Справа № 136/1242/25
провадження №1-кп/136/96/25
23 грудня 2025 року м. Липовець
Липовецький районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді ОСОБА_1
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Липовець обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025020060000111 від 27.04.2025, про обвинувачення
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Липовець Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, освіта вища, одруженого, має на утриманні одну неповнолітню дитину, працює старшим науковим співробітником Національного дослідницького інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
за участю сторін кримінального провадження
з боку обвинувачення
прокурора ОСОБА_4 ,
з боку захисту
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5
26.04.2025 о 18:56 год., ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ 210740-111-30», державний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Лесі Українки в с. Берестівка Вінницького району Вінницької області, на перехресті нерівнозначних доріг, виконуючи маневр повороту ліворуч з другорядної дороги на головну сполученням «м. Вінниця - м. Липовець», в напрямку м. Липовець Вінницького району Вінницької області, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, грубо порушуючи вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», «Правил дорожнього руху» (введені в дію 01.01.2002 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001), не надав переваги в русі автомобілю «Renault Megane Scenic», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 , який наближався до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, внаслідок чого допустив зіткнення транспортних засобів.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, що згідно п.2.1.3.6 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, що спричинила загрозливі для життя явища у вигляді набряку та дислокації головного мозку та знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку із настанням смерті - 07.05.2025.
Таким чином, водій ОСОБА_3 за вищевикладених обставин порушив вимоги п. 16.11 та дорожнього знаку 2.1 «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (зі змінами та доповненнями), згідно з якими:
- п.16.11 «На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху»;
- дорожній знак 2.1 «Дати дорогу», водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під'їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі.
У діях водія автомобіля «ВАЗ 210740-111-30», державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 вбачаються невідповідності вимогам 16.11 «Правил дорожнього руху» та дорожнього знаку 2.1, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.
Порушення водієм ОСОБА_3 вимог п. 16.11 та дорожнього знаку 2.1 «Правил дорожнього руху» знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме із настанням смерті ОСОБА_7 .
Такі дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав за обставин вказаних в обвинувальному акті, які підтвердив суду, погодившись з кваліфікацією вчиненого ним діяння, суду пояснив, що 26.04.2025 у вечірню пору доби разом із рідним батьком ОСОБА_7 , який сидів на місці пасажира, він повертався із с. Берестівка, на перехресті нерівнозначних доріг, виконуючи маневр повороту ліворуч з другорядної дороги на головну сполученням «м. Вінниця - м. Липовець» в напрямку м. Липовець Вінницького району Вінницької області, добре пам'ятає як повернув голову на ліво та в його поле зору потрапив транспортний засіб «Renault Megane Scenic», державний номер НОМЕР_2 , у подальшому повернув голову направо та розпочав маневр руху, утім не прорахував часу та швидкості з якою рухався автомобіль іншого учасника, внаслідок чого допустив зіткнення транспортних засобів, в результаті отриманих тілесних ушкоджень втратив свідомість, утім прийшовши до тями одразу вживав заходів щодо надання допомоги батькові у медичному закладі. Про вчинене щиро жалкує, оскільки така подія стала наслідком непоправної втрати близької йому людини - батька, це стало невимовним психологічним потрясінням як для нього особисто так і для усіх членів його сім'ї, зокрема й для матері, яка є особою похилого віку, він не знаходить собі виправдання та картає себе за вчинене та на його думку не буде мати спокою упродовж усього свого життя, зазначив, що намагався вживати усіх можливих дій для врятування життя батька, утім в силу його віку, який становив 86 років, наявних у нього хвороб це не дало позитивних результатів. Просив суд суворо його не карати, прийняти до уваги, що усі витрати щодо поховання та процедурних питань пов'язаних із смертю батька він несе самостійно, тоді як має сина інваліда, матір похилого віку, якій він також надає допомогу, постійних догляд, суміщаючи роботу, сім'ю, тоді як сестра самостійно виховує свого сина інваліда без чоловіка, якій він також намагається надавати посильну допомогу, просив не позбавляти його права керування транспортними засобами, оскільки мати проживає в іншому населеному пункті, а сестра хоча й у м. Вінниця, утім віддалено від нього, відтак за обставин, які склались таке додаткове покарання буде для його сім'ї надмірним тягарем.
Потерпіла ОСОБА_8 у судове засідання не з'явилась, надавала неодноразово до суду заяви про розгляд кримінального провадження за її відсутності, в яких зазначила, що потерпілий, який загинув приходився їй рідним батьком, а обвинувачений рідним братом, цивільного позову пред'являти до останнього вона не буде, будь - яких претензій а ні матеріального а ні морального характеру вона до обвинуваченого не має, просила врахувати її думку при призначенні обвинуваченому покарання та не призначати міру покарання, що пов'язана із позбавленням волі, також взяти до уваги, що їх мати ОСОБА_9 , 1948 року народження, є особою похилого віку, потребує постійного стороннього догляду та допомоги за станом здоров'я та віком, яку їй надає обвинувачений, а віддаленість від м. Вінниці до м. Липовець, є безумовною умовою надання допомоги оперативно. При цьому, вона також звертається до обвинуваченого за допомогою про транспортування, оскільки сама виховує дитину інваліда, а позбавлення права керування ОСОБА_3 обмежить їх родину у пересуванні, яка і так у надскладному матеріальному та психологічному становищі.
