23 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 340/4030/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Юрко І.В., Білак С.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року в адміністративній справі №340/4030/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості за період з 14.12.2023 по 28.02.2025 в розмірі 252 133,33 грн;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з пенсії за період з 14.12.2023 по 28.02.2025 у розмірі 252 133,33 грн.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року позовні вимоги задоволено, суд:
- визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо виплати пенсії ОСОБА_1 з 14 грудня 2023 року по 28 лютого 2025 року;
- стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 252133,33 грн;
- стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 5521,33 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що нездійснення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області у даному конкретному випадку виплати доплати за рішенням суду у справі №340/3030/24 не є доказом умисного та свідомого не виконання судового рішення, оскільки відсутність фізичної змоги провести грошовий платіж через неотримання відповідних цільових асигнувань та через відсутність вільного обсягу фінансових ресурсів не може бути кваліфіковано в якості невиконання судового рішення без поважних причин. Зазначено, що визначена сума витрат на правничу допомогу є завищеною.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 311 КАС України.
Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
03.02.2025 на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 у справі №340/3030/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення №112850003986 про призначення пенсії на пільгових умовах з 14.12.2023.
22.05.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області з вимогою про виплату нарахованої суми пенсії за період з 14.12.2023 по 28.02.2025 у розмірі 247 620,38 грн.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області надано відповідь, оформлену листом від 09.06.2025 за №4631-4636/Г-02/8-1100/25, в якому повідомлено, що видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (01.01.2013), плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили. Доплату по рішенню суду за період з 14.12.2023 по 28.02.2025 в сумі 252133,33 грн буде виплачено в межах відповідних планових асигнувань з Державного бюджету України, відповідно до Порядку, у порядку черговості, що визначається датою набрання судовим рішенням законної сили. На даний час Пенсійним фондом України забезпечено фінансування виплат за судовими рішеннями, які набрали законної сили по 19.11.2020 включно.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати суми пенсії за попередній період, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що Управління, фактично, припинило виплату пенсії за період з 14 грудня 2023 року по 28 лютого 2025 року. Приписами пункту 5 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється в інших випадках, передбачених законом. Відповідач не надав ні власного рішення, ні рішення суду про припинення виплати пенсії. Отже, позов належить задовільнити. Суд першої інстанції зробив висновок, що сума коштів у 3000 грн є обґрунтованою стосовно понесення витрат на правову допомогу.
Колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
У Рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Крім того, преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" установлено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Як уже зазначалось, на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 у справі №340/3030/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення №112850003986 про призначення пенсії позивачу на пільгових умовах з 14.12.2023.
Позивачу нараховано доплату за період з 14.12.2023 по 28.02.2025 у сумі 252 133,00 грн, що підтверджується листом від 09.06.2025 за №4631-4636/Г-02/8-1100/25.
Відповідач заборгованість із виплати пенсії, яка виникла в зв'язку із тривалістю розгляду судової справи за період з 14.12.2023 по 28.02.2025 у сумі 252 133,00 грн не сплатив.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, інші доводи апелянта не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 у справі №340/3030/24 позивачу призначено пенсію за віком на пільгових умовах, обчислену відповідно до Закону № 1058, з метою усунення порушеного його права на належний розмір пенсії, є необхідним визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 14 грудня 2023 року по 28 лютого 2025 року та стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 252133,33 грн за період з 14 грудня 2023 року по 28 лютого 2025 року.
Стосовно витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
До позовної заяви додано:
- копію договору №13/06/2025 про надання правової (правничої) допомоги;
- розрахунок вартості правової (правничої) допомоги за договором №13/06/2025 від 13.06.2025.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Верховним судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в акті приймання-передачі наданих послуг, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.
Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.
Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги представником позивача надано до суду розрахунок вартості правової (правничої) допомоги за договором №13/06/2025 від 13.06.2025, відповідно до якої адвокатом надані позивачу наступні послуги:
- підготовка вимоги про виплату нарахованої пенсії до ГУ ПФУ у Кіровоградській області - 0,5 год - 757 грн;
- пошук та аналіз судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах. Підготовка позовної заяви до Кіровоградського окружного адміністративного суду про стягнення нарахованої пенсії у розмірі 252 133,33 грн - 3 год. - 4542 грн.
Колегія суддів зазначає, що відшкодуванню судом підлягають послуги лише безпосередньо пов'язані з розглядом адміністративної справи.
Такі послуги, як підготовка вимоги про виплату нарахованої пенсії до ГУ ПФУ у Кіровоградській області, пошук та аналіз судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах - не підлягають відшкодуванню, оскільки не пов'язані з безпосереднім представництвом адвоката в суді, вказані послуги є складовою підготовки адвоката для розгляду справи.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтування позивачем необхідності відшкодування витрат на правничу допомогу лише за підготовку позовної заяви до суду.
Розмір витрат на правничу допомогу за підготовку позовної заяви у розмірі 3000 грн є обґрунтованим, відповідає складності справи та кількості витраченого адвокатом часу.
Відтак, доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року в адміністративній справі №340/4030/25 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року в адміністративній справі №340/4030/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 328-329 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак