11 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 276/1686/21
провадження № 51- 5483 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021060460000099 від 21 червня 2021 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 , раніше несудимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 -1 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_8 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року стосовно засудженого ОСОБА_6 .
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Червоноармійського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 286 -1 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
Цивільний позов потерпілим не заявлявся.
Вирішено питання щодо стягнення процесуальних витрат і речових доказів, скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 23 червня 2021 року, на автомобіль марки «Dacia Logan», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_9 .
За встановлених у вироку обставин ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він, ІНФОРМАЦІЯ_2 о 01:20, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та керуючи технічно справним автомобілем марки «Dacia Logan», рухався ним по правій смузі проїзної частини автодороги Яблунівка - Хорошів Житомирського району Житомирської області в напрямку смт Хорошів. У вказаний день та час, проїжджаючи ділянку цієї автодороги, на 1 км + 350 м поблизу с. Дашинка Житомирського району Житомирської області на відстані 0,65 м від правого краю проїзної частини, ОСОБА_6 порушив вимоги п.п. «б» п. 2.3 і п. 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, а саме до пішохода ОСОБА_10 , який рухався правим краєм дороги в попутному напрямку і автомобіля, якого він об'єктивно спроможний був виявити завчасно, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, що призвело до наїзду на ОСОБА_10 передньою правою частиною автомобіля.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечні для життя в момент спричинення та перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням його смерті.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 й обвинуваченого ОСОБА_6 та апеляційну скаргу прокурора Коростишівської окружної прокуратури ОСОБА_11 залишено без задоволення.
У порядку ч. 2 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) зазначений вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 змінено, визнано обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_6 , добровільне відшкодування ним заподіяної шкоди. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, які її подала
У касаційній скарзі заступник керівника Житомирської обласної прокуратури, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі обвинуваченого через м'якість, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На підтвердження доводів у частині невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого прокурор зазначає про те, що:
- узявши до уваги добровільне відшкодування обвинуваченим шкоди потерпілому, суд апеляційної інстанції належним чином не врахував ступеня тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК належить до тяжких злочинів;
- на його думку, призначене ОСОБА_6 основне покарання фактично нівелює мету покарання та може викликати відчуття безкарності, з огляду на те, що керування транспортним засобом у стані алкогольного чи іншого сп'яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху;
- зважаючи на обставини, які підлягають обов'язковому врахуванню, призначення ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі не можна вважати доцільним, необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.
На обґрунтування доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність прокурор зазначає про те, що:
- у кримінальному провадженні необґрунтовано застосовано положення ст. 69 КК;
- не враховано позиції потерпілого, який просив призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі;
- факт відшкодування коштів потерпілому в ході апеляційного розгляду належним чином не встановлено, а тому апеляційним судом безпідставно визнано добровільне відшкодування заподіяної шкоди обставиною, яка пом'якшує покарання;
- у розписці, на яку посилається апеляційний суд, не зазначено суми добровільного відшкодування завданої шкоди, також вона підписана потерпілим як документ, що складений стороною захисту;
- відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15 лютого 2022 року (справа № 283/460/21), повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди означає добровільне задоволення в повному обсязі обґрунтованих претензій потерпілого, що засновані на матеріалах кримінального провадження;
- у судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції потерпілий зазначив, що йому відшкодовано лише майнову шкоду;
- загибель людини внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, на його думку, є непоправною втратою, і відшкодування витрат на поховання, безумовно, свідчить лише про часткове відшкодування шкоди;
- у ході розгляду кримінального провадження в апеляційному суді обвинувачений не надав доказів на підтвердження сплачених ним потерпілому коштів у сумі 7000 доларів США, а стосовно відшкодування йому майнової шкоди в розмірі 2 000 доларів США потерпілий не заперечував.
У частині доводів щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону прокурор вказує про те, що суд апеляційної інстанції всупереч положенням ч. 1 ст. 412, ст. 419 КПК не навів в оскаржуваній ухвалі належних мотивів, з яких виходив при постановленні ухвали, а саме щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, що перешкодило ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, у зв'язку із чим ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі ст. 438 КПК.