Вирішуючи питання щодо обсягу та порядку дослідження доказів, суд, з'ясувавши думку учасників кримінального провадження, переконався, що показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Ураховуючи те, що обвинувачений визнав свою винуватість та, беручи до уваги, що інші учасники судового провадження, не оспорюють фактичних обставин кримінального провадження і судом також встановлено, що учасники судового розгляду розуміють правильно зміст цих обставин, не має сумніву у добровільності їх позиції, роз'яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються, що узгоджується з положеннями ч.3 ст.349 КПК України та обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням письмових даних, що характеризують обвинуваченого, вирішенням питання про процесуальні витрати та речові докази.
Суд вважає доведеною винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
При призначенні покарання обвинуваченому, суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, загальні засади призначення покарань.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 скоїв кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, раніше не судимий, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває за медичною допомогою не звертався.
За місцем проживання та роботи ОСОБА_3 характеризується виключно позитивно, на що вказує довідка видана МКП «Управляюча компанія «Київська» та характеристика з Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України, де ОСОБА_3 працює старшим науковим співробітником, розмір його заробітної плати становить в середньому 10 500, 00 грн.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_10 , вони мають неповнолітнього сина ОСОБА_11 , 2008 року народження, спільно проживають у двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Син обвинуваченого ОСОБА_11 являється інвалідом з дитинства, в підтвердження чому є посвідчення серія НОМЕР_3 , навчається у Вінницькому Національному медичному університеті ім. М. І. Пирогова на І курсі денної форми навчання за державним замовленням, термін навчання з 01.09.2025 по 30.06.2031, а також є студентом заочної форми навчання Державного торгівельно-економічного університету, відповідно до Договору від 15.08.2025, строк навчання 3 роки 10 місяців, форма навчання платна.
Відповідно до медичного висновку за №34 про дитину інваліда, сину обвинуваченого ОСОБА_11 встановлено діагноз паталогічний стан, хвороба суглобів, юнацький остеохондроз поперекового відділу хребта, міопія високого ступеню обох очей генеративна форма з астигматизмом.
Суд враховує, що обвинувачений висловив щирий жаль з приводу вчиненого, засуджує свою поведінку, прагнув усунути заподіяну шкоду, що підтверджується визнанням ним своєї вини, як в ході досудового розслідування так і судового розгляду кримінального провадження, розкриттям всіх відомих йому обставин вчиненого діяння, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину та відшкодування шкоди.
Також судом встановлено, що ОСОБА_3 здійснював організацію та проведення поховання батька ОСОБА_7 , внаслідок чого поніс матеріальні витрати.
Відповідно до ст. 66 КК України суд визнає обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку, активне сприяння розкриттю злочину.
Визначаючи наявність зазначених обставин, суд враховує висновки наведені у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) та постанові від 12.12.2023 у справі №127/10701/20 Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Обираючи обвинуваченому вид та міру покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України, його мети кари, виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості, справедливості та індивідуалізації покарання, при цьому враховує визначені ст.65 КК України, загальні засади призначення покарання стосовно обставин цієї справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, наслідки від вчиненого кримінального правопорушення, які потягли смерть потерпілого, думку потерпілої, яка просила не позбавляти волі обвинуваченого та не позбавляти його права керування транспортними засобами.
Диспозиція статті 286 ч.2 КК України, передбачає покарання у виді позбавлення волі та не містить інших альтернативних покарань із застосуванням додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами або без такого.
Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що необхідним і достатнім для виправлення і попередження вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 нових кримінальних правопорушень буде покарання передбачене санкцією частини статті, за якою інкриміновано його діяння у виді позбавлення волі на мінімальний строк.
Визначаючись із доцільністю застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, на якому наполягав прокурор у судових дебатах, суд приймає до уваги, що його призначення пов'язується законодавцем із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
У постанові від 06.08.2020 у справі №155/1064/18 Верховний Суд виснував, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Вирішуючи питання щодо призначення обвинуваченому додаткового покарання, суд приймає до уваги правову позицію висловлену у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.09.2023 у справі № 702/301/20, яка зводиться до того, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Суд враховує, що суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, який вчинив ОСОБА_3 характеризується необережною формою вини.
Відомості про притягнення ОСОБА_3 раніше до адміністративної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху суду не надано та іншого не встановлено.
Суд відзначає, що відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду від 26.04.2025 у ОСОБА_3 ознак сп'яніння не виявлено.
Суд приймає до уваги те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 26.04.2025 загинув ОСОБА_7 , який приходився рідним батьком обвинуваченого ОСОБА_3 та потерпілої ОСОБА_8 , що само собою є надмірним психологічним тягарем для обвинуваченого та його сім'ї в цілому.
Потерпілий ОСОБА_7 був літньою людиною та особою похилого віку, мав хронічні хвороби, які у співставленні до отриманих внаслідок ДТП тяжких тілесних ушкоджень значно ускладнили його відновлення і подальшу життєдіяльність.
Як було встановлено судом із наданих стороною захисту доказів, мати обвинуваченого ОСОБА_9 , 1948 року народження, яка проживає в АДРЕСА_2 , потребує постійної сторонньої допомоги та догляду, на що вказує Висновок за №348 та довідка ЛКК видана КНП «Липовецький міський центр первинної медико-санітарної допомоги», потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, яку їй надає син ОСОБА_3 , отож швидке та дієве реагування обвинуваченого щодо надання матері догляду, з урахуванням віддаленості його місця проживання та матері, офіційного його працевлаштування можливе за наявності у нього права керування транспортними засобами.
Заслуговують на увагу доводи потерпілої ОСОБА_8 , яка є рідною сестрою обвинуваченого ОСОБА_11 щодо непризначення останньому додаткового покарання, оскільки вона самостійно займається доглядом за сином ОСОБА_12 , який є інвалідом з дитинства, не має чоловіка, а відтак допомогу, у тому числі по транспортуванні їй надає рідний брат - обвинувачений ОСОБА_3 .
Водночас суд зважає на твердження обвинуваченого ОСОБА_3 , який має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_11 , який також є інвалідом та навчається у вищих навчальних закладах, встановлені йому діагнози пов'язані у тому числі з опорно руховим апаратом, відтак доставлення його до навчальних закладів є вкрай необхідним.
При цьому, як було встановлено судом, отримуваний обвинуваченим заробіток за місцем офіційної роботи є незначним, що змушує його шукати додаткових джерел доходу, відтак транспортний засіб в умовах міста є невід'ємною частиною життя та пересування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позбавлення права керувати транспортними засобами обвинуваченого ОСОБА_3 стане в першу чергу надмірним тягарем для його сім'ї та близьких осіб, завдасть додаткових матеріальних витрат, ускладнить виконання обвинуваченим постійного стороннього догляду за його літньою матір'ю та неповнолітнім сином, племінником.
Суд зважає на ставлення обвинуваченого до допущених ним порушень та його поведінку після вчинення злочину, що полягає у критичному відношенні до свого діяння, муки сумління, взяття лише на себе обов'язку щодо витрат по похованню, тощо.
Беручи до уваги наведені обставини у їх сукупності, суд вважає, що призначення ОСОБА_3 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідатиме загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі обвинуваченого, а тому підстав для призначення такого додаткового покарання суд не знаходить.
При цьому, з урахуванням тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин кримінального провадження, які було встановлено в ході судового розгляду, суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування основного покарання у виді позбавлення волі та ізоляції його від суспільства, а тому приймає рішення про звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням відповідно до ст.75 КК України із покладенням обов'язків, що передбачені ст.76 КК України.
До такого висновку суд також дійшов виходячи з того, що обвинувачений раніше не судимий, вчинений ним злочин з необережності, будь-яких негативних характеристик відносно нього матеріали справи не містять, при цьому потерпіла просила не позбавляти обвинуваченого волі, підтвердила, що жодних претензій до нього не має.
На переконання суду, іспитовий строк сприятиме формуванню у ОСОБА_3 звички законослухняної поведінки і не бажання в майбутньому повторювати дії, які мають наслідком встановлення зазначених обмежень.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Питання про речові докази та процесуальні витрати суд вирішує в порядку ст. 100, 124 КПК України.
Судом встановлено, що в ході досудового розслідування даного кримінального провадження було накладено арешт на майно ухвалою слідчого судді Липовецького районного суду Вінницької області від 30.04.2025, питання про яке суд вирішує відповідно до ст.174 КПК України.
23.04.2025 ухвалою слідчого судді стосовно ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, строк дії якого вичерпано 20.08.2025.
Керуючись ст. ст. 65 КК України, ст. 368, 370, 374, 376 КПК України , суд,
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки без позбавленням права керування транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку, тривалістю в 2 (два) роки не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.
Згідно ст. 76 ч.1 п.1, 2 КК України покласти на ОСОБА_3 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Іспитовий строк рахувати з дня проголошення цього вироку.
Скасувати арешт на майно накладений ухвалою слідчого судді Липовецького районного суду Вінницької області від 30.04.2025.
Речові докази, які знаходяться на території спеціального майданчика для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ВП № 4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, що розташований в м. Липовець, вул. Героїв Майдану, 75, повернути власникам (законним володільцям), а саме :
- автомобіль марки Renault моделі Megane Scenic, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_5 , синього кольору, власником якого відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 являється ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель АДРЕСА_3 ,
- автомобіль ВАЗ 210740-111-30 державний номерний знак НОМЕР_1 , сірого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_7 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 власником якого являється ОСОБА_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .
Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів в сумі 9 359 (дев'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) гривні 70 коп.
Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Апеляційна скарга може бути подана на вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя ОСОБА_13