22 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 280/1662/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року
у адміністративній справі № 280/1662/25 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» Запорізької обласної ради про визнання рішення незаконним та зобов'язання вчинити певні дії, -
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року відмовлено у задоволенні поданого 07.03.2025 ОСОБА_1 позову до Комунальної установи «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Запорізької обласної ради, правонаступник - Комунальне некомерційне підприємство «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» Запорізької обласної ради про визнання незаконним рішення КУ «ОЦМСЕ» ЗОР про невстановлення відсотків втрати професійної працездатності інваліду І-Б групи ОСОБА_1 за вперше виявлене професійне захворювання рак шкіри лоба кл. гр. ІІІ-а за Актом П-4 від 12.07.2013 р. та про зобов'язання КНЗ «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» Запорізької облради, правонаступника КУ «ОЦМСЕ» ЗОР, встановити інваліду І-Б групи ОСОБА_1 відсотки втрати професійної працездатності за вперше виявлене професійне захворювання рак шкіри лоба кл. гр. ІІІ-а за Актом П-4 від 12.07.2013 р. відповідно до чинного законодавства України.
Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку позивачем з підстав його незаконності та необґрунтованості внаслідок порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноти дослідження доказів і встановлення обставин у справі, у звязку з чим просить його скасувати та ухвалити інше рішення про задоволення вимог у повному обсязі.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарга, позивач описуючи обставини спірних правовідносин вказує, що ним оскаржується до окружного адміністративного суду рішення КУ "ОЦМСЕ"ЗОР від 29.07.2013р. щодо невстановлення йому відсотків втрати професійної працездатності за вперше виявлене професійне захворювання з порушенням Наказу МОЗ України № 420 від 05.06.2012р. рол що на час складення Акту П-4 від 12.07.2013р. він не був обізнаний саме тому він жодного разу не звертався ні до МСЕК із заявою ні з позовом до суду з цього приводу. Вказує, що про порушення закону у прийнятті рішення МСЕК від 29.07.2013р. щодо непризначення відсотків за встановлене профзахворювання йому стало відомо тільки у 2024р. із посилання на п.1.5 у відзові МСЕК на його адміністративний позов по справі 280/4830/24, який стосувався фальсифікацій посадовими особами МСЕК виконання рішення адміністративного суду від 23.11.2020р. по справі № 331/3258/20 на копіях документів замість їх оригіналів, залишивши оригінали чистими, чим зараз вже рік і займаються правоохоронні органи, що судом першої інстанції не було враховано.
Наголошує, що суд першої інстанції вирішуючи спір у цій справі було порушено строки розгляду справи, та неповно було з'ясовано обставини справи тому рішення було прийнято при неповному дослідженні документа, який суд необґрунтовано визнав головним, без належної оцінки відповідності його змісту суті питання, що розглядалося на засіданні МСЕК, та без не з'ясування причини відсутності цього направлення в акті огляду МСЕК 2013р, що спричинило неправильне вирішення спору у даній справі. При цьому, позивач вважає, що судом при розгляді даної справи не було забезпечено принципу, а саме судове рішення не грунтується на об'єктивних обставинах та на достатньо досліджених доказах, без належної оцінки його доводів і предмету спору у цій справі.
Обговоривши доводи апеляційної скарги позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин та правильність їх юридичної оцінки і застосування до них норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги виходячи з нижченаведеного
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що медичним висновком лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічого лікувально-профілактичного закладу про наявність професійного характеру захворювання від 20.06.2013 №1137 встановлено професійний характер захворювання позивача - рак шкіри лоба Т1 N0 M0 кл.ІІІа.
Як встановлено за матеріалами справи:
- Актом розслідування причин виникнення у ОСОБА_1 хронічного професійного захворювання від 12.07.2013 (форма - П-4), затвердженим начальником Центрального міжрайонного Відділу Запорізького міського управління Держсанепідслужби у Запорізькій області, головним санітарним лікарем Заводського, Орджонікідзевського, Жовтневого районів, визначені причини виникнення у позивача професійного захворювання: наявність у повітрі робочої зони возгонів кам'яновугільної смоли та пеку 0,8-1,5 мг/куб.м (ГДК-0,2), а 19.07.2013 начальником відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Запоріжжі (далі - Відділення ВД ФСС) було видано направлення №55 голові МСЕК, в якому відділення ВД ФСС на підставі акту за формою П-4 від 20 липня 1988 року б/н, акту за формою П-4 від 11 лютого 1997 року б/н та акту за формою П-4 від 12 липня 2013 року б/н направлено позивача на огляд МСЕК для визначення загального відсотку втрати професійної працездатності за наслідками отриманого професійного захворювання за діагнозами: 1. Хронічне обструктивне захворювання легень другої ст. (пило токсичний бронхіт другого ст., емфізема легень другого ст.), у поєднанні з персустуючою бронхіальною астмою, важкий перебіг, четверта ст.ЛН другого ст.; 2. Хронічна інтоксикація фтором та його токсичними сполуками другого ст.; остеосклероз та періостом з переважним ураженням довгих трубчастих кісто, ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ст.); хронічний субатрофічний фарингіт; хронічний генералізований пародонтоз середнього ступеня важкості. 3. Рак шкіри лоба. Т1, N0, М0. Клінічна група 3А.
- а Актом огляду медико-соціальної експертної комісії від 29.07.2013 ОСОБА_1 встановлено, що П.28.2. Медико-соціальний анамнез: Хворіє з 1987 року. З 1994 року інв. ІІІ групи проф. захворювання. У 1988 та 1997 роках встановлений зв'язок захворювання з професією. В 2009 році - інв. ІІ групи 80% працездатності. У 2011 рік в ЗОКОД встановлений діагноз рак шкіри лоба. Отриманий курс променевого лікування з 16.03.13 по 30.07.13 стац. лікування у відділенні проф. патології. 20.06.13 встановлений зв'язок захворювання на рак шкіри лоба Т1, N0, М0. з професією.П. 30.4. Група інвалідності - друга. П. 31. Ступінь втрати професійної придатності у відсотках - 80%, 30% за актом П4 від 20.07.88, 50% за актом П4 від 11.02.97, за актом П-4 від 12.07.13 відсоток не встановлений.
Вважаючи, що КУ «ОЦМСЕ» ЗОР в рішенні від 29.07.2013 протиправно не встановлено відсоток втрати професійної працездатності за вперше виявлене професійне захворювання рак шкіри лоба кл. гр. ІІІ-а за Актом П-4 від 12.07.2013, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, який суд першої інстанції вирішуючи по суті спирався на положення: ч.1 ст.5, ст.9 КАС України правильно акцентував увагу на тому, що суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, і відповідно, вирішуючи спір суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).
Виходячи з вищеописаних правил, суд першої інстанції врахував, що наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 №420 затверджено Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків (далі - Порядок №420), та Критерії встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків (далі - Критерії №420), які в цьому спірному випадку застосовуються в редакції, що була чинною станом на дату складання Акту від 29.07.2013.
Так, як правильно акцентував увагу суд першої інстанції, за приписами п.1.1 Порядку №420 цей Порядок регулює механізм встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, а п.1.4 цього Порядку №420 чітко визначено, що «Медико-соціальна експертиза потерпілого здійснюється МСЕК у складі комісії відповідно до пункту 10 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, за наявності: акта про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1, наведеною в додатку 4 до Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 (далі - Порядок); акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4, наведеною в додатку 17 до Порядку; медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання за формою, наведеною в додатку 16 до Порядку; направлення роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд), суду чи прокуратури; направлення закладу охорони здоров'я, за формою № 088/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974 (далі - форма № 088/о)».
Проте, як вважає позивач у даному випадку, підставою для складання акту огляду МСЕК від 29.07.2013 стало направлення Відділення ВД ФСС від 19.07.2013 №55, яким Відділення ВД ФСС на підставі акту за формою П-4 від 20 липня 1988 року б/н, акту за формою П-4 від 11 лютого 1997 року б/н та акту за формою П-4 від 12 липня 2013 року б/н направлено позивача на огляд МСЕК для визначення загального відсотку втрати професійної працездатності за наслідками отриманого професійного захворювання за діагнозами: 1. Хронічне обструктивне захворювання легень другої ст. (пило токсичний бронхіт другого ст., емфізема легень другого ст.), у поєднанні з персустуючою бронхіальною астмою, важкий перебіг, четверта ст. ЛН другого ст.; 2. Хронічна інтоксикація фтором та його токсичними сполуками другого ст.; остеосклероз та періостом з переважним ураженням довгих трубчастих кісто, ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ст.); хронічний субатрофічний фарингіт; хронічний генералізований пародонтоз середнього ступеня важкості. 3. Рак шкіри лоба. Т1, N0, М0. Клінічна група 3А.
