Справа № 166/1765/25
Провадження № 1-кп/168/107/25
23 грудня 2025 року сел. Стара Вижівка
Старовижівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
секретаря с/з - ОСОБА_2 ,
за участю: прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 та його захисника - ОСОБА_5 ,
потерпілої - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Стара Вижівка Волинської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025030570000310 від 10 серпня 2025 року відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця сел. Ратне, Ратнівського району, Волинської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою освітою, непрацюючого, не одруженого, неодноразово раніше судимого, востаннє 14 вересня 2018 року вироком Камінь-Каширського районного суду Волинської області за частиною 1 статті 129, частиною 2 статті 186, частиною 3 статті 296, частиною 2 статті 310 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, звільненого умовно-достроково 05 квітня 2023 року ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 28 березня 2023 року, з невідбутим терміном покарання 7 місяців, судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку та 05 червня 2025 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025030570000103, щодо якого скеровано до Ратнівського районного суду Волинської області за частиною 2 статті 194 КК України,
що обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 186, статті 195 КК України,
Обставини вчинення кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення.
ОСОБА_4 , був засуджений 14 вересня 2018 року вироком Камінь-Каширського районного суду Волинської області за частиною 1 статті 129, частиною 2 статті 186, частиною статті 296, частиною 2 статті 310 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, звільнений умовно-достроково 05 квітня 2023 року ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 28 березня 2023 року, з невідбутим терміном покарання 7 місяців, судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку, на шлях виправлення не став та повторно вчинив нове умисне кримінальне правопорушення проти власності.
Так, обвинувачений ОСОБА_4 , 10 серпня 2025 року близько 12.30 год. більш точний час судовим розслідуванням не встановлено, знаходився у приміщенні магазину «Околиця», щов сел. Ратне, вул.Ковельська, 2, Ковельського району, Волинської області. Тоді ж останній діяв умисно, з корисливих мотивів та керувався метою відкритого викрадення чужого майна. Обвинувачений ОСОБА_4 діяв в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», що затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року. Останній неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку, востаннє Указом Президента України №478/2025 від 7 серпня 2025 року.
Обвинувачений ОСОБА_4 тоді ж при цьому усвідомлював, що за його діями спостерігала продавець ОСОБА_6 . Але обвинувачений ОСОБА_4 не реагував на законні вимоги останньої розрахуватись за товар. Перебував при цьому в стані алкогольного сп'яніння. Тоді ж обвинувачений ОСОБА_4 відкрито викрав з холодильника вказаного магазину дві пляшки пива «Оріllina ZERO» об'ємом 0,5 літри кожна, за ціною 35 гри. Після чого обвинувачений ОСОБА_4 покинув місце скоєння злочину. Тим самим останній розпорядився викраденим майном на власний розсуд. Чим завдав майнової шкоди потерпілій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на загальну суму 70 гривень.
Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Таким чином, встановлені достатні підстави вважати винним ОСОБА_4 , у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 186 КК України за ознаками: відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненого в умовах воєнного стану.
Досліджені під час судового розгляду докази винуватості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків (частина 6 статті 22 КПК України).
Судом було як під час підготовчого так і під час судового засідання роз'яснено обвинуваченому ОСОБА_4 його права та обов'язки, запропоновано обвинуваченому мати захисника по справі. Останній від участі адвоката відмовився. Вказав,що захищати себе буде сам. Однак, на стадії судових дебатів, останній заявив бажання мати захисника. Який ухвалою суду від 08 грудня 2025 року був залучений.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 вказав, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень за частиною 4 статті 185 КК України, статтею 195 КК України доведена повністю. Матеріальна шкода обвинуваченим не відшкодована.
Обвинувачений ОСОБА_4 свою провину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, яке передбачене частиною 4 статті 186 КК України і викладене в обвинувальному акті у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025030570000310 від 10 серпня 2025 року не визнав. Вказав, що, дійсно 10 серпня 2025 року заходив до магазину «Околиця» в сел. Ратне. Потім підійшов до холодильника та взяв звіти дві пляшки пива. Потім підійшов до каси, поставив їх на стіл і сказав продавцю ОСОБА_6 , щоб вона записала це пиво за рахунок її чоловіка (власника цього магазину). Вказав, що остання погодилася. Потім обвинувачений ОСОБА_4 забрав дві пляшки пива зі столу і пішов додому. А вже потім приїхала поліція і зробила обшуки. Пива, навіть, допити не встиг. Вважає, що коли взяв пиво, то не на грабував. А це є йому помстою власника магазина ОСОБА_7 , з яким у нього конфліктні відносини. І останній йому мстить. В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 ствердив, що продавчиня ОСОБА_6 йому пиво з рук у руки не передавала. Він його зі столу взяв сам. Також обвинувачений ОСОБА_4 ,коли ставив запитання потерпілій ОСОБА_6 , ствердив, що остання в момент коли він поставив пиво на стіл перед касою та казав їй казав, щоб записала пиво за рахунок її чоловіка, то ОСОБА_6 нічого не сказала. Вказав, що його матір 22 чи 23 грудня 2025 року збитки відшкодувала та повернула кошти в магазин. Однак, підтверджуючих документів суду не надав.
Допит обвинуваченого відбувся в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачений надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.
В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 вказала, що докази сторони обвинувачення базуються лише на припущеннях. Раніше обвинувачений брав у борг товар в магазині. Так, як і останнього разу, тому склад злочину відсутній. Реальних погроз щодо підпалу магазину не було. А всі сумніви зводяться на користь обвинуваченого. Тому просила суд виправдати обвинуваченого за недоведеністю вини за частиною 4 статі 186, статтею 195 КК України.
Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні вказала, що 10 серпня 2025 року вона працювала продавцем магазину «Околиця» в сел. Ратне. Тоді ж до магазину зайшов обвинувачений ОСОБА_4 підійшов до каси, почав розмахувати руками та вимагав від її щоб вона подзвонила до свого чоловіка ОСОБА_7 , бо хоче з ним поговорити. Спочатку хотіла обвинуваченого заспокоїти. Але останній перебував у емоційному та алкогольному стані. Походив по магазину. Підійшов до холодильника, взяв дві пляшки пива, підійшов потім до каси та сказав їй, щоб вона записала це пиво на рахунок господаря магазину (її чоловіка). І відразу ж забрав пиво і пішов із магазину. Потерпіла ОСОБА_6 ствердила, що обвинувачений ОСОБА_4 не просив її, щоб вона це пиво записала останньому в борг, ніякого прохання зі сторони останнього про запис в борг не було і ОСОБА_6 не давала дозволу обвинуваченому ОСОБА_4 брати дві пляшки пива. Хоча потерпіла вказала, що раніше були випадки, коли обвинувачений ОСОБА_4 просив її записати в борг за власний рахунок самого обвинуваченого , то вона це робила. Але цього разу, 10 серпня 2025 року, обвинувачений ОСОБА_4 пиво взяв самовільно, не спитавши дозволу та пішов із магазину. Вказала, що її чоловік ОСОБА_7 попередньо такого дозволу на запис товарів за рахунок власника магазину ні їй ні обвинуваченому не надавав. Ствердила, що зі сторони обвинуваченого ОСОБА_4 вже були випадки, коли він нагло брав пиво у магазині, не платив за нього, а йшов із магазину. Останній раз це було 30 липня 2025 року, але вона тоді не працювала у магазині. ОСОБА_6 вказала, що обвинувачений ОСОБА_4 у подальшому вартість пива не відшкодував. Ствердила, що з рук в руки пиво обвинуваченому вона не передавала, а останній взяв пиво самовільно без дозволу продавця.
Потерпілий ОСОБА_7 в судовому засіданні ствердив, що він є власником магазину «Околиця» в сел. Ратне. 10 серпня 2025 року до нього передзвонила дружина та сказала, що прийшов обвинувачений ОСОБА_4 , взяв дві пляшки пива та пішов додому, не заплативши. Останній хотів з ним зустрітися. Коли через півгодини він приїхав у магазин, то обвинуваченого вже не було. Потерпілий ОСОБА_7 ствердив, що вже були такі випадки, зокрема 30 липня 2025 року, коли обвинувачений ОСОБА_4 самовільно брав пиво у магазині, без дозволу продавців, та йшов із магазину, не заплативши за товар. Потерпілий ОСОБА_7 категорично вказав, що попередньо обвинуваченому ОСОБА_4 ніякого дозволу на відпуск останньому товару в борг чи запис він,як власник магазину, не надавав. Ні цього разу, ні раніше. Потерпілий ОСОБА_7 показав суду, що свідками грабежу пива у магазині були 30 липня 2025 року - ОСОБА_8 , а 10 серпня 2025 року - ОСОБА_9 . Потім потерпілий ОСОБА_7 повернувся додому та зателефонував до поліції. ОСОБА_7 вказав, що обвинувачений ОСОБА_4 у подальшому вартість пива не відшкодував.
В судове засідання, призначене на 12.00 год. 23 грудня 2025 року подав клопотання про проведення судового засідання у його відсутності.
Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні показала, що вона тоді прийшла до магазину «Околиця» прибирати. Точно дати не пам'ятає. Це було літо. Почала прибирати за іншим прилавком. Продавцем була потерпіла ОСОБА_6 . Вона саме обслуговувала якусь дівчинку. Тоді ж до магазину швидко зайшов, просто влетів, щось при цьому бурмотів обвинувачений ОСОБА_4 . Пройшов через зал до холодильника, взяв звіти пиво, підійшов до прилавку та казав продавчині у грубій формі, щоб остання записала це пиво за рахунок власника магазину. По зовнішньому вигляду ОСОБА_4 був нетверезий у емоційному стані. Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні ствердила, що обвинувачений ОСОБА_4 не просив продавця потерпілу ОСОБА_6 , щоб остання дві пляшки пива записала обвинуваченому в борг, ніякого прохання зі сторони останнього про запис в борг не було і ОСОБА_6 не давала дозволу обвинуваченому ОСОБА_4 брати ці дві пляшки пива та у борг не записувала. Потім обвинувачений ОСОБА_4 просто взяв пиво і пішов із магазину.
Свідок ОСОБА_8 ствердила у судовому засіданні, що коли 10 серпня 2025 року обвинувачений ОСОБА_4 брав пиво у магазині вона не працювала. Тоді працювала ОСОБА_6 . Але 30 липня 2025 року, коли вона працювала, то обвинувачений ОСОБА_4 після того як поговорив по її телефону із власником магазину ОСОБА_7 підійшов до холодильника, взяв пиво і підійшов до каси та сказав їй, щоб вона це пиво записала на рахунок власника магазину. Але свідок(продавець) ОСОБА_8 відмовила йому. Та сказала що вона записувати пиво в борг, яке взяв обвинувачений ОСОБА_4 не буде. Тоді останній пиво, яке стояло на столі, залишив біля каси, а підійшов до холодильника, взяв інше пиво і самовільно вийшов із магазину, не заплативши за товар.
Під час судового розгляду кримінального провадження судом досліджено письмові та речові докази, які підтверджують вину ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 186 КК України. Вина обвинуваченого ОСОБА_4 підтверджується наступними доказами. Асаме:
- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025030570000310 від 10 серпня 2025 року, з якого слідує, що обвинувачений ОСОБА_4 здійснив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), в умовах воєнного стану;
- протоколом слідчого експерименту від 10 вересня 2025 року з потерпілою ОСОБА_6 та відеозаписом, з якого вбачається, що обвинувачений ОСОБА_4 , взявши дві пляшки пива, самовільно взявши товар не розрахувався за нього та вийшов із магазину;
- протоколом огляду предметів від 11 серпня 2025 року та фото таблицями до нього;
- протоколом слідчого експерименту від 10 вересня 2025 року з свідком ОСОБА_9 та відеозаписом, з якого вбачається, що обвинувачений ОСОБА_4 , взявши дві пляшки пива, самовільно взявши товар не розрахувався за нього та вийшов із магазину;
- протоколом огляду предметів від 10 серпня 2025 року;
- висновком експерта дактилоскопічної експертизи № СЕ-19/103-25/10887-Д від 21 серпня 2025 року, з якого вбачається слід руки на пляшці пива належить обвинуваченому ОСОБА_4 та довідкою вартості експертизи на суму 4011, 30 (чотири тисячі одинадцять гривень 30 копійок) гривень;
- висновком експерта товарознавчої експертизи № СЕ-19/103-25/11051-ТВ від 21 серпня 2025 року, з якого вбачається, що ринкова вартість двох скляних пляшок пива марки «Оріllina ZERO» об'ємом 0,5 літри кожна становить 66.80 грн. та довідкою про вартість експертизи на суму 1337,10 (одна тисяча триста тридцять сім гривень 10 копійок) гривень;
- протоколом від 10 серпня 2025 року прийняття заяви від потерпілої ОСОБА_6 та рапортом працівника поліції ( ОСОБА_10 ) про те, що обвинувачений ОСОБА_4 10 серпня 2025 року в магазині «Околиця» сел. Ратне самовільно взяв з прилавку магазину дві пляшки пива марки «Оріllina ZERO» об'ємом 0,5 літри кожна на суму 70 грн;
- протоколом від 10 серпня 2025 року затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, з якого встановлено, що обвинуваченого ОСОБА_4 було фактично затримано о 15 год.45 хв. 10 серпня 2025 року в житловому будинку за адресою : АДРЕСА_1 ;
- консультаційним висновком спеціаліста № 145 від 10 серпня 2025 року, в якому зазначено, що обвинувачений ОСОБА_4 перебував у стані алкогольного сп'яніння. Час, зазначений у висновку 17 год 50 хв. 10 серпня 2025 року;
- актом інвентаризації товарів магазину «Околиця» від 11 серпня 2025 року, з якого вбачається недостача двох пляшок пива марки «Оріllina ZERO» об'ємом 0,5 літри кожна на суму 70 грн.
Аналізуючи показання свідків, надані суду докази, матеріали справи, суд вважає, що в судовому засіданні був підтверджений факт того, що обвинувачений ОСОБА_4 здійснив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), в умовах воєнного стану.
Заперечення обвинуваченого ОСОБА_4 щодо вчиненого суд розцінив як самозахист та намагання останнього уникнути покарання. Вони спростовуються як матеріалами справи так і показаннями самих потерпілих та свідків.
Зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створюючи необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, суд сприяв змагальності сторін, які мали можливість самостійно обстоювати їхні правові позиції, права, свободи, законні інтереси, передбачені КПК України, сторони не були позбавлені права та можливості подавати до суду речі, документи, інші докази, заявляти клопотання, а також реалізувати інші права.
Також, суд сприяв рівності сторін у їх процесуальних правах, дослідив, проаналізував показання обвинуваченого, потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , свідків, всі докази у їх сукупності та взаємозв'язку, у відповідності критерію доведення ними обставин, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, поза розумним сумнівом, що відповідає положенням частині 2 статті 17 КПК України.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_4 був вільний у реалізації процесуальних прав щодо свого захисту. Але обвинувачений ОСОБА_4 від участі захисника відмовився як у підготовчому так і у судовому засіданні. Однак, під час судових дебатів заявив клопотання мати захисника, яке суд задовольнив.
Згідно з висновком експертів № СЕ-19/103-25/11051-ТВ товарознавчої експертизи від 21 серпня 2025 року, № СЕ-19/103-25/10887-Д від 21 серпня 2025 року дактилоскопічної експертизи кримінальним правопорушенням заподіяно потерпілим ( ОСОБА_6 ) всього матеріальних збитків на суму 70,00 грн.
Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого суд приймає до уваги роз'яснення, надані в пункті 4 постанови Пленуму ВСУ № 10 від 06 листопада 2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», згідно з якими крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.
Суд в судовому засіданні також встановив, що після заволодіння майном потерпілої ОСОБА_6 , обвинувачений ОСОБА_4 розпорядився ним на власний розсуд. Тому суд дійшов до переконання, що в діях обвинуваченого наявні ознаки саме закінченого кримінального правопорушення.
Кваліфікацію дій обвинуваченого органом досудового розслідування здійснено за частиною 4 статті 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), в умовах воєнного стану.
На підставі вищезазначеного, оцінюючи обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025030570000310 від 10 серпня 2025 року, відомостей наданих сторонами у судовому засіданні,дослідженими в судовому засіданні доказами, суд погоджується із кваліфікацією кримінального правопорушення органом досудового слідства та приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого частиною 4 статті 186 КК України, а саме : відкрите викрадення чужого майна (грабіж), в умовах воєнного стану, є доведеною в повному обсязі.
Нормативно-правове обґрунтування.
Відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; та інші обставини.
Обов'язок доказування, обставин зазначених у статті 91 КПК України, покладається на прокурора.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно з частиною 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. вищенаведене рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Суд висновує , що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого частиною 4 статті 186 КК України, а саме: відкрите викрадення чужого майна (грабіж), в умовах воєнного стану, є доведеною в повному обсязі,виходячи з такого нормативно-правового обґрунтування.
З правового висновку Верховного Суду у постанові від 27 вересня 2018 року у справі №647/1831/15-к вбачається, що судимість є правовим станом особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків. Правильне застосування правових норм про судимість, її погашення чи зняття має важливе значення для вирішення кримінальних справ у разі вчинення особою нового злочину. Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов'язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення. Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загально правові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у тому числі і при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим.
Так, суд виходить із того, що обвинувачений ОСОБА_4 неодноразово раніше судимий, востаннє 14 вересня 2018 року вироком Камінь-Каширського районного суду Волинської області за частиною 1 статті 129, частиною 2 статті 186, частиною 3 статті 296, частиною 2 статті 310 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, звільнений умовно-достроково 05 квітня 2023 року ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 28 березня 2023 року, з невідбутим терміном покарання 7 місяців, судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку та 05 червня 2025 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025030570000103, щодо якого скеровано до Ратнівського районного суду Волинської області за частиною 2 статті 194 КК України. На дату проголошення даного вироку, Ратнівським районним судом вирок щодо обвинуваченого за частиною 2 статті 194 КК України ще не проголошений.
