Справа № 560/13032/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
23 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №221350005906 від 24.07.2024 в частині відмови зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду з 01.12.2001 по 31.07.2004 та зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 11.01.2001 по 01.02.2001, з 22.02.2001 по 01.03.2001, з 05.05.2001 по 01.06.2001, з 11.06.2001 по 01.07.2001, з 09.07.2001 по 01.08.2001, з 31.08.2001 по 01.10.2001, з 15.10.2001 по 01.11.2001, з 01.12.2001 по 31.07.2004.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволених вимог, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач відзначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
У відповідності до вимог ст. 311 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія встановила наступне.
Згідно з відомостями трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 позивач працював: з 02.01.2001 по 30.06.2002 в СГТОВ "Прислучанське" по переводу з АТ "Дружба народів"; з 01.07.2003 по 31.07.2004 в СТОВ "Фактор" у зв'язку з реформуванням.
Позивач, 14.07.1964 р.н., звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою від 16.07.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Заяву позивача за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, яке рішенням №221350005906 від 24.07.2024 відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивача становить 26 років 10 місяців, а необхідний страховий стаж становить 31 рік. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.12.2001 по 31.07.2004, оскільки відсутні відомості про нараховану заробітну плату та сплачені страхові внески у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнобов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5.
Вважаючи порушеними свої права, позивач звернувся до суду із цим позовом.
За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо часткової обґрунтованості позовних вимог.
Оцінюючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції відповідно до приписів ст. 308 КАС України лише в частині задоволених вимог, враховує наступне.
Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.
Приписами частини 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Положеннями частини 1 статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону №1058-IV.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Як встановлено з матеріалів справи, у спірному рішенні зазначено, що вік позивача станом на час звернення за призначення пенсії становить 60 років, а страховий стаж - 26 років 10 місяців.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Зі змісту наведеного слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як достименно встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, записи в трудовій книжці позивача не оскаржувались та в судовому порядку недійсними не визнавались. Доказів протилежного не надано. Не здобуто таких доказів і судом.
Крім того, відомостями трудової книжки підтверджується безперервність періоду роботи позивача з 02.01.2001 по 31.07.2004.
Таким чином, суд першої інстанції вірно виснував, що до страхового стажу позивача протиправно не зараховано періоди його роботи з 11.01.2001 по 01.02.2001, з 22.02.2001 по 01.03.2001, з 05.05.2001 по 01.06.2001, з 11.06.2001 по 01.07.2001, з 09.07.2001 по 01.08.2001, з 31.08.2001 по 01.10.2001, з 15.10.2001 по 01.11.2001.
Підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.12.2001 по 31.07.2004 стали висновки відповідача щодо відсутності відомостей про нараховану заробітну плату та сплачені страхові внески у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнобов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5.
Надаючи оцінку вказаному, судова колегія враховує наступне.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону №1058-IV, відповідно до якої, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Згідно з статтею 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Зі змісту викладених норм слідує, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси застрахованої особи, зокрема, право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому, їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а.
При цьому, відповідачем не заперечується факт роботи позивача в спірних періодах, оскільки він підтверджений записами трудової книжки.
Судова колегія зауважує, що позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо обов'язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а відтак, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Таким чином, суд першої інстанції вірно виснував, що відповідач протиправно зазначив в рішенні №221350005906 від 24.07.2024 про не зарахування до страхового стажу позивача періоду з 01.12.2001 по 31.07.2004.
Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції про необхідність зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди з 11.01.2001 по 01.02.2001, з 22.02.2001 по 01.03.2001, з 05.05.2001 по 01.06.2001, з 11.06.2001 по 01.07.2001, з 09.07.2001 по 01.08.2001, з 31.08.2001 по 01.10.2001, з 15.10.2001 по 01.11.2001, з 01.12.2001 по 31.07.2004.
А відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №221350005906 від 24.07.2024, прийняте за результатами розгляду заяви позивача від 16.07.2021, в частині відмови зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду з 01.12.2001 по 31.07.2004 (про що зазначено у цьому рішенні) є протиправним та підлягає скасуванню в зазначеній частині.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.