Отже, Акт огляду МСЕК складений через наявність зазначеного направлення Відділення ВД ФСС, а не з будь-яких інших підстав, і зі змісту наведеного направлення вбачається, що Відділення ВД ФСС направило позивача на МСЕК саме з метою визначення загального відсотку втрати професійної працездатності за наслідками отриманого професійного захворювання за сукупністю всіх діагнозів позивача, а не лише щодо раку шкіри лоба.
Крім того, судом першої інстанції зацважено, що за приписами п.п.1.8-1.9 Порядку №420 ступінь втрати професійної працездатності при повторних нещасних випадках на виробництві або нових професійних захворюваннях визначається за наслідками кожного з них окремо, незалежно від того, виникли вони в період роботи в одного роботодавця чи різних роботодавців, і це залежить від впливу наслідків трудових каліцтв чи професійних захворювань на здатність потерпілого виконувати професійну діяльність, що передувала повторному нещасному випадку або новому професійному захворюванню, з урахуванням результатів реалізації індивідуальної програми реабілітації потерпілого щодо відновлення професійної працездатності в попередній професії, його професійних знань та вмінь і у підсумку не може перевищувати 100 відсотків. За наявності у потерпілого наслідків, спричинених двома або більше травмами або професійними захворюваннями, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється: при І групі інвалідності - не вище 100%; при ІІ групі інвалідності - не вище 85%; при ІІІ групі інвалідності - не вище 65%, а у випадках невизнання потерпілого інвалідом сумарний відсоток втрати професійної працездатності не повинен перевищувати 40%.
При цьому, пунктами 2.1-2.2 Порядку №420 визначалось, що «Ступінь втрати професійної працездатності у відсотках встановлюється, виходячи з наслідків ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання з урахуванням професійних здібностей, що є у потерпілого, клініко-функціональних можливостей і важливих професійних якостей, які дозволяють продовжувати виконання роботи за попередньою професією до нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання. Враховуються зниження кваліфікації, зменшення обсягу виконуваної роботи та важкість праці в звичайних, спеціально створених виробничих або інших умовах, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється в межах від 5 до 100 відсотків. (2.1); Основним принципом експертизи професійної працездатності потерпілого є сукупний аналіз таких критеріїв: клініко-функціональних; характеру професійної діяльності (кваліфікації, якості і обсягу праці, здатності до його виконання); виду і ступеня обмеження життєдіяльності (п.2.2.); Клініко-функціональні критерії включають: характер і важкість травми, професійного захворювання; особливості перебігу патологічного процесу, зумовленого нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням (регресуючий, прогресуючий, стабільний);
характер (вид) порушень функцій організму; ступінь порушень функцій організму (значно виражений, виражений, помірний, легкий); клінічний і реабілітаційний прогнози; професійні здібності; клініко-трудовий прогноз (п.2.2.1); При визначенні ступеня втрати професійної працездатності у відсотках враховуються такі професійні чинники: здатність потерпілого після нещасного випадку на виробництві або виникнення професійного захворювання виконувати роботу в повному обсязі за попередньою професією, роботою, під час якої стався нещасний випадок або встановлено професійне захворювання (до нещасного випадку або професійного захворювання), чи іншою рівноцінною їй за кваліфікацією. При втраті основної або іншої рівноцінної їй за кваліфікацією раніше освоєної професії визначається можливість використання залишкової професійної працездатності на іншій роботі нижчої кваліфікації в звичайних, спеціально створених виробничих або інших умовах праці (п.2.2.2); При визначенні ступеня втрати професійної працездатності у відсотках враховується вираженість порушень функцій організму потерпілого, що призводять до обмеження здатності до трудової діяльності та інших категорій життєдіяльності (п.2.2.3)».
