П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/14466/25
Категорія: 106000000Головуючий у суді І інстанції: Бутенко А. В. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідачаСеменюка Г.В.
суддів: Федусика А.Г.
Шляхтицького О.І.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (далі - Військова частина НОМЕР_2 ) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 02.09.2020 по 02.03.2021 включно;
- зобов'язати нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 02.09.2020 по 02.03.2021 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач пояснив, що проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
01.09.2020 був звільнений в запас Збройних сил України за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
При цьому, позивач указує, що за період проходження військової служби відповідач не в повному обсязі виплачував йому грошове забезпечення, що стало підставою для звернення до суду.
На виконання судового рішення, відповідач 09.04.2025 розрахувався з ним, виплативши 22856,88 грн.
Однак, відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що і стало підставою для звернення до суду вже з цим позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року позов задоволено.
Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Стягнув з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.09.2020 по 28.02.2021 в сумі 49 517,98 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Військова частина НОМЕР_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Мотиви апеляційної скарги полягають у такому.
По-перше, на думку скаржника, норми статей 116 та 117 КЗпП України та Порядку №100 не поширюються на військовослужбовців, оскільки військова служба не є трудовою діяльністю, а є окремим видом діяльності, яка регулюється власним загальним законодавством, власним спеціальним законодавством, яке в свою чергу не пов'язане із законодавством (загальним або спеціальним) в галузі регулювання трудових відносин.
По-друге, на думку скаржника, суд першої інстанції не дотримався принципу співмірності, з урахуванням розміру простроченої заборгованості, обставин, за яких встановлено наявність заборгованості, а також дій позивача та відповідача щодо її виплати. Дослідження цих обставин передбачено у постановах Верховного Суду, який сформував усталені правові висновки у такій категорії справ.
Позивач, скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, вважає її необґрунтованою та безпідставною, а тому просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, справу судом апеляційної інстанції розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2024 у справі №420/26127/24 зокрема зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок з 29.01.2020 по 01.09.2020 сум грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, премії, компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій ОСОБА_1 , з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення суду у справі № 420/26127/24 відповідачем 09.04.2025 виплачено позивачу грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, премію, компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 29.01.2020 по 01.09.2020 у розмірі 22 924,90 грн.
Тобто, фактичним днем розрахунку з позивачем є 09.04.2025.
Вважаючи дії відповідача щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що, у межах даної справи, наявні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки з вини відповідача ОСОБА_1 не виплачені належні суми у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
При цьому, суд першої інстанції врахував, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), що набрав чинності 19.07.2022, внесені зміни в статтю 117 КЗпП України, якими законодавець обмежив можливість отримання середнього заробітку шістьма місяцями.
Разом з цим, суд першої інстанції, застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц та висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, зменшив розмір відшкодування, застосувавши істотність частки недоплаченої відповідачем суми при звільненні ОСОБА_1 .
Так, із наданої відповідачем довідки вбачається, що розмір належних позивачу при звільненні виплат, які виплачені складає 25238,90 грн., а сума недоплачених коштів при звільненні склала 22 924,90 грн.
З урахуванням невиплаченої суми грошового забезпечення у розмірі 22 924,90 грн. (сума виплачена у квітні 2025 року), до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 48 163,80 грн.
Отже, сума виплаченого із затримкою грошового забезпечення складає 47,60 % від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення ((22 924,90 грн. / 48 163,80 грн.) х 100%).
Таким чином, на думку суду, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: (574,75 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 47,60 % = 273,58 грн. середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотної частики: 273,58 х 181 (робочих днів затримки розрахунку з 01.09.2020 року (день виключення із списків) по 28.02.2021 року (6 місяців)) = 49 517,98 грн. середній заробіток.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Ця стаття також передбачає, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати № 95», ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Стаття 12 цієї Конвенції встановлює, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведений відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відтак, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції чинної на момент звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції чинної на момент звільнення позивача зі служби) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України (в редакції чинної на момент звільнення позивача зі служби) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Матеріали справи свідчать, що при звільненні з Військової частини НОМЕР_2 позивачу не було виплачено в повному обсязі грошове забезпечення.
Таке грошове забезпечення виплачено позивачу 09.04.2025 у сумі 22 294,90 грн на виконання судового рішення.
Отже, є правильним висновок суду першої інстанції, що при звільненні позивача зі служби відповідач не провів з ним повний розрахунок, що свідчить про недотримання суб'єктом владних повноважень вимог статті 116 КЗпП України та має наслідком застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Далі слід зазначити, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон № 2352-IX, яким стаття 117 КЗпП України викладена в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування принципу співмірності при визначенні суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум принципу співмірності.
ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу встановленню підлягає:
(1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;
(2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;
(3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
Тобто, в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі № 560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі № 620/7207/24 від 24 квітня 2025 року.
Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат.
Так, з обставин справи вбачається, що не виплачена позивачу при звільненні сума грошового забезпечення становить 22924,90 грн.
З матеріалів справи вбачається, що при звільненні позивачу нараховано та виплачено 25238,90 грн.
Отже, загальна сума, яка належала позивачу при звільненні становить 48163,80 грн (22924,90 +25238,90).
З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 22924,90 грн від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 47,60 % (22924,90/48163,80 х 100).
Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував принцип пропорційності.
Так, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у межах даної справи, становить 104 029,75 грн (574,75 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 181 (календарних днів затримки розрахунку з 01.09.2020 (день звільнення) по 28.02.2021 (6 місяців)).
Істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 22924,90 грн від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 47,60 %.
Виходячи з принципу пропорційності, як правильно указано судом першої інстанції, виплаті на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 49 517,98 грн, тобто 47,60 % від 104 029,75 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі № 420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.
Тому, суд першої інстанції правильно визначив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період у сумі 49 517,98 грн.
В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_2 , посилаючись на необхідність застосування принципу співмірності між сумою, яка невиплачена при звільненні позивача та сумою, яку належить стягнути в рахунок відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не наводить мотивів у чому полягає неправильність висновків суду першої інстанції, який застосував істотність частки недоплаченої відповідачем суми при звільненні ОСОБА_1 .
Також колегія суддів не приймає посилання скаржника на те, що норми статей 116 та 117 КЗпП України та Порядку №100 не поширюються на військовослужбовців.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відтак, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.
Такий висновок суду апеляційної інстанції побудований на усталеній практиці Верховного Суду з цього питання.
Отже, інших доводів, які б спростовували рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат за результатом розгляду апеляційної скарги, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді О.І. Шляхтицький А.Г. Федусик