22 грудня 2025 рокуСправа №160/22430/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА КОМПАНІЯ ЕКОНА" до Південно-Східної митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації,-
04.08.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА КОМПАНІЯ ЕКОНА" (далі - позивач) до Дніпровської митниці (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митне декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобі комерційного призначення Дніпровської митниці №UА110050/2025/000059;
- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості №UА110050/2025/000041/1 від 07.04.2025;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці судові витрати у розмірі 4 844,80 грн. за подання позовної заяви до суду та витрати у розмір 10 000,00 грн. на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з метою митного оформлення товарів позивачем подано до митниці електронну митну декларацію, в якій обрано основний метод визначення митної вартості товару за ціною контракту та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог частини 2 статті 53 Митного кодексу України. Проте, відповідач прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару, відповідно до якого загальна митна вартість задекларованих товарів була скоригована за другорядним методом визначення митної вартості - резервний метод, згідно з положеннями ст.64 Митного кодексу України, а також картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Позивач вважає рішення суб'єкта владних повноважень протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.08.2025 відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 03.09.2025, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
25.08.2025 представником відповідача через систему “Електронний суд» подано письмовий відзив на позов, у якому представник у задоволенні позову просила відмовити повністю, посилаючись на те, що за результатами перевірки документів та відомостей, доданих до митної декларації, з урахуванням положень ст. 337 МКУ, встановлено, що документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості, містять розбіжності та не містять всіх даних відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості (п. 3 ст. 53 МКУ). У зв'язку із неможливістю застосування першого методу визначення митної вартості товарів посадовою особою Дніпровської митниці було послідовно перейдено до другорядних методів визначення митної вартості. У зв'язку з неможливістю застосування митної вартості, заявленої декларантом, з урахуванням вищезазначеного прийнято рішення про коригування митної вартості №UА110050/2025/000041/1 від 07.04.2025. У зв'язку з прийнятим митницею рішенням про коригування митної вартості товару, позивачу було відмовлено в митному оформленні та видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА110050/2025/000059. Таким чином, посадові особи митниці при прийнятті спірного рішення про коригування митної вартості заявленого позивачем товару діяли в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Суд встановив, що відповідно до наказу Державної митної служби України від 08.08.2025 №775 “Про реорганізацію територіальних органів Держмитслужби» територіальний орган як відокремлений підрозділ Державної митної служби України Дніпровську митницю (код ЄДРПОУ 43971371) перейменовано на Південно-Східну митницю, про що внесений відповідний запис у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним замінити назву відповідача з “Дніпровської митниці» на “Південно-Східну митницю».
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВА КОМПАНІЯ ЕКОНА» (Покупець) та Laiwu Taifeng Foods Co., LTD (Китай) (Продавець) укладено контракт поставки №21 від 24.02.2021, розділом 1 якого визначено, що продавець продає, а покупець купує імбир для суші, далі за текстом - Товари, в асортименті вказаному в рахунках-інвойсах, які є невід'ємною частиною контракту.
Товар поставляється партіями на умовах, узгоджених сторонами у цьому контракті та проформах-інвойсах згідно з правилами Інкотермс 2010. У разі якщо у проформах-інвойсах не погоджено умови постачання, товар поставляється на умовах FOB (Китайська Народна Республіка) згідно з правилами Інкотермс 2010.
Кількість та ціни партії товару погоджується сторонами у проформах-інвойсах на кожне відвантаження товару, які є невід'ємною частиною контракту.
Рахунком проформою (proforma invoice) №TF22-25030012/13Z від 06.12.2024 до контракту поставки №21 від 24.02.2021 сторони погодили поставку товару імбиру для суші рожевого 1кг*10 пакетів/ящик (1кг імбиру+400г маринад) у кількості 3200 ящиків загальною вартістю 16 000,00 доларів США, із розрахунку 5 доларів США за ящик.
Також проформою-інвойсом №TF22-25030012/13Z від 06.12.2024 до контракту поставки №21 від 24.02.2021 сторони погодили наступні умови поставки:
- Порт завантаження: Циндао, Народна Республіка Китай, - Умови оплати: 20% передплата перед виробництвом, та 80% залишок після надання копій вантажних документів та коносаменту, після отримання 80% залишку від замовлення Продавець відправляє оригінальні документи Покупцеві.
