Справа № 728/921/21 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/143/25
Категорія - п.13 ч.2 ст. 115 КК України. Доповідач ОСОБА_2
18 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретарів судових засідань ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9
за участі сторін кримінального провадження
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
його захисника - адвоката ОСОБА_11
прокурора ОСОБА_12
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12020270070000613 від 31 грудня 2020 року, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02 березня 2022 року,
щодо ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Митченки Бахмацького району Чернігівської області, громадянина України, непрацюючого, неодруженого, проживав однією сім'єю з жінкою без реєстрації шлюбу, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , раніше судимого Київським міським судом 06 вересня 1999 року за п. «з» ст.93, ч.2 ст.140, ст.42 КК України 1960 р. до 15 років позбавлення волі, -
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч.2 ст. 115 КК України,
Цим вироком ОСОБА_10 засуджений за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено ОСОБА_10 у вигляді тримання під вартою.
Зараховано у строк відбування покарання строк затримання та перебування під вартою і початок строку відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту затримання - з 01 січня 2021 року.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь держави 56 919 грн. 61коп. витрат на залучення експерта.
Питання про долю речових доказів і документів було вирішено у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
Як установив суд, ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 19-00 години ОСОБА_10 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у будинку за адресою: АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час сварки, маючи умисел на умисне вбивство, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті потерпілої та бажаючи їх настання, завдав не менше 5-6 поранень предметом довжиною та шириною леза, достатньою для проникнення в грудну порожнину ОСОБА_13 , в результаті чого спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді відкритої проникаючої різаної рани грудної клітки, шиї та передньої поверхні грудної клітки справа та частково в проекції правого плечового суглобу (по передній його поверхні), з проникненням у порожнину грудної клітки, а також травматизації (повного пересічення) трахеї та судинно-нервового пучка справа, які відносно живої особи мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті ОСОБА_13 , яка настала від гострої крововтрати.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 просить вирок суду скасувати як незаконний та такий, що постановлений без виклику особи в судове засідання.
Мотивує тим, що обвинувачення ґрунтується на припущеннях, оскільки не досліджувались обставини кримінального правопорушення, що могло б забезпечити прийняття законних та неупереджених рішень.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що в період збройної агресії РФ, а саме з 24.02.2022 року по 16.05.2022 року жодного разу він не був доставлений до районного суду для безпосередньої участі в судових засідання, що є істотним порушенням вимог КПК, а тому, переконаний, що тримається в камері довічного утримання по незаконному вироку.
Апеляційна скарга обвинуваченого в томі 3, на а. п. 216 за своїми вимогами та доводами є аналогічною попередній скарзі. Окрім цього, апелянт наголошує, що копія вироку йому була вручена тільки 17.05.2022.
У додатку до апеляційної скарги, том 3, а. п. 235-238, вказуючи про незаконність вироку суду, обвинувачений ОСОБА_10 зазначає про наступні порушення, як підстави для закриття кримінального провадження відносно нього: судове рішення, в порушення ст.ст. 370, 373 ч.3 КПК України, обґрунтоване припущеннями та недопустимими доказами; правоохоронними органами не перевірене алібі обвинуваченого; показання свідків не містять точно часу щодо обставин, що на переконання апелянта, свідчить про припущення, якими і обґрунтоване постановлене рішення; посилаючись на ряд нормативних актів, в тому числі і міжнародних, наголошує на презумпції невинуватості, чому не було приділено належної уваги; апелянт вважає, що він був навмисно викрадений, закатований та пограбований працівниками поліції, карного розшуку та прокуратури, а отриманні ними грошові кошти в незаконний спосіб і були підставою для фабрикування доказів у справі, в той час як конфіскація ключів до будинку обвинуваченого дала можливість працівникам поліції нанести на його особисті речі речовину бурого кольору, яка відповідно до експертизи є кров'ю потерпілої ОСОБА_13 ; судом не взято до уваги, що мобільний телефон потерпілої зник, при цьому телефонна розмова з ОСОБА_42, яку мала потерпіла ОСОБА_14 близько 17 години вказує, що в цей час вона ще була живою. При цьому, починаючи фактично з 18:40 години, обвинувачений після телефонного дзвінка перебував разом зі свідком ОСОБА_15 , що також може бути перевірено трафіком телефонних дзвінків та може свідчить на користь апелянта; в той же час зазначає про відсутність у вироку часу смерті потерпілої, що суперечить Постанові Пленуму ВСУ від 29.06.1990 року №5, п.15; підкреслює, що його фактичне затримання було проведено 01.01.2021 року, хоча протокол затримання складений 02.01.2021 року; ухвалення вироку 02.03.2022 року за відсутності обвинуваченого, який перебував у СІЗО міста, яке було окуповане, свідчить про його фальсифікацію. звертає увагу, що отриманий обвинуваченим вирок не містив підписів суддів, проте був завірений головуючим суддею з відміткою про набрання ним чинності.
