Справа № 285/6804/25
провадження № 3/0285/2814/25
23 грудня 2025 року м. Звягель
Суддя Звягельського міськрайонного суду Житомирської області Літвин О. О., при секретарі судового засідання Клечковській М. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал, який надійшов
від Звягельського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області,
за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення
відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
громадянина України,
уродженця, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , -
ОСОБА_1 04.12.2025 о 19:09 год в селищі Городниця Звягельського району Житомирської області по вул Заводська, 2 керував транспортним засобом Рено Меган, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння (розширені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, порушення мови), від проходження огляду на стан якого у встановленому законодавством порядку, зокрема в медичному закладі, відмовився.
В заяві до суду від 23.12.2025 ОСОБА_1 просив проводити розгляд справи без його участі, обставини, викладені в протоколі, визнав повністю.
Дослідивши матеріали справи, приходжу наступного висновку.
Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність як за керування транспортним засобом у стані, зокрема наркотичного сп'яніння, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження, відповідно до встановленого порядку, огляду на стан такого сп'яніння.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху України (далі по тексту - ПДР), згідно з п.1.9 яких особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 2.5 ПДР покладено на водіїв обов'язок на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Відтак, відмова водія від проходження огляду на стан сп'яніння, зокрема як у випадку ОСОБА_1 в медичному закладі, формує собою склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
У відповідності до змісту ст.266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають в стані алкогольного чи іншого сп'яніння, підлягають оглядові на стан сп'яніння, який проводиться за допомогою спеціальних технічних засобів працівником поліції у присутності двох свідків, або в закладі охорони здоров'я.
Порядок проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції регулюється «Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 №1452/735 (далі по тексту - Інструкція). Відповідно до п.п.3, 4 розділу І, п.12 розділу II Інструкції ознаками наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота) (порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
У разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п.4 розділу I Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
З огляду на обов'язковість проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини, яке проводиться в закладах охорони здоров'я, огляд на стан наркотичного сп'яніння здійснюється лише в медичному закладі.
Винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення підтверджується:
даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №531760 від 04.12.2025;
направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння, відповідно до яких ОСОБА_1 відмовився від проходження такого огляду;
розпискою про ознайомлення водія з вимогами ч.1 ст.266 КУпАП щодо відсторонення від керування транспортним засобом;
даними постанови поліцейського серії ЕНА №6280416 від 04.12.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП (керуючи транспортним засобом перед поворотом завчасно не подав сигнал покажчиками повороту, а саме ближче 50м до здійснення маневру, чим порушив п.9.4 ПДР);
даними диску з відеозаписом з фіксацією на ньому відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння.
На відео зафіксовано, що під час складання протоколу у своїх поясненнях ОСОБА_1 не заперечив щодо обставин, викладених в протоколі, відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, ознайомився зі змістом протоколу про адміністративне правопорушення без будь-яких зауважень щодо можливих неправомірних дії працівників поліції, від надання пояснень та підпису в протоколі відмовився, тобто не скористався своїм правом висловити будь-яке заперечення.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»).
Гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Ситуація, відповідно до якої був зупинений транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , вимагала від нього надати детальні пояснення щодо інкримінованих йому подій.
Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 притягується до адміністративної відповідальності саме за фактом порушення п.2.5 ПДР України, тобто за відмову від проходження огляду, відтак його вина полягає у порушенні обов'язку пройти на вимогу працівника поліції огляд на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законодавством порядку.
В підсилення своєї правової позиції, звертаю увагу на практику Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» наголошував, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки водіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Отже, ОСОБА_1 , реалізуючи своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Оцінюючи надані докази, приходжу висновку, що ОСОБА_1 вчинив порушення на транспорті, та його дії вірно кваліфіковані за ч.1 ст.130 КУпАП. За таких обставин, його слід визнати винним у вчиненні вищезазначеного правопорушення. Обставин, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, не встановлено.
Адміністративне правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 , за своїм характером має велику суспільну небезпеку, оскільки особа, яка керує транспортним засобом в стані будь-якого сп'яніння або з його ознаками, створює загрозу життю та здоров'ю, як собі, так і наражає на цю небезпеку інших учасників руху, а тому відсутні підстави для незастосування щодо нього адміністративного стягнення.
Особі, яка вчинила адміністративне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових порушень. Виходячи з цієї мети, а також принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
При визначенні виду та розміру адміністративного стягнення беру до уваги характер вчиненого правопорушення, яке відноситься до категорії підвищеної суспільної небезпечності; всі обставини справи в їх сукупності; особу ОСОБА_1 та вважаю, що до нього слід застосувати безальтернативне адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, - що буде необхідним для його виправлення, достатнім для виконання завдань КУпАП та можливим недопущенням продовження вчинення правопорушень або настання більш тяжких наслідків.
Підстави для застосування іншого, більш м'якого або суворого стягнення, відсутні.
З винної особи також належить стягнути судовий збір.
Керуючись статтями 33-35, 38, 40-1, 130, 280, 283, 284 КУпАП, -
Визнати ОСОБА_1 винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,
та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Роз'яснити, що штраф має бути сплачений не пізніш як через 15 днів з дня вручення постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніш як через 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати штрафу в вищезазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 605,60 грн судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.
Постанова може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги на неї через Звягельський міськрайонний суд до Житомирського апеляційного суду протягом 10 (десяти) днів з дня її винесення.
Суддя О. О. Літвин