На виконання умов контракту поставки №21 від 24.02.2021 Laiwu Taifeng Foods Co., LTD (Китай) поставило ТОВ “ТД ЕКОНА» імбир маринований для суші: SUSHI GINGER PINK, Grade D, рожевий, 1кг*10 пакетів/ящик (1кг імбиру+400г маринад) у кількості 3200 ящиків загальною вартістю 16 000,00 доларів США, із розрахунку 5 доларів США за ящик.
Вартість товару позивачем сплачено в повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями в іноземній валюті №243 від 12.03.2025 на суму 12 800 доларів США та №233 від 11.12.2024 на суму 3 200 доларів США.
ТОВ “ТД ЕКОНА» подало до Дніпровської митниці до митного оформлення електронну митну декларацію (ЕМД) № 25UA110050001073U2 від 04.04.2025. Митна вартість, визначена декларантом за основним методом на рівні 24 760,54 доларів США (вартість товару згідно контракту 16 000 доларів США + вартість транспортних витрат до кордону з Україною 8 760,54 доларів США), відповідно до умов поставки, що еквівалентно сумі 1 023 664,93 грн, по курсу 41,3426 грн.
До митної декларації № 25UA110050001073U2 від 04.04.2025 декларант додав наступні документи на підтвердження митної вартості товарів:
- Пакувальний лист (Packing list) TF22-25030012Z&13Z 06.12.2024;
- Рахунок-проформа (Proforma invoice) TF22-25030012/13Z 06.12.2024;
- Рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) TF22-25030012Z&13Z від 06.12.2024;
- Мастерконосамент (Master bill of lading) 248384524 від 08.01.2025;
- Коносамент (Bill of lading) HS124122106 від 08.01.2025;
- Накладна УМВС (SMGS consignment note (rail)) 31515895 від 25.03.2025;
- Накладна УМВС (SMGS consignment note (rail)) 31515896 від 25.03.2025;
- Супровідний документ T1 (Dispatch note model T1) 25PL322080NUBJ3NK0 від 17.03.2025;
- Супровідний документ T1 (Dispatch note model T1) 25PL322080NUBJ4NK4 від 17.03.2025;
- Фітосанітарний сертифікат (Phytosanitary certificate) 225N43900000022002 від 02.01.2025;
- Міжнародний санітарний сертифікат (Sanitary certificate) 225N43900000022001 від 02.01.2025;
- Сертифiкат про походження товару (Certificate of origin) C257357584020010 від 26.01.2025;
- Банківський платіжний документ, що стосується товару 233 від 11.12.2024;
- Банківський платіжний документ, що стосується товару 243 від 12.03.2025;
- Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги CLL132.1/25 від 17.03.2025;
- Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги CLL132/25 від 10.03.2025 - Довідка про транспортні витрати №CLL2 від 03.04.2025;
- Контракт поставки 21 від 24.02.2021;
- Договір про надання послуг митного брокера 2 від 12.01.2017;
- Договір (контракт) про перевезення K-213/18 від 23.10.2018;
- Декларація виробника від 02.01.2025;
- Сертифікат аналізу від 06.12.2024;
- Копія митної декларації країни відправлення 439020250000000358 від 06.01.2025;
- Копія митної декларації країни відправлення 439020250000000381 від 06.01.2025;
07.04.2025 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товару UA110050/2025/000041/1, що є предметом оскарження, відповідно до якого, загальна митна вартість задекларованого товару скоригована митницею за другорядним методом визначення митної вартості - 2 ґ) за резервним методом, згідно з положеннями ст.64 МКУ, та ґрунтується на митній вартості за ЕМД від 18.11.2024 № UA100330/2024/521523 (24UA100330521523U7), на рівні 0,6627 дол.США/кг з урахуванням всіх складових.
Загальна сума митної вартості, визначена декларантом для товару №1 в спірному рішенні збільшена митницею з 24 760,54 доларів США до 29 688,96 доларів США.
07.04.2025 відповідачем складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА110050/2025/000059.
