ЄУНСС: 453/1811/25
НП: 2/453/950/25
іменем України
23 грудня 2025 року місто Сколе
Сколівський районний суд Львівської області у складі головуючого - судді Микитина Володимира Ярославовича,
сторони у справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
зміст позовних вимог - про стягнення заборгованості за кредитним договором;
розглянувши дану цивільну справу у приміщенні суду, що по вул. Д. Галицького, 8, у м. Сколе Стрийського району Львівської області, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання, на підставі наявних у ній матеріалів, -
Стислий виклад позиції сторін у справі.
Позивач ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» у порядку представництва, котра здійснює адвокат Дідух Є.О., сформувавши документ в системі «Електронний суд», 23.10.2025 року подав у Сколівський районний суд Львівської області позовну заяву, в якій просить ухвалити рішення про стягнення на свою користь з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за укладеним ним з ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» договором № 4673151 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 22.05.2024 року, у загальному розмірі 42 081 грн. 53 коп., із подальшим нарахуванням інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, при примусовому виконанні такого рішення, у порядку частин 10-11 ст. 265 ЦПК України. Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті судового збору за подання вищевказаної позовної заяви у розмірі 2 422 грн. 40 коп., та у правничій допомозі у розмірі 10 000 грн. 00 коп., позивач ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» при ухваленні рішення просить стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_1 ..
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22.05.2024 року між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір № 4673151 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за змістом котрого ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сторони погодили наступні умови договору: тип кредиту - кредит, сума кредиту - 7 200 грн. 00 коп., строк кредиту - 360 днів: з 22.05.2024 року по 17.05.2025 року; періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. На пільговий строк 30 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 1,275 відсотків у день, проте позичальником не виконано зазначених у договорі умов і до нього у як результат застосовано повну ставку кредитування у розмірі 1,5 % у день. На підставі погоджених умов, викладених в пункті 2.1. договору, ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надав кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем ОСОБА_1 вказано особисто під час укладання договору. Відповідно до зазначених вище умов договору, ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов'язання перед відповідачем ОСОБА_1 виконав та надав йому кредит в сумі 7 200 грн. 00 коп. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЦ БАНК». Враховуючи невиконання відповідачем ОСОБА_1 своїх боргових зобов'язань, 27.02.2025 року ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі договору факторингу № 27/02/2025 за плату відступив а позивач ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» набув права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 .. Відповідно до пункту 1.3 договору факторингу № 27/02/2025 від 27.02.2025 року, ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов'язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит фактору, повідомити боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних фактору, надати інформацію передбачену чинним законодавством про фактора, шляхом повідомлення в особистому кабінеті боржника, та/або відправлення текстового повідомлення (sms - повідомлення) на зазначену в анкеті боржника електронну адресу та/або телефонний номер. Враховуючи зазначене, до позивача ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» відповідно до укладеного договору факторингу від 27.02.2025 року №27/02/2025 року перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором № 4673151 від 22.05.2024 року, загальна сума заборгованості склала 37 257 грн. 54 коп., з якої заборгованість з тіла кредиту - 7 199 грн. 99 коп., заборгованості за процентами - 26 457 грн. 55 грн. та заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам у розмірі 3 600 грн. 00 коп.. Водночас, станом на дату укладання договору факторингу від 27.02.2025 року № 27/02/2025, строк дії договору № 4673151 від 22.05.2024 року не закінчився, а тому, в межах строку дії договору, укладеного між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем ОСОБА_1 , позивач ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» з дати факторингу 27.02.2025 року донараховано відсотки за (78 календарних днів) 7 200 * 1,5 % = 107,99985 грн* 78 календарних дні = 8 423 грн. 83 коп., - підсумовує свій позов ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ».
Відповідач ОСОБА_1 у запропоновані судом строк та порядку відзив на позовну заяву ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором, - не подав, хоча в силу положень ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала судді про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у цивільній справі від 28.10.2025 року вважається такою, що йому була вручена ще 05.11.2025 року. Відповідно, відповідач ОСОБА_1 свою позицію у цій справі із обґрунтуванням її необхідними доказами не навів.
Інших передбачених ЦПК України заяв по суті справи від її сторін до Сколівського районного суду Львівської області не надходило.
Заяви та клопотання учасників справи.
Заразом із позовною заявою, позивачем ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» подано також письмове клопотання про витребування доказів у справі.
Листом АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЦ БАНК» від 12.12.2025 року за вих. № КНО-07.8.5/17095 БТ, на виконання вимог ухвали від 28.10.2025 року у частині витребування доказів, підтверджено емітування на ім'я відповідача ОСОБА_1 карти № НОМЕР_2 , як й підтверджено зарахування на цей банківський рахунок 22.05.2024 року о 19:16 год. грошових коштів в сумі 7 200 грн. 00 коп. з призначенням надходження (переказ коштів кредитова частина).
Будь-яких інших заяв та/чи клопотань від учасників цієї справи, котрі б залишалися не вирішеними у визначеному чинним ЦПК України порядку, у тому числі й про розгляд цієї справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, до Сколівського районного суду Львівської області не надходило.
Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.
Оскільки відповідачем у позовній заяві вказаний фізична особа, який не має статусу підприємця, то суддею, на виконання вимог ч. 6 та ч. 8 ст. 187 ЦПК України, 23.10.2025 року та 28.10.2025 року вжито заходів для звернення до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи - відповідача ОСОБА_1 ..
Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Микитина В.Я. від 28.10.2025 року, після отримання інформації про зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_1 , який не має статусу підприємця, вищевказану у позовну заяву було прийнято до розгляду, та відкрито провадження у цивільній справі. Вирішено розглянути цю справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття у ній провадження, у приміщенні Сколівського районного суду Львівської області. Задоволено клопотання позивача ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» про витребування доказів. Витребувано від АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЦ БАНК» інформацію щодо належності платіжної картки НОМЕР_3 , емітованої на ім'я відповідача ОСОБА_1 , а також інформацію про зарахування за ініціативою ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та рух коштів у сумі 7 200 грн. 00 коп., (виписку) по вказаній банківській картці за період з 22.05.2024 року включно та протягом наступних п'яти календарних днів, через платіжного провайдера (платіжну систему) ТзОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ».
Інші процесуальні дії у цій справі Сколівським районним судом Львівської області не вчинялись, а ухвали не постановлялись.
Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід'ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.
Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч. 2, 3 та 8 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» за пред'явленими позовними вимогами цивільного характеру, а також причетність до порушення таких його прав відповідача ОСОБА_1 , встановив наступне.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин із оцінкою відповідних доказів.
Судом встановлено, що 22.05.2024 року між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір № 4673151 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Укладення вказаного кредитного договору здійснювалось його сторонами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», доступ до якої забезпечувався відповідачеві ОСОБА_1 через вебсайт або мобільний додаток. Тобто, вказаний кредитний договір укладено в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання коштів на умовах фінансового кредиту, що опублікований в особистому кабінеті відповідача на вебсайті www.credit7.ua., підписаний електронним підписом та акцептований відповідачем ОСОБА_1 (шляхом одноразового ідентифікатора у вигляді коду). Відповідно до пункту 1.2. вказаного кредитного договору, тип кредиту - кредит, сума кредиту - 7 200 грн. 00 коп.. Відповідно до пункту 1.3 вказаного кредитного договору, строк кредиту - 360 днів: з 22.05.2024 року по 17.05.2025 року. Пільговий строк 30 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 1,275 відсотків у день, повна ставка кредитування у розмірі 1,5 % у день.
Судом також встановлено, що 27.02.2025 року ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі договору факторингу № 27/02/2025 за плату відступлено, а позивачем ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» набуто право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 .. Так. відповідно до пункту 1.3. вказаного договору факторингу, ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов'язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит фактору, повідомити боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних фактору, надати інформацію передбачену чинним законодавством про фактора, шляхом повідомлення в особистому кабінеті боржника, та/або відправлення текстового повідомлення (sms - повідомлення) на зазначену в анкеті боржника електронну адресу та/або телефонний номер. Тобто, відповідно до вказаного договору факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором № 4673151 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 22.05.2024 року, загальна сума заборгованості склала 37 257 грн. 54 коп., з якої заборгованість з тіла кредиту - 7 199 грн. 99 коп., заборгованості за процентами - 26 457 грн. 55 грн. та заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам у розмірі 3 600 грн. 00 коп..
Відповідно до детального розрахунку заборгованості, проведеної ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», станом на 27.02.2025 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед ним становить 37 257 грн. 54 коп., а саме: 1) заборгованість по тілу кредиту - 7 199 грн. 99 коп.; 2) заборгованість по відсотках (та прострочені відсотки) - 26 457 грн. 55 коп.; 3) штрафні санкції - 3 600 грн. При цьому, відповідачем ОСОБА_1 сплачено на погашення заборгованості - 3 996 грн. 01 коп..
Відповідно до детального розрахунку заборгованості, проведеного позивачем ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», кредитором в межах строку дії договору, з дати факторингу 27.02.2025 року донараховано відсотки за (78 календарних днів) за формулою: 7 200 * 1,5 % = 107,99985 грн* 78 календарних дні, що становить - 8 424 грн. 00 коп..
Листом АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЦ БАНК» від 12.12.2025 року за вих. № КНО-07.8.5/17095 БТ, на виконання вимог ухвали від 28.10.2025 року у частині витребування доказів, підтверджено емітування на ім'я відповідача ОСОБА_1 карти № НОМЕР_2 , як й підтверджено зарахування на цей банківський рахунок 22.05.2024 року о 19:16 год. грошових коштів в сумі 7 200 грн. 00 коп. з призначенням надходження (переказ коштів кредитова частина)
Відтак, позивачТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», з урахуванням відступлення йому ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» права вимоги, виконав свої зобов'язання, надавши відповідачеві ОСОБА_1 кошти за кредитним договором у встановленому розмірі та на узгоджених між ними умовах, однак останній в односторонньому порядку відмовився від виконання взятих на себе зобов'язань у наведеній частині, у зв'язку з чим допустив спірну заборгованість.
При цьому, розмір спірної заборгованості за вищевказаним кредитним договором відповідачем ОСОБА_1 не спростовано, своїх розрахунків не наведено та суду не було подано.
Релевантні норми і джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення.
Встановлені судом цивільні правовідносини щодо порушення боржником грошового зобов'язання й застосування кредитором відповідних наслідків цього, у тому числі й за кредитними договорами, регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України), Законами України «Про електронну комерцію», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», іншими актами цивільного законодавства.
Так, згідно положень ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.Зобов'язання виникають з підстав, встановлених у ст. 11 цього Кодексу.
Своєю чергою, системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов'язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно з ч. 1 ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Щодо укладення договору в електронній формі.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Щодо цесії (переходу права вимоги, факторингу).
Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Щодо відсотків/процентів.
За змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частини 1-3 ст. 216 ЦК України). За змістом ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до пункту 17 ч. 1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
У розумінні положень чинного законодавства України надання грошових коштів є послугою.
Згідно з статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року № 3498-ІХ (який набрав чинності 24.12.2023 року) внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та статтю 8 цього Закону доповнено частиною п'ятою. Так, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Заразом, пунктом 17 Розділу IV Перехідних та прикінцевих положень цього закону встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Щодо вимоги про нарахування інфляційних витрат та трьох відсотків річних до повного виконання рішення у відповідності до положень пунктів 10, 11 ст. 265 ЦПК України, то суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 16.10.2024 року за єдиним унікальним номером судової справи 911/952/22.
Частині 10 ст. 238 ГПК України, частинам 10, 11 ст. 265 ЦПК України кореспондують норми частин 11, 12 ст. 26 Закону «Про виконавче провадження», якими конкретизується порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за механізмом (формулою) визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, визначено: якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що положення ч. 10 ст. 238 ГПК України, частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України закріплюють механізм, який позбавляє кредитора необхідності звернення до суду з позовом щодо нарахування та стягнення, зокрема, відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як був розглянутий по суті і задоволений його позов про стягнення боргу, відсотків за невиконання того самого зобов'язання між тими ж сторонами.
Застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України, частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України полягає у продовженні нарахування відсотків поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті позовних вимог. Вони застосовуються лише в тих випадках, коли суд, розглянувши спір по суті, ухвалив рішення про застосування відсотків.
Тобто можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов'язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог у рішенні суду). Якщо суд не застосував відсотки в рішенні, то не може бути і зазначено про їх нарахування до моменту виконання рішення. І навпаки - якщо суд їх застосує, то у рішенні може зазначатися про нарахування відсотків до моменту виконання рішення.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що нарахування відсотків у порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України, ґрунтується на тих самих нормах матеріального права, які є підставою для задоволення позову судом за результатом розгляду справи та які зазначені в мотивувальній частині рішення.
За своєю природою відсотки, зазначені в ч. 10 ст. 238 ГПК України, частинах 10, 11 ст. 265 ЦПК України, є заходами відповідальності, що застосовані судом за порушення боржником виконання зобов'язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується. Зазначені норми не визначають якоїсь іншої чи особливої правової природи відсотків, про нарахування яких суд може зазначити у рішенні про стягнення до моменту його виконання.
Стягнення процентів річних та суми інфляційних втрат визначено ч. 2 ст. 625 ЦК України, тобто не ґрунтується на тих самих нормах матеріального права, які є підставою для задоволення даного позову судом за результатом розгляду справи та не зазначені в мотивувальній частині рішення. Отже, підстави для застосування положень частини 10 і 11 ст. 265 ЦПК України, - відсутні.
Узагальнена оцінка доводів та аргументів за результатами розгляду цієї справи.
Вочевидь, між сторонами у справі, з урахуванням правонаступництва позивача ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ»на підставі договору факторингу, було досягнуто згоди з усіх істотних умов укладеного відповідачем ОСОБА_1 з первинним кредитором - ТзОВ «ЛІНЕУРА Україна» 22.05.2024 року договором про надання коштів на умовах фінансового кредиту № 4673151, такий правочин створює презумпцію його правомірності, у зв'язку з чим цей кредитний договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов цього договору, натомість відповідач ОСОБА_1 не виконав зобов'язань за цим договором, допущену заборгованість ним у встановленому порядку та сумі не погашено.
Суд вважає за необхідне вказати, що у кредитному договорі визначається, що процентна ставка в день становить - 1,5 %, а строк користування - 360 днів. Водночас суд, перевіряючи розрахунок нарахованих відсотків, наданий позивачем ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» за договором про надання коштів на умовах фінансового кредиту № 4673151 від 22.05.2024 року, не може погодитися з його правильністю, з огляду на таке.
Належить вказати, що з долученого позивачем ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається невідповідність суми нарахованих відсотків протягом строку кредитування приписам Закону України «Про споживче кредитування», адже з 24.12.2023 року набрали чинності зміни внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року № 3498-ІХ щодо максимальний розмір денної процентної ставки.
Цей закон вступив у дію 24.12.2023 року, та, з урахуванням положень пункту 17 Розділу IV Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про споживче кредитування», до 19.08.2024 року розмір денної процентної ставки за кредитним договором міг становити 1,5 %, а з 20.08.2024 року денна процентна ставка не могла перевищувати 1 %.
Як вбачається з наданого розрахунку, позивачем ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» нараховувався поденний відсоток з 20.08.2024 року на залишок непогашеного тіла кредиту, згідно із умовами кредитного договору, на рівні 1,5 % з розрахункової величини - 7 199 грн. 99 коп., що складало 107 грн. 99 коп. протягом 30 днів строку кредиту.
Натомість, з 20.08.2024 року денна ставка відповідно до законодавства не могла перевищувати 1 %, й який би складав не 107 грн. 99 коп., а - 72 грн. 00 коп., відтак у цій частині умови кредитного договору являється нікчемним, а тому, у порядку, передбаченому положеннями ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи, відтак в частині вимог про стягнення зайво нарахованих відсотків за кредитом належить відмовити.
З 20.08.2024 року по 27.02.2025 року нараховано відповідачеві ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом у розмірі - 20 734 грн. 08 коп., натомість за названий період підлягало б нарахування відсотків у максимальній межі визначеній чинним законодавством у розмірі - 13 829 грн. 00 коп..
З 28.02.2025 року по 16.05.2025 року нараховано відповідачеві ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом у розмірі - 8 424 грн. 00 коп., натомість за названий період підлягало б нарахування відсотків у максимальній межі визначеній чинним законодавством у розмірі - 5 616 грн. 00 коп..
Виходячи з вищевикладеного, заборгованість за відсотками, нарахованими відповідачеві ОСОБА_1 первісним кредитором, складає 19 552 грн. 47 коп., і відсотками, нарахованими новим кредитором, складає 5 616 грн. 00 коп., що в сумі буде складати 25 168 грн. 47 коп..
Резюмуючи, суд висновує, що позовні вимоги, сформовані про стягнення заборгованості за кредитним договором, підлягають задоволенню. Відтак, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ»підлягає до стягнення заборгованість в загальній сумі 32 368 грн. 46 коп., з яких 7 199 грн. 99 коп. - тіло кредиту, й 25 168 грн. 47 коп. - нараховані відсотки за користування кредитом.
При цьому, подальше нарахування процентів річних та суми інфляційних втрат при примусовому виконанні даного рішення, про котре клопоче позивач ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», не ґрунтується на тих самих нормах матеріального права, які є підставою для задоволення позовних вимог за результатом розгляду цієї справи, а тому підстави для застосування положень частини 10 і 11 ст. 265 ЦПК України у даному конкретному випадку - відсутні.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті позивачем ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ»судового збору за пред'явлення позовної заяви до суду із вимогою майнового характеру, у розмірі 2 422 грн. 40 коп., які підтверджується відповідною випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягають до стягнення на користь зазначеного позивача з відповідача ОСОБА_1 , пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 1 863 грн. 27 коп..
Відповідно до ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до роз'яснень, котрі містяться у пункті 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У ч. 3 ст. 141 ЦПК України зазначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, чинним ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року за єдиним унікальним номером судової справи 755/9215/15-ц та номером провадження 14-382цс19. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року за єдиним унікальним номером судової справи 9901/350/18 та номером провадження 11-1465заі18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року. Тобто, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року за єдиним унікальним номером судової справи 826/1216/16 та номером провадження 11-562ас18, й додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року за єдиним унікальним номером судової справи 755/9215/15-ц та номером провадження 14-382цс19.
З матеріалів цієї справи вбачається, що на виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України, представник позивача ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» - адвокат Дідух Є.О. долучив укладений ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» договір про надання юридичних послуг від 01.08.2024 року №01/08/2024-А з адвокатом Дідух Є.О., що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5972/10 від 24.03.2017 року, виданого Радою адвокатів Київської області, рахунок про оплату на суму 10 000 грн., детальний опис робіт, акт № 4673151 прийому передачі виконаних робіт (надання послуг) від 14.10.2025 року, заявку на виконання доручення за договором про надання юридичних послуг від 01.08.2024 року № 01/08/2024-А, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Зважаючи на викладене, враховуючи предмет позову, час, витрачений вказаним адвокатом для надання послуг, з урахуванням обсягу роботи, зазначеного в детальному розрахунку наданих правничих послуг, та кількості годин, необхідних, з точки зору суду, для його виконання фахівцем у галузі права, зважаючи на численні однотипні справи в судах України за позовом ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» про стягнення заборгованості за кредитними договорами, й з урахуванням зібраних та наданих суду доказів, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає, що сума 10 000 грн. 00 коп. не є співмірною, а, відтак, приходить до висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 5 000 грн. 00 коп., що буде за даних обставин справи співмірним і розумним розміром відшкодування таких. Відтак, в силу задоволення позовних вимог частково, такі судові витрати підлягають стягненню з сторони пропорційно, тобто в розмірі - 3 845 грн. 92 коп..
Доказів понесення сторонами інших судових витрат, пов'язаних з її розглядом, матеріали цієї справи не містять.
Керуючись статтями 4-5, 10, 12-13, 77-81, 89-90, 95, 133, 141, 209-211, 247, 258-259, 263-265, 268, 274-275, 279 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» 32 368 (тридцять дві тисячі триста шістдесят вісім) грн. 46 коп. заборгованості за кредитним договором.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» 1 863 грн. 27 коп. понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору, та 3 845 грн. 92 коп. на відшкодування понесених судових витрат на правничу допомогу, з урахуванням їх зменшення судом, а всього - 5 709 (п'ять тисяч сімсот дев'ять) грн. 19 коп..
Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повне найменування сторін у справі.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», код у ЄДРПОУ: 40966896; місцезнаходження юридичної особи: вул. Набережно-Корчуватська, 27 приміщення 2, м. Київ, 03045; адреса електронної пошти: ufc75334@gmail.com; електронний кабінет у ЄСІТС: наявний.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; електронний кабінет у ЄСІТС: відсутній.
Повне рішення суду складено: 23 грудня 2025 року.
Суддя Володимир МИКИТИН