Соснівського районного суду м.Черкаси по закінченню випробувального терміну;
04.03.2015 Соснівським районним судом м. Черкаси за ч. 1 ст. 185, ч.1 ст.289, ч.1 ст.357, ч.1 ст.309, ч.1 ст.263, ст. 70 КК України покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць, звільнений 02.03.2016 по відбуттю строку покарання;
04.10.2017 Соснівським районним судом м.Черкаси за ч.2 ст.15 ч.2 ст.185, ч.1 ст.296, ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки;
05.05.2020 Соснівським районним судом м.Черкаси за ч.2 ст.186, ч.1 ст.128, ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, на підставі ст..74 КК України шляхом часткового складання покарання за даним вироком та вироком Соснівського районного суду м.Черкаси від 18.03.2020 до позбавлення волі строком на 5 років, звільнений 12.02.2025 по відбуттю строку покарання,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
10.09.2025 о 20 годині 11 хвилин ОСОБА_4 , знаходячись в приміщенні торгівельної зали магазину «Велмарт» ТОВ «Фудком», який розташований за адресою: місто Черкаси вулиця Припортова, 42/1, маючи умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає та вони є таємними для оточуючих, умисно, таємно, з корисливих мотивів, повторно, в умовах воєнного стану, що запроваджений Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та затверджений Верховною Радою України, та який в подальшому продовжений Указом Президента України № 478/2025 від 14.07.2025 на 90 діб тобто до 05.11.2025 та затверджений Верховною Радою України, шляхом вільного доступу, з торгівельної полиці зазначеного вище магазину таємно викрав чуже майно, а саме: пляшку віскі «Glenfiddich», об'ємом 0,7 мл., вартість якого становить 4805 грн. 59 коп., після чого, тримаючи її при собі, оминувши торгові стелажі та косову зону, не оплативши вказаний товар, покинув приміщення магазину та в подальшому розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим завдав ТОВ «Фудком» матеріальної шкоди на загальну суму 4805 грн. 59 коп.
Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України визнав повністю, у вчиненому щиро покаявся, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування злочину, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності і він їх у повному обсязі підтверджує. Пояснив, що дати не пам'ятає. У вересні зайшов до магазину «Велмарт» ТОВ «Фудком» та з торгівельної полиці викрадав пляшку віскі. Навіщо він це робив, сказати не може, бо перебував в стані алкогольного сп'яніння. Просив врахувати, що під час досудового розслідування він усвідомив та повністю визнав свою провину, зробивши для себе належні висновки, засуджує свою поведінку. Пояснив, що з 20 років, будучи у молодому віці, став на кримінальний шлях та у тюрмі провів майже 20 років, занапастивши своє здоров'я. Опинившись у домі милосердя «Свята Земля» ГО «Вітрила Надії», зрозумів, що є інша сторона життя, наповнена милосердям, допомогою, співчуттям. Він відчув, що потрібен, що він людина, якій намагаються допомогти знайти своє місце у житті. Він це дуже цінує, розуміє, що це його шанс стати просто нормальною людиною. Спілкуючись та перебуваючи в домі милосердя, він зрозумів та відчув, що допомога іншим людям, а саме військовим, яких вони відвідували та яким допомагали, змінює його ставлення до життя. У скоєному щиро розкаявся та просив суворо не карати, надавши шанс на виправлення.
До початку судового засідання представник потерпілого ТОВ «Фудком», ОСОБА_5 подав до суду заяву про проведення судового засідання без його участі. Просив призначити покарання, не пов'язане з позбавленням волі та врахувати при призначені покарання, що обвинувачений добровільно відшкодував завданий збиток.
Врахувавши наведене, запитавши думку присутніх учасників кримінального провадження, які не заперечили щодо проведення судового засідання за даної явки, суд, відповідно до положень ст.325 КПК України визнав за можливе з'ясувати всі обставини кримінального провадження за відсутності належно повідомленого представника потерпілого.
Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства злочину при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, роз'яснивши йому положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, вислухавши думку прокурора, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстави вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини, чи визнає під примусом.
