23 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/10435/24
категорія 111060000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування нарахованого боргу,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати нарахований борг (недоїмку) по єдиному соціальному внеску платника податків ОСОБА_1 за період з 20.10.2016 по 06.08.2019, а також штрафи та пеню, нараховані на ці суми недоїмки.
- зобов'язати Головне управління ДПС у Житомирській області відкоригувати відомості у інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 , а саме списати (видалити) відомості про наявність суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також штрафи та пеню, нараховані на ці суми недоїмки, з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала на те, що податковий борг (недоїмка) пеня та штрафи, що нараховані на вказану суму боргу мають бути скасовані, оскільки нарахування такого боргу (недоїмки) є протиправним та таким, що здійснений всупереч приписів чинного законодавства України, так як позивач вказала, що у період з 22.03.1990 і до тепер безперервно працювала медичним працівником у різних закладах охорони здоров'я, зокрема і в період з 22.08.2022 по 07.08.2019. З огляду на вказане відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивач звільняється від сплати єдиного внеску, оскільки сплату єдиного внеску у такому випадку проводять її роботодавці. Тобто, позивач посилається на те, що з 2002 по 2021 рік сплачувала єдиний соціальний внесок двічі, вперше як ФОП, вдруге - сплачували її роботодавці.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
20.06.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов вх. №35084/24 в якому відповідач проти позовних вимог заперечує, з підстав необґрунтованості позовної заяви, просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що згідно з реєстраційних даних картки особового рахунку автоматизованих інформаційних систем ОСОБА_1 20.08.2002 було здійснено державну реєстрацію, як фізичної особи - підприємця на спрощеній системі оподаткування.
Відповідно до відомостей, одержаних від державного реєстратора в електронному вигляді 07.08.2019 до Єдиного державного реєстру внесено запис про Державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням.
Станом на 01.10.2013 відповідно до даних інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 «Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність», що ведеться за ФОП ОСОБА_1 було передано заборгованість з ПФУ на загальну суму 8756,91 грн.
Інформація щодо нарахованого та сплаченого єдиного внеску за період з 01.10.2013 по 14.06.2024, за даними інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 «Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» відображено в Додатку в форматі Excel.
Нараховані суми єдиного внеску за 2013, 2014. 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки відображено ОСОБА_1 у поданій звітності, зокрема Додатках 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435 (далі - Порядок №435) із змінами і доповненнями, а саме: за 2013 рік подано Додаток 5 від 20.01.2014 за реєстраційним номером 1401193121, де відображено нарахований єдиний внесок за січень-грудень 2013 року на загальну суму 4800,76 грн; за 2014 рік подано Додаток 5 від 11.02.2015 за реєстраційним номером 1506829102, де відображено нарахований єдиний внесок за січень-грудень 2014 року на загальну суму 5071,80 грн; за 2015 рік подано Додаток 5 від 12.02.2016 за реєстраційним номером 1605262038, де відображено нарахований єдиний внесок за січень-грудень 2015 на загальну суму 5293,88 грн.; за 2016 рік подано Додаток 5 від 07.02.2017 за реєстраційним номером 1700006208, де відображено нарахований єдиний внесок за січень-грудень 2016 року на загальну суму 3797,64 грн; за 2017 рік подано Додаток 5 від 09.02.2018 за реєстраційним номером 5066, де відображено нарахований єдиний внесок за січень-грудень 2017 року на загальну суму 8448,00 грн; за 2018 рік подано Додаток 5 від 07.02.2019 за реєстраційним номером 3659, де відображено нарахований єдиний внесок за січень-грудень 2018 року на загальну суму 9828,72 грн; за 2019 рік подано Додаток 5 від 10.02.2020 за реєстраційним номером 3665, де відображено нарахований єдиний внесок за січень-серпень 2019 року на загальну суму 7344,48 грн.
Так, на несвоєчасні сплачені суми, із єдиного внеску на підставі даних автоматизованої інформаційної системи податкового органу, ГУ ДПС у Житомирській області сформовано та винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (ненерерахування) або несвоєчасну сплачу (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, а саме: від 05.06.2014 №0019951705 на загальну суму 1479,54 грн; від 03.03.2016 №0006041706 на загальну суму 981,84 грн; від 08.12.2016 №0026721303 на загальну суму 16238,79 грн; від 16.02.2017 №0003301303 на загальну суму 575,08 грн. Усі зазначені вище рішення були особисто отримані ФОП ОСОБА_1 , які у судовому порядку нею не оскаржувались.
Крім того, відповідачем зазначено, що ФОП ОСОБА_1 було подано податкові декларації платника єдиного податку - ФОП, за період з 2012 по 2017 роки в яких відображено суми отриманого доходу від провадження підприємницької діяльності.
03.07.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив вх. №37763/24 в якій представник позивача проти доводів відзиву заперечує, позовні вимоги підтримує повністю та просить задовольнити з підстав, що зазначені у позовній заяві та у цій відповіді на відзив. А також просить вирішити питання про відшкодування витрат зі сплати витрат на послуги адвоката в сумі 20000,00 грн.
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 22.08.2002 зареєструвалась в органах державної влади, як фізична особа-підприємець, про що здійснено запис №22870170000002440 та видано Свідоцтво про державну реєстрацію ФОП серія В02 №449813, перебувала на спрощеній системі оподаткування, про що свідчить запис зі Свідоцтва платника єдиного податку серія Б №458473.
07.08.2019 позивач подала заяву про припинення підприємницької діяльності до державного реєстратора, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено запис за №22870060003002440.
У липні 2019 року позивач відвідала Житомирську ДПІ Головного управління ДПС у Житомирській області з метою уточнення відомостей щодо зарахування єдиного податку та єдиного соціального внеску, з'ясувала усі суми для повного погашення можливої заборгованості.
Крім того, 18.04.2019 було відкрито виконавче провадження №58926716 по стягненню ЄСВ, 31.07.2019 було сплачено суму 20000 гри згідно платіжної інструкції 0.0.1423979235.1 від 31.07.2019, в результаті чого дане виконавче провадження закінчене.
09.05.2024 позивач отримала лист від Житомирського відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок ГУ ДПС у Житомирській області з рішенням №00089622410 від 18.04.2024 про застосування штрафу у розмірі 662,54 грн та пені у розмірі 2500,32 грн за період з 20.10.2016 по 06.08.2019 на суму недоїмки по ЄСВ.
21.05.2024 після з'ясування відомостей щодо отриманого рішення №0008962241 у Житомирської ДПІ Головного управління ДПС у Житомирській області та ГУ ДПС у Житомирській області позивач дізналася про наявність заборгованості по сплаті ЄСВ.
Скористувавшись сервісом електронний кабінет податкової служби, у розділі «Стан розрахунків з бюджетом» позивачем з'ясовано, що за нею обліковується заборгованість перед бюджетом за несплачений ЄСВ у розмірі 24660,88 грн та пеню, в тому числі у розмірі 475,08 грн.
Вважаючи нарахування податкового боргу (недоїмки) протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст.2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 цього Закону недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.
Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи підприємці, у тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування (п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI).
Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються положеннями Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший п.1 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI).
Також платниками єдиного внеску, як зазначено у п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, є фізичні особи підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI).
Відповідно до абзацу третього ч.8 ст.9 Закону №2464-VI у редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому, у редакції ст.9, яка діє з 1 січня 2018 року встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності в незалежності від отримання доходу від такої діяльності.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно ч.3 ст.9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону №2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
За правилами ч.14 ст.25 згаданого Закону рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо необґрунтованості нарахування позивачу податкового боргу з огляду на те, що у період з 22.03.1990 і до тепер безперервно працювала медичним працівником у різних закладах охорони здоров'я, зокрема і в період з 22.08.2022 по 07.08.2019, тобто була найманим працівником:
- з 01.05.2002 по 31.12.2010 - завідуюча ФАП с.Миролюбівка Миролюбівської сільської ради;
- з 01.01.2011 по 31.12.2016 - завідуюча ФАП с.Миролюбівка медичного центру первинної медико-санітарної допомоги;
- з 01.01.2017 по 31.12.2020 - фельдшер з виконанням обов'язків завідуючої ФАП с.Миролюбівки КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги» (копія трудової книжки а.с.18-21), які сплачували за нього, як роботодавці, єдиний соціальний внесок, суд вважає за необхідне зазначити таке.
22.08.2002 ОСОБА_1 зареєстрована в органах державної влади, як фізична особа - підприємець, на спрощеній системі оподаткування, як платник єдиного податку (1 група).
У період з 22.08.2002 по 07.08.2019 ОСОБА_1 працювала по найму медичним працівником у різних закладах охорони здоров'я.
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, наданих Пенсійним фондом України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) вбачається, що ОСОБА_1 є застрахованою особою, а страхувальниками є зокрема: Миролюбівська сільська рада, КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги» (а.с.22-31).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, положеннями Закону №2464-VI не врегульовані відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи - підприємця.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У зв'язку з викладеним суд касаційної інстанції у згаданій постанові сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах Державної податкової служби і зареєстровані як фізичні особи підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, як підкреслив Верховний Суд, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 за період з 22.08.2022 по 07.08.2019 отримувала виплати від наступних страхувальників: з 01.05.2002 по 31.12.2010 від Миролюбівської сільської ради; з 01.01.2011 по 31.12.2016 від медичного центру первинної медико-санітарної допомоги; з 01.01.2017 по 31.12.2020 від КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги» (а.с.22-31).
Отже, позивач отримувала дохід, з якого сплачено єдиний внесок та зазначені періоди зараховано до страхового стажу (а.с.22-31).
З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що сума недоїмки у розмірі 24660,88 грн та пеня, у тому числі у розмірі 475,08 грн, які відображаються у електронному кабінеті платника податків - позивача, рішення №00089622410 від 18.04.2024 про застосування до позивача штрафу у розмірі 662,54 грн та пені у розмірі 2500,32 грн за період з 20.10.2016 по 06.08.2019 на суму недоїмки по ЄСВ прийняті податковим органом всупереч положень чинного законодавства, оскільки зумовлюють виникнення обов'язку у позивача з подвійної сплати єдиного внеску в частині періоду з 22.08.2002 по 07.08.2019 на суму 24660,88 грн та пені у розмірі 475,08 грн, штрафу у розмірі 662,54 грн та пені у розмірі 2500,32 грн, оскільки у вказаний період позивач була найманим працівником та обов'язок сплати ЄСВ за вказаний період покладено було на її роботодавців.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправним та скасування боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ, то суд вважає їх такими, що не відповідають способу захисту порушеного права, які передбачені ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема стаття 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право на звернення до суду та способи судового захисту.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Податковий борг не є рішенням суб'єкта владних повноважень, отже його не можна скасувати.
На підставі вищезазначеного, суд доходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправними визначення Головним управлінням ДПС у Житомирській області податкового боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску ОСОБА_1 за період з 20.10.2016 по 06.08.2019, а також штрафів та пені, нараховані на цю суму недоїмки та зобов'язання Головного управління ДПС у Житомирській області відкоригувати відомості в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 , а саме списати (видалити) відомості про наявність суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 24660,88 грн, у тому числі і пені у розмірі 475,08 грн, а також штраф в розмірі 662,54 грн та пеню в розмірі 2500,32 грн, нараховані на суми недоїмки, з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне.
У відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України стягує сплачений позивачем судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Представником позивача також було заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн.
Розглянувши зазначену вимогу позивача, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22.11.2019 (справа №810/1502/18).
Для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача до матеріалів справи з перелічених вище доказів подано договір про надання правничої допомоги від 20.05.2024 №20/05/2024 та Додаток №1 до договору (а.с.40-43), акт виконаних робіт до договору (а.с.44), ордер №1088808 від 20.05.2024 (а.с.38), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.39).
Однак, до матеріалів справи не було долучено документів, що можуть підтвердити понесені витрати на оплату правової допомоги, квитанції, тощо.
Отже, зважаючи на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження оплати послуг правничої допомоги пов'язаної з розглядом справи №240/10435/24, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення вимог щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул.Юрка Тютюника, будинок 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 44096781) про визнання протиправним та скасування нарахованого боргу.
Визнати протиправним визначення Головним управлінням ДПС у Житомирській області ОСОБА_1 податкового боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 24660,88 грн, у тому числі і пені у розмірі 475,08 грн.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 18.04.2024 №00089622410 про застосування штрафу у розмірі 662,54 грн та пені у розмірі 2500,32 грн за період з 20.10.2016 по 06.08.2019 на суму недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Житомирській області відкоригувати відомості в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 , а саме: видалити відомості про наявність суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 24660,88 грн, у тому числі і пені у розмірі 475,08 грн, а також штраф в розмірі 662,54 грн та пеню в розмірі 2500,32 грн, нараховані на суми недоїмки, з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Гурін
23.12.25