Судом встановлено, що митним органом виявлено наступні розбіжності у поданих позивачем документах:
1) за ЕМД від 04.04.2025 №25UA110050001073U2 заявлені Товари відповідно до контракту поставки від04.02.2019 №21 (далі - Контракт, Договір) між компанією Laiwu Taifeng Foods CO., LTD (Китай) та покупцем ТОВ "Торгова Компанія Екона", рахунку- фактури № TF22-25030012Z&13Z від 06.12.2024.1. Контракт від 04.02.2021 №21 відповідно до наданого митному органу його сканованої копії, складено двома мовами: російською та англійською. Таким чином, невідповідність зовнішньоекономічного договору умовам діючого законодавства тягне за собою визнання такого договору недійсним;
2) відповідно до пункту 3 Контракту від 04.02.2019 №21 інвойс має містити посилання на Проформу-інвойс та Контракт, однак посилання на проформу-інвойс у рахунку від TF22-25030012Z&13Z відсутнє;
3) пунктом 5 Контракту передбачено надання документів від Продавця товару а переліком, у тому числі прайс-лист, комерційна пропозиція, калькуляція собівартості. Вище зазначені документи в графі № 44 ЕМД не зазначені, скановані копії митному органу не надавались;
4) на підтвердження витрат, понесених покупцем на транспортування товару до митного оформлення надано, договір про перевезення від 23.10.2018 №CLL132/25 в гр.44 присутній, але скан-копія даного документу митному органу не надана, рахунки від 17.03.2025 №CLL132.1/25, та від 10.03.2025 № CLL132/25, Довідка про транспортні витрати №CLL20000 від03.04.2025. Згідно Інтернет ресурсу відстеження контейнерів ww.maersk.com/tracking контейнери №MRSU0105939, MRSU0270173 прибули в порт призначення GDANSK 07.03.2025. З урахуванням дати 25.03.2025 залізничних накладних № 31515895, 31515896 товар в контейнерах у період з 07.03.2025 по 26.03.2025 зберігався в порту, потім перевезено з порту GDANSK (Польша) на залізничну станцію GLIWICE (Польша) або був підданий іншим операціям, що може свідчити про наявність додаткових витрат за контрсталійний час (демередж), зберігання товару в портовому терміналі порту, та транспортних витрат на перевезення товару з порту GDANSK на залізничну станцію GLIWICE, оформлення митних документів типа декларації Т1, інше. Наприклад в загальній сумі транспортних витрат поза межами території України не врахована вартість оформлення додаткових документів, зокрема декларації Т1 від 17.03.2025 № 25PL322080NUBJ3NK0 та № 25PL322080NUBJ4NK4;
5) згідно ж/д накладних від 25.03.2025 № 31515895, 31515896 перевантаження та відправка контейнерів здійснювалась з залізничної станції GLIWICE (Польща). Декларантом не надавався рахунок та невключена транспортна складова (НРР) від порту GDANSK до станції GLIWICE (Польща) (відстать547 км). Транспортні (перевізні) документи щодо переміщення вказаним маршрутом до митного оформлення не надано. Відомості щодо включення витрат на транспортування зазначеним маршрутом до ціни наданих послуг, відсутні в наданих декларантом до митного оформлення документах. Надана до митного оформлення скановані копії залізничних накладних від 25.03.2025№ 31515895, 31515896 не містять інформації про числові значення витрат на транспортування товару, відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) від 01.11.1951, ратифікованої Україною 05.06.1992. Надані до митного оформлення примірники залізничних накладних не містять інформації, яка наявна на звороті даного документу і повинна містити графи щодо тарифу та вартості перевезення товару;
6) надані до митного оформлення експортні митні декларації країни відправлення від 06.01.2025 №439020250000000358 та від 06.01.2025 №439020250000000381 містять інформацію щодо кодування товару - 2001909700, разом з тим згідно до сайту - stats.customs.gov.cn/indexEN, який містить статистичні відомості щодо експорту/імпорту товарів КНР, таке кодування товару відсутнє взагалі (присутнє - 20019010 та 20019090), що може свідчити про викривлення змісту та даних експортних МД від 06.01.2025№439020250000000358 та від 06.01.2025 №439020250000000381. Крім того декларації країни відправлення надані без дотримання вимог ст. 254 МК України (без надання перекладу експортних декларацій українською мовою, в яких містяться дані, що є необхідними для перевірки або підтвердження митними органами) та містять сумарну вартість товару -14000,0дол.США, згідно рахунку-фактури № TF22-25030012Z&13Z від 06.12.2024 -16000,0дол.США;
7) декларантом не надано договір про перевезення від 23.10.2018 №CLL132/25, заявку на перевезення та акт виконаних робіт, що надається для підтвердження транспортної складової митної вартості товару.
Позивач вважає, що прийняті митницею рішення про коригування митної вартості товару і картка відмови є протиправними та підлягають скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.
Правовідносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (ч.2 ст. 1 Митного кодексу України № 4495-VI від 13.03.2012 (далі - МК України)).
Згідно із ч.1 ст. 7 МК України встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної митної політики, становлять митну справу.
Митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (п. 24 ч.1 ст. 4 МК України).
Відповідно до ч.1 ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Суд зазначає, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, у частині третій якої встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року “Про внесення змін до Закону України “Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила, а саме на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності, гласності та прозорості.
За правилами ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З наведеним висновком кореспондуються положення п.2 ч.5 ст.54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування, відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
За приписами ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з ч.1 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості, згідно з положеннями статей59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Разом з тим, згідно з ч.2 ст.58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Частиною 7 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Також за приписами частин першої, другої статті 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Аналіз вказаних положень Митного кодексу України дає підстави для висновку, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 Митного кодексу України).
Згідно з частиною шостою статті 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
При цьому, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Отже, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.06.2019 в адміністративній справі №803/667/17.
Таким чином, наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на митному органі.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Натомість, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 31.03.2015 у справі №21-127а15, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені частиною другою статті 53 МК України.
Суд установив, що відповідач за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявленої позивачем, дійшов висновку, що в наданих декларантом документах міститься ряд розбіжностей, наявність яких унеможливлює підтвердження всіх числових значень складових митної вартості.
У ході судового розгляду, судом було встановлено, що поставка товару задекларованого у митній декларації, здійснювалась на підставі контракту №21 від 24.02.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА КОМПАНІЯ ЕКОНА" (Покупець) та Laiwu Taifeng Foods Co., LTD (Китай) (Продавець).
Щодо доводів відповідача про невідповідність контракту №21 від 24.02.2021 умовам діючого законодавства контракту №21 від 24.02.2021, оскільки його складено двома мовами: російською та англійською, суд зазначає наступне.
Як вбачається з дати самого контракту від 04.02.2021 №21, останній укладався ще в 2021 році.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 18 Закону України “Про засади державної мовної політики» в економічній і соціальній діяльності державних підприємств, установ та організацій основною мовою є державна мова, а також вільно використовуються російська та інші регіональні мови або мови меншин.
В економічній і соціальній діяльності об'єднань громадян, приватних підприємств, установ та організацій, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб вільно використовуються державна мова, регіональні мови або мови меншин, інші мови.
У внутрішніх правилах підприємств, установ та організацій будь-якої форми власності забороняється прийняття будь-яких положень, що виключають або обмежують у спілкуванні співробітників використання державної мови, російської, інших регіональних мов або мови меншин. В роботі підприємств можуть використовуватися й інші мови.
Частиною 1 статті 5 Закону України “Про засади державної мовної політики» визначено, що державна мовна політика України базується на визнанні і всебічному розвитку української мови як державної і гарантуванні вільного розвитку регіональних мов або мов меншин, інших мов, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини.
Згідно із частинами 2, 6, 7 статті 7 Закону України “Про засади державної мовної політики» у контексті Європейської хартії регіональних мов або мов меншин до регіональних мов або мов меншин України, до яких застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, віднесені мови: російська, білоруська та ряд інших мов.
Регіональна мова або мова меншини (мови), що відповідає умовам частини третьої цієї статті, використовується на відповідній території України в роботі місцевих органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, застосовується і вивчається в державних і комунальних навчальних закладах, а також використовується в інших сферах суспільного життя в межах і порядку, що визначаються цим Законом.
У межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, що відповідає умовам ч. 3 цієї статті, здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови або мови меншини, передбачених цим Законом, є обов'язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян - суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб.
Як встановлено судом та не заперечує відповідач, на час розгляду справи, положення вказаного контракту в судовому порядку не визнано недійсними, а отже контакт є дійсним.
Водночас у відповідності до п. 10 контракту від 04.02.2021 №21 визначено, що усі спори, розбіжності або вимоги, що виникають з цього Контракту або у зв'язку з ним, включаючи ті, що стосуються його виконання, порушення, припинення або недійсності, підлягають вирішенню в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України відповідно до його Регламенту. Місце проведення засідання Арбітражного суду - м. Київ. Кількість арбітрів - один. Мова арбітражного розгляду - українська. Правом, що регулює цей Контракт, є матеріальне право України.
