1Справа № 335/9115/25 2/335/3789/2025
17 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Сиротенко В.К., за участю секретаря судового засідання Кумер А.В., розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
15.09.2025 до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», в особі представника Кудіної А.В., до відповідача ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 19 260,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 09.09.2024 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір позики №73789185, за умовами якого позичальнику було надано кредит шляхом перерахування на картковий рахунок.
14.06.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №14/06/2021 , за якими останньому передано право вимоги до боржників відповідно до Реєстру, що є додатком до договору.
Відповідно до реєстру боржників №44 від 21.02.2025 до вказаного Договору факторингу №14/06/21, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 у сумі 19 260,00 грн, з яких: 10 000,00 грн - сума заборгованості за кредитом, 2900,00 грн.- сума заборгованості за відсотками; 4860,00 грн.- сума заборгованості по процентам за процентом за понадстрокове користування позикою; 1500, 00 грн.- комісія за надання позики.
Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань по договору позики, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 73789185 у сумі 19260,00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2025 справу розподілено та передано для розгляду судді Сиротенко В.К.
Ухвалою від 15.09.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, сторонам по справі надано строк для подання заяв по суті справи.
Судом здійснено запит щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, відповідача по справі.
Згідно відповіді №1776919 від 16.09.2025 року щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована як ВПО за адресою: АДРЕСА_1 .
03.10.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог виходячи з наступного. В матеріалах справи не міститься копії договору факторингу між кредитором та позивачем у повному обсязі, у тому числі докази оплати договору факторингу та додатків до нього, щоб підтверджувало належність позивача як нового кредитора у цій справі. Крім того, договір факторингу було укладено ще до виникнення первинних кредитних правовідносин між відповідачем та первісним кредитором. Також відповідач посилається на те, що позивачем не надано доказів перерахування кредитних коштів. На підставі п. 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідач заперечує проти стягнення з нього штрафу та пені. А також, відповідач просить відмовити в задоволені позову в частині стягнення комісії за договором позики, вважає його нікчемним відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
В прохальній частині відзиву відповідачем зазначено, зокрема, про те, що у разі неявки у судове засідання - перенести розгляд справи на іншу дату.
07.10.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача Білотіл А.Г. надійшла відповідь на відзив, в якій остання зазначила, що між сторонами укладено договір в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подав заявку на отримання кредиту (вказавши свої повні, точні та достовірні особисті дані) за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав позичальнику за допомогою засобів зв'язку, на зазначений ним номер телефону, одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору. Отже, для укладання кредитного договору необхідно здійснити певну послідовність дій направлених на реальне укладення договору та отримання коштів, нездійснення чи не завершення дії унеможливлює укладення договору. Таким чином, кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, а тому укладання між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не був би укладений. Доказів протилежного відзив на позовну заяву не містить. Інформація про проведення успішних транзакцій зберігається безпосередньо у первісного кредитора, у зв'язку з чим, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не володіє та не може володіти оригіналами первинних документів, в тому числі, які підтверджують факт перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника. Згідно ст.60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта - є банківською таємницею.
До відповіді на відзив представник позивача додала розрахунки заборгованості та інформаційні довідки, в яких відображено розрахування усієї суми заборгованості з дати отримання грошових коштів в позику або в кредит, а також витяги з реєстрів боржників до укладеного договору факторингу, а також довідку ТОВ «ФК «ФІНЕКС» від 06.10.2025 №КД-000056737/ТНПП на підтвердження перерахування коштів у сумі 10 000, 00 грн. за договором позики №73789185 від 09.09.2024.
У судове засідання представник позивача буду повідомленим у встановленому законом порядку не з'явився, у позовній заяві та відповіді на відзив викладено клопотання позивача про розгляд справи без участі представника позивача, позов підтримує в повному обсязі просить задовольнити.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явилась повідомлялась у встановленому законом порядку про причини неявки суд не повідомила.
Судові повістки, які направлялися судом за зареєстрованим місцем проживання відповідача, а також за адресою її проживання, як внутрішньо переміщеної особи - повернулися до суду, як неотримані відповідачем із зазначенням у довідці про причини повернення «адресат відсутній».
За правилами п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 травня 2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд доходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 09.09.2024 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладений договір про надання фінансового кредиту №73789185, підписаний позичальником одноразовим ідентифікатором 17103, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 10 000,00 грн строком на 30 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 . Дата надання кредиту 09.09.2024. Дата погашення кредиту 08.10.2024. Денна процентна ставка становить 0,500%, що складає 182,500% річних та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п. 1.2. цього Договору. (розділ 1 договору)
Також ОСОБА_1 09.09.2024 підписала Додаток №1 до Договору про надання фінансового кредиту № 73789185, яким є графік платежів та паспорт споживчого кредиту .