У доповненнях, що, зокрема, адресовані і голові, і заступнику апеляційного суду, стоїть вимога про витребування трафіку руху мобільного терміналу обвинуваченого та ряду свідків, а також перевірка фактів незаконного затримання обвинуваченого (тоді-підозрюваного) і грабежу його коштів.
В скарзі від 13.06.2022 року апелянт заперечує свою причетність до вчиненого злочину, посилаючись на докази матеріалів провадження. В заяві додатку до скарги просить порушити кримінальне провадження щодо працівників поліції, які, на переконання обвинуваченого, незаконно його затримали.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого та його захисника, які просили задовольнити подану скаргу та скасувати незаконний вирок суду, з підстав зазначених в апеляційній скарзі та доповненнях до неї, прокурора, який заперечував проти доводів сторони захисту, акцентуючи увагу на тому, що існує сукупність непрямих доказів, які доводять винуватість ОСОБА_10 у навмисному вбивстві потерпілої ОСОБА_13 , вказував на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, допитавши судово-медичного експерта, свідків за клопотанням сторони захисту, повторно дослідивши докази у кримінальному провадженні, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення.
Перевіряючи доводи обвинуваченого в частині постановлення вироку суду без виклику особи в судове засідання, а також утримання ОСОБА_10 на підставі незаконного вироку, колегією суддів апеляційного суду були досліджені матеріали кримінального провадження та встановлено наступне.
Відповідно до журналу судового засідання від 23 лютого 2022 року, ОСОБА_10 був безпосередньо присутнім при розгляді кримінального провадження, приймав участь у судових дебатах та йому було надане останнє слово, після чого, в цей же день о 12 годині 02 хвилини суд видалився до нарадчої кімнати (том 3, а.п. 142-143).
Згідно листа, адресованого начальнику ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор», командиру РКС ГУНП в Чернігівській області, начальнику ІТТ №3 м.Ніжина, головуючим суддею 23 лютого 2022р. була підписана вимога про доставку обвинуваченого ОСОБА_10 в приміщення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області на 10 годину 25 лютого 2022 року, для розгляду кримінального провадження, тобто фактично для проголошення вироку (том 3, а. п. 144).
Проте, 24 лютого 2022 року близько 4 години ранку почалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну та в цей же день Президентом України підписано Указ «Про введення воєнного стану в Україні».
Загальновідомим є факт, що враховуючи розташування Чернігівської області поруч з кордонами РФ та інтенсивність вторгнення російських військових, що в максимально короткі строки фактично дестабілізувало не лише роботу державних установ, а й взагалі життя мирних громадян, що і завадило не лише конвоюванню обвинуваченого, а й проголошенню вироку в призначений судом день та час.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає жодних умисних дій місцевого суду, спрямованих на порушення прав обвинуваченого ОСОБА_10 щодо не оголошення вироку у визначений судом день, так і не забезпечення його доставки для проголошення вироку та вручення копії, що, зокрема не суперечить і інформації, яка була у письмовому вигляді надана ОСОБА_10 з ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор», проте, що у період з 24.02.2022 року по 13.05.2022 року ОСОБА_16 для участі у судових засіданнях не видавався та дистанційні судові засідання в режимі відеоконференції за його участю не проводилися (том 3, а. п. 217).
У зв'язку з цим, 02 березня 2022 року секретарем судового засідання була складена довідка про оголошення у цей день у відкритому судовому засіданні складом суду вироку щодо ОСОБА_10 . Крім того, вказано про відсутність у суді інтернету, що і стало причиною відсутності фіксування за допомогою технічних засобів вказаного кримінального провадження (том 3, а.п. 146).
04 квітня 2022 року супровідним листом на адресу ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» була направлена копію вироку Ніжинського міськрайонного суду від 02 березня 2022 року для вручення ОСОБА_10 (том 3, а.п. 165).
Крім того, матеріалами перевірки щодо вручення засудженому ОСОБА_10 копії вироку було встановлено таку інформацію. У зв'язку з відсутністю інтернету у суді, 02 березня 2022 року, за попереднім погодженням по телефону із ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор», службовій особі вказаної установи на вайбер мобільного телефону було направлено копію вироку від 02 березня 2022 року для подальшого вручення засудженому. Факт отримання копії вироку працівником СІЗО підтверджений у цей же день у телефонній розмові.
ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» було підтверджене отримання та вручення засудженому ОСОБА_10 05 березня 2022 року копії вироку щодо нього, проте вказано про відсутність деяких листів мотивувальної частини вироку.
Відповідно до довідки ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» від 18.05.2022 копію вироку Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02 березня 2022 року, завірену печаткою суду, ОСОБА_10 було вручено тільки 17.05.2022р.
Вказані обставини свідчать про відсутність порушень прав обвинуваченого щодо участі в судовому засіданні та отриманні копії вироку, а отже відсутність істотних порушень вимог КПК, як підстави для скасування вироку, а також про те, що строк на апеляційне оскарження вироку обвинуваченим не пропущений.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що право на «публічний судовий розгляд», гарантоване статтею 6 § 1, яке неодмінно передбачає право на «дебати сторін» («Дорі проти Швейцарії») було дотримане, а обставини, які зумовити встановлений перебіг подій щодо проголошення вироку за відсутності обвинуваченого та не вручення копії вироку відповідно до положень ч.7 ст. 376 КПК України, були викликані подіями, які не залежали від суду.
Доводи апеляційної скарги (з рядом доповнень до неї) про відсутність у кримінальному провадженні доказів вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст.115 КК України, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами кримінального провадження, які були досліджені та проаналізовані апеляційним судом.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст.115 КК України ч.1 ст.115 КК України, - умисного протиправного заподіяння смерті (умисного вбивства) іншій людині, вчиненому особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст.23 КПК України й оціненими відповідно до ст.94 КПК України.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_10 свою вину у навмисному вбивстві потерпілої ОСОБА_13 не визнав та пояснив, що він не знає, хто вчинив вказані дії. Повідомив, що ІНФОРМАЦІЯ_2, перебуваючи в селі Митченки, біля 12 години пішов до крамниці, де близько 14 години до нього підійшла сусідка ОСОБА_43, а біля 15 години підійшла ОСОБА_17 . Останній він дав гроші в сумі 200 грн. та вона придбала дві пляшки горілки по 250 мл. Десь о 15-45 год. підійшов ОСОБА_18 та після спільного розпиття горілки вони всі разом пішли додому. ОСОБА_18 пішов до ОСОБА_19 , а він провів ОСОБА_13 до її будинку по АДРЕСА_2 , допоміг донести їй сумку до її двору, проте до будинку убитої він не заходив, а пішов до свого будинку по АДРЕСА_1 .
При цьому зазначив, що з ОСОБА_13 був у добрих сусідських відносинах, ніякого конфлікту не було. Він збирався виїхати за кордон на заробітки, про що у нього була попередня домовленість з організаторами поїздки на роботу.
Близько 16 години 15 хвилин він перебував у себе вдома, займався прибиранням та готувався до поїздки за кордон - до Польщі, оскільки 10 грудня 2020 року йому запропонували роботу, але день виїзду відкладався роботодавцем. За кордоном на той час перебувала його цивільна дружина.
Близько 18:30 год він зателефонував до ОСОБА_20 з проханням відвезли його до м.Конотопа, але той відмовив, оскільки того дня вживав спиртні напої. Потім він зателефонував до ОСОБА_21 , який під'їхав до нього через 3-4 хвилини, і спочатку вони заїхали в м.Батурин, де біля готелю «Гетьман» пили каву і він розмовляв з перевізником, який відмовився його забрати і тому вони поїхали в м. Конотоп, де на вокзалі він придбав квиток та перебував у залі очікування. Там зняв кімнату відпочинку, звідки інколи виходив пити каву та попалити. В м. Київ він приїхав о 05:40 годині наступного дня, а вже о 06:00 годині виїхав з Києва. У Рівне прибув о 14:00 годині 31 грудня 2020 року. Перевізник привіз його до готелю, де він залишився. Перебуваючи у м. Рівне, він телефонував цивільній дружині до Польщі. До Польщі їхав виключно на роботу, проте заздалегідь квитки не купував, хоча поїздку за кордон планував зранку ІНФОРМАЦІЯ_2.
Близько 22-00 години 31 грудня 2020 року до нього зателефонував знайомий з села ОСОБА_22 та повідомив, що ОСОБА_13 знайшли вдома мертвою.
01 січня 2021 року він вийшов з готелю у м. Рівне, щоб придбати сніданок, де його затримали працівники поліції. Близько 18:00 години його привезли в м. Бахмач Чернігівської області, де допитували, погрожували, возили в лікарню, вилучили всі речі, в тому числі і банківські картки, на яких перебувала значна сума коштів.
Стверджував, що показання він давав під тиском працівників поліції. На відтворення обставин події його возили ввечері. Під час обрання запобіжного заходу свою вину визнав, оскільки перебував у важкому психологічному стані через стрес та недозволені методи досудового розслідування.
Твердження обвинуваченого про застосування до нього недозволених методів досудового розслідування у вигляді фізичного та психологічного тиску з боку слідчих органів, що полягали у фактичному допиті та затриманні без відповідного протоколу, погрозах та вилученні належних йому речей, у тому числі грошей та банківських карток, одна з яких, на переконання обвинуваченого використовувалася саме працівниками поліції, які нею незаконно заволоділи, були предметом неодноразової перевірки органів ДБР за наслідками проведення яких ухвалювались постанови та які неодноразово скасовувалися слідчими суддями з вказівками щодо проведення конкретних слідчих дій, які могли поставити під сумнів отримання доказової бази в рамках кримінального провадження щодо ОСОБА_10 та вказувати про недопустимість отриманих доказів, проте, за наслідками останньої постанови ДБР такі порушення не знайшли свого підтвердження.
Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 06 січня 2025 слідчий П'ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Чернігові) ТУ ДБР, розташованого у м. Києві, закрив кримінальне провадження №42021270000000085 за відсутністю в діях співробітників поліції складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 365 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
Під час досудового розслідування не було встановлено доказів на підтвердження заяви обвинуваченого про застосування до нього психологічного та фізичного тиску.
Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 березня 2025 року було відмовлено в задоволенні скарг ОСОБА_10 та його адвоката ОСОБА_23 на постанову слідчого П'ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Чернігові) ТУ ДБР, розташованого у м. Києві, про закриття кримінального провадження від 06.01. 2025.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_10 та його представника адвоката ОСОБА_23 залишені без задоволення, а ухвала слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 березня 2025 року, без змін.
Під час апеляційного розгляду був повторно допитаний свідок ОСОБА_24 , який з іншими працівниками поліції доставляв ОСОБА_10 з м. Рівне в м. Бахмач. Свідок під присягою підтвердив, що він був відряджений разом з іншими колегами в Рівне, щоб розшукати ОСОБА_10 , як особу, що підозрювалася в навмисному вбивстві. Свідок наполягав, що ОСОБА_10 добровільно погодився повернутися з ними в м. Бахмач, ніхто на нього кайданки не одягав. Дорогою вони неодноразово зупинялися, пили каву, палили. По приїзду в м. Бахмач вони передали ОСОБА_10 відділу місцевої поліції, документів про затримання вони не оформляли, оскільки такого не відбулося.
На питання головуючої в апеляційному суді обвинувачений ОСОБА_10 відповів, що до працівників обласного підрозділу поліції, у нього немає претензій.
Під час проведення слідчого експерименту за участі на той час підозрюваного ОСОБА_10 була застосована відео зйомка слідчої дії. На відеозапису видно, як на початку самої слідчої дії слідча оголосила мету її проведення, оголосила прізвища та статус присутніх осіб, а також зачитала їх права, окремо роз'яснила права ОСОБА_10 , передбачені ст. 42 КПК України та ст. 63 Конституції України.
Підозрюваний ОСОБА_10 добровільно і досить детально розповідає та показує усі обставини вчиненого ним злочину. Поряд з ним знаходиться захисник, який є кваліфікованим юристом та безпосередньо спостерігав за ходом проведення вказаної слідчої дії, при цьому жодних усних та письмових зауважень до протоколу не внесено. Спочатку ОСОБА_10 біля двору повідомляє, як розпивав спиртні напої біля сільського магазину разом з ОСОБА_44, ОСОБА_25 та ОСОБА_14 , а потім обставини того, як опинився в помешканні потерпілої та що відбувалося безпосередньо до спричинення ОСОБА_17 тілесних ушкоджень.
При цьому, мотиви пояснює тим, що саме потерпіла запропонувала вступити обвинуваченому з нею в статеві відносини, а за отриманої відмови розлютилася та схопила ніж, яким, перебуваючи в положенні сидячи, хотіла завдати ОСОБА_10 удару, однак останній схопив ножа та завдав удару потерпілій. Пригадує перебіг подій, розташування потерпілої та своє місце знаходження, а також демонструє в присутності понятих, яким чином наносив ножем удари ОСОБА_13 . Крім того, без будь-якого примусу показував як не міг витягти ніж з грудної клітки потерпілої, а тому і завдав значну поперечну до шиї рану. Злякавшись наслідків своїх дій, покинув помешкання потерпілої, за межами якого викинув ніж.
Враховуючи, що протокол слідчого експерименту від 02 січня 2021 року та сам слідчий експеримент відповідають положенням ст. 240 КПК України. Вказаний протокол містить підписи його безпосередніх учасників, зокрема, захисника ОСОБА_26 , понятих та інших учасників, до протоколу долучена карта пам'яті з відеозаписом, з протоколом усі учасники ознайомлені.
Таким чином апеляційний суд приходить до висновку про допустимість в якості доказу протоколу слідчого експерименту та відеозапису, який є одним із доказів вини ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого п.13 ч.2 ст. 115 КК України.
При цьому колегія суддів виходить з того, що законність проведення вказаної слідчої дії жодним чином не нівелюється обставинами затримання ОСОБА_10 .
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, зокрема у випадку, якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
Водночас положення КПК містять вимоги не лише щодо порядку затримання певної особи, а й щодо його оформлення.
Так, ч. 5 ст. 209 КПК передбачає, зокрема те, що про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обов'язково складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених ст. 104 КПК, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень ст. 209 КПК; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов'язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому та надсилається прокурору.
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 20 жовтня 2022 року по справі № 565/1354/19 (провадження № 51-443км20) зазначив, що норми кримінального процесуального законодавства не вимагають складення протоколу затримання в ту ж годину, в яку особу було затримано. Зокрема, зазначає Верховний Суд, ч. 5 ст. 208 КПК вказує на саму обов'язковість складення протоколу затримання із зазначенням у ньому години і хвилини затримання, що означає, що КПК допускає випадки, коли фактичне затримання особи і складення протоколу про це можуть не співпадати у часі з урахуванням певних умов (наприклад, віддаленість місця затримання особи від адміністративної будівлі уповноваженого органу, введення правового режиму воєнного стану тощо). При цьому Суд зауважує, що запізніле складення протоколу про затримання особи є виправданим у тій ситуації, коли об'єктивні причини спонукали уповноважену особу діяти саме таким чином.
У постанові Верховного Суду колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 15 червня 2021 року у справі №204/6541/16-к зазначено, що затримання в порядку статей 207 або 208 КПК України за визначенням, є несподіваною для його учасників подією. Оскільки закон надає органам правопорядку повноваження за певних умов проводити затримання без попереднього судового дозволу, це означає, що законодавець визнає непередбачуваність обставин, які зумовлюють таке затримання. «Суд жодним чином не применшує важливості протоколу затримання для фіксації підстав, обставин і процедури затримання, забезпечення права особи на свободу і запобігання зловживанням, яким може сприяти незареєстроване затримання. Своєчасне і точне фіксування затримання є важливою гарантією забезпечення права на свободу, гарантованого статтею 29 Конституції України та статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відсутність протоколу затримання або неточні відомості, внесені у такий протокол, є порушенням права на свободу, оскільки своєчасне і точне фіксування затримання є важливою гарантією від порушення інших прав особи» (п. 23 постанови).
Сама собою відсутність протоколу затримання, спізніле його складання або зазначення неправильного часу затримання у такому протоколі у разі фактичного затримання особи є достатньою підставою для визнання недопустимими доказів, отриманих у ході особистого обшуку фактично затриманої особи, якщо факт і обставини затримання доведені іншими доказами.
Суд касаційної інстанції в постанові у справі №204/6541/16-к зазначив, що факт затримання може визначатися не лише протоколом затримання, але й іншими засобами доказування (постанови від 12 лютого 2020 року у справі № 489/6249/17, від 02 березня 2021 року у справі № 737/641/17, від 18 травня 2021 року у справі № 601/200/18).
Таким чином, судова практика виходить з того, що факт затримання особи може встановлюватися не лише протоколом затримання, але й іншими доказами, а відомості, зазначені у протоколі, можуть бути спростовані або, навпаки, підтверджені іншими доказами. Верховний Суд вважає, що, встановлюючи обставини затримання, у тому числі час фактичного затримання та наявність підстав для затримання, суди мають виходити з дійсних обставин, встановлених на підставі усієї сукупності доказів, наданих сторонами, включаючи, але не обмежуючись відповідним протоколом (постанова від 18 травня 2021 року у справі № 601/200/18).
Враховуючи вказану практику Верховного Суд, колегія суддів приходить до висновку, що хоча точне фіксування затримання є важливою гарантією забезпечення права на свободу, проте в даному випадку відсутність самого протоколу затримання за умов коли ОСОБА_10 фактично було затримано у місті Рівному працівниками сектору кримінальної поліції ГУНП в Чернігівській області та доставлено до Бахмацького відділу поліції, що зумовлено розшуковими діями у рамках кримінального провадження, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, куди працівники карного розшуку були направлені згідно наказу в.о. начальника ГУНП в Чернігівській області у службове відрядження.
Відтак, віддаленість розташування між місцем знаходження органу досудового розслідування, який проводив досудове слідство та містом в якому за наявною інформацією міг перебувати підозрюваний фактично, за умови, що оперативні працівники не наділені здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою, а тому складання протоколу саме уповноваженою особою мало місце не в день фактичного затримання ОСОБА_10 , бо постійне його перебування під наглядом працівників поліції і є таким затриманням, а на наступний - 02 січня 2021 року в приміщенні Бахмацького ВП в м. Бахмач.
Допитані працівники карного розшуку ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , які виїжджали у службове відрядження до м. Рівного, показали, що в м. Рівному вони запросили ОСОБА_10 прослідувати з ними на службовому автомобілі до міста Бахмач. На що він погодився. Ніяких слідчих дій з ОСОБА_10 не проводилося.
При цьому апеляційний суд виходить з того, що місцевий суд, при ухваленні вироку врахував дані обставини, у зв'язку з чим ухвалив рахувати строк відбування покарання з моменту затримання, а саме з 01 січня 2021 року.
Також колегія суддів підкреслює, що відповідно до протоколу затримання від 02 січня 2021 року (Том №3, а.с.69-70), складеного о 14 годині 30 хвилин, в присутності захисника ОСОБА_26 , затриманому ОСОБА_10 було роз'яснено права згідно ст. 42 КПК України, у тому числі не говорити нічого з приводу підозри проти нього або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання; брати участь у проведенні процесуальних дій; під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу.
Отже, на момент проведення слідчого експерименту, обвинуваченому були роз'яснені його права та обов'язки, забезпечена участь захисника, а тому доводи апеляційної скарги в частині того, що вказана слідча дія проведена з порушенням прав підозрюваного, а також через застосування фізичного та психологічного тиску, колегія суддів вважає безпідставними.
З протоколу огляду місця події від 31 грудня 2020 року, вбачається, що при огляді житлового приміщення будинку АДРЕСА_2 , була виявлена мертвою ОСОБА_13 , яка знаходилася в напівсидячому положенні на стільці, в процесі огляду її тіло було переміщене на підлогу для зручності огляду судово-медичним експертом, яка брала участь в огляді. Потерпіла була одягнута у теплий зимовий одяг, який був значно просякнутий кров'ю, на потерпілій була виявлена рвано-рубана рана Вхідні двері на момент огляду не були зачинені на замки, обстановка в будинку не порушена. До протоколу огляду додана фототаблиця (том 2, а.п. 79-88).
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 02 від 01.01.2021 - 24.02.2021 вбачається, що смерть ОСОБА_13 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у проміжок часу між 19-24 годинами, унаслідок заподіяння їй тілесних ушкоджень у вигляді сполученої травми із залученням кількох ділянок тіла: відкритої проникаючої різаної рани грудної клітки, шиї та передньої поверхні грудної клітки, з проникненням в порожнину грудної клітки а також повного пересічення трахеї та судинно-нервового пучка справа.
Увесь комплекс тілесних ушкоджень в сукупності має ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті (том 2, а. п. 139-148).
Досліджені судом перелічені докази свідчать про те, що саме ОСОБА_10 заподіяв смерть ОСОБА_13 , оскільки розташування тіла, нанесені тілесні ушкодження, які були встановлені за результатами висновку експертизи, які стали відомі лише через два місяці, були відомі саме підозрюваному, про що він і повідомив на слідчому експерименті, продемонструвавши механізм нанесення тілесних ушкоджень. При цьому і спрямованість травматичного чинника, яку встановив експерт була деталізована ОСОБА_10 ще до проведення самої експертизи. Відтак, жоден з учасників слідчого експерименту, у тому числі слідчий чи інші працівники поліції не могли заздалегідь повідомити підозрюваному інформацію, яка підлягала відтворенню на слідчому експерименті 02 січня 2021 року.
Окремо колегія суддів звертає увагу на недопалки цигарок, які відповідно висновку експерта №СЕ-19-21/2906-Б від 29 березня 2021 року (том 2, а.п. 179-199) містять генетичні ознаки клітин, що ідентифікують особу ОСОБА_10 , які були виявлені при додатковому огляді будинку потерпілої за адресою: АДРЕСА_2 (том 2, а.п. 130-134).
Згідно з висновком експерта №СЕ-19-21/5273-БД від 23 квітня 2021 року встановлено, що на куртці підозрюваного наявна кров, яка за генетичними ознаками збігається з кров'ю потерпілої ОСОБА_13 (том 2, а. п. 212-223). Вказана куртка, як і інші речі, були вилучені при проведенні 02 січня 2021 року обшуку будинку по АДРЕСА_1 , де мешкав ОСОБА_10 (том 2, а.с.124-126), який проводився у присутності понятих та увесь хід вказаної слідчої дії фіксувався на відеокамеру, запис якої було переглянуто судом, а сам обшук був санкціонований ухвалою слідчого судді від 01 січня 2021 року (том 2, а.с.117-118). При цьому жодних порушень при проведенні вказаної слідчої дії апеляційним судом встановлено не було, і сам хід процесуальної дії та протокол відповідають положенням ст.ст. 234, 236 КПК України.
Відсутність підозрюваного при проведенні обшуку його житла не свідчить про порушення допущені органами досудового розслідування, оскільки вимогами чинного КПК не передбачено чіткої вказівки про обов'язкову участь підозрюваного у цій слідчій дії, тоді як в самій апеляційній скарзі не вказано про перешкоди щодо реалізації права під час судового розгляду перевірити достовірність здобутих даних із застосування процесуальних гарантій, зокрема, шляхом виклику та допиту в судовому засіданні осіб, які брали участь під час здійснення обшуку, щодо процедури складання протоколу слідчої дії, пакування та опечатування вилучених предметів та перевірки їх на предмет тотожності із тими, що долучені до матеріалів справи як докази, та які були предметом експертного дослідження.
Проведення ряду слідчих дій у присутності понятих та при проведенні безперервної відеозйомки, на переконання апеляційного суду, унеможливлює створення чи підкидання штучних доказів за адресою мешкання потерпілої чи підозрюваного, з метою безпідставного звинувачення останнього чи з корисливою метою - для заволодіння його грошовими коштами, як це намагається виснувати обвинувачений ОСОБА_10 .
Перевіряючи версію обвинуваченого на предмет того, що ОСОБА_10 не причетний до злочину, оскільки він знаходився поза межами населеного пункту де було вчинено вбивство, колегією суддів було проаналізовано показання свідків ОСОБА_30 та ОСОБА_31 .
Так, ОСОБА_32 показав, що в останнє бачив ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 11години. Увечері цього ж дня, у темну пору доби, йому телефонував ОСОБА_10 та просив відвезти його на вокзал у м. Конотоп на електричку, повідомляв, що повинен зустрітися з цивільною дружиною ОСОБА_33 , яка їде з Польщі на зустріч з ним Нового року. Він відмовив йому, оскільки перед цим вживав алкогольні напої.
31 грудня 2020 року близько 20 години йому зателефонував ОСОБА_10 та повідомив, що він знаходиться у м.Києві біля новорічної ялинки. Через деякий час йому зателефонувала ОСОБА_34 та запитала, чи не бачив він ОСОБА_13 , а він, у свою чергу, зателефонував до ОСОБА_35 та попросив останнього провідати ОСОБА_13 вдома, після чого ОСОБА_36 повідомив йому про смерть ОСОБА_13 . Він зателефонував ОСОБА_10 та повідомив про смерть ОСОБА_13 .
Свідок ОСОБА_37 суду показав, що 30 грудня 2020 близько 18-19 години до його батька зателефонував ОСОБА_10 та попросив відвезти його на автомобілі у м.Конотоп, але батько був уже у стані легкого алкогольного сп'яніння, то попросив, щоб він відвіз ОСОБА_10 , і він майже відразу поїхав до нього. Завчасно ОСОБА_10 не домовлявся з ними про те, що йому потрібно буде увечері ІНФОРМАЦІЯ_2 відвезти на автомобілі на вокзал у м.Конотоп. У ОСОБА_10 була дорожня сумка. По дорозі заїхали до м.Батурина з метою, щоб знайти «Бла-бла-кар» для подальшої поїздки, але це їм не вдалося і він відвіз ОСОБА_10 на вокзал у м.Конотоп, де і залишив його.
Враховуючи вказані показання свідків та час смерті потерпілої визначений експертом при проведенні експертизи трупа, колегія суддів вважає, що жодних суперечностей, які б вказували про непричетність ОСОБА_10 до злочину встановлено не було. Навпаки, час в який ОСОБА_10 швидко покинув населений пункт, де він проживав та було скоєно злочин, а також відсутність виключної необхідності саме в цей день залишати місце проживання, свідчать про наміри обвинуваченого створити собі алібі.
Крім того, показання, які надані самим обвинуваченим в судовому засіданні щодо мети його закордонної поїдки та мети, які він же озвучував вказаним свідкам, є суперечливими, як і в вказівка про перебування ОСОБА_10 у Києві о 20 годині вечора 31 грудня 2020 року, тоді як згідно пояснень самого обвинуваченого, вже о 14 годині він перебував у місті Рівному. Вказані дії обвинуваченого є не чим іншим, як приховуванням слідів злочину, створюючи хибне уявлення у ряду осіб про своє переміщення та його мету.
Натомість допитаний свідок ОСОБА_27 суду першої інстанції показав, що є співробітником поліції і 01 січня 2021 р. виїжджав у м. Рівне для того, щоб доставити ОСОБА_10 в Чернігівську область. При першій зустрічі з ОСОБА_38 , останній одразу ж сказав, що до убивства ОСОБА_13 він не причетний.
При цьому, колегія суддів відмічає, що ні свідок ОСОБА_32 , з яким ОСОБА_10 мав кілька телефонних розмов на дату події, ні працівники карного розшуку, деталей обставин події, у тому числі причину смерті потерпілої не повідомляли, що виключає обізнаність обвинуваченого з інших джерел.
Опрацьована органами досудового розслідування інформація, отримана від операторів телекомунікацій за номером телефону, яким користувався ОСОБА_16 з 28.12.2020 по 02.01.2021 року, та яка досліджена безпосередньо апеляційним судом, вказує, на те, що телефон, який було вилучено у ОСОБА_16 при затриманні, з сім-картом оператора мобільно зв'язку Київстар НОМЕР_1 , працював в районі дії вишки мобільного зв'язку в с. Красне Ніжинського району, дія якої охоплює в тому числі і село Митченки (том 2, а.п. 224-232).
Даний доказ, на думку колегії суддів, спростовує аргументи ОСОБА_10 про те, що станом на час скоєння злочину він в с. Митченки вже не перебував.
Об'єктивність, належність і допустимість цього доказу, який не залежить від сприйняття іншими суб'єктами, підтверджує, згідно роздруківки до трафіку телефонних з'єднань, що телефон ОСОБА_16 , починаючи з 14:46 години 29.12.2020 року та по 23:13 годину 30.12.2020 року фіксувався в районі вишки с. Красне, оскільки відповідно до відповіді оператора мобільного зв'язку радіус її дії складає близько 30 км., і лише з 00:04 год. 31 січня 2021 р. фіксувався в м. Конотопі, в вже з 10 год. 43 хв. в м. Рівному, де працівниками поліції і було встановлено його місце перебування.
Оригінал цього документа - електронний документ - диск із записом з'єднань абонентів мобільного заявку, витребуваний в законний спосіб у оператора мобільного зв'язку, був безпосередньо досліджений в засіданні апеляційного суду.
Також предметом дослідження суду апеляційної інстанції була надану стороною інформацію сторони захисту про з'єднання телефону ОСОБА_10 та його місцезнаходження, проте така інформація як в електронному, так і друкованому вигляді не спростовує правильності висновків суду про фіксування телефону ОСОБА_10 в районі дії вишки мобільного зв'язку в с. Красне Ніжинського району, яка охоплює своїм зв'язком в тому числі і село Митченки.
Відповідно до ст. 91 КПК України при доказуванні у кримінальному провадженні насамперед повинні бути встановлені ті обставини, які відносяться до події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
Всі ці обставини і були встановлені місцевим судом, за наслідками розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_10 його визнано винним.
Таким чином, провівши повне дослідження доказів наданих стороною обвинувачення, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи обвинуваченого про недопустимість доказів у кримінальному провадженні є безпідставними та спрямованими на уникнення відповідальності за вчинені дії.
Колегія суддів вважає, що всі слідчі дії, проведені у відповідності до норм кримінального процесуального закону, які спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у кримінальному провадженні, а тому у колегії суддів немає сумнівів в їх законності.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження та встановлено судом, під час досудового розслідування не виявлено доказів причетності інших осіб до вчиненого злочину. Навпаки, свідки, які надали показання в судовому засіданні суду вказували на те, що до моменту події злочину потерпіла залишалася саме у товаристві обвинуваченого, а в подальшому її було виявлено мертвою.
Саме на куртці ОСОБА_10 , виявленій під час обшуку його житла, була наявна кров, яка за генетичними ознаками збігається з кров'ю потерпілої ОСОБА_13 , яка померла від гострої крововтрати, що виникла внаслідок заподіяння їй різаних ран грудної клітки. Теплий одяг потерпілої був увесь просякнутий кров'ю, що виключає версію обвинуваченого про штучне створення слідів крові на його одязі, оскільки обшук проводився без його присутності. Кров на куртку могла потрапити під час нанесення ударів ножем, а не після того, як потерпіла була знайдена мертвою.
Отже, обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку, спосіб та час вчинення обвинуваченим злочину, застосоване знаряддя злочину, локалізація тілесних ушкоджень на потерпілій, поведінка ОСОБА_10 під час і після вчинення злочину, свідчать про наявність у діях обвинуваченого всіх об'єктивних і суб'єктивних складових злочину, передбаченого п. 13 ч.2 ст.115 КК України.
Суд апеляційної інстанції вважає вирок законним і обґрунтованим, ухваленим на підставі належних, допустимих та достатніх доказах, зібраними уповноваженими особами в межах даного кримінального провадження, а тому доводи обвинуваченого про необхідність скасування вироку суду, який постановлений на сфальсифікованих доказах є безпідставні.
З висновків судово-психіатричної експертизи № 106 від 02.03.2021 р. вбачається, що ОСОБА_10 на момент скоєння злочину і на теперішній час клінічних ознак психічного захворювання не виявляв і не виявляє на теперішній час, він був здатен усвідомлювати свої дії та керувати ними (том № 3, а.п. 119-121).
Даючи оцінку цьому експертному висновку, колегія суддів відмічає, що під час експертного дослідження, яке проведено фактично через два місяці з моменту затримання ОСОБА_10 , останній визнавав себе винним в умисному убивстві, що й відображено в дослідницькій частині висновку.
З висновків судово-психіатричної експертизи № 107 від 02.03.2021 . вбачається, що ОСОБА_10 не страждає на алкоголізм і протиалкогольне лікування йому не показане (том 3, а.п. 124-126).
Отже, відповідно до положень ч. 1 ст. 19 КК України обвинувачений під час вчинення інкримінованого злочину та на теперішній час визнається осудним.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Покарання у виді довічного позбавлення волі застосовується у випадках, коли необхідність такого призначення обумовлюється особливими обставинами, що обтяжують відповідальність, та виключною небезпечністю особи винного. Тобто вказаний вид кримінального покарання призначається з урахуванням виняткових, надзвичайних даних про особу, які свідчать про нехтування нею загальнолюдськими цінностями, зокрема, життям людини, та про небажання особи стати на шлях виправлення.
Суд першої інстанції, при призначенні покарання виконав вказані вимоги закону та врахував обставини вчиненого та особу обвинуваченого, а саме: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, відомості про особу винного, відсутність обставин, які пом'якшують та наявність обставини, що обтяжує покарання.
Обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_10 , судом встановлено не було.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_10 , відповідно до ст. 67 КК України, колегія суддів місцевого суду визнала вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
При призначенні покарання колегія суддів також врахувала, що обвинувачений ОСОБА_10 раніше був засуджений за умисне вбивство та відбув покарання у виді 15 років позбавлення волі. Знову вчинив умисний злочин, направлений проти життя та здоров'я особи, яке визнається в Україні найвищою соціальною цінністю.
Сукупність даних про обставини вчинення правопорушення, особливості й обставини вчинення: форма вини, мотив і мета, спосіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, та особу винного ОСОБА_10 , на переконання апеляційного суду, надали судовій колегії підстави вважати, що саме покарання у виді довічного позбавлення волі, в даному випадку відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
Нових обставин, які б переконали колегію суддів у протилежному висновку ніж той, до якого дійшов суд першої інстанції, в ході апеляційного розгляду встановлено не було.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 532 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02 березня 2022 року щодо ОСОБА_10 , без змін.
Ухвала набуває законної сили після її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а для засудженого, який тримається під вартою, в той же строк з дня вручення копії ухвали.
ОСОБА_39 ОСОБА_40 ОСОБА_41