Справа № 320/3571/22 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г.
22 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
розглянувши у письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:
-визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.04.2018 №Ф-111479-53У, винесену ГУ ДФС у Київській області, про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в розмірі 1898,16 грн;
??- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2018 №Ф-111479-53У, винесену ГУ ДФС у Київській області, про сплату ОСОБА_1 боргу в розмірі 2102,93 грн. (з яких штраф у розмірі 910,61 грн., пеня у розмірі 1192,32 грн.);
- стягнути з Головного управління ДПС у Київській області на користь позивача кошти в сумі 5139,20 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи убачається, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в періоді з 10.01.1999 по 23.03.2021 перебував на податковому обліку у Вишгородській ДПІ.
3 23.03.2021 року стан платника 11 - припинено, але не знято з обліку.
В періоді з 01.04.2012 по 01.12.2012 рік ФОП ОСОБА_1 застосовував спрощену систему оподаткування (2 група 20%); з 01.01.2013 по 01.10.2013 рік - загальну систему оподаткування; з 01.10.2013 по 23.03.2021 роки - спрощену систему оподаткування (3 група 5%).
Згідно даних інформаційних ресурсів обласного рівня ФОП ОСОБА_1 зареєстрований платником єдиного внеску з 10.01.1999 за №692А.
З 10.02.2016 позивач є пенсіонером за віком.
Відповідно до таблиці 2 додатку 5 Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2016 рік, поданого позивачем особисто від 17.01.2017 за №1700001253 до Іванківської ДП, позивачем самостійно визначено суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок за 2016 рік в розмірі 2888,16 гривень. Звіт відповідно до квитанції 2 внесено до Реєстру застрахованих осіб та відображено в інтегрованій картці платника.
Позивач зазначаючи, що ніякої звітності за вказаний період не подавав, як і не отримував від Головного управління ДПС у Київській області поштових відправлень про наявність боргу, звернувся до суду з позовом.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимог про сплату ЄСВ, направлених на адресу позивача, який отримує пенсію за віком, проте подавав звіти, в яких самостійно визначав обов'язок зі сплати єдиного внеску.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом, зокрема, у справах №806/1503/16, № 806/2169/16.
Так у вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що добровільна участь особи, яка виявила бажання бути платником єдиного внеску, передбачає собою укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Подання особою звітів не свідчить про її добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, як наслідок, не свідчить про наявність обов'язку зі сплати ЄСВ.
Верховний Суд зазначив, що добровільна участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - це можливість забезпечити страховий стаж та створити умови для збільшення розміру майбутньої пенсії. Якщо особа у певні періоди не сплачувала страхові внески, то єдиною можливістю для включення цих періодів до страхового стажу є добровільна сплата таких внесків.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI містить застереження, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, розділ V якої регламентує порядок добровільної сплати єдиного внеску та порядок укладення договорів про добровільну участь.
Отже, добровільна сплата єдиного внеску здійснюється за умови укладення такою особою з органом доходів і зборів договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
З матеріалів справи вбачається, що з 10.02.2016 позивач є пенсіонером за віком.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів укладення між позивачем і відповідачем договору про добровільну участь позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а помилкова подача позивачем звіту від 17.01.2017 про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, в якому самостійно визначено базу нарахування єдиного внеску та суму до сплати за 2016 рік у розмірі 3797,64 грн. не свідчить про його добровільну участь у системі страхування.
Судом встановлено, що протягом 2016 року контролюючим органом в автоматичному режимі, проводились щоквартальні нарахування: 19.01.2016 - 1434,51 грн. (за IV квартал 2015 року), 19.04.2016 - 909,48 грн. (за січень-лютий 2016 року) 17.01.2017 - 2888,16 грн. (згідно поданого звіту за 2016 рік).
У зв?язку із наявною заборгованістю, ГУ ДПС у Київській області по ОСОБА_1 сформовано та направлено вимоги від 24 квітня 2018 року №Ф-111479-53 від 4 грудня 2018 року №Ф-111479-53.
Станом на 01.11.2021 у ОСОБА_1 в ІКП по єдиному внеску обліковується заборгованість в сумі 3467,98 гривень.
Колегія суддів зазначає, що оскільки позивач є пенсіонером з 10.02.2016, отримує пенсію за віком та звільнений від сплати єдиного внеску в силу вимог частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI, договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладав, він не має обов'язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2016-2017 роки.
Стосовно доводів скаржника про те, що сума боргу виникла на підставі зобов'язань по сплаті єдиного внеску, самостійно визначених позивачем у звітах про суми нарахованого доходу та суми нарахованого єдиного внеску, колегія суддів зазначає, що подання особою «Звіту про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» не свідчить про добровільну участь особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Подання позивачем звіту фізичної особи-підприємця не є самостійним визначенням грошових зобов'язань в розумінні пункту 57.1 статті 57 ПК України, відповідно, ці суми неможливо ототожнити з узгодженими грошовими зобов'язаннями, а тому несплата сум, зазначених у них, не свідчить про виникнення податкового боргу. Отже, з фактом подання звіту з ЄСВ не виникає обов'язок здійснювати його сплату, відповідно, несплата цих сум не призводить до виникнення недоїмки.
Відповідна правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 806/1503/16 та від 11 лютого 2020 року у справі №240/4809/19.
Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 24.04.2018 №Ф-111479-53У та від 04.12.2018 №Ф-111479-53У, винесених ГУ ДФС у Київській області, про сплату ОСОБА_1 боргу підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління ДПС у Київській області на користь позивача коштів в сумі 5139,20 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 5 Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Мінфіну від 23.07.2021 року №417, повернення сум єдиного внеску здійснюється в окремих випадках. Зокрема, в разі:
-надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на належний рахунок 3556;
-помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій не на належний рахунок 3556;
-помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на бюджетний рахунок за надходженнями;
-помилкової сплати податкових зобов'язань з податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій та пені, передбачених ПКУ та іншими законами, на рахунок 3556;
-виявлення технічної та/або методологічної помилки за сумами, які були зараховані на рахунок 3556 з єдиного рахунку.
Відповідно до пункту 6 Порядку повернення здійснюється на підставі заяви про повернення коштів з рахунків 3556.
У випадках, передбачених підпунктами 1, 2 та 4 пункту 5 Порядку заява про повернення коштів з рахунків 3556 подається до територіального органу ДПС за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених коштів, за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку.
Повернення єдиного внеску у випадку, передбаченому підпунктом 3 пункту 5 Порядку, здійснюється відповідно до вимог статті 43 Податкового кодексу України.
Згідно ст. 43.3 Податкового кодексу України обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.
В даному випадку у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача, в порядку передбаченому ПК України, із заявою до контролюючого органу про повернення помилково сплачених (стягнутих) коштів та докази відмови відповідача у підготуванні висновку про повернення позивачу помилково сплаченої суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже колегія суддів вважає, що в даній частині позовні вимоги позивача є передчасними та не підлягають задоволенню.
Оскільки обставини у справі встановлені з достатньою повнотою, але судове рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 статті 317 КАС України - підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч. 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що позивач сплатив судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 992,40 грн. та за подання апеляційної скарги - 1488,60 грн., що підтверджується платіжними дорученнями наявними у матеріалах справи.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1513,41 грн (2481*61%).
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними дій задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24.04.2018 №Ф-111479-53У та від 04.12.2018 №Ф-111479-53У, винесені ГУ ДФС у Київській області.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРОПУ 44096797) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1513,41 (одна тисяча п'ятсот тринадцять гривень) грн. 41 коп.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких