Іменем України
23 грудня 2025 рокум. ДніпроСправа № 826/3370/16
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом депутата Київської міської ради VII скликання ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи Київська міська організація політичної партії «Об'єднання «Самопоміч», член територіальної громади Подільського району міста Києва Васильєва Ніна Петрівна, про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася депутат Київської міської ради VII скликання ОСОБА_1 (далі - позивач) до Київської міської ради (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати незаконними та скасувати частини третю, четверту, п'яту та сьому рішення Київської міської ради №787/1651 від 23 липня 2015 року «Про управління районами міста Києва» та додаток до цього рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення прийняті відповідачем із порушеннями процедури та всупереч вимогам Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України від 15 січня 1999 року №401-XIV «Про столицю України - місто-герой Київ».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2016 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2016 відмовлено у задоволенні клопотання про забезпечення позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.03.2016 відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду у судовому засіданні.
Відповідно до розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017 № 5989 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» адміністративну справу повторно розподілено між суддями.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.03.2016 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду у судовому засіданні.
Відповідно до розпорядження № 876 від 30.05.2018 внаслідок відсторонення від здійснення правосуддя судді, в провадженні якого перебувала ця адміністративна справа і не була розглянута, справу передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2016 справу прийнято до провадження, справу призначено до судового розгляду у судовому засіданні.
На виконання положень Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399, справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року прийнято адміністративну справу до провадження. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). У задоволенні клопотання представника Київської міської ради про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду відмовлено.
Відповідач правом надання відзиву не скористався, відзив на позовну заяву не надав.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
23.07.2015 на пленарному засіданні сесії Київської міської ради IIV скликання прийнято рішення № 787/1651 «Про управління районами міста Києва», за яким Київська міська рада вирішила:
1.Встановити, що управління районами в місті Києві здійснюється районними у місті Києві радами.
2. Утворити в місті Києві такі районні у місті Києві ради:
- Голосіївську районну у місті Києві раду;
- Дарницьку районну у місті Києві раду;
- Деснянську районну у місті Києві раду;
- Дніпровську районну у місті Києві раду;
- Оболонську районну у місті Києві раду;
- Печерську районну у місті Києві раду;
- Подільську районну у місті Києві раду;
- Святошинську районну у місті Києві раду;
- Солом'янську районну у місті Києві раду;
- Шевченківську районну у місті Києві раду.
3.Визначити обсяг і межі повноважень районних у місті Києві рад, утворених згідно з пунктом 1 цього рішення, згідно з додатком.
4.Перші вибори до Голосіївської районної у місті Києві ради, Дарницької районної у місті Києві ради, Деснянської районної у місті Києві ради, Дніпровської районної у місті Києві ради, Оболонської районної у місті Києві ради, Печерської районної у місті Києві ради, Подільської районної у місті Києві ради, Святошинської районної у місті Києві ради, Солом ямської районної у місті Києві ради, Шевченківської районної у місті Києві ради призначити на 27 березня 2016 року.
5. Виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації):
-здійснити відповідні організаційно-правові заходи:
- внести на розгляд Київської міської ради пропозиції щодо передачі у відання районних м.Києві рад майна підприємств, установ та організацій.
6. Офіційно оприлюднити це рішення у газеті Київської міської ради «Хрещатик» та довести це рішення до відома Центральної виборчої комісії у триденний строк.
Це рішення набирає чинності з дня його прийняття.
8. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань місцевого самоврядування, регіональних та міжнародних зв'язків.
Не погодившись із цим рішенням, позивач звернувся до суду про його скасування.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №280/97-ВР) цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону №280/97-ВР місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
За статтею 5 Закону №280/97-ВР система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно пункту 1 до частини 2 статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом), крім питань, зазначених у частині першій цієї статті, вирішуються такі питання, зокрема: визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють районні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах
Статтею 41 Закону №280/97-ВР визначено, що питання організації управління районами в містах належать до компетенції міських рад.
Обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів визначаються відповідними міськими радами за узгодженням з районними у містах радами з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах.
Порядок формування, структура, форми діяльності районних у містах рад та їх органів визначаються відповідно до цього та інших законів.
Згідно з частиною 1 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України визначені Законом України «Про столицю України - місто-герой Київ» від 15 січня 1999 року №401-XIV (далі Закон №401-XIV в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Частиною першою, четвертою, п'ятою статті 1 Закону №401-XIV встановлено, що місто Київ відповідно до Конституції України є столицею України. Місто Київ є місцем розташування відповідних органів виконавчої влади і місцевого самоврядування. Столичний статус міста покладає на органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади додаткові обов'язки та гарантує цим органам надання з боку держави додаткових прав.
Відповідно до статті 6 Закону №401-XIV місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №401-XIV система місцевого самоврядування у місті Києві включає: територіальну громаду міста; міського голову; міську раду; виконавчий орган міської ради; районні ради (у разі їх утворення); виконавчі органи районних у місті рад; органи самоорганізації населення.
Районні ради можуть утворюватися за рішенням територіальної громади міста Києва, прийнятого шляхом проведення місцевого референдуму, або за рішенням Київської міської ради (частина перша статті 7 Закону №401-XIV).
Частиною першою статті 8 Закону №401-XIV передбачено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Порядок формування та повноваження міської, районних у місті рад визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» з особливостями, передбаченими цим Законом (частина друга статті 9 Закону №401-XIV).
Відповідно до статті 10 Закону №401-XIV Київська міська та районні в місті ради (у разі їх утворення) мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами (у разі їх утворення), підзвітні та підконтрольні відповідним радам.
Статтею 11 Закону №401-XIV визначено, що питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.
У районах міста Києва діють районні в місті Києві державні адміністрації, які підпорядковуються Київській міській державній адміністрації, а в разі утворення районних у місті Києві рад також є підзвітними і підконтрольними відповідним радам як виконавчі органи таких рад.
Спірні правовідносини склалися з приводу оскарження депутатом Київської міської ради VII скликання рішень Київської міської ради щодо управління районами територіальної громади.
На думку позивача, у зв'язку з допущенням відповідачем порушеннями процедури розгляду спірного рішення, він був обмежений у належному здійсненні повноважень депутата Київської міської ради, забезпечення його участі у діяльності місцевої ради і прийнятті місцевою радою рішень та захисту інтересів територіальної громади.
Суд зазначає, що в контексті завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди передбачає наявність встановленого судом факту їхнього порушення. Таким чином, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд установлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-владних правовідносинах, що виникли між ним і позивачем.
Отже, під час розгляду справи адміністративної юрисдикції, позивач повинен зазначити, які саме його права або законні інтереси порушено рішенням та діями суб'єкта владних повноважень.
Аналогічний правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 19 травня 2022 року (справа №814/152/18).
У рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Суд звертає увагу, що що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому, захист прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії можливе лише у разі, якщо такий суб'єкт повинен був вчинити дії (або прийняти відповідне рішення) згідно з законодавством і, невчинення цих дій (неприйняття рішення) порушує права позивача.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах, про що неодноразово було зазначено Верховним Судом, зокрема у постановах від 03 березня 2020 року у справі №331/5314/16-а (2-а/331/148/2016), від 15 квітня 2020 року у справі №712/11800/17, від 11 листопада 2021 року у справі №640/13941/20.
У спірних правовідносинах, позивач наголошує на недоотриманні відповідачем процедури прийняття спірного рішення.
З цього приводу суд зазначає, що правовий статус депутата місцевої ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого органу та рівноправного члена місцевої ради, а також гарантії депутатської діяльності визначені та встановлені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування» та Законом України «Про статус депутатів місцевих рад».
З аналізу положень указаних законів слыдуэ висновок, що депутат місцевої ради має право реалізувати свої права щодо внесення пропозицій для розгляду їх радою та її органами, пропозицій і зауважень до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті, на розгляд ради та її органів пропозицій з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю.
Саме у такий спосіб депутат місцевої ради реалізує своє право на участь у діяльності ради та у прийнятті радою відповідних рішень.
Водночас депутат місцевої ради законодавчо не наділений правом здійснювати представництво інтересів територіальної громади в судах. Нормами чинного законодавства для депутата встановлений особливий спосіб впливу як на прийняття рішень органом місцевого самоврядування, так і на життя мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Саме відповідні ради, а не окремі депутати, згідно із статтею 10 Закону №280/97-ВР, є тими представницькими органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їхнього імені та в їхніх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом №280/97-ВР та іншими законами, а отже, й наділені в силу закону на звернення до суду з метою захисту порушених прав територіальної громади.
Право захищати інтереси територіальної громади (або її окремих представників) у суді може бути реалізоване шляхом представництва. Водночас депутат місцевої ради не уповноважений представляти в судах інтереси такої ради або інтереси утворених нею комісій, або інтереси виборців інакше, ніж поза відносинами представництва.
Аналогічну правову позицію було висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №803/413/18, від 13 березня 2019 року у справі №917/1188/12, від 20 березня 2019 року у справі №817/2297/14 та постанові Верховного Суду від 26 березня 2020 року №305/536/17, від 10 червня 2021 року у справі №305/536/17, від 19 жовтня 2023 року у справі №640/5291/22.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність порушення відповідачем прав та інтересів депутата Київської міської ради IIV скликання рішень Київської міської ради Кириченко Катерини Володимирівни як члена територіальної громади, шляхом прийняття спірного рішенння.
Також суд зазначає, що з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішень, котрі оскаржуються. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскаржених рішень.
Вказана правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17.
Таким чином, враховуючи, що позивач звернувся до суду із позовом як депутат Київської міської ради IІV скликання, суд зазначає про відсутність у нього матеріально-правової заінтересованості в даному спорі та про відсутність підстав для задоволення його позовних вимог у цій справі, оскільки депутат місцевої ради законодавчо не наділений правом здійснювати представництво інтересів територіальної громади в судах.
До того ж, у постанові від 11.11.2014 у справі № 2а-4902/11/2670 Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
На час розгляду цієї справи оскаржуване позивачем рішення вичерпало свою дію проведенням на підставі цього рішення виборів до районних у місті Києві рад із затвердженням його результатів, що також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Решті доводів сторін суд не надає оцінку, оскільки вони не впливають на висновки суду та результат розгляду справи.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, відповідно до статті 139 КАС України судові витрати позивача на сплату судового збору не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову депутата Київської міської ради VII скликання ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Київської міської ради (місцезнаходження: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36), треті особи - Київська міська організація політичної партії «Об'єднання «Самопоміч», член територіальної громади Подільського району міста Києва Васильєва Ніна Петрівна, про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради №787/1651 від 23 липня 2015 року «Про управління районами міста Києва» та додатку до цього рішення, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Захарова