Це узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Враховуючи викладене, у суду не викликають сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення - злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч.4 ст.185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
За змістом статей 50, 65 КК України та п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009 р., особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину. Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд відповідно до ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, яке відповідно ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за вчинення умисних, корисливих злочинів, до адміністративної відповідальності не притягувався, офіційно не працевлаштований, на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей чи інших осіб не має, не є особою з інвалідністю, на консультативному та диспансерному нагляді у лікаря нарколога не перебуває, амбулаторну психіатричну допомогу у лікаря психіатра м. Черкаси не одержує, згідно характеристики ГО «Вітрила Надії Черкаси», зарекомендував себе з позитивної сторони та виявляв активне прагнення до зміни свого життя, добровільно відшкодував завданий збиток, що підтверджується довідкою-підтвердженням від 04.12.2025
В якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, згідно п.1 ч.1 ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття, добровільне відшкодування завданого злочином збитку. Про ці обставини, на думку суду, свідчать показання обвинуваченого, які не спростовані стороною обвинувачення, зокрема, що він визнав вину, щиро покаявся у вчиненому злочині та добровільно відшкодував завданий збиток.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, згідно ст.67 КК України, суд визнає рецидив злочинів.
Перевіряючи наявність обставин, які пом'якшують покарання, суд враховує правову позицію Верховного суду викладену у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 297/562/17 (провадження № 51-329км18), згідно якої щире каяття як таке, характеризує суб'єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалася.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Саме такого висновку дійшов Верховний суд у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к.
При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, дає правдиві показання, негативно оцінює злочин, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання.
В судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся, неодноразово висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінював свої дії та готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини, що також підтверджується добровільним відшкодування завданого збитку, позицією представника потерпілого, який не наполягав на призначенні сурового покарання, пов'язаного з позбавленням волі.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України, згідно якої - при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті, у якості обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає наявність постійного місця реєстрації та проживання; наявність соціальних зв'язків, а саме перебування у будинку милосердя ГО «Вітрила Надії Черкаси», де проходив курс психологічної та соціальної адаптації, спрямованих на відновлення життєвих навичок, що підтверджує бажання та намагання обвинуваченого стати на шлях виправлення, згідно характеристики. Також стан здоров'я обвинуваченого, а саме наявність тяжких декілька хронічних захворювань. Обвинувачений офіційно не працевлаштований, бо перебував під вартою, але перебуває на обліку в Черкаській філії Черкаського обласного центру зайнятості, як безробітний з 13.08.2025 та власних статків перерахував на рахунок Збройних Сил України грошові кошти в сумі 1000 грн., що підтверджується наданими суду доказами (квитанція № 0. 0. 4674221577.1 від 15.12.2025), відсутність претензій від представника потерпілого та його позиція стосовно призначення покарання не пов'язаного з позбавленням волі, на переконання суду також пом'якшують покарання обвинуваченому.
На підставі вищевикладеного, враховуючи вимоги ст.65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а також суспільну небезпеку злочинного діяння, яке виразилось у відкритому викрадені чужого майна, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, суд вважає за необхідне відповідно до вимог ст.50 КК України, призначити покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі, наближеного до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч.4 ст.186 КК України.
Разом з тим, суд також враховує: загальні засади призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості; вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер; поведінку обвинуваченого до та після вчинення кримінального правопорушення, який усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, при цьому не намагаючись нічого спотворити або будь-яким чином перешкоджати проведенню необхідних слідчих дій, дав критичну оцінку своїм злочинним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, в судовому засіданні неодноразово вибачався за вчинене, що свідчить про його щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку.
Призначаючи покарання обвинуваченому, та встановлюючи ступінь його вини у вказаному злочині, суд дає оцінку не окремому вчинку обвинуваченого, а і його особистості, наскільки вона проявилася у злочинних діях, наскільки він має нахили до скоєння правопорушень.
Покарання не повинно перевищувати міру суворості, яка є достатньою для утримання людей від злочинів. Мета покарання полягає не в суворості призначеного покарання. Однією з головних складових мети покарання є прагнення перешкодити винному знову завдати шкоду суспільству й утримати інших від вчинення тих самих дій. Тому на думку суду слід застосовувати тільки такі покарання, які при збереженні пропорційності зі злочинами залишали б найбільш сильне і найбільш тривале враження на свідомість людей.
