Справа № 279/6280/25 Суддя (судді) першої інстанції: Невмержицька О.А.
19 грудня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови серії ЕНА №5911268 від 11.10.2025 року про накладення адміністративного стягнення, за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 листопада 2025 року,
ОСОБА_1 звернувся до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №5911268 від 11.10.2025 року про накладення адміністративного стягнення.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 листопада 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення серія ЕНА №5911268 від 11.10.2025 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 1700,00 грн відносно ОСОБА_1 за ч.4 ст.122 КУпАП.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права та відмовити у задоволенні позову.
Доводи апелянта обґрунтовані, зокрема, тим, що постанову про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху винесено правомірно. Вказано, що на підтвердження вчинення позивачем порушення п. 12.4 ПДР відповідачем надано до матеріалів справи відеозапис та фотографію, які створені за допомогою приладу лазерного вимірювача швидкості LTI 20/20 TruCAM II ТС 008350. На вказаних відеозаписі та фотографії, створених за допомогою приладу TruCAM LTI 20/20ТС 000762, зафіксовано рух транспортного засобу HYNDAI KONA державний номерний знак НОМЕР_1 , швидкість 106 км/год, дистанція з якої здійснено вимірювання 225,7 м, максимально допустима швидкість 50 км/год, зазначено дату і час фіксації 11.10.2025 о 11:05 год. Крім того, відомості про технічний засіб, яким зафіксовано правопорушення, - TruCAM LTI 20/20ТС 000762, у відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 283 КУпАП, внесені до оскаржуваної постанови. Зокрема, після опису обставин вчиненого правопорушення у постанові зазначено як назву приладу (TruCam), так і серійний номер.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою інспектора 1 взводу 2 роти 1 бат. УПП в Рівненській області лейтенанта поліції Демченко Д.А. серії ЕНА №5911268 від 11.10.2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 1700,00 грн.
Відповідно до постанови, 11.10.2025 року о 11.03 год. в с.Купець а/д М-06 Київ-Чоп 423 ТЗ перевищив встановлену швидкість руху більш ніж як 50 км/год, а саме рухався зі швидкістю 106 км/год. Швидкість вимірювалась приладом TruCAM.
Не погоджуючись із правомірністю вищезгаданої постанови, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в якості доказу вчинення позивачем адміністративного правопорушення посилається на відеозаписи з приладу «TruCam», проте як це вбачається з оскаржуваної постанови від 11.10.2025 серії ЕНА №5911268 інформацію щодо здійснення відеофіксації правопорушення, яке ставиться у вину позивачу, з технічних записів, яким здійснено таку відеофіксацію, встановити неможливо, оскільки в графі 7 «До постанови додаються» відповідна інформація відсутня, а відтак такі відеозаписи, не можна вважати належними та допустимими доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Положеннями ч. 4 ст. 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно примітки суб'єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб'єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).
У відповідності до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Матеріалами справи підтверджується, що постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху винесено на підставі належних доказів, які долучено до матеріалів справи.
На підтвердження вчинення позивачем порушення п. 12.4 ПДР відповідачем надано до матеріалів справи відеозапис та фотографію, які створені за допомогою приладу лазерного вимірювача швидкості LTI 20/20 TruCAM II ТС 008350.
На вказаних відеозаписі та фотографії, створених за допомогою приладу TruCAM LTI 20/20ТС 000762, зафіксовано рух транспортного засобу HYNDAI KONA державний номерний знак НОМЕР_1 , швидкість 106 км/год., дистанція з якої здійснено вимірювання 225,7 м, максимально допустима швидкість 50 км/год, зазначено дату і час фіксації 11.10.2025 о 11:05 год.
Колегія суддів погоджується з тим, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Нормами ч.ч. 1 - 3 ст. 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Поряд з цим, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, що відповідає правій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 та від 14.02.2018 по справі № 536/583/17.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідачем на дотримання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України доведено правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, адже зміст оскаржуваної постанови та надані докази відображають склад адміністративного правопорушення.
Відтак, на переконання колегії суддів, факт вчинення правопорушення підтверджено належними доказами, які відповідають вимогам ст.ст. 73 - 73 КАС України, що не спростовано позивачем.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції.
На підставі вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи призвели до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України,
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови серії ЕНА №5911268 від 11.10.2025 року про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 листопада 2025 року - скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: О. М. Ганечко
Я. М. Василенко