22 грудня 2025 року м. Київ справа №320/29859/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 16.01.2024 року № 104650016480 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву від 09.01.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), за призначенням пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи в Колгоспі «Зоря Комунізму» з 05 червня 1982 року по період 27 жовтня 1999 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 (дата заповнення книжки 25.03.1987 року),
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ), на підставі ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 09 січня 2024 року.
В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 9 січня 2024 року він звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 16 січня 2024 року №104650016480 було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Не погодившись з таким рішенням пенсійного органу, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 3 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №320/29859/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Матеріали справи містять відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому відповідач 2 заперечив проти задоволення позовних вимог. В обгрунтування заперечень зазначив про те, що необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 30 років. Водночас страховий стаж позивача становить 21 рік 08 місяців 09 днів. Так, за результатами розгляду документів, наданих позивачем до заяви, до страхового стажу не зараховано: періоди згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки виправлення дати народження власника на титульній сторінці не завірено належним чином. Для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи, видані на підставі первинних документів; період роботи в колгоспі згідно довідки №358 від 01.11.2023, оскільки в тексті документу по батькові особи зазначено зі скороченням (за 1982, 1985, 1989-1999 по батькові зазначено як Дм., за 1983, 1984 - ОСОБА_2 , за 1986-1988 - ОСОБА_3 ). Зазначає, що страховий стаж з 01.01.1999 зараховано за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області правомірними, а позовні вимоги безпідставними та необгрунтованими.
20 серпня 2024 року представником Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надано до суду відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач 1 заперечив проти задоволення позовних вимог, обгрунтовуючи заперечення тим, що заяву позивача про призначення пенсії за віком було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, за результатом розгляду якої було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано періоди згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки виправлення дати народження власника на титульній сторінці не завірено належним чином; період роботи в колгоспі згідно довідки №358 від 01.11.2023, оскільки в тексті документі по батькові позивача вказано зі скороченням (за 1982, 1985. 1989-1999 по батькові зазначено як Дм., за 1983, 1984 - ОСОБА_4 , за 1986-1988-Дмитр.). Оскільки з необхідних 30 років стажу, позивачу зараховано до страхового стажу лише 21 рік 08 місяців 09 днів, тому дата з якої позивач буде мати право на пенсійну виплату згідно підтверджувальних документів - 05.11.2028 року.
На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивачем надано до суду відповідь на відзив відповідача 1, в якій не погоджується з запереченнями відповідача 1, викладеними у відзиві.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Макарівським РВ УМВС України в Київській області 8 липня 1998 року), РНОКПП НОМЕР_1 .
Як вбачається з позовної заяви та відзиву відповідача, 9 січня 2024 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява позивача про призначення пенсії за віком від 9 січня 2024 року була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, за результатом якої прийнято Рішення про відмову у призначенні пенсії від 16.01.2024 року №104650016480.
Рішення про відмову в призначенні пенсії мотивоване тим, що необхідний страховий стаж згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 30 років. Страховий стаж особи становить 21 рік 08 місяців 09 днів. Страховий стаж з 01.01.1999 зараховано - згідно даних за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Також, у рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- періоди згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки виправлення дати народження власника на титульній сторінці не завірено належним чином. Для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи, видані на підставі первинних документів;
- період роботи в колгоспі згідно довідки №358 від 01.11.2023, оскільки в тексті документу по батькові особи зазначено зі скороченням (за 1982, 1985, 1989-1999 по батькові зазначене як Дм., за 1983, 1984 - Дмит за 1986 - 1988 - ОСОБА_5 ).
Також, у рішенні зазначено, що дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату згідно підтверджених документів 05.11.2028 року. Після повторного звернення за призначенням пенсії з додатковими документами, право на пенсійну виплату буде переглянуто.
Будь-яких інших обґрунтувань щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах рішення відповідача 2 не містить.
Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачами, як фізичною особою та суб'єктами владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у призначенні пенсії.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі за текстом Закон № 1058-IV).
Частина перша статті 9 Закону № 1058-ІV встановлює, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
У відповідності до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із частиною першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі за текстом Закон № 1788-XII), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі за текстом Порядок № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а.
Підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів згідно трудової книжки НОМЕР_2 , слугувало те, що виправлення дати народження власника на титульній сторінці не завірено належним чином. Також, не зараховано до страхового стажу період роботи в колгоспі згідно довідки №358 від 01.11.2023, оскільки в тексті документу по батькові особи зазначено зі скороченням (за 1982, 1985, 1989-1999 по батькові зазначене як Дм., за 1983, 1984 - Дмит за 1986 - 1988 - ОСОБА_5 ), на що суд зазначає наступне.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310, та чинних на час розгляду справи (надалі по тексту також - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою. Також слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ членство в колгоспі, де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення , відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV відомості про роботу - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V трудова участь у громадському господарстві - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки. Отож, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Пунктом 13 Основних положень передбачено, що відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.
Окрім того, суд зазначає, що наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція № 58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Відповідно до п. 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Із зазначеного можна зробити висновок, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).
При цьому, суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, на яких покладено обов'язок ведення та обліку трудових книжок працівників та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Вказана правова позиція також викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 (справа № 677/277/17), від 17.07.2018 (справа № 220/989/17), від 19.12.2019 (справа № 307/541/17), від 30.09.2021 (справа № 300/860/17).
Відтак, враховуючи вищезазначені обставини, посилання відповідача 2 на те, що виправлення дати народження власника на титульній сторінці не завірено належним чином, не є достатньою підставою для не врахування записів трудової книжки.
Щодо не врахування відповідачем 1 під час розгляду питання про призначення позивачу пенсії за віком, інформації викладеної в довідці від 01.11.2023 року №358, з огляду на те, що в тексті документу по батькові особи зазначено зі скороченням (за 1982, 1985, 1989-1999 по батькові зазначене як Дм., за 1983, 1984 - Дмит за 1986 - 1988 - Дмитр), суд зазначає наступне.
Так, з наявної в матеріалах справи архівної довідки від 01.11.2023 №358, виданої Комунальною установою «Об'єднаний трудовий архів» Макарівської селищної ради на запит ОСОБА_1 вбачається, що «Згідно книг обліку розрахунків по оплаті праці, що зберігається в документах архівного фонду № 30-п «Колективне сільськогосподарське підприємство «Оберіг», с. Ситняки Макарівського району Київської області», « ОСОБА_1 » (так у документах за 1982, 1985, 1989-1999 роки), « ОСОБА_1 » (так у документах за 1983, 1984 роки), « ОСОБА_1 .» (так у документах за 1986-1988 роки) працівник колгоспу «Зоря комунізму», колгоспу «Ленінець», колективного сільськогосподарського підприємства «Оберіг» с. Ситняки Макарівського району Київської області за 1982-1991, 1995-1999 роки фактично відпрацював таку кількість вихододнів і йому нарахована така заробітна плата…».
Дійсно, у довідці по батькові позивача зазначено зі скороченням.
Між тим, суд враховує, що згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.07.2023 по справі № 580/4012/19.
Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки/бухгалтерських документів.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що відповідачем 2 безпідставно під час розгляду питання про призначення позивачу пенсії не прийнято до розгляду інформацію викладену в довідці від 01.11.2023 року №358.
Вирішуючи спір по суті, суд також зважає на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.11.2020 року у справі № 677/831/17, де суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
Між тим, відповідачем 2 не надано суду належних доказів здійснення своїх повноважень щодо отримання додаткових документів чи допомозі позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову позивачу у призначенні пенсії від 16 січня 2024 року №104650016480 є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з тим, у даному випадку, форма та зміст записів у трудовій книжці НОМЕР_2 про періоди роботи позивача пенсійним органом не перевірялись, а вказані у ній періоди роботи не були зараховані лише з підстав того, що виправлення дати народження власника на титульній сторінці не завірено належним чином.
Враховуючи, що перевірка змісту і належного оформлення наданих документів для призначення пенсії належить до компетенції органу пенсійного фонду, а не суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи в Колгоспі «Зоря Комунізму» з 05 червня 1982 року по період 27 жовтня 1999 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача-1 вчинити певні дії, суд зазначає наступне.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідач 2 не надав жодного доказу на підтвердження того, що він під час розгляду питання про призначення позивачу пенсії діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто с забезпеченням усіх прав особи.
Тож, дії зобов'язального характеру, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду від 08.02.2024 року по справі 500/1216/23, від 09.07.2024 року по справі № №240/16372/23, що враховується судом, відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховує положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Поняття дискреції міститься в пункті 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5.
Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
При таких обставинах по цій справі суд не може перебирати повноваження Пенсійного фонду щодо призначення позивачу пенсії за віком.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Приймаючи до уваги, що дії відповідача 2 щодо винесення рішення за результатами розгляду заяви про призначення пенсії підпадають під поняття «здійснення суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень» та враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, буде визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 про відмову позивачу в призначенні пенсії, та зобов'язання відповідача 2 повторно розглянути заяву позивача від 9 січня 2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням інформації, викладеної у трудовій книжці НОМЕР_2 , з урахуванням інформації, викладеної в архівній довідці від 01.11.2023 №358, виданої Комунальною установою «Об'єднаний трудовий архів» Макарівської селищної ради і прийняти рішення по даній заяві з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити належну пенсію за віком, суд відмовляє у її задоволенні, оскільки як було зазначено вище, суд, з урахуванням дискреційних повноважень органу, не може підміняти собою орган владних повноважень щодо питань, які належать до його компетенції.
Також суд зауважує, що обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі № 514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що …повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, із обранням належного способу захисту.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позов задоволено частково, з урахуванням пропорційності задоволених вимог, на користь позивача підлягають присудженню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (50%) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2.
Керуючись статтями 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 16 січня 2024 року № 104650016480 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ: 13814885, адреса: 79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 9 січня 2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням інформації, викладеної у трудовій книжці НОМЕР_2 , з урахуванням інформації, викладеної в архівній довідці від 01.11.2023 №358, виданої Комунальною установою «Об'єднаний трудовий архів» Макарівської селищної ради і прийняти рішення по даній заяві з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ: 13814885, адреса: 79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 22 грудня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.