Справа № 320/30678/23 Головуючий у 1-й інстанції: Марич Є.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
22 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 у справі за адміністративним позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, -
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 19.05.2023.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Шевченківський відділ Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2021 (з урахуванням ухвал про виправлення описки) позов задоволено частково: визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик" щодо формування повного переліку вкладників публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик" в частині невключення до нього, зокрема, ОСОБА_1 , які мають право на відшкодування коштів за вкладом у публічному акціонерному товаристві "Комерційний Банк "Хрещатик" у розмірах коштів, які обліковуються на поточних рахунках в публічному акціонерному товаристві "Комерційний Банк "Хрещатик" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17, код ЄДРПОУ 21708016) виплатити відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб таким вкладникам, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема, ОСОБА_1 за договором №26203001193483 від 01.04.2016 банківського рахунку фізичної особи.
Державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_3 від 01.12.2021 з примусового виконання виконавчого документу - виконавчого листа №826/1336/17, виданого 20.09.2021 Окружним адміністративним судом м. Києва, відповідно до якого зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатити відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб таким вкладникам, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за договором №26203001193483 від 01.04.2016 банківського рахунку фізичної особи.
01.12.2021 у виконавчому провадженні НОМЕР_3 про зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виплатити відшкодування коштів за вкладами ОСОБА_1 державним виконавцем на підставі ст. З, 27, 40 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виконавчого збору в розмірі 26 000 грн. на користь Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ).
Постановою державного виконавця від 17.05.2023, у зв'язку з виконанням вимог виконавчого документа у повному обсязі, виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого документу - виконавчого листа № 826/1336/17 від 2021, закінчено.
Постановою Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 19.05.2023 відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виконавчого збору у розмірі 26 000 грн. на підставі постанови про стягнення виконавчого збору № НОМЕР_3, виданої 01.12.2021.
Вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2023 НОМЕР_2 протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2023 № НОМЕР_2 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки спірне виконавче провадження відкрито поза межами визначеного законом строку.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначив, що постанова про стягнення виконавчого збору від 01.12.2021 не оскаржена сторонами і залишалася чинною в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3. Оскільки виконавчий збір у розмірі 26 000, 00 грн. не було фактично стягнуто, державний виконавець, діючи відповідно до частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 8 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, мав обов'язок винести постанову про стягнення виконавчого збору та зареєструвати її як виконавчий документ після закінчення провадження. Наголосив, що 18.05.2023 така постанова була зареєстрована в автоматизованій системі виконавчого провадження, а 19.05.2023 на її підставі правомірно відкрито нове виконавче провадження № НОМЕР_2. Таким чином, строк пред'явлення постанови про стягнення виконавчого збору необхідно обчислювати з моменту завершення попереднього провадження (18.05.2023), а не з дати її винесення (01.12.2021). На підтвердження правомірності своїх дій скаржник послався на правові висновки Верховного Суду, зокрема у постановах від 12 серпня 2020 року у справі № 320/6360/18 та від 02 жовтня 2019 року у справі № 821/1109/17, де зазначено, що постанова про стягнення виконавчого збору, винесена одночасно з відкриттям виконавчого провадження, вважається пред'явленою до виконання з моменту її прийняття і перебуває у виконанні в межах такого провадження до його закінчення. Відтак, висновки суду першої інстанції про пропуск тримісячного строку пред'явлення виконавчого документа є безпідставними, оскільки фактично виконавчий збір весь час перебував на виконанні, а отже, державний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що встановлює умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
За визначенням статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Засади виконавчого провадження передбачені частиною першою статті 2 Закону № 1404-VIII, зокрема виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень.
Пунктом 2 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Частинами першою, п'ятою статті 12 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.
Згідно із частиною п'ятою статті 26 Закону № 1404-VIII у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Частинами першою-четвертою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно із частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Предметом спору у даній справі є постанова про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2023 НОМЕР_2 щодо виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 01.12.2021 № НОМЕР_3.
Статтями 4, 12 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий документ обов'язково повинен містити строк пред'явлення до виконання, який переривається у разі його пред'явлення.
Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2018 року у справі № 826/7974/17 зазначив, що під час перевірки законності постанов про відкриття виконавчих проваджень суди повинні в першу чергу досліджувати чи подані виконавчі документи у межах такого строку.
Також, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №320/6360/18, у разі прийняття постанови про стягнення виконавчого збору одночасно із початком примусового виконання рішення така постанова вважається автоматично пред'явленою до виконання із дати її прийняття.
Статтею 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу у разі пропуску встановленого законом строку пред'явлення.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, строк пред'явлення до виконання постанови від 01.12.2021 № НОМЕР_3 про стягнення виконавчого збору становить три місяці, який сплив 01.03.2022.
Разом з тим, спірна постанова про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2023 прийнята відповідачем після спливу пред'явлення постанови до примусового виконання, що свідчить про наявність підстав для повернення відповідачем вказаного виконавчого документа стягувачу.
Водночас, доказів щодо поновлення строків пред'явлення виконавчого документа до стягнення суду надано не було.
З огляду на викладене, доводи апелянта про те, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, а саме, постанови від 01.12.2021 № НОМЕР_3 про стягнення виконавчого збору не пропущено, є необґрунтованими.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про незаконність постанови Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 від 19.05.2023, оскільки вона не відповідає вимогам статей 4, 12 Закону № 1404-VIII.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постанові від 04 серпня 2022 року у справі № 580/1953/21.
Посилання апелянта на положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII є безпідставними, оскільки вказана норма передбачає право державного виконавця винести постанову про стягнення виконавчого збору у випадку, коли такий збір не був стягнутий при закінченні чи поверненні виконавчого документа. У даній справі постанова про стягнення виконавчого збору № НОМЕР_3 була винесена ще 01.12.2021, тобто одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, строк її пред'явлення до виконання обчислюється саме з цієї дати, що виключає можливість застосування положень статті 40 Закону № 1404-VIII у спосіб, на якому наполягає апелянт.
Також, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 821/1109/17, оскільки наведене рішення ухвалено за інших фактичних обставин та не стосується ситуації, коли постанова про стягнення виконавчого збору була винесена одночасно з відкриттям виконавчого провадження та мала самостійний строк пред'явлення.
Натомість, правові висновки Верховного Суду у постановах від 12 серпня 2020 року у справі № 320/6360/18 та від 04 серпня 2022 року у справі № 580/1953/21 є релевантними до спірних правовідносин і підтверджують необхідність обрахунку тримісячного строку пред'явлення постанови про стягнення виконавчого збору з дати її прийняття.
Щодо доводів апелянта про дію пункту 10.2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, яким передбачено переривання строків на період дії воєнного стану, то апеляційний суд вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, запроваджено в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Законом України "Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" № 2129-IX від 15.03.2022 було доповнено розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" пунктом 10-2, в якому, зокрема, містилась норма про те, що визначені цим законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Закон № 2129-IX набрав чинності 26.03.2022.
В той же час, зазначена норма не поширюється на спірні правовідносини і не може виправдовувати відкриття виконавчого провадження 19.05.2023, оскільки кінцевий строк пред'явлення постанови від 01.12.2021 № НОМЕР_3 про стягнення виконавчого збору сплив 01.03.2022, тобто до набраня чинності Закону № 2129-IX.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 19.05.2023 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
При цьому, проаналізувавши вказані вище та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.