23 грудня 2025 року м. Київ справа №320/51620/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону Украі?ни «Про військовий обов'язок та військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону Украі?ни «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю ОСОБА_2 - особою з II групою інвалідності.
Позовна заява підписана представником позивача адвокатом Сергієнко Н.О., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АІ № 2023949 від 13 жовтня 2025 року.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він з 07 жовтня 2022 року проходить військову службу в Збройних Силах України. У зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, ОСОБА_2 , як особою з інвалідністю ІІ групи, враховуючи відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, 09 вересня 2025 року позивачем подано до командування військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Стверджує, що підтвердив: наявність родинних зв'язків із ОСОБА_2 (мати); те, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи, яка згідно рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребує постійного стороннього догляду; відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б забезпечити ОСОБА_2 постійним доглядом.
23 вересня 2025 року відповідач відмовив позивачу у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки у матері позивача також наявний другий син ОСОБА_3 (1989 р.н.).
Позивач стверджує, що ОСОБА_3 (1989 р.н.) проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та не має можливості здійснювати догляд за матір'ю. Натомість, інших близьких родичів, які б могли здійснювати догляд за матір'ю позивача ОСОБА_2 , як особою з інвалідністю ІІ групи, немає. З огляду на викладені обставини, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 320/51620/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Представником відповідача надано до суду відзив на адміністративний позов, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. В обгрунтування заперечень зазначив про те, що долучені до рапорту документи не підтверджують відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .. Вказує, що до рапорту та до позову не долучені докази щодо наявності або відсутності у ОСОБА_2 інших членів сім'ї першого ступеня споріднення: чоловіка та дітей. Зазначає, що позивачем не надані докази відсутності членів сім'ї другого ступеня споріднення, а саме наявність або відсутність рідних братів та сестер, та онуків. За таких обставин, відповідача зазначає, що військовою частиною НОМЕР_1 правомірно та обгрунтовано відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби, у зв'язку з ненаданням документів на підтвердження відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення його матері ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.
У відповіді на відзив позивач вказує, що надав усі необхідні докази відповідачу для звільнення його з військової служби.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
09 вересня 2025 року позивач звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у запас у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 , інвалідом ІІ групи, на підставі абзацу 4 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Відповідачем листом від 23 вересня 2025 року надано відповідь позивачу, в якій зазначено, що необхідна умова для звільнення з військової служби за сімейними обставинами не доведена. Тому правових підстав для звільнення з військової служби на даний час немає.
Змістом спірних правовідносин є відмова у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ч.2 ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (з наступними змінами та доповненнями; далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із ч.2 ст.2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (ч.6 ст.2 Закону № 2232-XII).
Як передбачено частиною чотирнадцятою цієї ж норми виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з абзацом тринадцятим ч.1 ст.1 Закону України «Про оборону України» № 1933-XII від 06.12.1991 року (з наступними змінами та доповненнями), особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
17.03.2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.
Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-ІХ.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й на час розгляду даної справи.
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Зокрема, згідно пп.«г» п. 2 ч. 4 цієї статті військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як вбачається із свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_3 його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Судом встановлено, що матері позивача ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності (Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 4890/25/278/В від 07 серпня 2025 року).
Актом перевірки сімейного стану військовослужбовця від 02 вересня 2025 року підтверджується, що позивач являється особою, що може здійснювати догляд за своєю матір'ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, у зв'язку з фактичною відсутністю працездатних членів сім'ї (син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовець в/ч НОМЕР_2 (проживає/зареєстрований: АДРЕСА_1 ), син - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_4 ); чоловік - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_5 ).
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 № 693 від 21 серпня 2025 року, брат позивача ОСОБА_3 проходить військову службу у зазначеній військовій частині.
В матеріалах справи наявні також свідоцтва про смерть ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .
Зазначені документи були надані позивачем при поданні рапорту відповідачу, що сторонами не заперечується.
Суд зазначає, що позивач у даному випадку відповідає усім вимогам, передбаченим підп.«г» п.2 ч.4, п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII, для звільнення його із військової служби, що, зокрема, підтверджується зазначеними вище документами.
Єдиною підставою, за якої позивачу було відмовлено у задоволенні його рапорту, є ненадання документів на підтвердження відсутності інших осіб окрім нього, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .
Суд зазначає, що згаданою нормою п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII дійсно передбачена додаткова умова для звільнення військовослужбовця з військової служби до умови наявності у батьків чи батьків дружини (чоловіка) інвалідності І чи ІІ групи - відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Підпунктом 14.1.263 п.14.1 ст.263 Податкового кодексу України (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Як уже згадувалось, єдиними членами сім'ї ОСОБА_2 першого ступеня спорідненості є її сини: позивач та його брат ОСОБА_3 (чоловік та старший син ОСОБА_2 померли).
Членів сім'ї другого ступеня спорідненості у ОСОБА_2 немає, що сторонами не заперечується.
При цьому, брат позивача ОСОБА_3 також проходить військову службу у Збройних Силах України, що підтверджується раніше згаданою довідкою, що унеможливлює також його участь у здійсненні постійного догляду за ОСОБА_2 , інвалідом ІІ групи.
Таким чином «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
Проходження військової служби накладає на військовослужбовця суворі обмеження щодо свободи пересування та виконання будь-яких додаткових обов'язків, не пов'язаних із військовою діяльністю. Відтак сама його фізична присутність в Україні не свідчить про можливість здійснення догляду за непрацездатним членом сім'ї.
З огляду на це, проходження військової служби братом позивача не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні іншого військовослужбовця, оскільки такий член сім'ї не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24, яку суд враховує в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України.
Більше того, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що брат позивача ОСОБА_3 звертався до керівництва військової частини НОМЕР_2 , в якій він проходить військову службу, із рапортом для звільнення його з військової служби на тій же підставі, яку позивач зазначив у своєму рапорті у спірних правовідносинах.
Враховуючи зазначені обставинами, суд дійшов висновку, що позивач, звертаючись до відповідача із рапортом про звільнення його з військової служби, діяв у межах визначених чинним законодавством.
При цьому, на переконання суду, позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір'ю з інвалідністю ІI групи та відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення його батька, які б могли здійснювати такий догляд.
Крім того, суд зазначає, що звільнення одного з військовослужбовців для забезпечення належного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи у цьому випадку є правомірним також з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості та гарантій соціального захисту.
Як наслідок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги з приводу визнання протиправними дій щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі підп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII та зобов'язання військової частини звільнити позивача на підставі підп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю ОСОБА_2 є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинит певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю ОСОБА_2 - особою з ІІ групою інвалідності.
Повний текст судового рішення складено та підписано 23 грудня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.