17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 342/848/23
провадження № 51-3701км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
особи, стосовно якої кримінальне провадження
закрито (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 10 липня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023090000000374 від 26 червня 2023 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернігова, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України(далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України останнього звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.
Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку, ОСОБА_7 діючи умисно, за невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, придбав та зберігав бойові припаси. Надалі, 28 березня 2023 року під час проведення обшуку автомобіля марки «Opel Vivaro», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить та яким користується ОСОБА_7 , було виявлено та вилучено 28 придатних для стрільби військових боєприпасів до вогнепальної нарізної зброї, а саме: патрони калібру 7,62 мм зразка 1943 року, призначені для стрільби з автоматів та кулеметів, які він придбав та зберігав без передбаченого законом дозволу.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 10 липня 2025 рокуапеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнив, вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2025 року скасував, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК України закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що апеляційний суд:
· дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_9 перебував у стані крайньої необхідності, оскільки боєприпаси були вилучені в нього на території, яка знаходиться поза межами бойових дій, тож була відсутня реальна небезпека для нього або оточуючих. Разом з тим, прокурор зауважує, що стороною обвинувачення не були встановлені обставини придбання останнім боєприпасів через воєнні дії, до того ж про наявність таких обставин ОСОБА_9 раніше не повідомляв;
· встановив, що у діях ОСОБА_9 відсутній прямий умисел на придбання та зберігання боєприпасів, у той же час дійшов переконання, що останній зберігав боєприпаси в умовах крайньої необхідності, тож висновки суду в цій частині є суперечливими;
· не надав належної оцінки безпідставним твердженням сторони захисту про те, що обвинувачений повинен був здати зброю лише після припинення/скасування дії воєнного стану, оскільки зброю останній не отримував у передбачений законом спосіб;
· здійснив розгляд кримінального провадження незаконним складом суду. Наголошує, що прокурором було заявлено відвід з таких підстав, однак у його задоволенні було неправомірно відмовлено;
· порушив ст. 22 КПК України, оскільки не надав прокурору можливості для висловлення доводів по суті апеляційної скарги, одразу перейшовши до стадії судових дебатів;
· всупереч приписам статей 23, 404 КПК України, безпосередньо не дослідив докази у справі, належним чином їх не проаналізував, однак надав їм іншу оцінку, аніж суд першої інстанції та послався на нерелевантну практику Верховного Суду;
· постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.
На адресу Верховного Суду від захисника ОСОБА_6 надійшли заперечення на касаційну скаргу сторони обвинувачення, у яких останній просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.
Засуджений і його захисник просили відмовити у задоволенні касаційної скарги, вважали її доводи безпідставними.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції визнав винуватим ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та призначив йому відповідне покарання.
Натомість апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою сторони захисту, дійшов переконання про відсутність у діях ОСОБА_9 складу вказаного кримінального правопорушення та закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції зауважив, що наявність у ОСОБА_9 прямого умислу на придбання та зберігання боєприпасів не підтверджена представленими стороною обвинувачення доказами, а тому у діях останнього відсутня суб'єкивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Варто зауважити, що для кожного суду кримінальної юрисдикції є аксіомою, що в Україні діє принцип суб'єктивного ставлення у вину (ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 2, ст. 23 КК України), адже для притягнення особи до кримінальної відповідальності не достатньо, щоб вчинені нею дії підпадали під самі лише об'єктивні ознаки злочину (проступку), встановлені диспозицією тієї або іншої статті Особливої частині КК України, оскільки підставою для кримінальної караності діяння є лише винна поведінка особи.
Відповідно до ст. 23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
У той же час суб'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, характеризується лише умисною формою вини. Тож до предмета доказування у цьому кримінальному провадженні входять обставини, які свідчать про те, що ОСОБА_9 усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки, бажав їх або свідомо припускав їхнє настання.
За наслідками апеляційного розгляду кримінального провадження, судом апеляційної інстанції було констатовано як беззаперечний факт, що згідно з протоколом обшуку (т. 1 а.с. 152, 157, 170) в автомобілі обвинуваченого виявлено 28 патронів, які згодом експерт ідентифікував як військові, що призначені для відстрілу з військової автоматичної зброї (т. 1 а.с. 229), а також те, що останній зберігав ці набої у магазині для свого карабіну МКМ-072 Сн за №КІ-М00591 під патрони 7,62х39 мм і це підтверджено протоколом обшуку, який проведений на підставі ухвали слідчого судді та не заперечується і самим ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 151-159). Натомість, в супереч доводам сторони обвинувачення, судом першої інстанції було надано таку ж саму оцінку вказаним доказам, тому в апеляційного суду не виникла необхідність їх повторно досліджувати.
