Справа № 240/12226/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Р.М.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
23 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року позов задоволено частково.
Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.03.2024 №063350028144 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії та зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 27.05.1992, з 29.12.1992 по 17.10.1994, з 09.02.1995 по 25.11.1998, повторно розглянути заяву позивача від 29.02.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Позивач звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком у відповідності до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.03.2024 №063350028144 позивачу відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу - 30 років.
У вказаному рішенні також зазначено, що відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком така особа набуде після досягнення 63 років за наявності страхового стажу від 23 років. Страховий стаж особи становить 27 років 11 місяців 24 дня. До страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 27.05.1992, з 29.12.1992 по 17.10.1994, з 09.02.1995 по 25.11.1998, скільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Пенсія громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон №1058). Строки призначення пенсії визначаються відповідно до статті 45 Закону №1058. При цьому: до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. Згідно реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди трудової діяльності, зокрема з 24.11.1999.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.
За результатом розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій мають громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого пенсійного віку і мають необхідний для призначення пенсії страховий стаж.
За змістом статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01.01.2024 по 31.12.2024 від 21 до 31 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2014 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Як встановлено з матеріалів справи, згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.03.2024 №063350028144 позивачу відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу - 30 років, оскільки до його страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 27.05.1992, з 29.12.1992 по 17.10.1994, з 09.02.1995 по 25.11.1998, через те, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Надаючи оцінку вказаній позиції пенсійного органу, судова колегія враховує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (надалі Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно частини другої статті 6 Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набуття чинності вказаної угоди.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
На час роботи, навчання і проживання позивача в російській федерації Україна вона була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, суд першої інстанції вірно виснував, що під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж, набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі, на території російської федерації.
Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 17.10.1986 встановлено, що у ній наявні записи про роботу позивача у період з 01.01.1992 по 27.05.1992, з 29.12.1992 по 17.10.1994, з 09.02.1995 по 25.11.1998.
При цьому, будь-яких зауважень з боку відповідача щодо змісту записів стосовно розглядуваного періоду, зроблених в трудовій книжці позивача, не висловлено.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1992 по 27.05.1992, з 29.12.1992 по 17.10.1994, з 09.02.1995 по 25.11.1998.
Таким чином, суд першої інстанції вірно виснував про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області від 08.03.2024 №063350028144 та наявність підстав для його скасування.
Також, судова колегія погоджується з обраним судом першої інстанції способом поновлення порушених прав позивача шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 27.05.1992, з 29.12.1992 по 17.10.1994, з 09.02.1995 по 25.11.1998, повторно розглянути заяву від 29.02.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.