18 грудня 2025року
м. Київ
справа № 459/2471/16-к
провадження № 51-833 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції
виправданого ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на вирок Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 06 лютого 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016140000000106, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 06 лютого 2024 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК та виправдано у зв'язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища за таких обставин.
Так, ОСОБА_6 працюючи на посаді заступника начальника Сокальського відділення поліції - начальника слідчого відділення Сокальського відділення поліції Червоноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області), маючи спеціальне звання капітан поліції, являючись згідно ч. 2 примітки до ст. 368 КК України службовою особою, яка займає відповідальне становище, здійснюючи функції представника влади, будучи відповідно до ст. 39 КПК України керівником органу досудового розслідування та, в силу службового становища, зобов'язаним організовувати і здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого, з корисливих мотивів, використовуючи службове становище всупереч інтересам служби та з метою власного незаконного збагачення, вимагав та 22 червня 2016 року отримав від ОСОБА_7 неправомірну вигоду в сумі 5000 гривень за не притягнення останнього до кримінальної відповідальності за ст. 185 КК України. Цього ж дня незаконні дії ОСОБА_6 були припинені працівниками правоохоронного органу, а предмет неправомірної вигоди в розмірі 5000 гривень вилучено.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Не погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції про залишення без змін вироку місцевого суду, яким виправдано ОСОБА_6 , зазначає, що апеляційним судом взагалі не дотримано положень статей 370, 419 КПК України щодо перевірки доводів апеляційної скарги прокурора про необґрунтований висновок суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_6 . Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Натомість, вказані докази у своїй сукупності не отримали належної оцінки суду першої інстанції, який, не навівши переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про необхідність виправдання обвинуваченого. Також стверджує, що апеляційний суд доводів апеляційної скарги прокурора відповідним чином не перевірив, безпідставно погодився з місцевим судом про визнання доказів обвинувачення недопустимими та залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 без змін.
Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_5 підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити з наведених в ній підстав.
Позиції інших учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду виправданий ОСОБА_6 вважав за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вказаних вимог закону місцевий та апеляційний суди не дотрималися.
Узагальнюючи доводи касаційної скарги прокурора про ненадання місцевим судом належної правової оцінки наданим стороною обвинувачення письмовим доказам щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а саме постанови прокурора про контроль за вчиненням злочину, ухвал про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо ОСОБА_6 від 13 червня 2016 року та ОСОБА_8 від 08 червня 2016 року, клопотання про надання дозволу на проведення НСРД щодо них та доручення на їх проведення, а також похідних від них доказів, колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на таке.
Загальні вимоги до змісту вироку суду визначено у ст. 374 КПК України. Зокрема, п. 1 ч. 3 вказаної статті встановлено, що в разі визнання особи виправданою в мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, пред'явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 06 лютого 2024 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК та виправдано у зв'язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Аргументуючи свої висновки, місцевий суд вказав, що надані стороною обвинувачення докази не свідчать про те, що в діях ОСОБА_6 є склад інкримінованому йому злочину. При цьому відповідно до судового рішення основною підставою для ухвалення щодо ОСОБА_6 виправдувального вироку стало визнання судом постанови прокурора про контроль за вчиненням злочину та протоколів за результатами проведення НСРД, а також похідних від них недопустимими доказами на підставах порушення прокурором положень ст. 290 КПК України, оскільки останній не розсекретив та не відкрив стороні захисту відповідних процесуальних документів, якими санкціоновано проведення вказаних заходів.
Так, відповідно до вироку суд першої інстанції зазначив, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 надійшов до суду в 2016 році, а ухвали слідчого судді від 08 та 13 червня 2016 року про надання дозволу на проведення оперативно-технічних заходів - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж шляхом спостереження, відбору та фіксації змісту телефонних розмов, іншої інформації та сигналів, які передаються телефонними каналами зв'язку абонентськими номерами, якими користується ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , були розсекречені лише в 2020 році та не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України на стадії закінчення досудового розслідування, а тому докази, що були отримані на підставі зазначених ухвал, є недопустимими.
Проте такі висновки суду є передчасними з огляду на наступне.
Так, у рішенні «Якуба проти України» від 12 лютого 2019 року ЄСПЛ зазначив, що право на розкриття відповідних доказів не є абсолютним правом. У будь-якому кримінальному провадженні можуть виникати конкуруючі інтереси, наприклад, національна безпека або необхідність захисту свідків, що піддаються ризику репресій, або збереження таємних поліцейських методів розслідування злочинів, які повинні бути урівноважені з правами обвинувачених. У деяких випадках може бути необхідним отримання певних доказів від сторони захисту, щоб зберегти основні права іншої особи або захистити важливий суспільний інтерес. Проте лише такі заходи, які обмежують право на захист і є суворо необхідними, є також припустимими згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Крім того, для того, щоб гарантувати обвинуваченому справедливий судовий розгляд, будь-які труднощі, які викликають обмеження прав захисту, повинні бути належним чином компенсовані процедурами, яких дотримуються судові органи.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к, якщо сторона обвинувачення вжила всіх необхідних та залежних від неї заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак вони не були розсекречені до моменту передачі справи в суд з причин, що не залежали від волі або процесуальної поведінки прокурора, то в такому разі порушень вимог ст. 290 КПК України з боку сторони обвинувачення немає. Суд має оцінити докази, отримані в результаті НСРД, у комплексі з розсекреченими процесуальними документами, які стали підставою для їх проведення, та не повинен автоматично визнавати такі докази недопустимими. При цьому, якщо процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (у тому числі ухвала слідчого судді), були надані суду під час судового розгляду і стороні захисту у змагальному процесі була забезпечена можливість довести перед судом свої аргументи щодо допустимості відомостей, отриманих у результаті НСРД, у сукупності з оцінкою правової підстави для проведення НСРД, то суд повинен оцінити отримані докази та вирішити питання про їх допустимість.
Разом з тим, місцевим судом належним чином не врахувано положень Розділу V Інструкції, системний аналіз яких дає підстави стверджувати, що прокурор не є самостійним суб'єктом розсекречення матеріалів. Він зобов'язаний звернутися з відповідним клопотанням до експертної комісії з питань таємниць, яка й приймає рішення про розсекречення.
Це питання комісія вирішує з урахуванням державних інтересів щодо збереження інформації у таємниці. Тільки після розсекречення таких процесуальних документів про дозвіл на проведення НСРД прокурор може долучити їх до матеріалів кримінального провадження у встановленому КПК порядку. Якщо ж комісія приймає рішення про неможливість їх розсекречення, оскільки воно може завдати шкоди державним інтересам, то, відповідно, їх відкриття стороні захисту в порядку статті 290 КПК України є неможливим.
Тобто, на противагу обов'язку сторони обвинувачення до моменту направлення обвинувального акта до суду розкрити всі докази, пов'язані зі справою, шляхом надання доступу до матеріалів справи, може виникнути ситуація, за якої надання певних матеріалів на цій стадії є неможливим з огляду на державні інтереси щодо збереження певної інформації у таємниці.
Таким чином, місцевий суд не врахував, що докази у вигляді результатів НСРД повинні бути відкриті стороні захисту у порядку, визначеному ст. 290 КПК України, однак процесуальні документи, в тому числі ухвали слідчого судді, про дозвіл на проведення НСРД у виключних випадках можуть бути надані й під час розгляду справи в суді.
Невідкриття таких процесуальних документів до моменту передачі кримінального провадження до суду не може бути безумовною підставою для визнання результатів НСРД недопустимими доказами. Якщо сторона обвинувачення не вжила необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення таких процесуальних документів і їх немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм ст. 290 КПК України.
Якщо відповідні документи будуть надані суду, що розглядає кримінальне провадження, суд на основі оцінки доказів у їх сукупності, а також з урахуванням процесуальних підстав для проведення НСРД, та з урахуванням позицій сторін, в тому числі - позиції сторони захисту, може прийняти рішення про їх допустимість.
Тобто, ці правові висновки свідчать про те, що невідкриття стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України документів, які стали приводами і підставами для проведення НСРД, автоматично не вказує про необхідність визнання протоколів за результатами проведення НСРД недопустимими доказами у розумінні ст. 87 КПК України.
Зазначені обставини та причини несвоєчасного відкриття стороні захисту документів, які стали підставою для проведення НСРД, потребують ретельного аналізу з боку суду з урахуванням обставин конкретного кримінального провадження, а також виходячи з того, чи мала сторона захисту реальну можливість ознайомитися з указаними документами для аргументування перед судом позиції щодо їх недопустимості, тобто для належної підготовки лінії захисту.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ухвали слідчого судді від 08 та 13 червня 2016 про надання дозволу на проведення НСРД стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 під час досудового розслідування та його завершення не були в розпорядженні сторони обвинувачення, оскільки перебували з відповідними грифами секретності та були розсекречені після відкриття матеріалів кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, та після направлення обвинувального акта до суду. У зв'язку із цим ухвали слідчого судді були надані стороною обвинувачення безпосередньо під час судового розгляду і досліджені в судовому засіданні.
Так, у судовому засіданні в суді першої інстанції прокурор заявив клопотання про відкриття та дослідження ухвал слідчого судді про дозвіл на проведення вказаних заходів, та надані стороні захисту для ознайомлення. Проте зі змісту матеріалів кримінального провадження та судових рішень не вбачається, що місцевим судом було належним чином перевірено факт вжиття прокурором, на стадії досудового розслідування всіх відповідних заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних рішень, які стали правовою підставою для проведення оперативно-технічних заходів та не встановлено, яким чином невідкриття вказаних процесуальних документів порушило права та інтереси обвинуваченого з точки зору можливості його захисту в судовому засіданні. Крім того, судом не було перевірено чи мала сторона захисту після отримання копій ухвал слідчого судді можливість реалізувати принцип змагальності та висловити свою позицію щодо доведеності порушень, якщо вони мали місце. Також не в достатні мірі було враховано, що сторона захисту на стадії відкриття матеріалів кримінального провадження жодним чином не висловлювала вимогу про не відкриття їй цих матеріалів.
У справі «Матановіч (Matanovic) проти Хорватії» від 04 квітня 2017 року ЄСПЛ зазначив, що в контексті використання доказів, отриманих за допомогою спеціальних слідчих заходів, необхідно брати до уваги той факт, чи було дотримано право на захист. Зокрема, необхідно перевірити, чи отримав заявник можливість оскаржити достовірність доказів та протидіяти їх використанню.
Таким чином, у кожному конкретному випадку розкриття стороні захисту процесуальних документів, які стали правовою підставою для проведення НСРД, поза часовими межами, визначеними ст. 290 КПК України, необхідно встановити, що сторона захисту могла реалізувати своє право на розгляд справи в судовому засіданні з дотриманням принципу змагальності. Суд має забезпечити стороні захисту достатній час і реальну можливість ефективно здійснювати захист та наводити під час судового розгляду свої аргументи щодо допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД.
За таких обставин колегія суддів вважає, що місцевий суд, порушуючи вимоги статей 370, 374 КПК України, належним чином не мотивував своє рішення з урахуванням вищезазначених обставин та дійшов передчасного висновку про необхідність ухвалення щодо ОСОБА_6 виправдувального вироку.
Крім того, колегія суддів також вважає, що місцевим судом не було надано належної оцінки іншим наявним в матеріалах кримінального провадження доказам. Зокрема, судом не було повною мірою враховано інші писмьмові докази в кримінальному провадженні. При цьому відповідно вироку місцевий суд не оцінив вказані докази в їх сукупності з іншими доказами з точки зору взаємозв'язку та достатності для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Окрім додержання цих вимог, в судовому рішенні слід проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі та дати на кожен із них вичерпну відповідь.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції та це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПКУкраїни. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Як регламентовано в ч. 2 ст. 419 КПК України, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати кожен із них.
Проте, вказаних вимог закону під час перегляду виправдувального вироку щодо ОСОБА_6 судом апеляційної інстанції дотримано не було, а тому доводи прокурора в цій частині, зокрема, про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 370, 412 та 419 КПК України, також є обґрунтованими.
Як неодноразово наголошував касаційний суд, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив відповісти на всі доводи апеляційної скарги і постановити законне та обґрунтоване рішення, чого в даному випадку зроблено не було.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 також здійснено без належної перевірки доводів скарги та надання обґрунтованих відповідей на них.
За обставин цього кримінального провадження колегія суддів вважає, що суди фактично повною мірою не з'ясували причин несвоєчасного відкриття стороні захисту документів, які були підставами для проведення НСРД, а також не врахували часу, який мала у розпорядженні сторона захисту для підготовки аргументів щодо допустимості доказів, та можливостей, щоб підготуватися і скоригувати лінію захисту, починаючи з моменту відкриття цих документів і до виходу суду до нарадчої кімнати для постановлення остаточного рішення.
Урахувавши вищенаведене, Суд дійшов висновку, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судових рішень, а тому колегія суддів вважає за необхідне скасувати вказані рішення на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Під час нового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції необхідно врахувати вищенаведене та повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону проаналізувати усі докази, надані сторонами провадження, дати їм належну оцінку, як того вимагають положення ст. 94 КПК України, і відповідно до вимог ст. 370 КПК України ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, задовольнити.
Вирок Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 06 лютого 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 березня 2024 року щодо виправданого ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3