23 грудня 2025 року
м. Київ
справа №520/5966/25
адміністративне провадження № К/990/37016/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року (головуючий суддя Тітов О.М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року (головуючий суддя П'янова Я.В., суддя: Присяжнюк О.В., Жигилій С.П.) у справі № 520/5966/25 за позовом Державного реєстратора Малоданилівської селищної ради Харківського району Харківської області ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національні інформаційні системи», Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу,
І. РУХ СПРАВИ
У березні 2025 року державний реєстратор Малоданилівської селищної ради Харківського району Харківської області ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі також відповідач-1), Державного підприємства «Національні інформаційні системи» (далі також відповідач-2), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 07.03.2025 № 659/5 «Про результат камеральної перевірки державного реєстратора Малоданилівської селищної ради Харківського району Харківської області ОСОБА_1 » за яким анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору ОСОБА_1 ;
відновити становище, яке існувало до видання наказу Міністерства юстиції України № 659/5 від 07.03.2025 «Про результат камеральної перевірки державного реєстратора Малоданилівської селищної ради Харківського району Харківської області ОСОБА_1 » шляхом покладання на Державне Підприємство «Національні інформаційні системи» обов'язку негайного поновлення державному реєстратору Малоданилівської селищної ради Харківського району Харківської області ОСОБА_1 доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 позов задоволено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2025 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 залишено без змін.
08.09.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України, в якій скаржник просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2025 у справі № 520/5966/25, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду від 25.09.2025 відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
16.10.2025 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просив рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
18.11.2025 від відповідача-1надійшли додаткові пояснення у справі.
02.12.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказ Міністерства юстиції України від 07.03.2025 № 659/5 «Про результат камеральної перевірки державного реєстратора Малоданилівської селищної ради Харківського району Харківської області ОСОБА_1 » (далі також наказ № 659/5) прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства.
Позивач зауважив, що камеральна перевірка проведена упереджено, без врахування пояснень державного реєстратора, без дослідження в повному обсязі всіх документів, на підставі яких прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Водночас стверджує, що реалізація відповідачем своїх дискреційних повноважень кореспондується із обов'язком приймати вмотивовані рішення, в тому числі і про анулювання доступу до Державного реєстру прав.
Позивач акцентує увагу на тому, що спірний наказ від 07.03.2025 № 659/5 не містить будь-яких мотивів чи обґрунтувань приймання саме такого рішення про анулювання доступу до реєстру, містяться лише посилання на акт перевірки, та останній окрім пропозиції про анулювання доступу до Державного реєстру прав не містить належного обґрунтування чому саме анулювання має бути застосовано.
Також зазначає, що в оскаржуваному наказі не наведено фактів вчинення позивачем неодноразових порушень у сфері державної реєстрації прав та не надано доказів, що такі факти досліджувались при прийнятті оскаржуваного рішення про анулювання доступу до Державного реєстру, а тому застосоване відповідачем до позивача стягнення не відповідає принципу обґрунтованості та пропорційності.
Вважає, що визначаючи спірний вид стягнення, відповідач мав врахувати характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням такого у оскаржуваному наказі.
Державний реєстратор ОСОБА_1 просить суд позов задовольнити в повному обсязі, враховуючи похідну вимогу щодо зобов'язання відповідача відновити доступ до Державного реєстру прав, вказує на норми діючого законодавства, Статут Державного комерційного підприємства «Національні інформаційні системи» та зазначає, що ДП «Національні інформаційні системи» має повноваження на відновлення доступу до Державного реєстру позивачу.
Відповідач-1 у відзиві зазначає про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.
Стверджує, що за результатами проведеної камеральної перевірки у Державному реєстрі прав державного реєстратора ОСОБА_1 , Комісією виявлено порушення порядку державної реєстрації та складено відповідний акт від 07.03.2025 № 904/19.1.4/25, в якому відображено виявлені факти грубих неодноразових порушень у роботі державного реєстратора ОСОБА_1 під час розгляду заяв про вчинення реєстраційних дій від 11.12.2024 № 64479432 та № від 11.12.2024 № 64479539.