Також, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), в умовах воєнного стану.
Бо обвинувачений ОСОБА_4 діяв в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», що затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року. Останній неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку, востаннє Указом Президента України №478/2025 від 7 серпня 2025 року.
Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 про введення воєнного стану в Україні знав ще з 2022 року. Про що підтвердив у судовому засіданні.
Згідно із вказаними вище Указами Президента України, воєнний стан введено та продовжено на всій території України.
Таким чином, при кваліфікації злочину, вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану слід зазначати, як кваліфікуючу ознаку.
Тому, кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_4 органом досудового розслідування за частиною 4 статті 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненого в умовах воєнного стану, суд вважає вірною.
Отже, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 повинен нести кримінальну відповідальність за вчинений злочин за частиною 4 статті 186 КК України.
Тому суд висновує таке. Ретельно дослідивши в повному обсязі й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, надавши їм правову оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, суд прийшов до висновку, що вони в своїй сукупності та взаємозв'язку узгоджуються між собою та є допустимими і достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого частиною 4 статті 186 КК України.
Щодо призначення міри покарання.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доводиться матеріалами справи. Вказав, що слід врахувати суду таку обтяжуючу обставину як вчинення злочину обвинуваченим у стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочинів. Просив визнати обвинуваченого ОСОБА_4 винним та призначити йому покарання за частиною 4 статті 186 КК України - 7 років 6 місяців позбавлення волі, за статтею 195 КК України - 3 місяці арешту. На підставі статті 70 КК України остаточно призначити ОСОБА_4 7 років 6 місяців позбавлення волі. Долю речових доказів вирішити в порядку статті 100 КПК України. Цивільний позов не заявлявся. Витрати на залучення експертів становлять5348.40 грн., які слід стягнути з обвинуваченого у дохід держави. Арешт майна згідно ухвали від 14 серпня 2025 року слідчого судді Ратнівського районного суду Волинської області - скасувати.
Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні просила суд призначити покарання, яке просить прокурор для обвинуваченого терміном 7 років 6 місяців. Що буде достатнім. Повторно підтвердила, що обвинувачений ОСОБА_4 їй збитки не відшкодував.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні просив суд його виправдати. Вказав, що збитки відшкодувала його матір 23 грудня 2025 року. Ніяких погроз з його сторони на адресу потерпілих не було. Зазначив, що хоче доглядати матір, має вагітну дівчину та незадовільний стан здоров'я.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні просила суд виправдати обвинуваченого за недоведеністю вини за частиною 4 статі 186 КК України.
Приймаючи до уваги вищевказане, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України, повністю доведена зібраними у кримінальному провадженні доказами, які є об'єктивними, допустимим та належними, що узгоджуються між собою.
Дії обвинуваченого ОСОБА_4 містять склад злочину, передбаченого частиною 4 статті 186 КК України, та суд кваліфікує їх за ознаками: відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненого в умовах воєнного.
Відповідно до вимог статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.
Згідно частиною 2 статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Крім того, як неодноразово наголошував у своїх висновках Верховний Суд, що суди не повинні допускати спрощений та однаковий підхід до розгляду справи та застосовувати індивідуалізацію покарання, з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта (постанова Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №207/5011/14-к (провадження №51-1985км 18).
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, відсутність пом'якшуючих та наявність обтяжуючої покарання обставини.
Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання
Суд висновує, що обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 немає
З правового висновку Верховного Суду у постанові від 20 квітня 2021 року в справі №457/529/20 вбачається, що щире каяття це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї кримінально караної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше кримінальних правопорушень.
Вказана форма пост кримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності.
Поведінка ОСОБА_4 під час судового розгляду кримінального провадження, на переконання суду, свідчить про те , що останній з приводу вчинених ним дій не переймається та не жалкує.
Тому, суд, враховуючи вище викладені правові висновки Верховного Суду, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 не враховує таку пом'якшуючу покарання обставину, як щире каяття. Бо останній у судовому засіданні категорично заперечив свою вину та не покаявся.
Обставинами, що обтяжють покарання, згідно статті 67 КК України є вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочинів. Бо обвинувачений ОСОБА_4 неодноразово раніше судимий, востаннє 14 вересня 2018 року вироком Камінь-Каширського районного суду Волинської області за частиною 1 статті 129, частиною 2 статті 186, частиною статті 296, частиною 2 статті 310 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, звільнений умовно-достроково 05 квітня 2023 року ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 28 березня 2023 року, з невідбутим терміном покарання 7 місяців, судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку.
Крім того, суд звертає увагу, що потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у судовому засіданні вказали, що обвинувачений ОСОБА_4 не відшкодував їм завдані збитки.
За вчинення злочину, передбаченого санкцією частиною 4 статті 186 КК України, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років. Так, відповідно до статті 12 КК України злочин, передбачений частиною 4 статті 186 КК України є тяжким.
Як вже суд зазначив вище, ВС у постанові від 17 квітня 2018 року (справа № 298/95/16-к) вказав, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. В ході судового розгляду кримінального провадження не доведено, що призначення обвинуваченому менш суворого покарання ніж позбавлення волі на максимально дозволений санкцією кримінального закону строк не здатне забезпечити досягнення мети кримінального покарання. Тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченому максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді позбавлення волі відсутні. Натомість, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому мінімально допустимий строк кримінального покарання, визначений санкцією кримінального закону.
Суд приймає до уваги, що ОСОБА_4 є громадянином України, вчинив кримінальне правопорушення, що відноситься до категорії тяжких, раніше неодноразово судимий: востаннє 14 вересня 2018 року вироком Камінь-Каширського районного суду Волинської області за частиною 1 статті 129, частиною 2 статті 186, частиною статті 296, частиною 2 статті 310 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, звільнений умовно-достроково 05 квітня 2023 року ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 28 березня 2023 року, з невідбутим терміном покарання 7 місяців, судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку та 05 червня 2025 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025030570000103, щодо якого скеровано до Ратнівського районного суду Волинської області за частиною 2 статті 194 КК України; на дату проголошення даного вироку, Ратнівським районним судом вирок щодо обвинуваченого за частиною 2 статті 194 КК України ще не проголошений; на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, обвинувачений має постійне місце проживання, його негативну характеристику за місцем проживання, а також позицію захисника ОСОБА_5 , потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , суд висновує таке.
Обвинувачений ОСОБА_4 є особою суспільно небезпечною, яка підлягає ізоляції від суспільства. А тому виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та запобігання злочинній діяльності неможливо без його ізоляції від суспільства.
Призначаючи покарання, суд керується положеннями статті 65 КК України, та дотримуючись принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових злочинів та враховує характер і ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, відсутність пом'якшуючих та наявність обтяжуючої покарання обставини, у сукупності із даними, що характеризують особу ОСОБА_4 , його відношення до скоєного злочину та вважає, що покарання треба визначити в межах санкції частини 4 статті 186 КК України мінімальної межі у виді: позбавлення волі на строк сім років.
На підставі вище зазначеного, суд вважає, що саме таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.
Суд не вирішує питання відшкодування збитків обвинуваченим, оскільки матеріали кримінального провадження не містять відповідних доказів. А твердження обвинуваченого ОСОБА_4 і його захисника ОСОБА_5 про відшкодування матір'ю обвинуваченого збитків потрепілим також не знайшли свого підтвердження.
Щодо запобіжного заходу.
Ухвалою від 12 серпня 2025 року слідчого судді Ратнівського районного суду Волинської області Застосовано щодо ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 08 жовтня 2025 року включно. Визначено заставу у розмірі 60 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що складає 181 680 грн. У разі внесення застави покладено на ОСОБА_4 обов'язки, передбачені частиною 5 статті 194 КПК України. Початок строку тримання під вартою ОСОБА_4 - з 10 серпня 2025 року.
Ухвалою від 06 жовтня 2025 року слідчого судді Ратнівського районного суду Волинської області продовжили строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_4 на 60 днів (у межах строку досудового розслідування) до 04 грудня 2025 року включно.
Ухвалою від 17 листопада 2025 року Старовижівського районного суду продовжили відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, до 15 січня 2026 року включно, з визначенням розміру застави.
Визначений слідчим суддею ухвалою Ратнівського районного суду від 12 серпня 2025 та продовжений ухвалою слідчого судді Ратнівського районного суду від 06 жовтня 2025 року розмір застави 60 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що складає 181 680 гривень та покладені обов'язки залишили незмінними до 15 січня 2026 року включно.
Ухвалили, що у разі внесення застави на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (рахунок № UA278201720355279002000002504, код ЄДРПОУ 26276277, ДКСУ м. Київ, МФО 820172) ОСОБА_4 негайно звільнити з-під варти. В решті задоволення клопотання - відмовили.
Тому, визначений судом ухвалою від 17 листопада 2025 року Старовижівського районного суду розмір застави 60 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що складає 181 680,00 грн. та покладені обов'язки залишити незмінними до вступу вироку у законну силу. У разі внесення застави на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області ОСОБА_4 слід негайно звільнити з-під варти.
Тому суд висновує, що запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою з правом внесення застави залишити до моменту вступу вироку в законну силу.
Вирішення питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує відповідно до вимог глави 8 Розділу І КПК України.
Цивільний позов не заявлено. Кримінальним правопорушенням шкоди державі не завдано.
Судові витрати на залучення експертів: за проведення товарознавчої експертизи № СЕ-19/103-25/11051-ТВ від 21 серпня 2025 року - 1337,10 грн., за проведення дактилоскопічної експертизи № СЕ-19/103-25/10887-Д від 21 серпня 2025 року - 4011,30 грн. Всього - 5348,40 грн. слід стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 у дохід держави.
Питання щодо речових доказів судом вирішити в порядку вимог статті 100 КПК України.
Ухвалою від 14 серпня 2025 року наклали арешт на тимчасово вилучене майно шляхом позбавлення права володіти, користуватися та розпоряджатися даним майном, а саме на: - одну пляшку пива «Opillia ZERO», об'ємом 0,5 літра, власницею якої є ОСОБА_6 , та яку поміщено до спеціального пакета №RAWO 158994; - аркуш паперу з перекопійованими слідами рук, який поміщено до спеціального пакета CR0235439; - футболку сірого кольору з візерунком, власником якої є ОСОБА_4 та яку поміщено до паперової коробки.
Накладений арешт ухвалою від 14 серпня 2025 року слідчого судді Ратнівського районного суду Волинської області підлягає скасуванню відповідно до частини 4 статті 124 КПК України.
Речові докази: - одну пляшку пива «Opillia ZERO», об'ємом 0,5 літра, власницею якої є ОСОБА_6 ; футболку сірого кольору з візерунком, власником якої є ОСОБА_4 - повернути власникам; - аркуш паперу з перекопійованими слідами рук, який поміщено до спеціального пакета CR0235439 - залишити у матеріалах справи.
Окрім того, органами досудового слідства ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що 30 липня 2025 року, близько 18.38 год., більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, у приміщенні магазину «Околиця», що в сел. Ратне, вул.Ковельська, 2, Ковельського району, Волинської області, вирішив вчинити погрозу знищення чужого майна шляхом підпалу. Тоді ж останній реалізував вказаний злочинний намір. Обвинувачений ОСОБА_4 у зазначений час та місці, на ґрунті довготривалих неприязних відносин, звернувся до продавця вказаного магазину з вимогою зателефонувати до власника ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після цього, продавець ОСОБА_8 , побоюючись протиправної поведінки ОСОБА_4 , з власного мобільного телефону з абонентським номером НОМЕР_1 зателефонувала на абонентський номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_7 та передала слухавку обвинуваченому ОСОБА_4 . У подальшому, останній в усній формі почав спілкуватися потерпілим із ОСОБА_7 .