Суворе покарання, яке не враховує особистість обвинуваченого, робить покарання абсолютно безрезультатним, бо вона знищує покарання як результат права. Аспекти покарання, його різні сторони повинні враховувати інтереси потерпілих так і обвинуваченого. При всій своїй суворості кримінальні покарання не повинні викидати людину із суспільства, завдавати йому зайві страждання та муки.
Кожна людина має право на можливість виправлення своїх помилок та надання шансу змінитися, вирости як особистість та виправити свої недоліки. Суд оцінює прагнення обвинуваченого, який відчуває підтримку та можливість, зробити кроки для виправлення.
Виходячи з принципу гуманізму, суд вважає, що при зазначених вище обставинах призначення ОСОБА_4 навіть мінімального покарання у виді позбавлення волі в межах санкції вказаної норми було б явно несправедливим.
Відповідно до вимог ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання зокрема у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Загальною підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням є результат об'єктивної можливості досягнення мети покарання без його реального виконання. Наявність цієї підстави підтверджується сукупністю обставин кримінального провадження, що передусім характеризують вчинене кримінальне правопорушення і особу винного.
З урахуванням наведеного, враховуючи думку сторони обвинувачення щодо призначення покарання обвинуваченому, пов'язаного з позбавленням волі, думку представника потерпілого, щодо призначення не суворого покарання, дані про особу винного та його відношення до скоєного, обставини, що пом'якшують його покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, і те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари, як мети покарання, поведінку обвинуваченого, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду даного кримінального провадження, з урахуванням мети покарання, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, наслідки вчиненого, та інші обставини зазначені вище відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України, суд дійшов висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням протягом випробувального строку максимальної тривалості, одночасно поклавши на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, які будуть сприяти їх виправленню, та, на думку суду, саме таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.
У даному випадку пропорційність при призначені покарання за злочин, буде найбільш сильно і найбільш тривало впливати на обвинуваченого у випадку призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України, тобто із звільненням від відбування покарання з випробуванням, при цьому залишаючи можливість державного осуду, у випадку вчинення будь-яких нових протиправних дій на протязі іспитового строку. Вказане покарання є мінімально необхідним і розумно достатнім. Відповідно призначене покарання, дасть можливість обвинуваченому переосмислити своє ставлення до життя, людей, суспільних відносин і буде ефективним заходом позитивного впливу на останнього.
Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст.50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення чи обмеження волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.
У даному кримінальному провадженні обвинуваченому ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м.Черкаси від 18.09.2025 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з можливістю внесення застави. Однак враховуючи те, що судом прийнято рішення про призначення обвинуваченому покарання з випробуванням, тобто звільнення його від відбуття покарання на підставі статті 75 КК України, тому, відповідно до ч. 1 ст. 377 КПК України, це є підставою для звільнення ОСОБА_4 з - під варти в залі суду. При цьому, суд не вбачає підстав для обрання стосовно ОСОБА_4 іншого більш м'якого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, оскільки прокурором у своєму клопотанні не доведено наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України.
Цивільний позов у встановленому законом порядку в даному кримінальному провадженні представником потерпілого не заявлений, що не позбавляє права останнього відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України звернутися до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства.
Долю речових доказів у кримінальному провадженні, суд вирішує на підставі ст.100 КПК України. Процесуальні витрати відсутні.
Керуючись ст.ст.7, 100, 124, 368-371, 373, 376, 392, 395 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки.
Відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 - тримання під вартою, скасувати, звільнив ОСОБА_4 з - під варти в залі суду негайно.
Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили - не обирати.
Речові докази по кримінальному провадженню: - один диск - марки СD-R, в якому міститься відеозапис з магазину «Велмарт», який зберігається в матеріалах кримінального провадження, залишити в матеріалах провадження протягом всього часу їх зберігання; - сумка чорного кольору, яка передана на зберігання ОСОБА_4 під зберігальну розписку, залишити у власника, ОСОБА_4 .
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Черкаського апеляційного суду через Придніпровський районний суд м.Черкаси протягом 30 днів - учасниками процесу з дня його проголошення.
Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч.2 ст.395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Згідно ст.376 ч.6 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1