28 і 31 липня 2025 року до Верховного Суду від потерпілого ОСОБА_12 надійшли заяви аналогічного змісту, в яких останній зазначив, що підтримує касаційну скаргу прокурора, подану на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_6 .
Заперечення на касаційну скаргу прокурора від інших учасників у провадженні не надійшли.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення частково, просила скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 і його захисник ОСОБА_7 не погодилися з касаційною скаргою прокурора та просили залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду без зміни.
Засуджений ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив також про те, що в день дорожньо-транспортної пригоди він відвозив хвору дитину до лікарні, яка втратила свідомість, не побачив потерпілого, який різко вискочив на дорогу, при цьому, останній був психічно хворою особою та перебував у стані алкогольного сп'яніння. Крім того зауважив, що має на утриманні хворих батьків, на підтвердження чого в матеріалах провадження є відповідні документи.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 286 -1 КК у касаційній скарзі прокурора не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Доводи прокурора в касаційній скарзі щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через м'якість та неправильне застосування положень ст. 69 КК, Суд, ураховуючи надані матеріали кримінального провадження, не може взяти до уваги як обґрунтовані з огляду на таке.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Таким чином, законодавцем визначено, що явно несправедливим через м'якість покарання може бути саме за видом чи розміром.
Положеннями ст. 413 КПК передбачено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Приписами ст. 50 КК встановлено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК суд призначає покарання, ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Положеннями ч. 1 ст. 66 КК встановлено, що при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, з-поміж іншого, визнаються, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 286 -1 КК із застосуванням положень ст. 69 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
Санкцією вказаної норми кримінального закону передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від 5 до 10 років.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, визначаючи ОСОБА_6 вид та розмір покарання з огляду на положення ст. 65 КК, урахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке хоча й належить до категорії тяжких злочинів згідно з положеннями ст. 12 КК, але вчинене ним з необережності, дані про особу обвинуваченого,який раніше не судимий, має постійне місце проживання, характеризується виключно з позитивної сторони, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні двох малолітніх дітей, здійснює постійний догляд за хворими батьками пенсійного віку, переніс операційні втручання.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_6 згідно з п. 1 ч. 1 ст. 66 КК, місцевий суд визнав:
- щире каяття обвинуваченого, відсутність будь-яких намірів з його боку уникнути кримінальної відповідальності й, навпаки, активне сприяння розкриттю злочину;
- відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Обґрунтовуючи свої висновки в частині призначення покарання та проаналізувавши поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, суд першої інстанції послався на наявність кількох зазначених вище обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину (щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину), а також зазначив про повне відшкодування обвинуваченим завданої шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та, урахувавши всі обставини кримінального провадження в їх сукупності, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, дійшов висновку про необхідність застосувати до обвинуваченого положення ст. 69 КК і перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 3 ст. 286-1 КК, обравши ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що, урахувавши положення ст. 65 КК та перевіривши законність й обґрунтованість вироку суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому покарання у виді обмеження волі із застосуванням положень ст. 69 КК, суд апеляційної інстанції погодився із зазначеним висновком суду першої інстанції, навівши в ухвалі відповідні обґрунтування.
При цьому, залишаючи без задоволення, у тому числі й апеляційну скаргу прокурора, який просив скасувати вирок суду з підстави необхідності застосування більш суворого покарання (п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК), суд апеляційної інстанції в цій частині вирок залишив без змін.
Поряд із цим у порядку ч. 2 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для змінити вироку в частині визначення обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_6 , оскільки, призначаючи йому покарання, місцевий суд урахував повне відшкодування завданої ним шкоди, що, на думку цього суду, підтверджувалося матеріалами кримінального провадження, однак не зазначив у вироку цієї обставини як такої, що пом'якшує покарання, хоча вона передбачена приписами п. 2 ч. 1 ст. 66 КК.
