22 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 626/2636/23
провадження № 51-1535ск24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 626/2636/23 стосовно нього,
встановив:
Індустріальний районний суд м. Харкова вироком від 26 травня 2025 року визнав ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 Кримінального кодексу України (далі- КК) та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.
Вирішив питання запобіжного заходу, речових доказів, арешту майна у кримінальному провадженні.
Ухвалив рахувати початок строку відбування покарання ОСОБА_4 з дня його затримання - 28 квітня 2023 року ізарахував йому у цей строк час попереднього ув'язнення (тримання його під вартою).
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду ОСОБА_4 та його захисник подали скарги до апеляційного суду.
Харківський апеляційний суд ухвалами від 11 та 21 липня 2025 року відкрив і, відповідно, призначив до розгляду вказані скарги сторони захисту.
Крім того, у ході розгляду справи місцевим судом, стороною захисту неодноразово оскаржувалися до суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції щодо вирішення питання запобіжного заходу.
У касаційній скарзі порушується питання про незгоду її автора зі складом колегії суддів апеляційного суду, на розгляді якої перебувають вказані вище скарги ОСОБА_4 та йогозахисника.
Перевіривши касаційну скаргу та прийняті у справі судові рішення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.
Статтею 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а право на касаційне оскарження - лише у визначених законом випадках.
Ця норма кореспондує зі ст. 14 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», якою визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Встановлюючи обмеження права на касаційне оскарження судових рішень, законодавець керувався такою складовою принципу верховенства права, як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абз. 6 підпункту 3.3 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009).
Судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, зазначено в частинах 1 і 2 ст. 424 КПК. Це стосується вироків та ухвал про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, судових рішень суду апеляційної інстанції, постановлених щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції, а також ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвал суду апеляційної інстанції, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених КПК.
Тобто, предметом касаційного оскарження можуть бути рішення судів першої інстанції після їх перегляду по суті кримінального провадження в апеляційному порядку, а згідно наявної інформації з ЄДРСР вказаний вирок у апеляційному порядку не переглянуто.
Варто уваги, що порядок вирішення питання про відвід регламентується ст. 81 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а направлення кримінального провадження з одного суду до іншого (підсудності) ст. 34 КПК.
Крім того, відповідно до положень статей 126, 129 Основного закону України та ст. 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», судді у своїй професійній діяльності є незалежними від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, вони здійснюють правосуддя на основі Конституції та інших законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
Верховний Суд не здійснює нагляд чи контроль за діяльністю судів нижчого рівня та не уповноважений втручатися в їх діяльність у позапроцесуальний спосіб, тобто суди нижчого рівня не підпорядковуються судам вищих інстанцій.
Виходячи з положень ст. 129 Конституції України, ст. 424 КПК поставлене перед Судом питання не можуть бути предметом перевірки в порядку касаційної процедури.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга подана на судові рішення, які не підлягають оскарженню в касаційному порядку.
Керуючись статтями 8, 129 Конституції України, статтями 14, 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статтями 424, 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 626/2636/23 стосовно нього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3