23 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 520/27906/21
адміністративне провадження № К/990/22188/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач)
суддів: Бившевої Л.І,, Хохуляка В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року (суддя - Горшкова О.О.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року (колегія у складі суддів - Присяжнюк О.В., Любчич Л.В., Спаскін О.А.)
у справі № 520/27906/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області п
ро скасування податкових повідомлень-рішень , -
І. РУХ СПРАВИ
У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 01 вересня 2021 року: № 0873091-2416-2037 в частині 920683,81 гривень, № 0873095-2416-2037 в частині 113078,26 гривень.
Підставою для подання адміністративного позову слугувала незгода позивача із визначеним йому відповідачем розміром податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018-2020 роки.
На переконання позивача, відповідач безпідставно відніс приналежне йому на праві власності нерухоме майно до офісних/торгівельних приміщень, що призвело до помилкового застосування ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: у 2018 році - 37,23 грн/кв. м, у 2019 році - 41,73 грн/кв. м, у 2020 році - 47,23 грн/кв. м.
Водночас у технічній документації спірний об'єкт нерухомості визначений як виробничий, що свідчить про його віднесення до промислового у розумінні Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000. За таких обставин ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, мала б становити: у 2018 році - 9,18 грн/кв. м, у 2019 році - 4,17 грн/кв. м, у 2020 році - 4,72 грн/кв. м.
Крім того, позивач звертав увагу на те, що згідно з пунктом 52-5 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до статті 266 цього Кодексу в період з 01 березня по 31 березня 2020 року.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 23 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2023 року, відмовив у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 15 лютого 2024 року зазначені рішення судів попередніх інстанцій було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
За результатом нового розгляду справи Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 23 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року, відмовив у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року вказані рішення судів попередніх інстанцій також скасовано, а справу повторно направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що враховуючи характер спору, для його правильного вирішення необхідно встановити факт приналежності спірного нерухомого майна до відповідного виду нерухомості. Визначення виду (типу) майна буде достатнім для перевірки правомірності застосування податковим органом ставки податку у спірних правовідносинах. Так, у разі якщо спірні нежитлові приміщення дійсно належать до категорії офісних, то у такому випадку податковий орган правильно застосував ставку податку у розмірі 1% від розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр. Зі свого боку, якщо буде встановлено приналежність спірних приміщень до іншого типу нерухомості, то визначена оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями сума грошового зобов'язання має бути переглянута згідно з належними ставками податку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій вказали на те, що враховуючи в сукупності встановлені обставини, відповідач не довів правильності застосування процентної ставки до нежитлових приміщень в розмірі 1% як і не довів, що об'єкт оподаткування підпадає під категорію офісних приміщень.
Суди дійшли до висновку, що відповідачем невірно здійснено розрахунок податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, без урахування звернення позивача із заявою про звірку даних, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі №520/27906/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Верховний Суд ухвалою від 02 липня 2025 року (суддя-доповідач Дашутін І. В.) відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
15 липня 2025 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому позивач просив Суд відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Рішенням зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді №17 від 17 вересня 2025 року суддю Дашутіна І. В. обрано до Великої Палати Верховного Суду з 18 вересня 2025 року.
На підставі Розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, про що складено протокол від 29 вересня 2025 року.
Для розгляду справи № 520/27906/21 визначено новий склад колегії суддів. Головуючим суддею (суддею-доповідачем) визначено суддю Гімона М.М., судді: Бившева Л. І., Юрченко В. П.
Ухвалою від 30 вересня 2025 року суддя-доповідач Гімон М. М. постановив прийняти справу до свого провадження і розпочати її розгляд спочатку за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі трьох суддів.
Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 05 грудня 2025 року № 24 суддю Гімона М.М. обрано до Великої Палати Верховного Суду.
