Справа № 521/2223/22
Номер провадження:1-кп/521/465/25
23 грудня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі прокурора ОСОБА_3 , обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Одеса клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР №42021163020000084, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27 ч.5 ст.185 КК України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.5 ст.185, ч.1 ст.309 КК України, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.5 ст.185, ч.2 ст.309 КК України, -
В провадженні Хаджибейського районного суду м.Одеси перебуває зазначене кримінальне провадження, судовий розгляд триває.
Прокурор заявив клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , посилаючись на тяжкість висунутого обвинувачення, яке є особливо тяжким, та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які на цей час не зменшилися та продовжують існувати, а строк тримання під вартою обвинуваченого спливає. В судовому засіданні прокурор підтримав своє клопотання, просив його задовольнити.
Захисник ОСОБА_6 заперечувала проти клопотання прокурора, зазначивши, що ризики суттєво зменшилася та деякі перестали існувати, обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, тому просила застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку захисника.
Інші учасники судового засідання підтримали думку сторони захисту.
Вислухавши думки сторін, вивчивши клопотання, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
Під час розгляду питання доцільності продовження дії запобіжного заходу оцінці судом підлягають наявність та/або продовження існування ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК. Згідно ст.178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється - є однією з обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу.
ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від семи до дванадцяти років з конфіскацію майна, раніше неодноразово судимий, має постійне місце проживання, не одружений. Враховуючи особу обвинуваченого, наявність місця проживання у обвинуваченого, наявних ризиків, суд не може виключити ризику його ухилення, оскільки існує реальна загроза, що останній може переховуватись від суду, незаконно впливати на інших обвинувачених та потерпілих, також може вчинити інше кримінальне правопорушення.
З урахуванням наявності існування наведених ризиків, передбачених ст.177 КПК України, виникла необхідність у вирішенні питання щодо продовження дії застосування запобіжного заходу стосовно обвинуваченого.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу. Та відповідно до п.5 ч.2 зазначеної статті запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Вимоги КПК України не вимагають доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) буде здійснювати відповідні дії, однак вимагають доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. При цьому суд приходить до висновку, що саме обґрунтування наявних ризиків, відомості про особу обвинуваченого, тяжкість висунутого обвинувачення у своєї сукупності доводять відсутність підстав для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу. Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. На час розгляду клопотання судом ще не досліджені докази у повному обсязі, не допитані всі потерпілі та свідки, тому наведені ризики, на які посилається прокурор, продовжують існувати.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював і те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тяжкість обвинувачення, хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
При цьому суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте при вирішенні питання про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст.177 КПК України, які на час розгляду клопотання є реальними.
Суд приходить до висновку, що саме обґрунтування наявних ризиків, відомості про особу обвинуваченого, тяжкість висунутого обвинувачення у своєї сукупності доводять відсутність підстав для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу. Тяжкість обвинувачення, хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
На час розгляду клопотання судом ще не досліджені докази у повному обсязі, тому ризики можливого впливу на свідків, потерпілих та інших обвинувачених, на які посилається прокурор, продовжують існувати.
При цьому суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте при вирішенні питання про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст.177 КПК України, які на час розгляду клопотання є реальними.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював і те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Під час розгляду клопотання прокурора судом також враховується, що вимогами Кримінального законодавства передбачено достатньо суворе покарання за злочин, який інкримінується обвинуваченому, а тому з метою нівелювання існуючих ризиків, зокрема переховування від суду та уникнення можливого суворого покарання, існують достатні підстави для подальшого застосування найсуворішого запобіжного заходу, що забезпечить судовий розгляд кримінального провадження та слугуватиме виконанню його завдань.
Виходячи з характеру та обставин інкримінованого злочину, беручи до уваги особу обвинуваченого, наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, оцінивши в сукупності всі наведені обставини, суд приходить до висновку, про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора та необхідності продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 . Підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який судом не встановлено.
Для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, ОСОБА_4 раніше було визначено розмір застави 37 прожиткових мінімумів для працездатної особи, що складає 112 036 гривень. Визначений розмір застави є мінімальним для особливо тяжких злочинів, що є співмірним з існуючими ризиками, відповідає особі обвинуваченого та тяжкості висунутого йому обвинувачення і зможе забезпечити належну процесуальну поведінку останнього.
Керуючись ст.ст. 331, 176,177, 183, 193,194, 196 КПК України, суд -
Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів до 20 лютого 2026 року включно без зміни раніше визначеного розміру застави.
Ухвала суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її винесення.
Суддя ОСОБА_1