Окрім цього вказані зауваження жодним чином не впливають на порядок формування числових складових митної вартості товару.
Стосовно тверджень відповідача відносно того, що відповідно до пункту 3 Контракту від 04.02.2019 №21 інвойс має містити посилання на Проформу-інвойс та Контракт, однак посилання на проформу-інвойс у рахунку від TF22-25030012Z&13Z відсутнє, суд зазначає, що інформація не відповідає дійсності, оскільки в комерційному інвойсі (commercial invoice) TF22-25030012Z&13Z від 06.12.2024 міститься чітке посилання на Проформу-інвойс та Контракт.
Щодо тверджень відповідача відносно того, що пунктом 5 Контракту передбачено надання документів від Продавця товару за, у тому числі прайс-лист, комерційна пропозиція, калькуляція собівартості; вищезазначені документи в графі №44 ЕМД не зазначені, скановані копії митному органу не надавались, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано до митного органу комерційну пропозицію від 01.12.2024, яка має назву “Commercial offer».
У постанові КАС ВС від 15 лютого 2024 року у справі № 815/5838/17 Верховний Суд вказав на наступне.
У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Перелік основних документів, які підтверджують митну вартість товарів, наведений у статті 53 Митного кодексу України. Декларант під час митного оформлення імпортованого товару зобов'язаний надати такі документи для підтвердження заявленої митної вартості товару згідно з основним методом (ціною договору). Повноваження контрольного органу витребувати додаткові документи стосується лише тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх документів, визначених статтею 53 цього Кодексу.
Прайс лист не є визначальним документом, який підтверджує чи спростовує числові складові митної вартості товару. Вимог до чіткого оформлення, наявності чи відсутності прайс листа, чинним в Україні законодавством не передбачено.
Прайс лист це лише перелік діючих цін за якими на момент направлення комерційної пропозиції продавець пропонує покупцю придбати товар.
Вказані документи, як прайс лист так і комерційна пропозиція, не є документами, оформленими під час безпосереднього виконання угоди з постачання товару та носять попередній характер.
Отже, такі доводи відповідача не можуть бути покладені в основу оскаржуваного рішення.
В пункті 4 графи 33 оскаржуваного рішення відповідач зазначив, що згідно Інтернет ресурсу відстеження контейнерів ww.maersk.com/tracking контейнери №MRSU0105939, MRSU0270173 прибули в порт призначення GDANSK 07.03.2025. З урахуванням дати 25.03.2025 залізничних накладних №31515895, 31515896 товар в контейнерах у період з 07.03.2025 по 26.03.2025 зберігався в порту, потім перевезено з порту GDANSK (Польша) на залізничну станцію GLIWICE (Польща) або був підданий іншим операціям, що може свідчити про наявність додаткових витрат за контрсталійний час (демередж), зберігання товару в портовому терміналі порту, та транспортних витрат на перевезення товару з порту GDANSK на залізничну станцію GLIWICE, оформлення митних документів типа декларації Т1, інше. Наприклад в загальній сумі транспортних витрат поза межами території України не врахована вартість оформлення додаткових документів, зокрема декларації Т1 від 17.03.2025 №25PL322080NUBJ3NK0 та № 25PL322080NUBJ4NK4.
Позивач на підтвердження транспортування товару надав повний пакет документів, яким підтверджено всі етапи перевезення товару.
Всі без виключення рахунки містять чіткий перелік етапів та їх вартість.
Разом з цим, жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов'язку надавати детальний маршрут слідування вантажу із зазначенням вартості вказаних відрізків шляху.
ТОВ “ТД ЕКОНА» уклало з ТОВ “КЕРРІЛЕНД ЛОГІСТИКС» договір на транспортно-експедиторське обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів №К-213/18 від 23.10.2018, яким погоджено умови та вартість послуг та відображено їх у заявці №CLL19311 від 12.12.2024 до вказаного договору.
На виконання погоджених сторонами умов договору перевезення, ТОВ “КЕРРІЛЕНД ЛОГІСТИКС» надало послуги з перевезення за межами митної території України від порту навантаження Qingdao, Китай, через порт Гданськ, Польща, до митного пункту Медика в Україні і на митній території України, вже після розмитнення товару, від митного пункту Медика до міста Самар.