У своєму рішенні суд апеляційної інстанції слушно зазначив, що питання придбання боєприпасів у цьому кримінальному проваджені є ключовим, оскільки може свідчити про спрямованість і зміст суб'єктивної сторони дій ОСОБА_9 , адже на момент придбання він повинен був усвідомлювати суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачати суспільно-небезпечні наслідки і бажати їх настання, що також стосується і зберігання.
Водночас суд апеляційної інстанції, скасовуючи обвинувальний вирок, зауважив, що, дійсно, дозволу на придбання ОСОБА_9 28-ми бойових патронів матеріали провадження не містять, однак матеріали не містять і дозволу на придбання інших 22-х боєприпасів 7,62/39, що були вилучені в автомобілі останнього, оскільки обставини їхнього придбання органом досудового розслідування не були встановлені, що підтверджується змістом обвинувального акта.
У той же час колегія суддів апеляційної інстанції доречно звернула увагу і на те, що ОСОБА_9 , як в суді першої інстанції, так і безпосередньо в апеляційному суді, стверджував, що має власний карабін під патрон 7,62/39, який перероблений промисловим способом із бойової зброї (а.с. 217-225), і виявлені у нього набої зовні нічим не відрізняються від мисливських, а тому дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_9 не усвідомлював різниці між цими патронами і відповідно не усвідомлював суспільної небезпечності своїх дій. У контексті наведеного цей суд слушно зауважив, що факт того, що частина патронів виявилися бойовими вже після їхнього вилучення та проведення експертизи не підтверджує того, що ОСОБА_9 про це знав у момент їхнього придбання та подальшого зберігання.
На переконання суду апеляційної інстанції така помилка в предметі кримінально-протиправного посягання виключає умисел на інкримінований йому злочин, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Крім того, у своєму рішенні апеляційний суд також акцентував увагу й на показаннях ОСОБА_9 в частині того, що він, використовуючи свій карабін, брав участь у заходах по обороні від російського наступу міста Чернігова, а потім 14 разів їздив у зону бойових дій під місто Бахмут як волонтер, де на блокпостах кілька разів отримував від військових патрони для свого карабіна з метою відсічі збройної агресії росії в фактичних умовах крайньої необхідності.
Водночас цей суд не погодився з наданою оцінкою таким показанням судом першої інстанції та у контексті наведеного зазначив, що місцевий суд хоча і констатував факт отримання ОСОБА_9 патронів на блокпості від військових по дорозі в м. Бахмут, у той же час послався на те, що доказів участі обвинуваченого у відсічі та стримуванні збройної агресії рф та дій в умовах крайньої необхідності немає.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що такі докази у матеріалах справи дійсно відсутні, адже вказані обставини органом досудового розслідування не перевірялися, не дивлячись на те, що сторона захисту неодноразово на цьому наголошувала.
Тож колегія суддів погоджується з апеляційним судом, що відсутність доказів не спростовує тверджень ОСОБА_9 в цій частині і відповідно не підтверджує пред'явлене йому обвинувачення, оскільки наведені висновки місцевого суду є доволі поширеним логічним невіглаством (Argumentum ad Ignorantiam), коли твердження визнається істинним лише тому, що не доведено його хибність, або хибним лише тому, що не доведено його істинність, спираючись виключно на відсутність доказів, що у рамках кримінального судочинства є спробою перекласти тягар доведення, всупереч приписам ст. 92 КПК України, на обвинуваченого.
У той же час суд апеляційної інстанції, пославшись на довідку № 214 від 06 березня 2022 року, якою підтверджено, що ОСОБА_9 є волонтером в/ч НОМЕР_2 , констатував, що стороною обвинувачення не було спростовано того, що він як волонтер їздив у зону бойових дій під м. Бахмут (т. 1 а.с. 39).
Водночас цей суду дійшов переконання, що перебування особи в зоні бойових дій в ситуації високомобільної маневреної війни вже є умовами крайньої необхідності для захисту країни, оточуючих та себе від небезпеки, тож в цьому випадку є всі підстави вважати, що обвинувачений діяв в умовах крайньої необхідності і, відповідно, на його дії поширюється норма ч. 1 ст. 39 КК України, згідно з якою не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
Отже урахувавши усе вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов слушного переконання, що доказів того, що ОСОБА_9 усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачав суспільно-небезпечні наслідки і бажав їхнього настання у матеріалах кримінального провадження немає, а тому його вина недоведена і відповідно склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, в його діях відсутній, до того ж ОСОБА_9 уважав отримання боєприпасів до своєї зброї на блокпості від військових в зоні бойових дій правомірним, які він вчиняє в умовах крайньої необхідності без перевищення її меж, що також виключає склад інкримінованого йому діяння.
