П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/17455/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
судді - Джабурія О.В.,
судді - Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року, прийнятого в порядку письмового провадження суддею Танцюрою К.О. у місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - Відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ) із вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2024 року по 30.05.2025 року включно;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2024 року по 30.05.2025 року включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року № 100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що у день звільнення зі служби (20.09.2024 року) Відповідач не виплатив йому всіх належних при звільненні сум. Остаточний розрахунок проведено лише 30.05.2025 року, на виконання судового рішення, а тому вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 року позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2024 року по 21.03.2025 року включно;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2024 року по 21.03.2025 року включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року № 100 у розмірі 245 035, 70 грн.;
- в іншій частині позовних вимог - відмовлено;
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Відповідач звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його в цій частині та постановити нове рішення, яким зменшити суму середнього заробітку.
На обґрунтування апеляційної скарги сторона зазначає, що у постанові від 08.10.2025 року по справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що суд може зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими ВП ВС у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц.
Втім, визначаючи розмір відшкодування, судом першої інстанції не було застосовано принципи розумності, справедливості та пропорційності, чим не забезпечено справедливий баланс інтересів сторін, адже здійснено захист права Позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, проте допущено понесення Відповідачем несправедливих і непропорційних майнових втрат. На думку апелянта, загальний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має становити 68 609, 99 грн..
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивач проходив військову службу у Відповідача.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.09.2024 року № 310-ос ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 20.09.2024 року № 601-ос ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року по справі № 420/32844/24, яке 16.05.2025 року набрало законної сили, крім іншого:
- зобов'язано НОМЕР_3 прикордонний загін (ВЧ НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - «січень 2008 року», з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язано НОМЕР_3 прикордонний загін (ВЧ НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 20.09.2024 року відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
На виконання вищезазначеного судового рішення Відповідачем 30.05.2025 року здійснено виплату Позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 339 559, 32 грн., тобто фактичним днем розрахунку з Позивачем є 30.05.2025 року.
Між тим, Позивач звернувся до Відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, проте жодної відповіді отримано не було.
Вважаючи таку бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.
Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову з огляду на те, що на день виключення Позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, Відповідачем не проведено розрахунку у повному обсязі, у зв'язку із чим Позивач відповідно до ст. 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку. При цьому, суд зазначив, що Позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте не більш як за шість місяців, оскільки до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. Відтак, Позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 21.09.2024 року по 21.03.2025 року, за 182 календарні дні, що становить 245 035, 70 грн. (1 346, 35 х 182). Разом з цим, суд відмовив в компенсації податку з доходів фізичних осіб з огляду на передчасність цієї вимоги, оскільки станом на дату розгляду даної справи виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ще не здійснено, тому зобов'язання Відповідача щодо виплати компенсації стосується правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.
В даному випадку, в межах цієї справи, Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції саме в частині задоволення позовних вимог.
У зв'язку з чим, на підставі ч. 1 ст. 308 КАС України, справа та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевіряється судовою колегією в апеляційному порядку саме в частині задоволення позовних вимог.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність у Позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але вважає неправильним обраний судом першої інстанції засіб відновлення порушеного права Позивача через невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
За правилами ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Колегія суддів вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи в частині обрання судом першої інстанції засобу відновлення порушеного права Позивача, з огляду на наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як встановлено колегією суддів, в межах даної справи спірним питанням є право Позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з виплатою Відповідачем грошового забезпечення після звільнення, на виконання рішення суду.
Перевіряючи правомірність та законність дій ВЧ НОМЕР_2 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими ОСОБА_1 пов'язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційних скарг, судова колегія враховує наступне.
Так, як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч. 1 цієї статті.
Отже, на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 по справі № 1-5/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеного правового висновку.
Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В даному випадку, Позивач обґрунтовував свої вимоги як на підставу для виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах шестимісячного строку, що прямо передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП України, тобто за період з 21.09.2024 року по 21.03.2025 року включно.
В свою чергу, із зібраних матеріалів у справі вбачається, що останнім днем служби Позивача є 20.09.2024 року, а остаточний розрахунок Відповідачем було проведено лише 30.05.2025 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується учасниками справи.