Водночас зазначає, що зважаючи на встановлені факти грубих неодноразових порушень у сфері державної реєстрації прав з порушенням законодавства, керуючись принципами законності, обґрунтованості, рівності, розумності та пропорційності, Комісія вважала, що застосування до державного реєстратора ОСОБА_1 заходу відповідальності у вигляді анулювання доступу до Державного реєстру прав є виправданим та співмірним ступеню вчинених порушень, а також необхідним та єдиним можливим заходом впливу для запобігання зловживань у сфері державної реєстрації прав.
Наполягає на тому, що право вибору стягнення за порушення порядку державної реєстрації належить органу контролю - Мін'юст, якому надано повноваження самостійно визначати вид санкції при прийняти рішення, враховуючи допущені порушення законодавства.
У відзиві відповідач-2 наголошує на тому, що жодним чином не порушував прав та законних інтересів позивача, жодних неврегульованих питань щодо наслідків та підстав виконання наказу між позивачем та ДП «Національні інформаційні системи» немає, а відтак, і спору про право. Просив відмовити у задоволення позову в частині вимог до ДП «Національні інформаційні системи».
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Міністерством юстиції України прийнято наказ від 17.02.2025 № 266/7 «Про проведення камеральної перевірки державного реєстратора Малоданилівської селищної ради Харківського району Харківської області ОСОБА_1 » щодо реєстраційних дій за заявами, зареєстрованими в базі даних заяв Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № № 64479432, 64479539, для чого було утворено відповідну комісію у визначеному складі.
За результатами проведеної камеральної перевірки Комісією було складено акт від 07.03.2025 № 904/19.1.4/25, в якому зафіксовано перевірку вчинення державним реєстратором ОСОБА_1 реєстраційних дій за заявами від 11.12.2024 № 64479432 та від 11.12.2024 № 64479539 та документами поданими ОСОБА_2 .
Так, Комісією при проведенні камеральної перевірки встановлено, що рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 02.09.2024 «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 02.09.2024 за № 601/2024 (далі - Рішення РНБО України від 02.09.2024), застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних та юридичних осіб згідно з додатком.
Відповідно до позиції 122 додатку 1 до Рішення РНБО України від 02.09.2024, до ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство - Україна, Російська Федерація, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ( ОСОБА_3 ) застосовано вид обмежувального заходу: блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними строком на десять років.
Зі змісту акта встановлено, що перевірялись відомості Державного реєстру прав, додані до заяви документи, а саме:
щодо результатів розгляду заяви про державну реєстрацію прав від 11.12.2024 № 64479432, поданої ОСОБА_2 , державним реєстратором ОСОБА_1 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.12.2024 № 76646012, на підставі якого відкрито розділ № 3064146663220 на земельну ділянку з кадастровим номером 6322055900:00:003:0794 та зареєстровано право власності ОСОБА_2 на частини земельної ділянки (номер запису 58033944) та право власності ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_1 ) на земельної ділянки (номер запису 58034037).
За інформацією з Державного реєстру прав до заяви № 64479432 додано рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19.04.2024 у справі № 619/1313/24 провадження № 2/619/615/24, яким, зокрема, визнано право власності на частини земельної ділянки за ОСОБА_2 .
Відповідачем в акті камеральної перевірки зроблені висновки про те, що державним реєстратором ОСОБА_1 порушено вимоги статей 3, 10, 18, 24 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі також Закон № 1952-IV), пунктів 12 Порядку № 1127, оскільки проведено державну реєстрацію припинення прав власності на майно особи, до якої застосовано вид обмежувального заходу відповідно до Закону України «Про санкції».
Щодо результатів розгляду заяви про державну реєстрацію прав від 11.12.2024 № 64479539, поданої ОСОБА_2 , державним реєстратором ОСОБА_1 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.12.2024 № 76646533, на підставі якого відкрито розділ № 3064164863120 на закінчений будівництвом об'єкт - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстровано право власності ОСОБА_2 на частини земельної ділянки (номер запису 58033944) та право власності ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_1 ) на земельної ділянки (номер запису 58034037).
За інформацією з Державного реєстру прав до заяви № 64479539 додано рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19.04.2024 у справі №619/1313/24 провадження № 2/619/615/24, яким, зокрема, визнано право власності на частини житлового будинку за ОСОБА_2 .
Відповідачем в акті камеральної перевірки зроблені висновки про те, що державним реєстратором ОСОБА_1 порушено вимоги статей 3, 10, 18, 24 Закону № 1952-IV, пунктів 12 Порядку № 1127, оскільки проведено державну реєстрацію припинення прав власності на майно особи, до якої застосовано вид обмежувального заходу відповідно до Закону України «Про санкції».
Також у цьому акті перевірки вказано про отримані пояснення від державного реєстратора ОСОБА_1 від 20.02.2025 (вх. № 29500-33-25 від 20.02.2025), в яких останній визнає порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав.
Комісія також констатувала в акті перевірки, що після отримання наказу державним реєстратором ОСОБА_1 за заявою № 64479432 відмінено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.12.2024 № 76646012 як помилкове, прийнято рішення від 19.02.2025 № 77338652 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, видалено записи про право власності №№ 58033944, 58034037 та розділ № 3064146663220. Також державним реєстратором ОСОБА_1 за заявою № 64479539 відмінено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.12.2024 № 76646533 як помилкове, прийнято рішення від 19.02.2025 №77338830 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, видалено записи про право власності № 58034409 та розділ № 3064164863120.
За змістом акту зазначено, що керуючись принципами законності, обґрунтованості, рівності, розумності та пропорційності, Комісія виходила із того, що застосування до державного реєстратора ОСОБА_1 заходів відповідальності у вигляді анулювання доступу до Державного реєстру прав, передбаченого абзацом першим пункту 16 Порядку здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб-підприємців та відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 990 (далі також Порядок № 990), є виправданим та співмірним вчинених порушень, а також необхідним та єдиним можливим заходом впливу для запобігання зловживань у сфері державної реєстрації.
Як наслідок, наказом Міністерства юстиції України від 07 березня 2025 року № 659/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Малоданилівської селищної ради Харківського району Харківської області ОСОБА_1 » анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та виконання цього наказу покладено на державне підприємство «Національні інформаційні системи».
Позивач, не погоджуючись із вказаними спірним наказом від 07 березня 2025 року № 659/5 про анулювання доступу до Державного реєстру прав на нерухоме майно звернувся до суду за захистом порушених прав на здійснення діяльності у сфері Державної реєстрації прав та їх обтяжень на нерухоме майно.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зауважили, що за змістом положень Закону № 1952-IV, законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, також зобов'язав Мін'юст мотивувати рішення, прийняте за наслідками такого контролю.
Проте судами попередніх інстанцій встановлено, що в оскаржуваному наказі немає відомостей про те, що Міністерство юстиції України здійснило дослідження чи перевірку фактів, викладених у Акті за результатами проведення камеральної перевірки позивача та встановило порушення прав певних фізичної або юридичної особи вищенаведеними реєстраційними діями позивача, вчинення яких слугувало підставою для видання спірного наказу.
Водночас зауважено, що в оскаржуваному наказі не зазначено ані норм, які було порушено позивачем, ані вказано відомостей про негативні наслідки цих порушень, зокрема, зміст порушення прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб, а також мотивів застосування до державного реєстратора саме такої санкції, як анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав.
Також, за висновками судів попередніх інстанцій, спірний наказ та докази, долучені до матеріалів справи, не містять інформації про факти вчинення позивачем неодноразових істотних порушень у сфері державної реєстрації прав, а також конкретних даних про юридичних та фізичних осіб, права яких було порушено позивачем. Водночас, відсутня інформація щодо неодноразового застосування до такого державного реєстратора протягом останніх дванадцяти місяців заходів, пов'язаних з тимчасовим блокуванням чи анулюванням доступу до реєстрів, що є визначальним для правильного застосування пункту 2 частини другої статті 37-1 Закону № 1952-ІV та/або пункту 2 частини другої статті 34-1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
З покликанням на правові висновки, сформовані у постанові Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 640/16809/20, судом апеляційної інстанції враховано наявність у відповідача дискреції в питаннях визначення певного виду санкцій, проте наголошено, що такі рішення мають прийматися з урахуванням принципу пропорційності, який має на меті досягнення балансу між публічними інтересами та індивідуальними інтересами особи, а також між цілями та засобами їх досягнення. Наявні дискреційні повноваження не можуть використовуватися з порушенням цих принципів.