Факт постачання за вказаним маршрутом підтверджується коносаментом HS124122106 (248384524). Так само факт перевезення підтверджується і з/д накладною 31515896 та накладною Т1 MRN 25PL322080NUBJ4NK4.
У всіх без виключення зазначених вище документах фігурує номер контейнерів MRSU0105939 та MRSU0270173, в яких транспортувався товар, а також інвойс TF22-25030012/13Z.
Рахунки на оплату транспортних послуг від №CLL132/25 від 10.03.2025 та №CLL132.1/25 від 17.03.2025 та довідка про транспортні послуги вих. №CLL20000 від 03.04.2025 повністю відображають необхідну інформацію для підтвердження факту та вартості наданих транспортних послуг. Данні вказаних документів кореспондуються між собою.
Таким чином, суд доходить висновку, що вказані зауваження митного органу жодним чином не впливають на формування числових складових митної вартості товару.
В пункті 5 графи 33 оскаржуваного рішення відповідач зазначив, що згідно ж/д накладних від 25.03.2025 № 31515895, 31515896 перевантаження та відправка контейнерів здійснювалась з залізничної станції GLIWICE (Польща). Декларантом не надавався рахунок та невключена транспортна складова (НРР) від порту GDANSK до станції GLIWICE (Польща) (відстань 547 км). Транспортні (перевізні) документи щодо переміщення вказаним маршрутом до митного оформлення не надано. Відомості щодо включення витрат на транспортування зазначеним маршрутом до ціни наданих послуг, відсутні в наданих декларантом до митного оформлення документах.
З даного приводу, суд зазначає наступне.
Як видно з рахунку №CLL132.1/25 від 17.03.2025, в останньому вказано:
1) Відшкодування витрат на навантажно-розвантажувальнi роботи за межами
території України на суму 21 883,33 грн;
2) Відшкодування витрат на міжнародне транспортно-експедиторське обслуговування вантажу за маршрутом: м.Гданськ (Польща) - м. Гливице (Польща) - м/п Мостиська за межами території України на суму 95 795,00 грн;
3) Відшкодування витрат на міжнародне транспортно-експедиторське обслуговування вантажу за маршрутом: м/п Мостиська - м.Самар на території України на суму 104 125,00 грн;
4) Експедиторська винагорода на суму 3 106,67 грн.
Із вище вказаних витрат на транспортне перевезення до митної вартості увійшли всі витрати, які відбулись до митного оформлення товару. Тому що саме на цей момент в митну вартість товару мають бути включені всі понесенні декларантом витрати.
А отже, до митної вартості товару були включені витрати до митного пункту в Україні, які відображені у пунктах 1 та 2 рахунку №CLL132.1/25 від 17.03.2025 на загальну суму 117 678,33 грн.
Також у митну вартість товару були включені транспортні витрати, відображені в рахунку №CLL132/25 від 10.03.2025, а саме:
1) Відшкодування витрат на морський фрахт п.QINGDAO - GDANSK на користь лінійного агента, експедиторська винагорода, на суму 244 555,00 грн.
Таким чином, позивачем під час митного оформлення товару було включено до митної вартості витрати на транспортування товару на загальну суму 362 2333,33 грн (117 678,33 грн + 244 555,00 грн). Саме ця сума витрат відображена в оскаржуваному рішенні про коригування №UA110050/2025/000041/1 від 07.04.2025 у графі 16.
Вартість вказаного маршруту оплачена компанії-експедитору, який включив у вартість всі понесені ним витрати. Надані позивачем документи містять визначений маршрут та його вартість.
Що стосується пункту 6 графи 33 оскаржуваного рішення, де відповідач зазначив, що надані до митного оформлення експортні митні декларації країни відправлення від 06.01.2025 №439020250000000358 та від 06.01.2025 №439020250000000381 містять інформацію щодо кодування товару - 2001909700, разом з тим згідно до сайту - stats.customs.gov.cn/indexEN, який містить статистичні відомості щодо експорту/імпорту товарів КНР, таке кодування товару відсутнє взагалі (присутнє - 20019010 та 20019090), що може свідчити про викривлення змісту та даних експортних МД від 06.01.2025 №439020250000000358 та від 06.01.2025 №439020250000000381. Крім того декларації країни відправлення надані без дотримання вимог ст.254 МК України (без надання перекладу експортних декларацій українською мовою, в яких містяться дані, що є необхідними для перевірки або підтвердження митними органами) та містять сумарну вартість товару -14000,0дол.США., згідно рахунку-фактури № TF22-25030012Z&13Z від 06.12.2024 -16000,0дол.США.