Між тим, колегія суддів зазначає, що військовослужбовцю, станом на день виключення зі списку особового складу військової частини мають виплатити усі належні йому кошти, пов'язані з проходженням військової служби.
З огляду на те, що Відповідачем по справі не було здійснено повного розрахунку у визначені статтею 116 КЗпП України строки з вини останнього, зазначене є правовою підставою для його відповідальності згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Разом з цим, оскільки Позивача було виключено із списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення ВЧ НОМЕР_2 - 20.09.2024 року, відтак 20.09.2024 року є останнім днем військової служби, отже першим днем затримки розрахунку при звільненні є 21.09.2024 року.
Враховуючи, що повний розрахунок із Позивачем було проведено не у день його звільнення 20.09.2024 року, а лише 30.05.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відтак, колегія суддів зазначає, що Позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2024 року по 21.03.2025 року, тобто в межах шестимісячного строку.
Однак, на думку колегії суддів, недостатньо встановити факт затримки розрахунку при звільненні і заборговану суму та період затримки, оскільки передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні (зокрема суд), визначивши також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь Позивача.
Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.
Натомість, положеннями спеціальних нормативно правових актів, зокрема Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, не встановлено механізму обрахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому до застосування у цій частині підлягають положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок № 100).
Абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100 встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Кількість днів служби за період липень та серпень 2024 року становить 62 календарних дня (31+31).
Як вбачається з довідки № 353, яка видана 11.06.2025 року Відповідачем про дохід Позивача за період з 01.07.2024 року по 31.08.2024 року, у липні 2024 року було нараховано грошове забезпечення в сумі 41 737 грн., а у серпні 2024 року грошове забезпечення також 41 737 грн..
Таким чином, середньоденна заробітна плата Позивача становить 1 346, 35 грн. (41 737 + 41 737) / 62.
Отож, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців відповідно до вимог ст.117 КЗпП України - становить 245 035, 70 грн. (1 346, 35 х 182 календарних дня).
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц).
У постанові від 08.10.2025 року по справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що суд може зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими ВП ВС у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне застосувати в межах цієї справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Апеляційним судом встановлено, що при виключенні зі списків військової частини, розмір належних Позивачеві при звільненні виплат, які були виплачені, складали 916 938, 75 грн..
Натомість, на думку колегії суддів, Позивач на день виключення зі списків особового складу частини мав отримати грошове забезпечення, яке б включало в себе невиплачену індексацію грошового забезпечення в сумі 339 559, 32 грн., яка булу виплачена на виконання судового рішення по справі № 420/32844/24, тобто мало бути виплачено 1 256 498, 07 грн. (916 938, 75 + 339 559, 32).
Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується, виходячи з наступного розрахунку:
(339 559, 32 х 100% / 1 256 498, 07 = 27, 02%).
Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав Позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином:
182 дня х 1 346, 35 = 245 035, 70 х 27, 02% = 66 208, 65 грн., що становить 27, 02% суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення зі служби.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2024 року по 21.03.2025 року, з урахуванням пропорційного розрахунку від розміру усіх належних звільненому працівникові сум, становить 66 208, 65 грн..
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у Позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку, проте визначаючи розмір відшкодування, судом не було застосовано принципи розумності, справедливості та пропорційності, чим не забезпечено справедливий баланс інтересів сторін: захистив право Позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, однак допустив понесення Відповідачем несправедливих і непропорційних майнових втрат, відтак слушними є доводи апеляційної скарги.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 року, пункт 29).
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).
В свою чергу, як визначено п.п. 1 та 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції було допущено неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання вчинити певні дії, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог, а саме в сумі 66 208, 65 грн. за період з 21.09.2024 року по 21.03.2025 року.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Відповідача підлягає до задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню в частині зобов'язання вчинити певні дії та в цій частині постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, а саме в сумі 66 208, 65 грн. за період з 21.09.2024 року по 21.03.2025 року.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Враховуючи викладене, оскільки в апеляційній скарзі оскаржується рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки висновкам суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим у вказаній частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати в частині зобов'язання вчинити певні дії.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким зобов'язати НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2024 року по 21.03.2025 року в сумі 66 208 (шістдесят шість тисяч двісті вісім) гривень 65 копійок.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: М.П. Коваль
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: Н.В. Вербицька