При цьому суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи прокурора про залишення судом першої інстанції поза увагою того, що кримінальне правопорушення ОСОБА_6 вчинив, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, оскільки стан сп'яніння є кваліфікуючою ознакою ст. 286-1 КК, а тому не може враховуватися як обставина, що обтяжує покарання згідно з положеннями п. 13 ч. 2 ст. 67 КК.
Питання про призначення покарання належить до дискреційних повноважень суду, який з урахуванням конкретних обставин справи, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (кримінальних правопорушень), особи обвинуваченого та обставин, передбачених статтями 66, 67 КК, за внутрішнім переконанням вирішує питання щодо призначення особі відповідного покарання, яке буде відповідати положенням статей 50, 65 КК.
З урахуванням рівня суспільної небезпечності як особи засудженого, так і тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, його наслідків, а також встановлених судами попередніх інстанцій обставин провадження, даних про особу ОСОБА_6 , наявності зазначених вище кількох обставин, передбачених ст. 66 КК, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, та відсутності обставин, передбачених ст. 67 КК, Верховний Суд вважає, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_6 основне покарання за ч. 3 ст. 286 - 1 КК із застосуванням положень ст. 69 КК у виді обмеження волі та додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами в мінімальних розмірах, передбачених санкцією вказаної норми КК, на строк 5 років, з огляду на вимоги статей 50, 65 КК, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу.
Разом з тим згідно з ч. 1 ст. 61 КК покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.
Ураховуючи зазначене вище, доводи в касаційній скарзі прокурора про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі з підстав того, що призначене ОСОБА_6 основне покарання у виді обмеження волі фактично нівелює мету покарання, може викликати відчуття безкарності й не є доцільним, необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів, на думку колегії суддів є необґрунтованими.
Доводи в касаційній скарзі прокурора щодо: безпідставного визнання апеляційним судом добровільного відшкодування заподіяної шкоди й не встановлення факту відшкодування шкоди; неврахування судом апеляційної інстанції відсутності доказів про добровільне відшкодування обвинуваченим потерпілому шкоди в сумі 7000 доларів США; розписки, яка, на його думку, не містить зазначеної суми добровільного відшкодування шкоди; посилання на правову позицію Верховного Суду, наведену в постанові від 15 лютого 2022 року (справа № 283/460/21), про те, що повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди означає добровільне задоволення в повному обсязі обґрунтованих претензій потерпілого; думки потерпілого про відшкодування йому лише майнової шкоди,
у цьому випадку, ураховуючи відсутність даних про заявлення потерпілим цивільного позову в провадженні та будь-яких претензій майнового й немайнового характеру, на думку Суду, в цілому не спростовують правильності наведених вище висновків суду апеляційної інстанції в частині призначення судом першої інстанції ОСОБА_6 як основного покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді обмеження волі на строк 5 років, так і додаткового покарання.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що наявна в цьому кримінальному провадженні розписка від 16 вересня 2021 року, на яку послався апеляційний суд, містить підписи як потерпілого ОСОБА_12 , так і підозрюваного ОСОБА_6 , а також у ній зазначено, що така складена з метою урахування відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 66 КК обставини, яка пом'якшує покарання, а саме добровільне відшкодування завданого збитку (т. 1, а. п. 109).
Посилаючись у касаційній скарзі на те, що ця розписка підписана потерпілим як документ, що складений стороною захисту, прокурор не наводить обґрунтувань того, яким чином зазначене вплинуло на законність і обґрунтованість постановлення судових рішень у провадженні, ураховуючи те, що сам зміст розписки потерпілим не заперечується.
З матеріалів провадження також випливає, що потерпілий у судовому засіданні 21 січня 2022 року в суді першої інстанції хоча й вважав за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, однак вимоги щодо збільшення строку покарання не заявляв, при цьому також вказував про те, що не має до ОСОБА_6 будь-яких майнових або моральних претензій, що було враховано та зазначено у вироку суду першої інстанції (т. 1, а. п. 156).
Крім того, у запереченні від 02 березня 2023 року до суду апеляційної інстанції на апеляційну скаргу сторони захисту потерпілий не виклав будь-яких доводів щодо не відшкодування йому заподіяної злочином шкоди, а лише зазначив, що підтримує апеляційну скаргу прокурора в частині призначеного обвинуваченому покарання (т. 1, а. п. 247).
У поданих до Верховного Суду заявах, потерпілий ОСОБА_12 вказав про те, що засудженим у вересні 2021 року було відшкодовано витрати на поховання потерпілого в розмірі 2 000 доларів США, а інші відшкодування майнової і моральної шкоди ОСОБА_6 не здійснював, оскільки, на його думку, неможливо оцінити будь-якими коштами загибель рідного брата. Посилається на те, що у зв'язку із цим підписав розписку. ОСОБА_12 зазначив про те, що, незважаючи на відсутність інших претензій матеріального характеру, він підтримав прокурора в судових дебатах щодо призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі.
Крім того, Суд зауважує, що даних про зазначення потерпілим конкретного розміру невідшкодованої йому майнової чи моральної шкоди внаслідок вчиненого кримінального правопорушення або заявлення ним позовних вимог про відшкодування заподіяної шкоди матеріали кримінального провадження не містять.
Водночас колегія суддів погоджується з доводами прокурора в частині того, що загибель людини внаслідок ДТП є непоправною втратою, а відшкодування витрат на поховання потерпілого, на його думку, свідчить лише про часткове відшкодування шкоди.
З огляду на вказане, висновок судів попередніх інстанцій щодо повного відшкодування шкоди, на думку колегії суддів, є необґрунтованим і не узгоджується з судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, а саме з висновком, наведеного в постанові від 16 січня 2019 року (справа № 439/397/17, провадження № 13-66 кс18), де зазначено, що втрата життя людини, яке відповідно до ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об'єктом кримінально-правової охорони, не підлягає відшкодуванню. Життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті. Таким чином, шкода у вигляді смерті відшкодуванню або усуненню не підлягає.
Разом з тим висновки суду першої інстанції щодо наявності двох обставин, які пом'якшують покарання (щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину) та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність обтяжуючих покарання обставин, з чим погодився суд апеляційної інстанції, на думку колегії суддів, є обґрунтованими.
При цьому Суд зважає на дані про особу засудженого, враховані судами попередніх інстанцій, приймає до уваги дані, що характеризують його особу під час відбування покарання, а саме характеристику з місця відбування покарання від 10 грудня 2025 року, з якої видно, що стосовно ОСОБА_6 чотири рази протягом одного року застосовувалися заохочення за сумлінну поведінку та ставлення до праці, а призначене йому покарання у виді обмеження волі на строк 5 років є реальним.
Призначене ОСОБА_6 покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним й іншими особами нових кримінальних правопорушень, а тому за наявності пом'якшуючих покарання обставин, які, на думку Суду, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутності обтяжуючих покарання обставин, з урахуванням даних про особу засудженого, а також позиції потерпілого, яка береться до уваги Судом, проте не є визначальною, відсутні підстави для висновку про неправильне застосування в провадженні положень ст. 69 КК.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в частині призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, урахувавши відповідним чином обставини кримінального провадження, дійшов умотивованого висновку про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Отже, вказані висновки суду апеляційної інстанції в цілому є належно вмотивованими, в тому числі з огляду на положення статей 50, 65, 69 КК, а тому колегія суддів не вбачає підстав вважати, що ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з порушеннями вимог статей 412, 419 КПК.
На переконання колегії суддів, з урахуванням зазначеного вище, доводи прокурора в касаційній скарзі в цілому не спростовують обґрунтованість та вмотивованість ухвали суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для застосування положень ст. 69 КК.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення, не встановлено, а призначене судом покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року стосовно засудженого ОСОБА_6 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3