ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" грудня 2025 р. справа № 300/4843/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії Комунального НП "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військово-лікарської комісії Комунального НП "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради (далі - відповідач), за змістом якої просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 про ступінь придатності до військової служби, оформлену довідкою № 2025-0701-1239-3630-7 від 01.07.2025;
- зобов'язати відповідача повторно провести медичний огляд відносно ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення щодо визначення ступені придатності до військової служби у відповідності до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402.
Позовні вимоги мотивовані тим, що комісією ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 01.07.2025 здійснино огляд ОСОБА_1 з метою визначення придатності до військової служби. Позивач вказує, що відповідачем не було проведено належного медичного огляду, внаслідок чого, визнано придатним до військової служби на підставі статті 38в, 60в, 57в графи ІІ Розкладу хвороб та винесено оскаржувану довідку військово-лікарської комісії № 2025-0701-1239-3630-7 щодо проведеного медичного огляду. Позивач не погоджується з результатами та висновками обстеження та медичного огляду, оскільки вважає, що зазначений у довідці висновок про визнання його придатним до військової служби є протиправним, сформованим без проведення належного медичного огляду та обстеження, а також необґрунтованим.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.30).
Зазначена ухвала суду отримана відповідачем через підсистему «Електронний суд» 18.07.2025 о 00:15, що підтверджується довідкою про доставку електронного кабінету (а.с.32).
Заяв чи клопотань відповідач суду не подала, правом на подання відзиву на позов, у встановлений судом строк, не скористався. Також відповідачем не повідомлено суд про поважність причин ненадання такого відзиву.
Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, керуючись частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзив на позов та в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.
Як встановлено судом, згідно довідки військово-лікарської комісії від 01.07.2025 за №2025-0701-1239-3630-7 солдат (запасу) ОСОБА_1 , пройшов медичний огляд при ІНФОРМАЦІЯ_3 . На підставі статті 38в, 60в, 57в графи II Розкладу хвороб, придатний до військової служби. Довідка підписана головою комісії, членами ВЛК та секретарем ВЛК (а.с.30).
Вважаючи протиправним рішення щодо придатності до військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного їх правового регулювання.
Відповідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» № 2801-XII законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.
Згідно зі статтею 70 Закону № 2801-XII визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Визначення придатності за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначення необхідності і умов застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям врегульовано Положенням № 402.
Згідно з пунктом 1.2 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза це, зокрема, визначення ступеня придатності до військової служби.
Пунктом 2.1 розділу І Положення № 402 передбачено, що для проведення військово- лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК.
Згідно з пунктом 2.2 розділу І Положення № 402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону. Штатні ВЛК комплектуються лікарями із клінічною підготовкою за однією з лікарськихспеціальностей (терапія, хірургія, неврологія, психіатрія, оториноларингологія, офтальмологія, організація охорони здоров'я тощо), з досвідом роботи у військових частинах та закладах охорони здоров'я (установах).
Відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.4, 2.3.5 розділу І Положення № 402 ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
ЦВЛК має право, зокрема, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.
Постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Згідно пунктів 2.4.2, 2.4.5, 2.4.6, 2.4.10 розділу І Положення № 402 ВЛК регіону з питань військово-лікарської експертизи підпорядковуються усі позаштатні ВЛК регіону.
ВЛК регіону має право, зокрема: приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК.
Рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.
Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.
Відповідно до пунктів 2.8.1, 2.8.3 розділу І Положення № 402, ВЛК ТЦК та СП створюється при районному (міському) ТЦК та СП.
ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ТЦК та СП, крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону.
Згідно пункту 2.8.4, 2.8.5 розділу І Положення № 402, на ВЛК районного (міського) ТЦК та СП покладається огляд громадян відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення.
У порядку контролю на ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, області, міста Києва покладається огляд (переогляд) осіб відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення.
Відповідно до пункту 3.3 розділу І Положення № 402 скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно- територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16.11.2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій, а також наявних медичних записів та висновків у відповідних реєстрах електронної системи охорони здоров'я.
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК обласних ТЦК та СП. Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
Як встановлено із наведених вище норм Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу І Положення № 402 з метою визначення придатності за станом здоров'я до військової служби військовослужбовців та установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), за результатами якого приймають постанови, що оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання ВЛК.
До штатних ВЛК належать, зокрема, ВЛК регіону, до повноважень яких належить розгляд скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи. ВЛК регіону також мають право оглядати військовослужбовців, скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти військових на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. Постанови регіональних ВЛК можуть бути оскаржені до ЦВЛК або до суду.
Відповідно до Положенням № 402, госпітальні та гарнізонні ВЛК не наділені повноваженнями змінювати своє рішення. Проте, як визначено у підпункті 2.4.6 пункту 2.4 розділу І Положення № 402, рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.
Суд звертає увагу на те, що згідно з Положенням № 402, у разі незгоди із рішеннями госпітальні та гарнізонні ВЛК, особа має право звернутися до ВЛК вищого рівня із відповідною скаргою, а у разі незгоди із ВЛК вищого рівня - звернутися до ЦВЛК або до суду.
Позивач не надав суду доказів на підтвердження його звернення до регіональної ВЛК зі скаргою чи заявою щодо перегляду довідки ВЛК. Не надав позивач також і доказів звернення зі скаргою до ЦВЛК.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що перевірка рішення госпітальної (гарнізонної) ВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням № 402 при проведенні медичного огляду військового, належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК, а остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, з приводу придатності позивача до військової служби та встановлення причинного зв'язку захворювань, ВЛК регіону чи ЦВЛК (в межах справи) не приймали, внаслідок чого, позивач не дотримався вимог Положення № 402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог адміністративного позову.
Аналогічна позиція наведена в постанові Верховного Суду від 26 лютого 2025 року по справі № 240/13173/22 та по справі № 600/3273/22.
Окрім того, за змістом позовної заяви, позивач не погоджується із висновком ВЛК, оскільки не враховано його реальний стан здоров'я.
Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 у справі № 806/526/16 зауважив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання позивача таким, що непридатний до військової служби.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 814/2722/16, від 12.02.2021 у справі № 820/5570/16.
Згідно з висновками Верховного Суду, які зроблені у постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.
Окрім того, питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії.
Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі № 160/7153/20 зазначив, що дискреційні повноваження це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № К (80)2, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (рішення Верховного Суду у справі №826/10085/16).
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодзгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належали б до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
ВЛК надано виключне право встановлення ступеню придатності до військової служби та вибір формулювань, в яких приймаються постанови ВЛК. Жоден інший орган влади не може брати на себе відповідні повноваження.
Оскільки суд не може надавати оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, і цим перевірити підставність довідки № 2025-0701-1239-3630-7 від 01.07.2025, то суд приходить до висновку про правомірність такої та відсутність підстав для її скасування.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на встановлені обставини справи в контексті правових норм, якими врегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необхідності відмови у задоволення позовних вимог.
З огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, суд не вбачає.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Військово-лікарська комісія Комунального НП "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради (код ЄДРПОУ 25596594, вул. І. Мазепи, 134, м. Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78203).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.