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Положення статті 6 та 627 Цивільного кодексу України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Матеріали справи свідчать про те, що Договір про надання фінансового кредиту № 73789185 від 09.09.2024 укладений в електронній формі.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
В статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Враховуючи положення частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Правилами ч. 1статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» закріплено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
За змістом ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Згідно з ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Вимогами ст. 639 ЦК України визначено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
Відповідно до п.15 Розділу 3 Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого постановою Правління НБУ № 113 від 03.11.2021, договір, що укладається у вигляді електронного документа, підписується сторонами в порядку, визначеному законодавством України. Примірник такого договору споживача повинен містити кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу та/або кваліфіковану електронну печатку кредитодавця з кваліфікованою електронною позначкою часу, накладену уповноваженим працівником кредитодавця.
Згідно пп.1 п.17 вказаного Положення, кожен примірник договору, що укладається у вигляді електронного документа, повинен містити електронні підписи сторін договору з урахуванням вимог законодавства України.
Згідно статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно статті 640 Цивільного кодексу України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно статті 642 Цивільного кодексу України - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
З наведених обставин справи вбачається, що кредитний договір, на підставі якого позивачем заявлено про стягнення заборгованості, про який судом зазначено вище, був укладений в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора та наданням персональних даних відповідача.
Тобто, для укладання договору необхідно здійснити певну послідовність дій направлених на реальне укладення договору та отримання коштів, нездійснення чи не завершення дії унеможливлює укладення договору.
Відповідач у відзиві не заперечувала, що вказаний засіб зв'язку, а саме: номер телефону НОМЕР_2 належить їй, або що на час укладення зазначеного договору позики остання втратила вказані засоби зв'язку.
Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).
У свою чергу, доказів того, що персональні дані (дані паспорту громадянина України, картки фізичної особи-платника податків) були використані товариствами або іншими особами для укладення кредитних договорів від імені відповідача, суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно відповідача шахрайських дій останній не звертався, як і не оскаржував правомірність укладених договорів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
Суд зауважує, що матеріали справи не містять і відповідач не надала суду доказів щодо спростування презумпції правомірності договору позики, чи її окремих пунктів. Вищезазначений договір позики недійсними не визнавався.
Таким чином, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами цього правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариств за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету позики договір між фінансовою установою та відповідачем не були б укладені. Сторони договору досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Враховуючи встановлені судом обставини та досліджені докази, суд дійшов до висновку про укладеність вищевказаного договору позики №73789185 від 09.09.2024 року між відповідачем ОСОБА_1 та відповідною фінансовою установою.
Суд також вважає доведеною обставину отримання відповідачем від ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» грошових коштів у розмірі 10 00,00 грн у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором.
Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що позивач не надав докази видачі грошових коштів за договором позики №78789185 від 09.09.2024 року в розмірі 10 000,00 грн. є безпідставними, оскільки матеріали справи містять підтвердження перерахування кредитних коштів на картку позичальника № НОМЕР_1 , а саме: листи ТОВ «ФК « ФІНЕКСПРЕС» від 06.10.2025 року №КД-0056737/ТНПП (номер платежу 709b8af-b02d-465b-ab98-878c388814c; дата платежу 09.09.2024, отримувач ОСОБА_1 ).
Крім того, відповідач не надав суду виписки по зазначеному картковому рахунку за спірний період на підтвердження факту незарахування грошових коштів на його рахунок, не надав доказів повернення коштів позивачу, в той час коли не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких даних.
Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Подібні висновки викладені у також постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц.
Отже, свої зобов'язання з надання кредитних коштів за договором позики №73789185 від 09.09.2024 року в розмірі 10 000,00 грн. фінансова установа (кредитор) виконала, що підтверджується матеріалами справи і не спростовано відповідачем.
14.06.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 14/06/2021, відповідно до умов якого право вимоги, зокрема за Договором позики № 73789185 перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників №44 від 21.02.2025 до договору факторингу № 14/06/2021 від 22.01.2025, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 73789185 у розмірі 19260,00 грн, з яких: сума заборгованості за тілом кредиту 10 000,00 грн, сума заборгованості по процентам 2900,00 грн, сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування позикою 4860,00 грн., 1500,00 грн.- комісія за надання позики.
На підтвердження оплати за договором факторингу позивачем надано копію платіжної інструкції від 28.02.2025 №670 на суму 3 164 501,62 грн, призначення платежу - Оплата за відступлення прав вимоги згідно Додаткової угоди №48 від 21 лютого 2025 року до Договору факторингу №14/06/2021 від 14.06.2021, без ПДВ .
Укладання договору факторингу між ТОВ «БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «Європейська агенція» до виникнення кредитних правовідносин з відповідачем не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору, договір факторингу був чинним. Право вимоги по кредитному договору від 09.09.2024 року були передані позивачу на підставі реєстру, який оформлений належним чином та є додатком до договору кредиту.
Умови договору факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов'язки.
Крім того, додатковими угодами, строк дії договору факторингу було продовжено, а умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри прав вимоги у межах зазначеної справи були підписані під час строку дії договорів факторингу.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02.11.2021 року № 905/306/17, від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15.04.2024 року у справі №2221/2373/12).
Позивачем надано реєстри прав вимоги, оформлені та підписані відповідно до договору факторингу, а також докази щодо розміру оплати за договорами факторингу.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Договір про надання фінансового кредиту №73789185 від 11.10.2024 є дійсними, у судовому порядку не оскаржувався. Доказів протилежного суду не надано.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною другою статті 517 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов'язання є належним.
Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права нового кредитора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, оскільки боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти його вимог.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15 та постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 681/44/15-ц.
Таким чином, суд приходить до висновку про доведеність позивачем факту укладення Договору про надання фінансового кредиту № 73789185 від 09.09.2024 між відповідачкою та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», перерахування відповідачці кредитних коштів первісним кредитором та набуття права вимоги за таким договором позивачем, а також доведеність останнім порушення відповідачкою грошових зобов'язань.
За правилами статей 526, 530, 610 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Отже, надавши докази передання грошових коштів ОСОБА_1 , ТОВ «ФК «ЄАПБ» вправі вимагати їх повернення, відповідач в свою чергу має довести або неотримання коштів, або їх повернення, що ним зроблено не було.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано і не представлено суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить.
Щодо вимог про стягнення заборгованості за процентами та штрафними санкціями (процентами за понадстрокове користування позикою) суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
За умовами Договору строк кредиту (строк дії Договору) становить 30 днів (дата надання кредиту - 09.09.2024, дата повернення кредиту - 08.10.2024).
З врахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, беручи до уваги, що відповідачка істотно порушила умови укладеного нею договору позики № 73789185 від 09.09.2024, а, зокрема, у встановленому порядку та строки не погашала кредит, та проценти за користування ним, внаслідок чого позивач позбавлений можливості отримати кредитні кошти та відсотки, а тому суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення боргу за тілом кредиту у розмірі 10 000,00 грн та процентів за користування кредитом у розмірі 2900,00 грн (які нараховані в межах строку кредитування), необхідно задовольнити та стягнути з відповідачки на користь позивача.
Щодо стягнення процентів за понадстрокове користування позикою.
Звертаючись до суду із позовом, позивач просив стягнути із відповідача за договором позики №73789185 від 09.09.2024 року відсотки за понадстрокове користування кредитом в розмірі 4860,00 грн.
П.6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» яким передбачено, що у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов'язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Таким чином, за договорами укладеними з 29.11.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань.
Однак з аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України випливає, що на кредитний договір, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь позикодавця неустойки, а нарахована позикодавцем неустойка, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню позикодавцем.
Суд звертає увагу, що особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 1, ст. 2 із наступними змінами) доповнити пунктом 6-1 такого змісту:"6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем".
Пункт 6-1 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" виключено на підставі Закону України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Також, згідно із Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) доповнено, зокрема, пункт 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України є чинними.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України(частина 2 статті 4 ЦК України).
Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що 4860,00 грн. відсотків за понадстрокове користування кредитом підлягають списанню позикодавцем в силу вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача комісії: відповідно п.2.4 Договору позики комісія за надання позики 1500,00 грн., яка нараховується за ставкою 15,00% від суми позики. Під час укладення договору позики відповідач був ознайомлений з його умовами, висловив своє волевиявлення шляхом підписання договору, проти положень договору, умовами якого передбачено сплату комісії за надання позики, не заперечував, дійсність договору не оспорював. Тому, суд доходить висновку, що передбачена умовами договору одноразова комісія у сумі 1500,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Позивачем надано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження своїх позовних вимог, при цьому відповідачем доказів на спростування вимог позивача та підтвердження заперечень, викладених у відзиві на позов, не надано.
За викладених обставин позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача становить 2263,92 грн, виходячи з розрахунку: 14 400,00 грн (розмір задоволених позовних вимог) х 3028,00 грн (сума сплаченого судового збору) / 19 260,00 грн (розмір заявлених позовних вимог).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 258, 259, 264-265, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором позики № 73789185 від 09.09.2024 у сумі 14 400 (чотирнадцять тисяч чотириста) грн 00 коп., яка складається з: 10 000,00 грн - заборгованості за основною сумою боргу; 2 900,00 грн заборгованості за нарахованими відсотками; 1500,00 - комісія за надання позики.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» витрати по сплаті судового збору у 2 263 (дві тисячі двісті шістдесят три) грн. 92 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя, який ухвалив оскаржуване рішення, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ 35625014;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; адреса проживання як ВПО: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 22 грудня 2025 року.
Суддя В.К. Сиротенко