Так, позивачем надано суду відповідні сертифікати із перекладом на українську мову. При цьому, суд звертає увагу, що вказані документи жодним чином не впливають та не спростовують будь-які числові складові митної вартості товару.
Посилання на сайт китайської митниці, як на підставу коригування митної вартості товару, попри надані до митного оформлення документи, які підтверджують придбання та поставку товару, а також транспортні витрати, є безпідставним.
Стосовно твердження відповідача про те, що декларантом не надано договір про перевезення від 23.10.2018 №CLL132/25, заявку на перевезення та акт виконаних робіт, що надається для підтвердження транспортної складової митної вартості товару, суд зазначає, що вказані документи були надані позивачем та досліджені судом.
Щодо інших тверджень митного органу, які визначені як підстави для помилковості визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, суд виходить з того, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.
Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 року по справі № 1140/3242/18 вказав на те, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв'язку з вказаним саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
З урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Інших обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору, відповідачем не наведено, а тих, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару, судом не встановлено.
Отже, суд вважає, що на підставі наданих декларантом документів, перелік яких відповідає вимогам ч.2 ст. 53 Митного кодексу України, митний орган мав можливість перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих позивачем, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, і ці документи не містили дійсних розбіжностей, які б давали привід для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості.
Наведені зауваження, що викладені відповідачем у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару, не вказують на наявність розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості. Документи, на які посилається відповідач не є документами, які підтверджують митну вартість товарів, вичерпний перелік яких наведено у частині 1 статті 53 Митного кодексу України.
Таким чином, у ході судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що відповідач не спростував контрактну ціну товару, а також не підтвердив об'єктивну неможливість на підставі наданих позивачем документів визначити ціну та рівень митної вартості товару за ціною договору. Додаткових переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не надано, a інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.
Отже, подані декларантом до митного органу документи у своїй сукупності підтверджують заявлену товариством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Натомість, зазначені митницею у рішенні про коригування митної вартості зауваження та розбіжності, які стали підставою для витребування митницею додаткових документів та прийняття спірного рішення про коригування митної вартості, не можуть бути визнані об'єктивними, обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.
По суті вказані митним органом зауваження носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.
Крім того, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. У цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Між тим, спірні Рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містить, що не дає підстав вважати його обґрунтованим та мотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.
Зважаючи на те, що під час митного оформлення митницею не було висловлено жодних обґрунтованих сумнівів щодо розбіжностей у числових значеннях складових митної вартості товарів у поданих декларантом документах щодо ціни товару, про що свідчить аналіз змісту спірного рішення про коригування митної вартості товару, суд доходить висновку, що наведені документи не містили жодних розбіжностей саме у числових значеннях складових митної вартості товарів, у зв'язку із чим наявні підстави вважати, що митний орган не навів жодних обґрунтованих сумнівів щодо неможливості визначення митної вартості товарів за поданими декларантом документами, а тому відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не мав правових підстав для витребування додаткових документів у декларанта.
У зв'язку з наведеним суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості, не є підставою для витребування додаткових документів у декларанта та для коригування заявленої ним митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. А надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.
Суд також звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не можуть слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.
Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Законом чітко встановлено умови, за наявності яких, у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.
Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи закону зобов'язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Разом з тим, під час розгляду цієї справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.
Суд зазначає, що досліджені первинні документи, які також були подані позивачем до митного органу, повністю підтверджують митну вартість товару, задекларовану за основним методом.
При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів митний орган повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.
Зважаючи на те, що відповідачем не надано належних та переконливих доказів того, що подані декларантом для митного оформлення документи не надавили можливості встановити всі складові митної вартості товари, мали розбіжності або виправлення, у зв'язку з чим спірне рішення митного органу про коригування митної вартості товару не може вважатися обґрунтованим та правомірним.
Надаючи правову оцінку прийнятої відповідачем картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА110050/2025/000059, яка є предметом спору у цій справі, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 12 статті 264 Митного кодексу України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.
Як зазначено у пунктах 8.1, 8.2 Розділу VІІІ Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого 30 травня 2012 року наказом Міністерства фінансів України №631, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2012 року за №1360/21672, у всіх випадках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення оформлюється картка відмови за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку.
Картка відмови складається за допомогою АСМО у межах строку, відведеного статтею 255 Кодексу для завершення митного оформлення, посадовою особою митного органу, якою прийнято рішення про відмову.
У картці відмови зазначаються причини відмови, наводяться вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також вказується інформація про порядок оскарження рішення про відмову.
У картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА110050/2025/000059 зазначено як причину для відмови у митному оформлені (випуску) товарів прийняття рішення про коригування митної вартості №UА110050/2025/000041/1 від 07.04.2025.
Оскільки судом скасовано рішення про коригування митної вартості №UА110050/2025/000041/1 від 07.04.2025 через його протиправність, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА110050/2025/000059 від 07.04.2025 також підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Оцінуючи усі докази, які були дослідженні судом у їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин у справі, суд доходить висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 4844,80 грн.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Південно-Східної митниці на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 4844,80 грн, понесені позивачем згідно платіжної інструкції №16772 від 17.07.2025.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву заперечував щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та зазначив, що відсутність детального опису робіт та послуг не дає можливості упевнитись у обґрунтованості та співмірності наданих послуг в розмірі 10 000,00 грн. До того ж, дана справа є типовою справою в категорії «митні спори» та не передбачає великих затрат ні за об'ємом документів, ні за витраченим часом. Враховуючи зазначене, рівень витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн за одну справу є значно завищеним, необґрунтованим та таким, що не підлягає відшкодуванню.
З цього приводу суд зазначає, що за клопотанням іншої сторони суд може зменшити витрати на професійну правничу допомогу згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, в той час як критерії, визначені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судом застосовуються незалежно від наявності заперечень іншої сторони у справі.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21.
Згідно частин 1, 3 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду надано: договір про надання професійної правничої допомоги від 13.06.2025 року б/н.
З договору від 13.06.2025 року б/н про надання правової допомоги вбачається, що його укладено між адвокатом Давиденко Дар'єю Ігорівною та клієнт Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ЕКОНА» в особі директора Воронова Андрія Олександровича.
Згідно із пунктом 1.1 договору адвокат зобов'язується представляти права і законні інтереси Клієнта у правоохоронних органах, органів державної фіскальної служби України (у тому числі підрозділах податкової міліції) та органах прокуратури, органах державної влади, місцевого самоврядування, перед третіми особами, а також у судах України загальної та спеціальної юрисдикції всіх інстанцій та здійснювати професійну діяльність Адвоката згідно з умовами цього Договору з усіма правами представника та захисника, які передбачені чинним в Україні законодавством.
У п.п. 1 п. 4.1 розділу 4 «Гонорар (вартість послуг) Адвоката» вказано, що вартість надаваних послуг становить в суді першої інстанції (від початку вступу адвоката до справи до набрання рішенням законної сили) - 10 000,00 грн, з урахуванням податків та зборів.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 щодо відсутності детального опису здійснених адвокатом витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги, то за змістом цієї правової норми вона запроваджена «для визначення розміру витрат», тоді як сума гонорару адвоката встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником позивача часу, а отже, розмір витрат є визначеним. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.
Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Разом із тим, з огляду на умови договору про надання правової допомоги суд вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 28.12.2020 № 640/18402/19, згідно з якою норма частини 4 статті 134 КАС України запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
При цьому, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Одночасно варто також зазначити, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі спонукає суб'єкта владних повноважень утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Наведеної позиції дотримався Верховний Суд, зокрема, у постанові КАС ВС від 23.01.2025 у справі № 240/32993/23.
Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, яка розглядалася в спрощеному провадженні без виклику сторін, суд доходить висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА КОМПАНІЯ ЕКОНА" (49034, м.Дніпро, вул. Любарського, буд. 126, код ЄДРПОУ 34589850) до Південно-Східної митниці (49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22, код ЄДРПОУ 43971371) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Південно-Східної митниці про коригування митної вартості товарів №UА110050/2025/000041/1 від 07.04.2025.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митне декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобі комерційного призначення Південно-Східної митниці №UА110050/2025/000059 від 07.04.2025.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА КОМПАНІЯ ЕКОНА" (49034, м. Дніпро, вул. Любарського, буд. 126, код ЄДРПОУ 34589850) за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східної митниці (49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22, код ЄДРПОУ 43971371) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривень вісімдесят копійок) та на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч грн 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець