Справа № 522/5850/25-Е
Номер провадження № 2/521/3883/25
23 грудня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді Ганошенка С.А.,
за участі секретаря судового засідання Присяжнюка О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Одеса в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -
Позивач 25.03.2025 року звернувся через підсистему «Електронний суд» до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, в якому просив визнати договір купівлі-продажу від 17.02.2022 року недійсним.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27.03.2025 року цивільну справу направлено до Малиновського районного суду м. Одеси за підсудністю.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу між суддями, головуючому судді Ганошенку С.А. розподілена справа 03.04.2025 року, який отримав вказану справу 11.04.2025 року.
Ухвалою суду від 15.04.2025 року позов залишено без руху. Позивачу надано строк на усунення зазначених в ухвалі недоліків.
21.04.2025 року представник позивача адвокат Кузина М.-О. С. надіслала заяву про усунення недоліків по ухвалі суду від 15.04.2025 року з позовною заявою в новій редакції.
Ухвалою суду від 22.04.2025 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 16.09.2025 року, за клопотанням представника позивача долучено письмові докази до справи та викликано свідка. Закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 06 листопада 2025 року.
Справа неодноразово відкладалася через клопотання сторін та відсутність електроенергії в суді.
Судові засідання відбулися 10.12.2025 року, та 23.12.2025 року.
В своїй заяві позивач посилається на те, що 05.02.2021 р. між ним (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) був укладений договір позики № 2, згідно якого позичальник прийняв у борг 11845,00 доларів США та зобов'язався повернути до 03.08.2021 р., що підтверджується відповідною розпискою.
05.02.2021 р. в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики № 2 між Позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (поручителі) був укладений договір поруки № 1, згідно якого поручителі поручилися за повернення ОСОБА_4 боргу в розмірі 11845,00 доларів США.
27.04.2021 р. між Позивачем (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) був укладений договір позики № 3, згідно якого позичальник прийняв у борг 12140,00 доларів США та зобов'язався повернути до 03.08.2021 р., що підтверджується відповідною розпискою.
27.04.2021 р. в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики № 3 між Позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (поручителі) були укладені договори поруки, згідно яких поручителі поручилися за повернення ОСОБА_4 боргу в розмірі 12140,00 доларів США.
Позивач зазначає, що борг йому не було повернуто, що стало підставою для звернення з позовом до суду. 29.09.2022 р. ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 521/12110/21 затверджено мирову угоду, боржниками визнано борг за договорами позики, та в подальшому відкриті виконавчі провадження.
Позивачу стало відомо, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу від 17.05.22 р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 313 (Договір № 313), згідно якого ОСОБА_3 придбала 12/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 та сплатила за неї обумовлену грошову суму на умовах договору. Право власності на частку будинку зареєстровано за ОСОБА_3 .
Позивач вважає, що відповідачами був укладений фраундаторний правочин, що вчинений на шкоду його інтересам. Відповідачі діяли не добросовісно, здійснили відчуження майна з метою уникнення звернення його стягнення, так як позивачу не сплачено борг. Позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17.05.22 р., укладений між відповідачами.
Від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позов та заперечення, згідно яких вона проти позову заперечувала. Зазначила, що укладаючи Договір № 313, ОСОБА_2 свідчив про відсутність прав третіх осіб на вказану частку нерухомого майна, частка домоволодіння боргами не обтяжена, не заставлена, в спорі та під арештом не перебувала.
Згідно п. 10 Договору № 313 сторони підтвердили, що цей договір не є фіктивним, удаваним, укладення договору відповідає їх дійсним намірам та інтересам, відсутні обставини, що спонукають вчинити даний правочин на вкрай невигідних умовах.
Відповідач є добросовісним набувачем прав власності на вищевказану частку нерухомого майна. В запереченнях на відповідь на відзив зазначила, що відкриті виконавчі провадження № 74922736, № 74834050, №74923915, №75908883, №73175629, №75909196 щодо стягнення з боржника та інших поручителів по справі № 521/12110/21 грошових коштів для погашення боргу позивача. Виконання по вищевказаним виконавчим провадженням триває, накладено арешт на все майно та грошові кошти боржників. По виконавчому провадженню №73175629 виявлено майно, про що позивач не повідомив суд. ОСОБА_3 просила відмовити у задоволені позову повністю.
Від відповідача ОСОБА_2 відзиву та заперечень не надійшло, у судові засідання не з'являвся, повідомлявся належним чином, клопотань та заяв не подавав..
В ході розгляду справи судом встановлено, що між відповідачами укладений Договір № 313, згідно якого ОСОБА_3 придбала 12/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , сплатила грошові кошти та набула право власності на придбану частку будинку. Договір №313 є оплатним. Відповідно до п. 3 Договору № 313 продаж частки житлового будинку здійснено за 286 855,00 грн., які Продавець одержав від Покупця повністю до підписання цього договору. Розрахунок за продане нерухоме майно сторони підтвердили в договорі та засвідчили, про відсутність претензій фінансового характеру.
Відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 року по справі № 916/667/18 Велика Палата ВС зазначила: «Водночас законом не встановлено, що факт отримання грошових коштів має бути підтверджений певними засобами доказування. Тому кожна зі сторін може доводити таку обставину або спростовувати її будь-якими доказами. Зокрема, таким доказом може бути положення договору про одержання однією стороною від іншої грошових коштів.»
Таким чином, укладення нотаріально посвідченого правочину із визначенням розрахунку за ним в готівковій формі, незалежно від суми, до його укладення без необхідності підтвердження такого розрахунку відповідними належними та допустимими доказами (розрахунковими документами) не є порушенням чинного законодавства України, та не свідчить про його недійсність.
Також судом з'ясовано, що ОСОБА_2 є поручителем перед позивачем за договором поруки разом з іншими поручителями ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Спір про стягнення боргу з боржника ОСОБА_4 та поручителів на користь позивача розглядався Малиновським районним судом м. Одеси у справі № 521/12110/21.
29.09.2022 р. вищевказаним судом було затверджено мирову угоду, з графіком погашення заборгованості до 31 грудня 2023 р. Позивач зазначив, що борг йому не повернуто боржником, та він направляв вимогу про усунення порушення за договором поруки.
Згідно договорів поруки, що були укладені між Позивачем та ОСОБА_2 , у разі одержання вимоги Кредитора, Поручитель зобов'язаний повідомити про це Боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.
Суд критично оцінює додані позивачем квитанції, в підтвердження направлення вимоги про усунення порушення за Договором поруки, оскільки в матеріалах справи відсутні докази вручення ОСОБА_2 вимоги про сплату грошових коштів за договором поруки.
З вищевикладеного слідує, що ОСОБА_2 не міг знати наперед, що зобов'язання перед позивачем з повернення боргу його боржником не будуть виконані. Таким чином, на дату укладення Договору № 313, ОСОБА_2 не був обтяженим зобов'язанням сплатити борг перед Позивачем та відсутнє в матеріалах справи рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь Позивача. Отже, на момент укладення Договору № 313 відповідачами, права та інтереси позивача не були порушені.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Як зазначено в ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частиною 3 ст. 41 Конституції України, регламентовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Непорушність права власності означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі. Право власності може бути обмежено лише у виняткових випадках, на підставах та у порядку передбаченому законом.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено таке: «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Відповідно до правової позиції викладеній у Постанові КГС ВС від 18.04.2024 року у справі №907/935/21 щодо критеріїв (ознак) за якими правочин може бути кваліфікований як фраудаторний, Верховним судом зазначено таке.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Як з'ясовано судом, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 не є родичами між собою. В матеріалах справи відсутні докази протилежного, та відсутні документи в підтвердження пов'язаності між собою іншим чином, а також вчинення продажу частки нерухомого майна не за ринковою ціною.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Враховуючи позицію Верховного Суду, Позивачем не надано доказів фіктивності або ж вчинення оскаржуваного договору всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом.
Посилання позивача на незаконне відчуження нерухомого майна з метою унеможливити задоволення вимог Позивача за рахунок майна є безпідставними та необґрунтованими, а тому за таких обставин підстави для визнання оспорюваного правочину з мотивів його фраудаторності відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги заявника не підлягають задоволенню, так як не обґрунтовані та не доведені.
Судові витрати у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,-
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним від 17.05.2022 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 313 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 23.12.2025 року.
Суддя Сергій ГАНОШЕНКО