Разом з тим цей суд слушно зауважив, що обставини крайньої необхідності та відсутність суб'єктивної сторони не є взаємовиключними, оскільки наявні в цій справі одночасно.
Тож доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно закрито кримінальне провадження у зв'язку з відсутність в діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, не є слушними.
За таких обставин колегія суддів погоджується з наведеними у оскаржуваному рішенні висновками щодо визнання ОСОБА_9 невинуватим у вчиненні вказаного злочину, оскільки такі висновки апеляційний суд зробив, виходячи з усього комплексу встановлених під час судового розгляду фактичних обставин кримінального правопорушення.
Варто зауважити, що Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи сторони обвинувачення не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до її незгоди з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Щодо доводів касаційної скарги про допущення апеляційним судом інших порушень вимог КПК України
Обґрунтовуючи вказані доводи, прокурор посилається на те, що апеляційний суд здійснив розгляд кримінального провадження незаконним складом суду, оскільки суддя ОСОБА_10 раніше уже брав участь у ході апеляційного розгляду, внаслідок якого було скасовано рішення суду першої інстанції, а тому вже сформував свою правову позицію.
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року (головуючий ОСОБА_10 ) було скасовано вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2024 року стосовно ОСОБА_7 та призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
Водночас новий апеляційний перегляду вироку Городенківського районного суду Івано-Франківської області вже від 28 лютого 2025 року в цьому ж кримінальному провадженні здійснювався колегією суддів у складі головуючого ОСОБА_11 , суддів ОСОБА_12 та ОСОБА_10 .
У ході апеляційного розгляду 10 липня 2025 року прокурором було заявлено відвід судді ОСОБА_10 із зазначених вище підстав, який того ж дня був розглянутий колегією суддів апеляційної інстанції та у якому було обґрунтовано відмовлено з підстав того, що відповідно до ч. 3 ст. 76 КПК України суддя не може брати участь у новому розгляді тільки у разі, якщо вирок чи ухвала апеляційного суду були скасовані.
Зі свого боку Верховний Суд зауважує, що стороною обвинувачення у касаційній скарзі не наведено таких переконливих даних, які б вказували на упередженість судді ОСОБА_10 , тому уважає доводи прокурора у цій частині неприйнятними.
Що стосується посилання сторони обвинувачення на те, що апеляційний суд не надав йому можливості висловити свою позицію з приводу апеляційної скарги, то колегія суддів уважає за необхідне зауважити таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 405 КПК України для висловлення доводів, а також у судових дебатах першій надається слово особі, яка подала апеляційну скаргу.
Технічним записом судового засідання підтверджується, що 10 липня 2025 року судом апеляційної інстанції після вирішення заявленого прокурором відводу суддя-доповідач повідомив зміст оскарженого судового рішення місцевого суду, оголосив доводи апеляційної скарги сторони захисту та перейшов до з'ясування обставин справи, надавши слово обвинуваченому та його захиснику як особам, що подали апеляційну скаргу. Надалі, після висловлення своєї позиції стороною захисту, головуючим було запропоновано прокурору поставити запитання обвинуваченому та його захиснику, на що останній повідомив, що питань у нього немає. Після цього головуючий запитав у прокурора, чи бажає він доповнити з'ясування обставин, втім прокурор повторно зазначив, що жодних доповнень у нього немає (48:49 хв відеозапису судового засідання). Тож, заслухавши позиції учасників кримінального провадження, колегією суддів апеляційної інстанції було поставлено на обговорення питання щодо можливості переходу до стадії судових дебатів, на що прокурор відповів ствердно і будь-яких заперечень з приводу ненадання йому вступного слова не виказував. Натомість під час судових дебатів прокурор скористався своїм правом на відстоювання позиції сторони обвинувачення, тому, на переконання Верховного Суду, апеляційним судом не було допущено жодних порушень вимог КПК України.
Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотримався положень ст. 22 КПК України.
Оскаржуване судове рішення є законним й обґрунтованим, належним чином вмотивованим, і в повній мірі відповідає приписам статей 370 та 419 КПК України, а тому касаційні доводи в цій частині теж неприйнятні.
Решта доводів касаційної скарги сторони обвинувачення не містить посилань на такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанцій ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення під час розгляду кримінального провадження.
Отже, ураховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскарженого судового рішення, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 10 липня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3