У зв'язку з цим, розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року № 1542/0/78-25 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ між суддями.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 грудня 2025 року для розгляду справи № 520/27906/21 визначений такий склад суду: Ханова Р.Ф. - головуючий суддя, судді: Бившева Л.І., Хохуляк В.В.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 9898,1 кв. м., що складається з:
- нежитлового приміщення 1-го поверху № 17 в літ. «ГТ-1» площею 8814,8 кв. м (договір купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мусієнко О. І. та зареєстрований в реєстрі за № 4711);
- нежитлових приміщень підвалу № 1, 2, 1-го поверху № 1-:-16, 18-:-29, антресоль 1-го рівня № 30-:-33, антресоль 2-го рівня № 34-:-38 в літ. «ГТ-1» загальною площею 1083.3 кв. м (договір купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мусієнко О. І. та зареєстрований в реєстрі за № 4717).
Це підтверджується також витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
01 вересня 2021 року Головне управління ДПС у Харківській області прийняло податкові повідомлення-рішення:
- № 0873091-2416-2037, яким позивачу відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в загальному розмірі 1077646,02 грн, зокрема: 328175 грн - за 2018 рік, 367841,60 грн - за 2019 рік, 381629,42 грн - за 2020 рік;
- № 0873095-2416-2037, яким позивачу відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в загальному розмірі 132437,94 грн, зокрема: 40331,26 грн - за 2018 рік, 45206,11 грн - за 2019 рік, 46900,57 грн - за 2020 рік.
29 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою для звірки даних щодо розміру ставки податку та нарахованої суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Листом № 52130/6/20-40-24-16-21 від 19 листопада 2021 року Головне управління ДПС у Харківській області повідомило, що на теперішній час позивачем не надано доказів, які б свідчили, що впродовж 2018-2020 років належна йому нежитлова будівля використовувалась за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності, не надано документів, які б дали змогу визначити класифікаційну ознаку будівель, тому підстави для застосування пільг, передбачених підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України відсутні.
IІІ. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
З огляду на зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, - якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Податковий орган вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України в контексті ситуації, коли в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутнє уточнення типу нежитлової будівлі, а рішення органу місцевого самоврядування (зокрема, Харківської міської ради) передбачає диференційовані ставки податку залежно від типу такої будівлі, без передбачення загальної ставки для категорії «нежитлова будівля».
Відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо того, чи має право контролюючий орган самостійно класифікувати об'єкт нежитлової нерухомості за типом (наприклад, як «будівлі промислові та склади») у разі відсутності конкретизації типу об'єкта в Реєстрі речових прав, якщо від цієї класифікації залежить застосування відповідної ставки податку.
На думку відповідача, Верховний Суд має сформулювати правовий висновок про те, що у разі: відсутності в Державному реєстрі речових прав конкретного типу нежитлової будівлі; і відсутності у рішенні місцевої ради ставки податку для загальної категорії «нежитлові будівлі»; контролюючий орган має право самостійно віднести об'єкт до відповідної категорії нежитлової нерухомості, виходячи з його функціонального призначення, фактичного використання та інших наявних даних, якщо платник не скористався правом на звірку інформації відповідно до підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 наголошує на тому, що , у ході розгляду справи владним суб'єктом не було подано доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення, адже відповідачем ставка податку на нерухоме майно (у розмірі 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. нерухомості) була застосована до об'єкта, відносно якого відсутні об'єктивні дані про належність до категорії готельних будівель, офісних будівель, торговельних будівель.
ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.
Відповідно до пункту 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належить встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості. До об'єктів нежитлової нерухомості відносяться:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
За правилами підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Таким чином, відповідно до приписів пункту 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування, серед іншого, встановлюють ставки податку на нерухоме майно, а саме для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. При цьому у підпункті 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України законодавець встановив максимальну межу розміру такого податку (1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування) та надав право органу місцевого самоврядування на диференціацію розміру ставки податку залежно від місця розташування (зональності), виду нерухомості та особи платника податку.
На виконання означених вище вимог Харківська міська рада рішенням №572/17 визначила диференційовані ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, залежно від їх виду, встановивши, що 1% від розміру мінімальної заробітної плати підлягає сплаті за готельні, офісні, торговельні будівлі та будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки), 0,25 % - за будівлі промислові та склади, 0,1% - за гаражі та інші будівлі, 0% - за господарські (присадибні) будівлі. З 01 січня 2019 року ставка 0,25 % від розміру мінімальної заробітної плати взагалі була виключена відповідно до рішенням Харківської міської ради від 28 листопада 2018 року № 1284/18.
Отже, у 2018 році у місті Харкові фізичні та юридичні особи мали сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за належні їм на праві власності промислові будівлі та склади у розмірі 0,25%. З 01 січня 2019 року (набрання чинності рішенням Харківської міської ради від 28 листопада 2018 року №1284/18) такий вид нерухомості як промислові будівлі та склади для цілей застосування ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, був виключений, і, відповідно, зазначений вид нерухомого майна охоплювався категорією «інші будівлі», для яких ставка податку була встановлена 0,1%.
Проаналізувавши доводи сторін у цій справі, суд касаційної інстанції встановив, що звертаючись із цим позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправними і скасувати спірні податкові повідомлення-рішення саме в частині визначеного грошового зобов'язання, оскільки не погоджувався лише із розміром ставки податку що була застосована контролюючим органом при обчисленні податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, позивач наполягав, що згідно з технічними характеристиками належні йому нежитлові приміщення належать до промислових, на підтвердження чого посилався на технічний паспорт від 03 березня 2009 року, який долучив до матеріалів справи. Тому, на думку позивача, у спірних правовідносинах ставка податку мала складати: у 2018 році - 0,25 % від розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр, а у 2019-2020 роках - 0,1 %.
Натомість, податковий орган указував, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у графі «Тип майна» зазначено лише нежитлові приміщення без детальної конкретизації, тоді як інформацією у базах даних контролюючого органу підтверджується, що спірні приміщення належать до категорії офісних, у зв'язку з чим ставка податку має складати 1%.
В постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі зазначено, що ураховуючи характер спору, для його правильного вирішення необхідно встановити факт приналежності спірного нерухомого майна до відповідного виду нерухомості.
Судами попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги встановив, що позивач ще 29 жовтня 2021 року реалізував передбачене підпунктом 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України право на звернення до контролюючого органу із заявою про перегляд нарахування податку на нерухоме майно, надавши технічний паспорт, який підтверджує промислове призначення спірного об'єкта нерухомості. Водночас податковим органом за результатами розгляду такої заяви не було внесено жодних змін до податкових розрахунків та не наведено належних мотивів відхилення доводів платника податків.
Крім того, суди обґрунтовано врахували експертний висновок АС1 № 2408701 від 27 березня 2024 року, відповідно до якого будівлі класифіковано за ДК 018-2000 як промислові (клас 1251, підклас 1251.8), із функціональним призначенням виготовлення будівельних металоконструкцій. Та обставина, що експертний висновок виконано на підставі технічної документації, яка не зазнавала змін упродовж 2018- 2020 років, свідчить про його належність, допустимість та доказову силу для вирішення даного спору.
Посилання контролюючого органу на офісне призначення приміщень є припущеннями та ґрунтуються виключно на статусі позивача як керівника юридичної особи, без наведення будь-яких доказів фактичного використання спірних приміщень для здійснення офісної чи господарської діяльності ТОВ «Автрамат-Рем» за відповідною адресою.
За таких обставин суди дійшли правильного висновку, що відповідач не довів правомірності застосування ставки податку у розмірі 1 відсотка та не підтвердив належність спірного об'єкта до категорії офісних приміщень. Висновки суду першої інстанції є законними, обґрунтованими та підстав для їх скасування чи зміни суд касаційної інстанції не вбачає.
Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанції надали оцінку кожному окремому специфічному доводу позивача, який має значення для правильного вирішення адміністративної справи.
Скаржник касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно спірних правовідносин, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів є обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про їх невідповідність нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Згідно із статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 328, 341, 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі № 520/27906/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення і не оскаржується.
Судді: Р. Ф. Ханова
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк