Справа № 357/15044/25
Провадження № 2-а/357/504/25
іменем України
23 грудня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Кича М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 міста Біла Церква в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 скасування постанови про адміністративне правопорушення,
У вересні 2025 року, адвокат Семенюта Руслан Анатолійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 скасування постанови про адміністративне правопорушення, обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_1 , з 07.08.2025 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , має номер в реєстрі «Оберіг», з підтвердженням статусу військового обліку, дані уточнені були вчасно, про що є відповідна відмітка у витязі з «Реєстр+» «Дані уточнено вчасно». 18.08.2025 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 2701 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, відносно гр. ОСОБА_1 , мотивуючи це тим, що позивач будучи військовозобов'язаним, який був визнаний обмежено придатним довійськової служби донабрання чинності Законом України від 21.03.2024 № 361-ІХ ( крім осіб, визнаних в установленому прядку особами з інвалідністю )та перебуваючи на військовому обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 , здня набрання чинності Законом України від12.02.2025 № 4235-ІХ зобов'язаний був до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, однак, вищевказані вимоги Закону ним не були виконані. Цією постановою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень. Зазначив, що позивач не знав про те, що він був обмежено придатним до 07.08.2025, тобто до моменту закінчення проходження ним ВЛК. Позивач вчасно уточнив всі свої облікові дані, про що є відповідна відмітка у витязі з «Резерв+» «Дані уточнено вчасно». 06.08.2025 позивача затримали в м. Хотин Чернівецької області працівники ІНФОРМАЦІЯ_5 та примусово поставили його на облік до свого відділу. На наступний день він пройшов в їхньому супроводі комісію ВЛК в м. Чернівці, згідно до постанови якої він визнаний придатним до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах ( установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, ОЗ, охорони. 09 вересня 2025 року позивач отримав по пошті супровідний лист та оскаржувану постанову. Просив суд поновити строк на оскарження постанови № 701 від 18.08.2025 відносно гр. ОСОБА_1 ,скасувати вказану постанову тазакрити провадження ( а. с.1-6 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2025головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 23-24 ) та матеріали передані для розгляду, отримані 23.09.2025.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі ( ч. 2 ст. 171 КАС України ).
Відповідно до ч. 8 ст. 171 КАС України питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п'яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Ухвалою судді від 24.09.2025 поновлено ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду та відкрито провадження у справі за його позовомдо ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині скасування постанови про адміністративне правопорушення.Повідомлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням ( виклику ) учасників справи. Одночасно витребувано з ІНФОРМАЦІЯ_6 належним чином завірену копію матеріалів по справі про адміністративне правопорушеннявідносно гр. ОСОБА_1 , по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 18.08.2025, постанова № 2701 ( а. с.8-30 ).
Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Згідно матеріалів справи, міститься супровідний лист від 24.09.2025 про направлення відповідачу копію ухвали для відома ( а. с. 31 ).
В ухвалі судді від 24.09.2025 повідомлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням ( виклику ) учасників справи та роз'яснено право подати до суду клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням ( викликом ) сторін.
Водночас, після отримання відповідної ухвали ( а. с. 32 ), про що свідчить поштове рекомендоване повідомлення про вручення, отримана за довіреністю 01.10.2025, не надходило з боку учасників справиклопотань щодо розгляду справи з повідомленням ( викликом ) сторін.
В свою чергу, 20.10.2025 за вх. № 60266 судом отримано від відповідача відзив ( а. с. 34-36), в якому просили відмовити позивачу за безпідставністю позовних вимог, оскільки з даних військового квитка ОСОБА_1 вбачається, що на дату складання протоколу він був визнаний непридатним у мирний час та обмежено придатний у воєнний час. Тобто, мав обов'язок протягом встановленого законом терміну з 04.05.2024 по 05.06.2025 самостійно звернутися до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримати направлення на ВЛК для проходження медичного огляду та пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.
Крім того, 20.10.2025 за вх. № 60267 судом отримано від відповідача на виконання ухвали завірені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 2701 відносно ОСОБА_1 ( а. с. 39-44 ).
Відповіді на відзив, який був направлений відповідачем на адресу позивача, про що свідчить фіскальний чек від 16.10.2025 ( а. с. 33 ), на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При цьому, згідно з ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною 4 ст. 257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, приписами КАС України визначено вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому всі інші справи можуть розглядатися судом як за правилами спрощеного позовного провадження, так і за правилами загального, у разі, якщо через складність або інші обставини таких справ недоцільно здійснювати їх розгляд у спрощеному позовному провадженні.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засідання з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
При цьому, суд звертає увагу, що дослідження доказів здійснюється судом не залежно від того в порядку якого позовного провадження здійснюється розгляд справи, чи то в порядку письмового провадження, чи то у відкритому судовому засіданні.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Так, ухвалою судді від 24 вересня 2025 року ОСОБА_3 поновлено пропущений строк для звернення до суду із даним адміністративним позовом ( а. с. 28-30 ).
Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Встановлено, що постановою №2701 від 18.08.2025 громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП ( а. с. 18-19 ).
Оскаржувана постанова відносно позивача складена ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 .
В оскаржуваній позивачем постанові зазначено, ОСОБА_4 будучи військовозобов'язаним, який був визнаний обмежено приватним до військової служби до набрання чинності Законом України від 21.03.204 № 3621-ІХ ( крім осіб, визнаних в установленому прядку особами з інвалідністю ) та перебуваючи на військовому обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_8 , з дня набрання чинності Законом України від 12.02.2025 № 4235-ІХ зобов'язаний був до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, однак, вищевказані вимоги Закону ним не були виконані.
Своїми протиправними, винними діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги Закону України від 21.03.204 № 3621-ІХ, пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» від 28 червня 2023 року №3161-ІХ, із змінами, внесеними Законом України від 6 вересня 2023 року № 3379-ІХ, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч. 1, 2 ст. 17 Закону України «Про оборону України», що призвело до порушення ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчиненого в особливий період, тобто скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до вказаної постанови, накладено на гр. ОСОБА_1 штраф у сумі 17 000 гривень.
Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, представник позивача наголошує на тому, що вказана постанова була винесена безпідставно, тому повинна бути скасованою, а провадження закрито, оскільки позивач не знав про те, що він був обмежено придатним до 07.08.2025, тобто до моменту закінчення проходження ним ВЛК.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч.1 ст. 5 КАСУкраїни кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у визначений законом спосіб.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ( ст. 7 КУпАП).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п.1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Частиною 1ст. 210-1 КУпАПпередбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Частиною 3ст. 210-1 КУпАПпередбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Відповідно до ч. 2 ст. 255 КУпАП, у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-21, 244-24 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями абз. 4 ч. 1ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію'передбачено, що громадяни зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Для громадян України віком від 25 до 60 років, які раніше були визнані обмежено придатними до військової служби (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), встановлено обов'язок до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби, відповідно до Закону України «Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 12 лютого 2025 року № 4235-ІХ.
Так, громадяни України віком від 25 до 60 років, які: були визнані обмежено придатними до військової служби до 04.05.2024 рокута станом на 15.02.2025 ще не виконали вимогу щодо повторного проходження ВЛК (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю),зобов'язані були до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд ВЛК з метою визначення придатності до військової служби.
Це передбачено Законом України від 21.03.2024 №3621-IX, із врахуванням змін, внесених Законом від 12.02.2025 №4235-IX.
Отже, чоловіки віком від 25 до 60 років, які мають у військово-обліковому документі такі статуси:«обмежено придатний до військової служби»,«непридатний у мирний час, обмежено придатний у воєнний час».
Всі, хто раніше мав такий статус, мали до 5 червня 2025 року пройти повторний огляд, щоби їхній стан було визначено відповідно до нових норм.
Тому, для повторного проходження ВЛК до 05.06.2025 військовозобов'язаний мав: або самостійно звернутися (фізично прибути) до ТЦК та СП, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на проходження повторного ВЛК.
Отже як зазначено вище, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що ОСОБА_1 будучи військовозобов'язаним, який був визнаний обмежено приватним до військової служби до набрання чинності Законом України від 21.03.204 № 3621-ІХ ( крім осіб, визнаних в установленому прядку особами з інвалідністю ) та перебуваючи на військовому обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_8 , з дня набрання чинності Законом України від 12.02.2025 № 4235-ІХ зобов'язаний був до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, однак, вищевказані вимоги Закону ним не були виконані.
В свою чергу, звертаючись з даним позовом, представник позивача зазначав, що позивач не знав про те, що він був обмежено придатним до 07.08.2025, тобто до моменту закінчення проходження ним ВЛК.
Так, дійсно з доданої Довідки військово-лікарської комісії № 05-0807-1421-5251-0 від 07.08.2025, солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , придатний служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах ( установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони ( а. с.16).
Додано військовий квиток НОМЕР_1 , виданий 02 лютого 1994 року на ім'я ОСОБА_1 ( а. с.14 ) та Витяг із застосунку «Резерв+» ( а. с.15 ).
Відомостей про те, що позивач дійсно був визнаний обмежено придатним до військової служби до набрання чинності Законом України від 21.03.2024 № 361-ІХ та перебуваючи на військовому обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_8 , з дня набрання чинності Законом України від 12.02.2025 № 4235-ІХ зобов'язаний був до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, матеріали справи не містять.
У відзиві на позов, який був отриманий судом лише міститься посилання на те, що з даних військового квитка ОСОБА_1 вбачається, що на дату складання протоколу він був визнаний непридатним у мирний час та обмежено придатний у воєнний час, тобто, мав обов'язок протягом встановленого законом терміну з 04.05.2024 по 05.06.2025 самостійно звернутися до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримати направлення на ВЛК для проходження медичного огляду та пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.
Копію військового квитка ОСОБА_1 до відзиву, відповідачем не надано.
Не було додано такого доказу і до копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 2701 ОСОБА_5 , які були надані суду на виконання ухвали.
Так, вдоданому до матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 2701 відносно ОСОБА_1 рапорті зазначено, що ОСОБА_1 згідно рішення військово-лікарської комісії був визнаний обмежено придатним до військової служби, однак не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби у визначені законодавством терміни ( а. с. 41 ), але в підтвердження зазначеному, не надано суду вказаного рішення ВЛК.
В свою чергу, позивач звертаючись до суду з даним позовом зазначав про те, що йому не було відомо, що він був обмежено придатним, а тому повинен пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний суд у постанові від 08 липня 2020 року по справі № 463/1352/16-а, в якій зазначив, що «процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень.
У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов'язана доводити свою невинуватість.
Суд наголошує на тому, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного спливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
На підставі відповідної практики ЄСПЛ можна зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст. 6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд.
В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.
Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, де вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Вищевказаний принцип знайшов відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини («Капо проти Бельгії», 42914/98, 13.01.2005року, «Радіо Франс проти Франції», 53984/00, 30.03.2004 року…) за якими прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Враховуючи вищенаведене, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Отже, факт вчинення позивачем правопорушення, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено.
Аналізуючи зібрані по справі докази, в їх сукупності, з урахуванням вищенаведеного та встановленого, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а в матеріалах справи відсутня належна доказова база, яка б об'єктивно підтверджувала факт порушення позивачем приписів ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому постанова підлягає скасуванню, з закриттям провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, шо допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного, беручи до уваги відсутність належних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд дійшов висновку, що адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови є такою, що підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду, зокрема, позовної заяви.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17 вказала на те, що судовий збір за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 гривень.
Так, позивач при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплатив судовий збір в розмірі 605,60 грн, що підтверджується квитанцією про сплату № 8997-029-5220-1444 від17.09.2025 ( а. с. 8 ).
Оскільки вимоги позивача підлягають задоволенню, судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 605,60 грн, сума яка підлягала до сплати.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 19, 55, 62 Конституції України, ст. ст. 2, 5, 9, 44, 69, 77, 90, 124, 126, 132, 139, 159, 171, 205,242, 229, 250, 257, 262, 268, 286 КАС України, ст. ст. 6, 7, 9, 10, 210, 235, 245, 247, 251, 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про судовий збір», суд,
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, - задовольнити.
Постанову № 2701 від 18.08.2025 про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП України, - скасувати.
Закрити справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1 КУпАП України.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок на користь ОСОБА_1 .
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ( адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_9 ( адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ).
Повний текст судового рішення складено 23 грудня 2025 року.
СуддяО. І. Орєхов