Важливим у цьому випадку суд першої інстанції визнав за необхідне звернути увагу на положення п.2.13 Порядку №420 «Визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках» за змістом яких: Встановлення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках здійснюється відповідно до принципів, наведених у пункті 2.2 цього розділу (пп.2.13.1); При повній втраті здатності потерпілого на виробництві до самообслуговування та потреби у постійному сторонньому догляді чи допомозі (І-А чи I-Б група інвалідності) встановлюються 85 - 100 відсотків втрати професійної працездатності (п.2.13.2); При виражених порушеннях функцій організму, що призводять до значного обмеження життєдіяльності за умови збереження здатності до самообслуговування, та відсутності потреби в постійному сторонньому догляді чи допомозі (ІІ група інвалідності) і можливості виконання професійної діяльності лише у спеціально створених виробничих умовах ступінь втрати професійної працездатності встановлюється в межах 65 - 80 відсотків (п.2.13.3); При помірно виражених порушеннях функцій організму (ІІІ група інвалідності), якщо потерпілий може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з вираженим зниженням кваліфікації або із зменшенням обсягу виконуваної роботи або якщо він втратив здатність продовжувати професійну діяльність внаслідок помірного порушення функцій організму, але може у звичайних виробничих умовах продовжувати професійну діяльність нижчої кваліфікації, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється в межах 30 - 60 відсотків (п.2.13.4); При невстановлені інвалідності потерпілому на виробництві, якщо він може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з помірним або незначним зниженням складності робіт, або із зменшенням обсягу виконуваної роботи, або при зміні умов праці, що призводять до зниження заробітку, або якщо виконання його професійної діяльності вимагає більшого навантаження, ніж раніше, відсотки втрати професійної працездатності не повинні перевищувати 25 відсотків, а при поєднанні декількох травм або професійних захворювань - 40 відсотків (п.2.13.5).
Отже, з урахуванням встановлених обставин даної справи, суд першої інстанції правильно виснував, що в Акті обстеження МСЕК від 29.07.2013 обласна МСЕК, відповідно до направлення Відділення ВД ФСС від 19.07.2013 визначено загальний відсоток втрати позивачем працездатності з урахуванням акту П4 від 20.07.88 (30% втрати працездатності), акту П4 від 11.02.97 (50% втрати працездатності) та акту П-4 від 12.07.13, й визначила загальний відсоток втрати працездатності 80%, що відповідає найвищому відсотку для другої групи інвалідності. При цьому ані направлення Відділення ВД ФСС, ані нормативно-правові акти, які діяли станом на 29.07.2013 не вимагали від МСЕК визначати відсоток втрати працездатності щодо Акту П-4 від 12.07.2013.
Також на переконання колегії суддів у даному випадку суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що визначений Актом огляду МСЕК від 29.07.2013 позивачу загальний відсоток втрати працездатності прийнятий у повній відповідності з п.1.5 Порядку №420, оскільки встановлений в максимальному для другої групи інвалідності рівні - 80%, і відповідно, зазначені дії (рішення) обласного МСЕК вчинені (прийняті) у повній відповідності до нормативно-правових актів, які були чинні станом на 29.07.2013, а тому заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Оскільки вирішуючи даний спір по суті, суд першої інстанції виходив саме з того, що визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи входить до компетенції медико-соціальної експертизи, а адміністративний суд в свою чергу не вправі перебирати на себе повноваження цього органу щодо надання висновків зі спірного питання, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права - суд першої інстанції праивльно наголосивв на тому, що вирішення питань щодо визначення міри втрати здоров'я та ступеня обмеження життєдіяльності особи є дискреційними повноваженнями відповідних комісій та вимагає наявності медичної освіти та спеціальних знань, в той час як адміністративний суд, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до компетенції цього органу.
Виходячи з того, що суди не вправі втручатися в діяльність державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами, а втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства, що узгоджється з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 27.09.2019 по справі № 215/3246/17 та від 09.12.2019 по справі №160/9746/18, а також з огляду на те, що завданням адміністративного суду при розв'язанні виниклого у цій справі спору є лише перевірка дотримання медико-соціальною експертною комісією встановленого законом порядку проведення експертизи та відповідність її дій та рішень положенням спеціальних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини у даній справі, як на цьому вже наголошувалося Верховним Судом у постанові від 04.03.2019 у справі № 805/773/17-а - колегія суддів підсумовуючи вищевикладене у сукупності не знаходить правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача та для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції у цій справі, висновки якого позивачем не спростовано.
Керуючись ст.ст. 248, 315, 316, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов
суддя В.Є. Чередниченко