Тоді ж обвинувачений ОСОБА_4 , повідомив останньому, що має намір здійснити підпал приміщення магазину «Околиця», що знаходиться в сел. Ратне, вул.Ковельська, 2, Ковельського району, Волинської області. При цьому, обвинувачений ОСОБА_4 усвідомлював те, що висловлена ним погроза здатна викликати реальне побоювання та становить загрозу оточуючим. Бо, обвинувачений ОСОБА_4 конкретно вказував на місце, де він мав намір реалізувати свою погрозу, та висловив намір про настання наслідків пошкодження майна.
А саме : знищення приміщення магазину «Околиця» за вищевказаною адресом. При цьому обвинувачений ОСОБА_4 створив реальні підстави вважати про здійснення цієї погрози. Що становило підвищену суспільну небезпеку. В результаті цих погроз обвинуваченого ОСОБА_4 , які були розцінені потерпілим ОСОБА_7 як реальні та які становили підвищену суспільну небезпеку, останній вже був обізнаний про вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 у березні 2025 року підпалу АЗС «WOG» в сел.Ратне, вул. Центральна, 1А, Ковельського району, Волинської області.Тому погрозу обвинуваченого ОСОБА_4 потерпілий ОСОБА_7 вважав реальною і три дні поспіль в нічну пору доби самостійно охороняв приміщення свого магазину.
Таким чином, ОСОБА_4 органом досудового слідства обвинувачується в погрозі знищення чужого майна шляхом підпалу, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, тобто за статтею 195 КК України.
Під час розгляду справи судом встановлено наступне.
Будучи допитаним у судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за статтею 195КК України не визнав та показав наступне. Ствердив, що попередньо до 30 липня 2025 року у нього були конфліктні відносини із власником магазину «Околиця» ОСОБА_7 . Бо останній одного разу приїхав до магазину із своїми друзями та почав виганяти із торгового закладу. А на вулиці його друзі штовхнули обвинуваченого у канаву.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 ствердив, що із ОСОБА_7 у нього особисті неприязні відносини. Тому обвинувачений ОСОБА_4 хотів із власником магазину поговорити сам на сам. Саме ці обставини і були мотивом дзвінка ОСОБА_4 до ОСОБА_7 . Бо обвинувачений хотів поговорити із потерпілим про їхні відносини. Тому 30 липня 2025 року зайшов у магазин, де була продавчиня. Попросив у неї телефон. Продавець ОСОБА_8 надала обвинуваченому свій телефон для дзвінка до власника магазину. Сама набрала номер ОСОБА_7 і надала обвинуваченому слухавку. Під час телефонної розмови обвинувачений ОСОБА_4 запросив потерпілого ОСОБА_7 прийти до магазину для того щоб вияснити причину їхніх неприязних відносин. Обвинувачений ОСОБА_4 вказав, що був при цьому тверезим, бо був налаштований на розмову із ОСОБА_7 у його ж магазині. Однак потерпілий ОСОБА_7 відмовився приходити у магазин. Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні ствердив, що про підпал магазину взагалі мови не було. А, нібито, його погроза про підвал, є вигадкою самих потерпілих. Бо не погрожував власнику магазина підпалом. Навіть заяву про погрозу потерпілий ОСОБА_7 відразу ж не написав, а написав вже лише 10 серпня 2025 року після консультацій. Все що говорив обвинувачений ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_7 було: «Прийди у магазин. Миз тобою поговоримо вдвох сам на сам». Бо навіть у думках обвинуваченого ОСОБА_4 про підпал гадки не було. Бо якби він хотів це зробити, то не вбачає змісту щоб казати про це відкрито. ОСОБА_7 до магазину так і не прийшов. Тому думки про погрози зі сторони обвинувачено про підпал магазину лише є уявленнями самого потерпілого. Адже ніяких погроз на адресу потерпілого щодо підпалу обвинувачений ОСОБА_4 не робив. Після телефонної розмови обвинувачений ОСОБА_4 віддав телефон продавчині ОСОБА_8 та вийшов із приміщення магазину.
Потерпілий ОСОБА_7 у судовому засіданні показав, що 30 липня 2025 року зателефонувала до нього продавчиня ОСОБА_8 зі свого телефону та запитала чи буде він говорити із ОСОБА_4 . Під час телефонної розмови обвинувачений ОСОБА_4 вимагав про особисту зустріч у магазині та почав погрожувати підпалом магазину. Потерпілий ОСОБА_7 погрози про підпал магазину вважав реальними. Адже вже про підпал обвинуваченим ОСОБА_4 автозаправки у сел. Ратне вже чув. Саме тому був вимушений сторожувати декілька днів після цього( три вечори) власний магазин. Реальність погрози про підпал обвинуваченим ОСОБА_4 власного магазину потерпілий ОСОБА_7 пояснив своїм припущенням: « Коли обвинувачений ОСОБА_4 зміг підпалити автозаправку «WOG», то зможе підпалити і його магазин». Хоча раніше ніяких відносин у нього із обвинуваченим не було.
Потерпіла ОСОБА_6 у судовому засіданні показала, що конфлікти між її чоловіком ОСОБА_7 та обвинуваченим ОСОБА_4 вже були і раніше до 30 липня 2025 року. А про погрози обвинуваченого ОСОБА_4 про підпал магазина вона знає лише із слів свого чоловіка. Вказала, що її чоловік розповідав про дзвінок ОСОБА_4 із телефону продавчині ОСОБА_8 . Чоловік розказував про погрози ОСОБА_4 та про особисту зустріч між ними. Це все розповідав чоловік. Знає про те, що чоловік сторожував свій магазин декілька днів. Погрози про підпал магазину вважала реальними. Реальність погрози про підпал обвинуваченим ОСОБА_4 власного магазину (спільна власність) потерпіла ОСОБА_6 пояснила своїм припущенням: «Бо обвинувачений ОСОБА_4 напередодні підпалив автозаправку «WOG». Вказала, що обвинувачений особисто їй погрози не висловлював.
Сторона обвинувачення в обґрунтування винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за статтею 195 КК України, посилається на показання свідків, які були допитані в судовому засіданні та інші докази, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні. А саме:
- показання свідка ОСОБА_9 , яка показала, що про погрози щодо підпалу магазина їй відомо лише зі слів від самого ОСОБА_7 . Бо коли ввечері всі йшли додому він залишався сторожувати магазина як його власник. Тільки через це, що коли йшли всі додому він залишався. А на її запитання : « Чого він залишається?», ОСОБА_7 посміхом відповідав: «Що тут такого». Скільки днів ОСОБА_7 сторожував не знає, але що два дні сторожував, то знає точно;
- показаннями свідка ОСОБА_8 , яка ствердила, що 30 липня 2025 року працювала продавцем магазину «Околиця» сел. Ратне. До магазину ввійшов обвинувачений ОСОБА_4 і запитав де власник ОСОБА_7 . На що вона повідомила, що не знає, де останній знаходиться. Потім ОСОБА_4 попросив щоб вона подзвонила із власного телефону до власника. Що вона і зробила. Набравши номер власника ОСОБА_7 , вона передала слухавку обвинуваченому ОСОБА_4 . В цей час сама знаходилася поряд. Хоча все слово у слово не чула, але все рівно все було чути. Ствердила, що у телефонній розмові обвинувачений ОСОБА_4 хотів зустрітися із ОСОБА_7 сам на сам розбиратися. Після розмови ОСОБА_4 віддав телефон і підійшов до холодильника у магазині. У судовому засіданні свідок ОСОБА_8 у категоричній формі ( тому числі і на запитання головуючого) ствердила, що у телефонній розмові між обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_7 тоді ж, 10 серпня 2025 року, вона не чула. А на запитання прокурора, чому вона на досудовому слідстві підписала протокол, в якому говорилося про погрози, то ОСОБА_8 вказала, що про погрози про підпал магазину вона лише чула від слів ОСОБА_7 і тільки. Повторно підтвердила, що у телефонній розмові було сказано лише про зустріч сам на сам, а не про підпал. А про підпал магазину у телефонній розмові (повторно на запитання головуючого) відповіла, що не чула.
Також прокурором в судовому засіданні надано письмові та речові докази, які на думку сторони обвинувачення підтверджують вину ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за статтею 195 КК України :
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 2025030570000310 від 10 серпня 2025 року. Однак із даного витягу суд не вбачає, що обвинувачений ОСОБА_4 здійснив погрозу знищення чужого майна шляхом підпалу, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози;
- протокол слідчого експерименту від 10 вересня 2025 року з потерпілим ОСОБА_7 та відеозаписом цієї події. Сам потерпілий ОСОБА_7 попередньо у судовому засіданні зазначив, що перебуває з обвинуваченим ОСОБА_4 у неприязних відносинах. Тому суд не бере до уваги заяву потерпілого ОСОБА_7 як під час слідчого експерименту, так і у судовому засіданні про те, що обвинувачений ОСОБА_4 погрожував спалити магазин «Околиця» сел. Ратне. І розцінює зазначене як припущення самого потерпілого ОСОБА_7 по відношенню щодо можливих дій, на думку самого потерпілого, обвинуваченого ОСОБА_4 у майбутньому. Що виключає реальність самої такої погрози про підпал магазину;
- протокол слідчого експерименту від 10 серпня 2025 року із свідком ОСОБА_8 та відеозаписом цієї події. У протоколі зазначено лише те, що обвинувачений ОСОБА_4 розмовляв із ОСОБА_7 по телефону та висловлював у бік останнього погрози. Однак у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 цього не підтвердила; з наданих у судовому засіданні свідком ОСОБА_8 показаннях вбачається, що показання свідка ОСОБА_8 під час слідчого експерименту не відповідають показам, які остання надала у судовому засіданні;
-рапорт працівника поліції від 10 серпня 2025 року ОСОБА_10 про заяву потерпілого ОСОБА_7 та протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію про те, що 10 днів тому - 30 липня 2025 року обвинувачений ОСОБА_4 погрожував знищити магазин «Околиця» шляхом підпалу.
Окрім того, обставини зазначені свідками та потерпілим під час проведення слідчої дії суперечать їх показанням, наданим під час судового розгляду. Отже, зазначені докази не підтверджують, що саме обвинувачений ОСОБА_4 здійснював погрози про підпал магазину потерпілому ОСОБА_7 .
Виходячи з досліджених доказів, які на думку прокурора ОСОБА_3 є належними та допустимими, узгоджуються між собою, останній вважає вину обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого статтею 195 КК України, доведеною та просив суд визнати його винним і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Обвинувачений ОСОБА_4 свою провину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, яке передбачене статтею 195 КК України не визнав.
В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 вказала, що докази сторони обвинувачення за статтею 195 КК України базуються лише на припущеннях. А всі сумніви зводяться на користь обвинуваченого. Тому просила суд виправдати обвинуваченого за недоведеністю вини за статтею 195 КК України.
Оцінюючи надані стороною обвинувачення докази, суд вважає, що вони не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку суду з огляду на наступне.
Серед засад кримінального провадження за змістом статті 7 КПК України є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини. Згідно зі статтею 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначена норма закону повністю узгоджується із статтею 62 Конституції України, відповідно до положень якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Відповідно до пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тягар доказування лежить на стороні обвинувачення. Вказана норма знайшла своє закріплення у частині 1 статті 92 КПК України, де зазначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» від 17 червня 2011 року зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпції щодо фактів.
У частині 1 статті 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення - час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення, а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами. З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням ( постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 8 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17.).
Таким чином, суд повинен ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення.
Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_8 судом у судовому засіданні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 10 серпня 2025 року під час телефонної розмови із потерпілим ОСОБА_7 не погрожував підпалом магазину «Околиця» сел. Ратне, а лише вимагав особистої зустрічі із останнім. Бо між ними існував конфлікт та особиста неприязнь.
А реальність погрози підпалу обвинуваченим ОСОБА_4 магазину «Околиця» в сел. Ратне по вул. Ковельській, 2 виникла у припущеннях потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6 тільки через те, що: ОСОБА_7 вважав: «Коли обвинувачений ОСОБА_4 зміг підпалити автозаправку «WOG», то зможе підпалити і його магазин»;
ОСОБА_6 вважала : « Бо обвинувачений ОСОБА_4 напередодні підпалив автозаправку «WOG».
Також не підтвердила про реальність погрози підпалу магазину «Околиця » і свідок ОСОБА_9 . Яка лише ствердила про охорону магазину її власником. Суд бере до уваги покази ОСОБА_9 у судовому засіданні про те, що на її запитання: «Чого він ( ОСОБА_7 ) залишається?», ОСОБА_7 посміхом відповідав: «Що тут такого».
Окрім того, судом також встановлено, що потерпіла ОСОБА_6 про погрози підпалу обвинуваченим ОСОБА_4 магазину «Околиця» особисто від ОСОБА_4 також не чула. А чула лише зі слів свого чоловіка ОСОБА_7 . Вказала суду, що обвинувачений особисто їй погрози не висловлював.
Тому суд висновує про відсутність реальної погрози знищення чужого майна шляхом підпалу, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.
Бо згідно частини 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Версія обвинувачення має пояснювати всі обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.
З огляду на вищевказане наявні обставини, які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, а саме про реальність погрози обвинуваченим ОСОБА_4 знищення чужого майна шляхом підпалу, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, не встановлена стороною обвинувачення та не доведена у судовому засіданні.
За частиною 1 статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Відповідно до частини 1 статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно із статтею 25 КПК України прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Крім того, саме на них відповідно до частини 2 статті 9 КПК України покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення (частина 3 статті 373 КПК України).
За положеннями частини 2 статті 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року, остаточне рішення від 17 червня 2011 року (пункт 45) вбачається, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. Отримані безпосередньо в суді показання свідків обвинувачення не містять об'єктивних, конкретних і неоспорюваних відомостей про вчинення саме обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Натомість з показань свідків не вбачається, що обвинувачений ОСОБА_4 здійснив погрозу потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про підпал магазину «Околиця».
Ті обставини, що ОСОБА_4 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, не є доказом вчинення саме ним інкримінованого кримінального правопорушення.
А статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до статті 17 частини 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "indubioproreo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Ірландія проти Сполученого Королівства", "Яременко проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Кобець проти України").
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Згідно з вимогами статті 373 частини 1 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд висновує про недопустимість таких доказів як протокол слідчого експерименту, показання з чужих слів потерпілої ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про погрози обвинуваченого ОСОБА_4 про підпал зі слів ОСОБА_7 . Бо вказані докази спростовуються матеріалами справи.
Окрім того, обставини зазначені свідками та потерпілим під час проведення слідчої дії суперечать їх показанням, наданим під час судового розгляду. Отже, зазначені докази не підтверджують, що саме обвинувачений ОСОБА_4 здійснював погрози про підпал магазину потерпілому ОСОБА_7 .
Бо відповідно до частини 1 статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
За статтею 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Показання потерпілої ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про погрози обвинуваченого ОСОБА_4 про підпал магазину «Околиця» в порядку частини 6 статті 97 КПК України суд не визнає належним доказом, бо показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті.
Відповідно до частини 1 статті 240 КПК України, слідчий експеримент проводиться з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
У зв'язку з вказаними обставинами, суд визнає ці докази недопустимими.
Таким чином, оцінюючи досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено, що саме ОСОБА_4 вчинив погрозу знищення чужого майна шляхом підпалу, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.
Тому суд висновує, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 373 КПК України це є підставою для ухвалення виправдувального вироку. Отже, ОСОБА_4 слід визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 195 КК України, та виправдати за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Шкода кримінальним правопорушенням за статтею 195 КК України не завдана, цивільний позов не пред'являвся, процесуальні витрати за статтею 195 КК відсутні. Питання щодо речових доказів слід вирішити в порядку статті 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтею 62 Конституції України,
статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,
статтями 50, 63, 65- 67, 186, 195 КК України,
статтями 100, 182, 183, 367-371, 373, 374, 376, 392-395 КПК України,
суд
ОСОБА_4 визнати невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 195 КК України та за вказаною статтею Кримінального кодексу України - виправдати за недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 186 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі обвинуваченому ОСОБА_4 обчислювати з моменту фактичного затримання, з 10 серпня 2025 року (15 год. 45 хв.).
Запобіжний захід щодо засудженого ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою з правом внесення застави залишити до моменту вступу вироку в законну силу.
Розмір застави, визначений ухвалою від 17 листопада 2025 року Старовижівського районного суду, в розмірі 60 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що складає 181 680,00 ( сто вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят) гривень та покладені обов'язки залишити незмінними до вступу вироку у законну силу.
У разі внесення застави на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (рахунок № UA278201720355279002000002504, код ЄДРПОУ 26276277, ДКСУ м. Київ, МФО 820172) ОСОБА_4 слід негайно звільнити з-під варти.
Цивільний позов не заявлено, кримінальним правопорушенням не заподіяно шкоди державі.
Судові витрати на залучення експертів: за проведення товарознавчої експертизи № СЕ-19/103-25/11051-ТВ від 21 серпня 2025 року - 1337,10 (одна тисяча триста тридцять сім гривень 10 копійок) гривень, а за проведення дактилоскопічної експертизи № СЕ-19/103-25/10887-Д від 21 серпня 2025 року - 4011, 30 (чотири тисячі одинадцять гривень 30 копійок) гривень, а всього - 5348,40 (п'ять тисяч триста сорок вісім гривень 40 копійок) гривень стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 у дохід держави.
Накладений ухвалою від 14 серпня 2025 року слідчого судді Ратнівського районного суду Волинської області арешт на майно відповідно до частини 4 статті 124 КПК України скасувати.
Речовий доказ:
- одну пляшку пива «Opillia ZERO», об'ємом 0,5 літра, власницею якої є ОСОБА_6 ; футболку сірого кольору з візерунком, власником якої є ОСОБА_4 - повернути власникам;
- аркуш паперу з перекопійованими слідами рук, який поміщено до спеціального пакета CR0235439 - залишити у матеріалах справи.
Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Старовижівський районний суд протягом тридцяти діб з моменту його проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, - протягом такого ж строку з моменту вручення їй копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення вироку.
Суддя ОСОБА_1