Надаючи оцінку змісту оскаржуваного наказу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що встановлюючи термін анулювання доступу позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно безстроково, Мін'юстом усупереч принципу обґрунтованості рішення не наведено мотивів, якими керувався, обираючи саме такий строк.
Судом апеляційної інстанції також зазначено, що у межах камеральної перевірки комісія, яка її проводила, дотрималася положень законодавства щодо забезпечення права державного реєстратора на надання пояснень, який цим правом скористався та пояснив, що під час проведення перевірок за поданими заявами від 11.12.2024 за №64479432 та №64479539 пролунала повітряна тривога, внаслідок чого довелось перервати вчинення реєстраційних дій; після отримання наказу № 266/7 були перевірені документи, сформовані в процесі проведення реєстраційних дій за заявами та виявлено помилку - не встановлено факту застосування санкцій відповідно до Закону України «Про санкції», які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав. Позивач просив звернути увагу та врахувати, що особа, відомості про яку містились у Державному реєстрі санкцій, була відмінною від особи заявника; після виявлення помилки її оперативно виправлено та прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 77338652, № 77338830.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що Міністерство юстиції України прийняло спірний наказ без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому такий наказ підлягає скасуванню.
Також, за позицією судів, оскільки анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав є наслідком прийняття Міністерством юстиції України відповідного наказу, який визнаний судом протиправним, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що належним захистом, установлених судом порушених прав та інтересів позивача є зобов'язання технічного адміністратора Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - ДП «Національні інформаційні системи» відновити доступ державному реєстратору Малоданилівської селищної ради Харківського району Харківської області позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
Скаржник не погоджується з оскаржуваними рішеннями судів попередніх інстанцій та вважає, що при їх ухваленні судами не з'ясовано обставини, що мали значення для справи, деякі висновки зроблені без належної доказової бази, рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме неправильним тлумаченням закону, що призвело до неправильного вирішення справи.
Акцентує увагу на тому, що спірний наказ прийнятий зважаючи на встановлені факти грубих порушень порядку державної реєстрації, у тому числі імперативні заборони, встановлені Законом України від 14.08.2014 № 1644-VII «Про санкції» (далі також Закон № 1644-VII).
Стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14.05.2025 у справі № 320/14459/24 та висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.05.2025 у справі № 160/1038/24, щодо мети застосування санкцій та обов'язку державних реєстраторів встановлювати факт застосування санкцій відповідно до Закону України «Про санкції».
Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 320/11900/24, від 25.01.2019 у справі № 820/5866/17, від 27.01.2023 у справі № 380/25365/21, від 29.08.2022 у справі № 160/4731/20 щодо вмотивованості акту перевірки, на підставі якого приймається наказ, а відповідно, вмотивованого наказу.
Водночас зауважує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постанові Верховного Суду від 25.01.2019 у справі № 820/5866/17 щодо відсутності негативних наслідків під час здійснення реєстраційних дій, а також у постанові Верховного Суду від 29.08.2022 у справі № 160/4731/20 щодо повноважень Міністерства при виборі виду стягнення за грубі порушення порядку державної реєстрації, зокрема застосування такого заходу відповідальності як анулювання доступу.
На думку скаржника, такий захід відповідальності як анулювання доступу до Державного реєстру прав у повній мірі відповідає принципам законності, обґрунтованості, пропорційності та співмірності з огляду на встановлені факти неодноразових грубих порушень законодавства у сфері державної реєстрації прав (проведення по двом заявам державної реєстрації припинення прав власності на майно особи, до якої застосовано вид обмежувального заходу відповідно до Закону України «Про санкції» та подальша відміна реєстраційних дій, видалення запису та розділу).
Вважає, що суд першої інстанції помилково відніс справу до справ незначної складності.
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає таке:
передумовою для визнання протиправним та скасування спірного наказу є відсутність всіх умов, визначених приписами пункту 16 Порядку № 990;
факт вчинення реєстраційних дій державним реєстратором ОСОБА_1 не заперечується;
виявлені недоліки були оперативно виправлені та прийнятті рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 77338652 та № 77338830 з відновленням становища, що існувало до вчинення реєстраційних дій;
наведені в касаційній скарзі доводи про недотримання судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного Суду є безпідставними через нерелевантність практики Верховного Суду до спірних правовідносин.
В додаткових поясненнях відповідач вважає безпідставною позицію позивача, викладену у відзиві на касаційну скаргу щодо невмотивованості застосування до позивача такого заходу відповідальності як анулювання, а також щодо нерелевантності висновків Верховного Суду, на які покликається відповідач в касаційній скарзі.
Вирішуючи питання щодо можливості касаційного перегляду за цією касаційною скаргою, Верховний Суд виходить із такого.
За змістом частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Отже, законодавець чітко визначив, які судові рішення, з яких підстав і у яких випадках можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі слугувало, зокрема, неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які викладені у постановах, перелік яких наведено у касаційній скарзі.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових:
суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду;
спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Встановлюючи обов'язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п'ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.
Так, скаржник наполягає на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, сформовані у постановах Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 320/14459/24, від 26 травня 2025 року у справі № 160/1038/24 щодо мети застосування санкцій та обов'язку державних реєстраторів встановлювати факт застосування санкцій відповідно до Закону України «Про санкції».
Проте у зазначених справах надавалась оцінка застосуванню санкцій у вигляді блокування активів до правочинів підсанкційних осіб щодо відчуження часток (акцій) юридичних осіб, вчинених поза межами України.
Відтак, об'єктом правового регулювання є корпоративні права, а у справі, яка переглядається, право на нерухоме майно, яке перебуває у спільній власності, що є суттєвою відмінністю щодо обставин та осіб учасників правовідносин.
Водночас в межах справи, яка переглядається, позивачем не заперечується обов'язок державних реєстраторів встановлювати факт застосування санкцій відповідно до Закону України «Про санкції».
Судом апеляційної інстанції взято до уваги доводи позивача про те, що особа, відомості про яку містились у Державному реєстрі санкцій, була відмінною від особи заявника; після виявлення помилки її оперативно було виправлено та прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 77338652, № 77338830.
Щодо покликання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 320/11900/24, від 25.01.2019 у справі № 820/5866/17, від 27.01.2023 у справі № 380/25365/21, від 29.08.2022 у справі № 160/4731/20, колегія суддів зазначає таке.
У наведених скаржником постановах, Верховний Суд, аналізуючи положення статті 37-1 Закону № 1952-IV та Порядку № 990, дійшов до таких висновків:
«…» при прийнятті висновку Комісія повинна перевірити всі обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі, обґрунтованість заперечень. За результатом перевірки приймається мотивоване рішення.
«…» висновок комісії з розгляду скарг, на підставі якого приймається рішення, має бути вмотивованим та містити мотиви його прийняття, оскільки тільки такий висновок дає змогу прийняти належне та обґрунтоване рішення уповноваженому органу.
Водночас такі висновки Верховного Суду мають застосовуватись в сукупності та взаємопов'язаності.
Також Верховним Судом сформовано правову позицію, відповідно до якої, вмотивоване рішення - це рішення, прийняте на підставі належної оцінки фактів та доказів, з урахуванням усіх заявлених аргументів сторін, із подальшим застосуванням відповідних норм законодавства. Тобто уповноважений орган має оцінити висновок комісії з проведення камеральної перевірки, викладений в акті перевірки у формі пропозиції, його мотивацію, обґрунтованість, і за результатами розгляду прийняти відповідне рішення.
У наведених вище справах Верховним Судом досліджені правовідносини, у яких фактичним обставинам порушень суди не надали оцінку, обмежившись констатацією відсутності мотивів саме у наказі Мін'юсту.
Проте, в межах цієї справи, суди надавали оцінку не лише вмотивованості рішення, але й обставинам та підставам щодо застосування до державного реєстратора саме такої санкції, як анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав.
Отже, в цій частині всупереч вимог статті 341 КАС України доводи скаржника зводяться до вимоги здійснити судом касаційної інстанції переоцінку обставин, встановлених судами попередніх інстанцій.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду, наведені вище, позаяк викладена у останніх правова позиція сформульована у справах, у яких спір вирішено за інших фактичних обставин та їх оцінки судами попередніх інстанцій, водночас судами застосовані релевантні висновки Верховного Суду.
Додатково слід зазначити, що у постанові від 25.01.2019 у справі № 820/5866/17, на яку покликається скаржник, Верховним Судом сформовано правовий висновок, відповідно до якого відсутність будь-яких відомостей про негативні наслідки здійснених позивачем порушень, зокрема, порушення прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб не може бути підставою звільнення позивача від застосування санкцій, передбачених статтею 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Водночас у зазначеній справі судом враховано, що відповідач встановив термін обмеження, виходячи з типу порушення, його систематичності, сукупності з іншими порушеннями, співрозмірності порушення з можливими негативними наслідками та на власний розсуд визначив за доцільне застосувати до позивача санкцію у вигляді блокування доступу до державного реєстру строком на 3 місяці, що відповідає вимогам чинного законодавства.
З огляду на такі обставини, колегія суддів погодилася з доводами відповідача, що застосований до позивача захід реагування, що передбачений статтею 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є найменш суворим та пропорційним до вчиненого порушення.
Проте у справі, яка переглядається, до позивача застосовано інший, більш суворий захід - анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Водночас суди попередніх інстанцій, пославшись у цій справі на відсутність будь-яких відомостей про негативні наслідки здійснених позивачем порушень, не оцінили це як обставину, що звільняє позивача від відповідальності, а вказали як додатковий аргумент, оцінюючи спірне рішення.
З приводу покликання на правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 29.08.2022 у справі № 160/4731/20 (щодо дискреційних повноважень Міністерства юстиції України при виборі виду стягнення за грубі порушення порядку державної реєстрації, зокрема застосування такого заходу відповідальності як анулювання доступу), колегія суддів зазначає наступне.
Так, у справі № 160/4731/20, на постанову у якій послався заявник касаційної скарги, Верховний Суд застосував правовий висновок, сформований у постанові від 29.04.2020 у справі № 826/15358/17 про те, що право вибору стягнення за порушення порядку державної реєстрації належить органу контролю - Міністерству юстиції України. Зазначені повноваження є дискреційними.
У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції враховано наявність у відповідача дискреції в питаннях визначення певного виду санкцій, проте з покликанням на правові висновки, сформовані у постанові Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 640/16809/20, наголошено, що такі рішення мають прийматися з урахуванням принципу пропорційності, який має на меті досягнення балансу між публічними інтересами та індивідуальними інтересами особи, а також між цілями та засобами їх досягнення. Наявні дискреційні повноваження не можуть використовуватися з порушенням цих принципів.
Скаржником не наведено доводів щодо наявності підстав для відступу від зазначеного висновку Верховного Суду.
Отже, враховуючи, що судові рішення у справах, на які покликається скаржник, ухвалені за інших фактичних обставин, відсутні правові підстави для поширення на них відповідних висновків і неможливість аналогічного застосування тих самих положень законодавства та правової позиції у справі, яка розглядається.
Щодо посилання відповідача на недоцільність розгляду цієї справи у порядку спрощеного провадження слід зазначити, що суд першої інстанції у своєму рішенні за результатами розгляду клопотання Міністерства юстиції України навів мотиви про безпідставність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження й враховуючи приписи статей 12, 257, 262 КАС України в контексті предмета спору та характеру спірних правовідносин констатував, що справа не підпадає під перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням встановлених у статті 257 КАС України критеріїв і навів відповідні мотиви в ухвалі від 10 квітня 2025 року.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З урахуванням наведеного, касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, підлягає закриттю.
Керуючись статтями 339, 345, 355, 359 КАС України, Верховний Суд,
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року у справі № 520/5966/25 за позовом Державного реєстратора Малоданилівської селищної ради Харківського району Харківської області ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національні інформаційні системи», Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і не оскаржується.
Судді Верховного Суду С.М. Чиркін
Я.О. Берназюк
В.М. Шарапа