Справа № 132/3876/25
3/132/2072/25
Іменем України
22 грудня 2025 року м. Калинівка
Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В. розглянувши матеріал, який надійшов з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Видерта Камінь-Каширського району Волинської області, українця, громадянина України, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, гранатометника 2 відділення 1 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на БТР) НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, солдата, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально не підтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП,
Солдат ОСОБА_2 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді гранатометника 2 відділення 1 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на БТР) 1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в умовах особливого періоду - 15 листопада 2025 року о 19год.30хв. перебував на території військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з ознаками алкогольного сп'яніння, від проходження огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння відмовився в категоричній формі, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.172-20 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_2 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений в передбаченому законом порядку.
Протокол про адміністративне правопорушення серії НГУ № 346124 від 17.11.2025 року містить письмове пояснення, в якому ОСОБА_2 зазначає, що 15.11.2025 року перебував на території військової частини НОМЕР_1 , де виконував обов'язки військової служби, в нетверезому стані. Вину визнає, щиро кається.
У письмовій заяві, адресованій суду, просив розглянути справу за його відсутності, вину визнає у повному обсязі.
Чинним Кодексом України про адміністративне правопорушення не визначено причини, які можуть вважатися поважними для неприбуття особи на виклик.
У зв'язку із цим, виникає необхідність в застосуванні принципу аналогії закону найбільш близької галузі права, а саме кримінального процесуального права, та при вирішенні питання щодо визначення причин, які можуть вважатися поважними для неприбуття особи на виклик, слід керуватися ст.138 КПК України.
Згідно ст.138 КПК України, поважними причинами неприбуття особи на виклик є: 1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання; 2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення; 3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини); 4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо; 5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад; 6) смерть близьких родичів, членів сім'ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю; 7) несвоєчасне одержання повістки про виклик; 8) інші обставини, які об'єктивно унеможливлюють з'явлення особи на виклик.
Будь-яких доказів на підтвердження поважності причин неприбуття на виклик, ОСОБА_2 не надав.
З матеріалів справи об'єктивно вбачається, що ОСОБА_2 був обізнаний 17.11.2025 року про те, що стосовно нього складено протокол про адміністративне правопорушення серії НГУ № 346124 за ч.3 ст.172-20 КУпАП і розгляд справи відбудеться у Калинівському районному суді Вінницької області.
ОСОБА_2 згідно протоколу були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП, зокрема, знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Отже, ОСОБА_2 будучи обізнаним про дані процесуальні права, не позбавлений був можливості цими правами скористатися, починаючи з 17.11.2025 року.
Частиною другою статті 268 КУпАП визначено перелік справ про адміністративні правопорушення, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. При цьому в переліку таких справ немає посилання на справи про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 172-20 КУпАП.
Тобто за змістом частини другої статті 268 КУпАП участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за статтею 172-20 КУпАП, не є обов'язковою.
Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення визначені статтею 277 КУпАП, згідно положень якої справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42-2, частиною першою статті 44, статтями 44-1, 106-1, 106-2, 162, 172-10 - 172-20, 173, 173-1, частинами другою і третьою статті 173-8, статтями 178, 185, частиною першою статті 185-3, статтями 185-7, 185-10, 188-22, 203 - 206-1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 173-2, 185-1, 212-7 - 212-20 - у триденний строк, статтями 46-1, 166-9, 176 і 188-34 - у п'ятиденний строк, статтями 101-103 цього Кодексу - у семиденний строк. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), розглядаються уповноваженою особою невідкладно після виявлення правопорушення та отримання відомостей про суб'єкта цього правопорушення. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності, розглядаються уповноваженою посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервiстами, якi перебувають у запасi Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов'язаними Служби зовнішньої розвідки України) у триденний строк після надходження відповідної заяви від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення. Строк розгляду адміністративних справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, зупиняється судом у разі якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з'явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.12.2024 року у справі № 990SCGC/20/24 (номер провадження 11-222сап24) виснувала, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні (пункт 107). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та своєчасного (без невиправданих зволікань) розгляду і вирішення справи (пункт 108). Питання своєчасного розгляду справ про адміністративні правопорушення із дотриманням строку, визначеного статтею 38 КУпАП, має бути предметом постійної уваги та контролю суддів, у провадженні яких перебувають такі справи. Судді не повинні допускати безпідставних зволікань із розглядом справ цієї категорії та вживати усіх можливих заходів, які забезпечать їх розгляд у строк, визначений законом, або у строк, який з урахуванням обставин справи можна визнати розумним та який не виходить за межі тримісячного строку з дня вчинення правопорушення (пункт 109). З огляду на завдання проваджень у справах про адміністративні правопорушення, визначені статтею 245 КУпАП, недотримання суддею встановлених КУпАП правил щодо строків розгляду справ про адміністративні правопорушення має істотний негативний наслідок, зокрема невиконання завдань цього Кодексу щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так й іншими особами (пункт 110). Судді повинні усвідомлювати особисту відповідальність за розгляд справ у встановлені законом строки, за якість розгляду справ, не допускати фактів зволікання, вживати всіх необхідних заходів з метою неухильного дотримання процесуальних строків (пункт 111).
Згідно пункту 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17.10.2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення», у випадку відкладення розгляду справи про адміністративні правопорушення за клопотанням учасників судового розгляду строк накладення адміністративного стягнення, передбачений статтею 38 КУпАП, обчислюється починаючи з дня вчинення адміністративного правопорушення, а при триваючому правопорушенні - починаючи з дня його виявлення. Можливість зупинення цього строку у зв'язку з перенесенням розгляду справи не передбачено, крім випадку, визначеного частиною четвертою статті 277 КУпАП.
Велика палата Верховного суду у постанові від 23.08.2018 року у справі №11-237сап18, звернула увагу, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч.1 ст.268 та ч.6 ст.294 КУпАП, не є абсолютним.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі «Пелевін проти України», право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року та «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 року.
Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 року).
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Саме на національні суди покладено обов'язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні (рішення від 06.09.2007 року у справі «Цихановський проти України», рішення від 18.10.2007 року у справі «Коновалов проти України»).
У рішенні в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
Згідно сталої правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 03.05.2022 року у справі № 520/5386/15-ц, від 24.10.2024 року у справі № 752/8103/13-ц, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
За вказаних обставин та відповідно до вимог ст.268 КУпАП, що не передбачає обов'язкової участі особи при розгляді справи за ст.172-20 КУпАП, ураховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, передбачені ч.4 ст.294 КУпАП, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 , що не може розцінюватись як порушення його прав, передбачених ст.268 КУпАП.
Відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення без наявності для того правових підстав та її розгляд з порушенням строків визначених законом, може свідчити про недотримання суддею встановлених КУпАП правил щодо строків розгляду справ про адміністративні правопорушення, що буде мати істотний негативний наслідок, зокрема невиконання завдань цього Кодексу щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так й іншими особами.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, приходжу до наступних висновків:
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Відповідно до положень статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно приписів статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії НГУ № 346124 від 17.11.2025 року слідує, що солдат ОСОБА_2 будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді гранатометника 2 відділення 1 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на БТР) 1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в умовах особливого періоду - 15 листопада 2025 року о 19год.30хв. перебував на території військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з ознаками алкогольного сп'яніння, від проходження огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння відмовився в категоричній формі, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.172-20 КУпАП.
Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 року № 551-ХІV, військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Частиною 3 статті 172-20 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також участь начальників (командирів) та інших керівників у розпиванні з підлеглими військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів під час виконання ними обов'язків військової служби, або невжиття ними заходів для відсторонення від обов'язків військової служби осіб, які перебувають у нетверезому стані, стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або приховування випадків розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, появи на території військової частини в нетверезому стані, стані наркотичного чи іншого сп'яніння підлеглих військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду.
Об'єктом правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 172-20 КУпАП, є суспільні відносини у сфері військової дисципліни, належне несення військової служби.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається в умисних діях щодо розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, а також виконання службових обов'язків у нетверезому стані.
Кваліфікуючі ознаки вчинення правопорушення в умовах особливого періоду.
За змістом частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Верховною Радою України (Закон України № 2102-IX від 24.02.2022 року), в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; 5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Наявність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП, підтверджуються дослідженими судом доказами, а саме:
протоколом серії НГУ № 346124 про військове адміністративне правопорушення від 17.11.2025 року;
витягом з наказу т.в.о.командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) полковника ОСОБА_3 від 19.09.2025 року № 285;
письмовим поясненням командира 2 роти оперативного призначення (на БТР) НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України капітана ОСОБА_4 від 17.11.2025 року;
письмовим поясненням фельдшера медичної частини військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України головного сержанта ОСОБА_5 від 17.11.2025 року;
висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 0434, складеним 15.11.2025 року КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня імені академіка О.І.Ющенка» Вінницької обласної ради, та іншими матеріалами.
Відповідно до положень частини 1 статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а згідно частини 2 цієї статті обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно приписів статті 252 КУпАП, суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) визначено, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року та «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
З огляду на викладене, аналізуючи зазначені вище положення процесуального закону та оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження в справі про адміністративне правопорушення, не вбачає будь-яких законних підстав не довіряти вказаним доказам.
Оцінюючи наведене, суд приходить до висновку, що факт появи (перебування) військовослужбовця ОСОБА_2 на території військової частини з ознаками алкогольного сп'яніння та відмови від проходження огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, в умовах особливого періоду, а саме під час дії воєнного стану, знайшов своє підтвердження та повністю доведений поза розумним сумнівом в ході даного судового розгляду, а його дії за частиною 3 статті 172-20 КУпАП правильно кваліфіковано.
Відповідно до вимог статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Згідно положень статті 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Санкцією частини 3 статті 172-20 КУпАП (в редакції закону, що діяв під час і за місцем вчинення правопорушення) передбачене покарання у виді штрафу від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від десяти до п'ятнадцяти діб.
Призначаючи адміністративне стягнення, суд враховує обставини справи, характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість та достатність застосування до ОСОБА_2 адміністративного стягнення у вигляді мінімального штрафу, передбаченого санкцією ч.3 ст.172-20 КУпАП, а саме у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн.00коп.
При вирішенні питання про накладення цього адміністративного стягнення, суд відповідно до вимог статті 33 КУпАП, у повній мірі врахував характер вчиненого ним правопорушення, який завдає шкоди позитивному авторитету як військовослужбовця, так і військової служби в цілому, впливає на боєздатність військової частини, знижує рівень готовності до виконання завдань за призначенням та дисципліни.
Дане стягнення на думку суду буде необхідним та достатнім для його виховання, попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, та повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації.
Відповідно до статті 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Дана справа не стосується соціального і правового захисту учасників бойових дій.
З урахуванням цього, з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605грн.60коп.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 172-20, 221, 283-284, 287, 294 КУпАП, суддя, -
ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн.00коп. в дохід держави на рахунок (IBAN) UA978999980313060106000002776, отримувач: ГУК у Він.обл./м.Калинівка/21081100, код ЄДРПОУ 37979858, Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 21081100.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 605грн.60коп. на номер рахунку (IBAN) UA908999980313111256000026001, отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106.
Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати правопорушником штрафу у зазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП, та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги.
Суддя