17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 739/2476/23
провадження № 51-3389км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника цивільного відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) - ОСОБА_6 , на вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 03 червня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022270320000259, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Унечі Брянської області Російської Федерації та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Новгород-Сіверський районний судЧернігівської області вироком від 03 червня 2025 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та поклав на нього обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Постановив стягнути на користь ОСОБА_8 відшкодування: з МТСБУ - за заподіяну потерпілому шкоду 170 698,71 грн; з ОСОБА_7 - 375 000 грн моральної шкоди.
Також вирішив питання, які стосуються речових доказів та арешту майна у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 07 жовтня 2022 року о 07:57, керуючи автомобілем ВАЗ-111830 СПГ (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Губернській у напрямку пл. Князя Ігоря в м. Новгороді-Сіверському Чернігівської області, діючи необережно порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а саме проявив неуважність, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, з метою заїзду на стоянку, розташовану напроти будинку № 24 на вул. Губернській у м. Новгороді-Сіверському Чернігівської області, виїхав на зустрічну смугу, де здійснив зіткнення з мотоциклом «Viper MX200F» (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_8 , який рухався в зустрічному напрямку.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій згаданого мотоцикла ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. 10.1 ПДР перебуває у прямому причинному зв'язку з виникненням ДТП.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 06 серпня 2025 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник МТСБУ ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені стосовно ОСОБА_7 судові рішення в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_8 до МТСБУ про відшкодування витрат на лікування і тимчасової втрати працездатності та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, а в іншій частині вирок залишити без змін.
Як зазначає касатор, суд, задовольняючи цивільний позов потерпілого, усупереч вимог п. 3 ч. 1 ст. 91, п. 7 ч. 1 ст. 368, ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) і ст. 24, пп. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) належним чином не дослідив доказів, які обґрунтовують заявлені витрати, пов'язані з ДТП.
За твердженням касатора, місцевий суд проігнорував заперечення представника МТСБУ та не зазначив жодної норми і доказу для доведення розміру завданої шкоди. На ці порушення не звернув уваги апеляційний суд.
Указує, що суди обґрунтували свої висновки припущеннями про наявність подальших витрат, які не підтверджені медичними документами та, на їхню думку, не потребують засвідчення, що суперечить статтям 24 і 25 Закону № 1961-IV, згідно з якими період лікування та тимчасової втрати працездатності має бути підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я.
Як зазначає ОСОБА_6 , суди не врахували того, що потерпілий надав документи, за даними яких період лікування тривав 38 днів, а не 114.
Також наводить доводи, на підставі яких, на його думку, необхідно відступити від висновку, викладеного в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к, щодо розгляду позовної заяви в межах кримінального провадження.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , надавши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги представника МТСБУ ОСОБА_6 та просив постановлені у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу представника МТСБУ ОСОБА_6 необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції за ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновку суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, а також щодо правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК, вирішення цивільного позову в частині відшкодування шкоди, пов'язаної зі стійкою втратою працездатності, у розмірі 120 600 грн, та в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 375 000 грн Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість судових рішень в цій частині представник не оскаржує.
Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За приписами ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.
Доводи представника МТСБУ - адвоката ОСОБА_6 щодо необґрунтованого вирішення судами цивільного позову в частині відшкодування шкоди, а саме стягнення з МТСБУ на користь ОСОБА_8 витрат, понесених у зв'язку з лікуванням потерпілого та за період тимчасової втрати працездатності, колегія суддів вважає слушними з огляду на таке.
За правилами ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку із цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
За вимогами цивільного процесуального права (зокрема, статей 228, 229, 265 вказаного вище Кодексу) визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, а також оцінки всіх доказів, які суд дослідив, вирішуючи позов.
З урахуванням цих законодавчих приписів, під час вирішення цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати учасників і характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, зазначити докази, якими вона підтверджується. У рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування матеріальної шкоди.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що внаслідок вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, потерпілому ОСОБА_8 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження.
З метою відшкодування завданої шкоди потерпілий подав до суду цивільний позов (т. 1, а. п. 37-39). Зокрема, з МТСБУ просив стягнути матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, у розмірі 170 698,71 грн, яка складалася зі шкоди, пов'язаної: з його лікуванням у розмірі 25 460 грн (розрахований розмір відповідно до ст. 24.1 Закону № 1961-IV, 1/30*6700*114, (період із 07 жовтня 2022 року до 28 грудня 2023 року); з тимчасовою втратою працездатності в розмірі 24 638,71 грн (ст. 25 Закону № 1961-IV, 6700*24/31+6700+6700+6700*28/31) та зі стійкою втратою працездатності в розмірі 120 600 грн (ст. 26.1 Закону № 1961-IV, 18*6700). До поданого позову додав, зокрема, довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 148793, відповідно до якої ОСОБА_8 встановлено 2 групу інвалідності, форму індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається медико-соціальними експертними комісіями, та виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 13752, згідно з якою ОСОБА_8 у період із 07 жовтня до 14 листопада 2022 року перебував на стаціонарному лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Чернігівська обласна лікарня».
Місцевий суд, з огляду на те, що ОСОБА_7 визнав свою винуватість у повному обсязі, погодився з розміром моральної шкоди, яка підлягала стягненню з нього на користь потерпілого, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорювалися. У зв'язку з цим суд провів розгляд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК, задовольнив цивільний позов потерпілого та ухвалив вирок від 03 червня 2025 року, яким постановив стягнути, зокрема з МТСБУ на користь ОСОБА_8 завдану шкоду в розмірі 170 698,71 грн.
Не погоджуючись із цим рішенням суду, представник МТСБУ - адвокат ОСОБА_6 , звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що відповідно до наданої потерпілим виписки № 13752 він перебував на лікуванні в період із 07 жовтня до 14 листопада 2022 року (38 днів), а стягнення шкоди за більший період (114 днів) не підтверджено відповідним закладом охорони здоров'я. Також наголошував на тому, що суд, задовольняючи позов, не зазначив жодної норми та доказів, які підтверджують розмір шкоди, а тому просив скасувати вирок суду в частині вирішення цивільного позову до МТСБУ і відмовити в задоволенні позову.
Апеляційний суд, переглянувши матеріали цього кримінального провадження в апеляційному порядку, ухвалою від 06 серпня 2025 року залишив наведений вище вирок суду без змін та погодився з визначеною місцевим судом сумою, що підлягала стягненню з МТСБУ на користь ОСОБА_8 як відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, у розмірі 170 698,71 грн.
Однак з цими висновками судів попередніх інстанцій суд касаційної інстанції не погоджується.
Перш за все, колегія суддів звертає увагу на висновок, викладений в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 вересня 2024 року в справі № 444/870/22 (провадження № 51-2989кмо23), у якому, зокрема вказано, що у разі невизнання цивільного позову суд не вправі застосовувати порядок, передбачений ч. 3 ст. 349 КПК, та зобов'язаний щодо відповідних обставин здійснювати судовий розгляд у загальному порядку з дослідженням доказів.
Із матеріалів справи вбачається, що під час нового судового розгляду суд, ухвалюючи рішення про здійснення розгляду в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, так і не з'ясував позицію МТСБУ щодо заявленого потерпілим цивільного позову. Незважаючи на те, що розгляд було відкладено саме з підстав невідомості позиції МТСБУ, у наступному судовому засіданні суд не встановив та не зафіксував її, перейшов до судових дебатів і ухвалив вирок, яким вирішив питання про стягнення шкоди з МТСБУ. Водночас наявні у справі дані свідчили про незгоду МТСБУ з розміром шкоди, що підлягала стягненню на користь потерпілого, зокрема з огляду на подану МТСБУ апеляційну скаргу, яка була предметом попереднього апеляційного розгляду.
З урахуванням наведеного вище, та за наявності незгоди МТСБУ з розміром заявленої шкоди застосування судом порядку розгляду, передбаченого ч. 3 ст. 349 КПК, у цій частині є безпідставним. (див. наприклад постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року (справа № 943/207/24, провадження № 51-3717км24 та від 28 жовтня 2025 року (справа № 446/491/23, провадження № 51-5311км24).
Водночас п. 24.1 ст. 24 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого в закладах охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
Також, відповідно до приписів ст. 25 наведеного вище Закону, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах, зокрема, для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.
Так, місцевий суд, ухвалюючи рішення про стягнення з МТСБУ на користь потерпілого завданої йому шкоди в розмірі 170 698,71 грн, не навів належного обґрунтування зазначеного розміру відшкодування та не зазначив, які саме витрати, за який період лікування і на підставі яких документів суд вважав доведеним, а також не навів розрахунку з посиланням на докази, за якими було визначено суму відшкодування за період тимчасової втрати працездатності.
З огляду на це, вирок суду в цій частині не може вважатися законним та обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, хоча й навів розрахунки, на підставі яких визначив розмір витрат на лікування потерпілого та суму відшкодування за період тимчасової втрати працездатності, однак, крім факту перебування потерпілого на стаціонарному лікуванні протягом 38 днів (у період з 07 жовтня по 14 листопада 2022 року), інших підтвердних даних не навів, зокрема тих, на відсутність яких обґрунтовано вказує адвокат ОСОБА_6 у касаційній скарзі.
Беручи до уваги особливості касаційного розгляду, визначені в ст. 433 КПК, за якими суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути вказані порушення.
Щодо твердження ОСОБА_6 стосовно необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 434-1 КПК суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія суддів (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Отже, за положеннями процесуального законодавства колегія суддів не наділена повноваженнями на відступ від висновків Великої Палати. Водночас колегія суддів у контексті цього має розглянути питання щодо передачі на розгляд Великої Палати питання щодо необхідності відступу від раніше висловлених цією Палатою висновків.
У своїх рішеннях Велика Палата неодноразово зазначала, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата у постановах послідовно керується підходом, за яким для відступу від висловлених раніше правових позицій вона повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними, необґрунтованими, неузгодженими, чи застосований у цих рішеннях підхід повинен бути очевидно застарілим унаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (див. наприклад постанову Великої Палати від 24 квітня 2024 року у справі № 304/1035/20).
Оцінюючи аргументи ОСОБА_6 , колегія суддів не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в указаній ним постанові Великої Палати, оскільки постанови Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 450/3185/22, від 20 березня 2024 року у справі № 629/140/23 та від 17 жовтня 2024 року у справі № 552/1525/22 свідчать про сталу правову позицію Верховного Суду щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування внаслідок ДТП. Зокрема, ці рішення підтверджують судове тлумачення норм закону щодо відсутності обов'язку потерпілого звертатися із заявою про страхове відшкодування до страховика, а також визнають можливість альтернативного способу захисту його прав - шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення шкоди.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в інших постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 та від 12 лютого 2021 року у справі № 910/6013/20 не вбачалося підстав для відступу від правового висновку, сформульованого в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к.
З огляду на це, колегія суддів відхиляє аргумент адвоката щодо необхідності відступу від правової позиції, сформульованої у раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
За наведених вище обставин, касаційна скарга представника МТСБУ ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.
Заразом Суд констатує, що, ухвалюючи вирок, районний суд у резолютивній частині постановив про стягнення з МТСБУ на користь потерпілого загальної суми відшкодування шкоди в розмірі 170 698,71 грн. З мотивувальної частини ухвали апеляційного суду вбачається, що зазначена сума включає витрати на лікування потерпілого (25 460 грн),відшкодування за період тимчасової втрати працездатності (24 638,17 грн) та шкоди, пов'язаної зі стійкою втратою працездатності (120 600 грн).
У поданій касаційній скарзі представник МТСБУ не оскаржує вирішення цивільного позову щодо стягнення відшкодування, пов'язаного зі стійкою втратою працездатності у розмірі 120 600 грн, а доводи його касаційної скарги стосуються виключно незгоди з рішеннями судів у частині стягнення витрат на лікування в розмірі 25 460 грн і відшкодування за період тимчасової втрати працездатності в розмірі 24 638,17 грн на користь ОСОБА_8 , а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішень судів лише у цій частині з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно врахувати наведене у цій постанові, ретельно дослідити докази, що підтверджують перебування потерпілого на лікуванні/реабілітації, здійснити розрахунок на підставі належних і допустимих доказів відшкодування за період тимчасової втрати працездатності та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Водночас у решті рішення судів, зокрема і в частині стягнення з МТСБУ на користь потерпілого відшкодування шкоди, пов'язаної зі стійкою втратою працездатності в розмірі 120 600 грн, необхідно залишити без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу представника цивільного відповідача МТСБУ - ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 03 червня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати в частині стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь потерпілого ОСОБА_8 витрат на лікування в розмірі 25 460 грн та відшкодування за період тимчасової втрати працездатності в розмірі 24 638,71 грн і призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
У решті оскаржені судові рішення залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3