Справа №333/6927/25
Провадження №1-кс/333/3992/25
Іменем України
22 грудня 2025 року м.Запоріжжя
Слідчий суддя Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , за участю слідчого ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , представника власника майна - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, клопотання слідчого у кримінальному провадженні №62025080100005367 від 23.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України про арешт майна,
Старший слідчий в ОВС першого слідчого відділу (з дислокацією у м.Мелітополі та м.Запоріжжі) Територіального управління ДБР, розташованого у м.Мелітополі ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про арешт майна в кримінальному провадженню №62025080100005367 від 23.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України.
Вимоги клопотання обґрунтовані тим, що у провадженні органу досудового розслідування перебуває кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.368-5 КК України, у межах якого здійснюється перевірка фактів незаконного набуття активів службовою особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Досудовим розслідуванням встановлено, що підозрюваний, перебуваючи на посаді начальника аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України у Запорізькій області, упродовж 2021-2023 років умисно набував майно та грошові активи, вартість яких істотно перевищує його законні доходи, а також доходи членів його сім'ї, без належного документального підтвердження джерел їх походження. Зібрані у кримінальному провадженні докази свідчать про те, що окремі транспортні засоби, зокрема автомобіль марки «Mercedes-Benz EQC 400», були придбані за дорученням підозрюваного на ім'я третіх осіб або членів його сім'ї з метою приховування факту незаконного збагачення, при цьому підозрюваний фактично здійснював повноваження володіння, користування та розпорядження зазначеним майном. Таке майно відповідає критеріям активів, визначених приміткою до ст.368-5 КК України, та може бути предметом спеціальної конфіскації. З огляду на викладене, існують достатні підстави вважати, що незастосування арешту може призвести до відчуження, приховування, пошкодження або знищення вказаного майна, що унеможливить виконання завдань кримінального провадження, а також можливе застосування спеціальної конфіскації або стягнення активів у дохід держави. У зв'язку з цим арешт майна є необхідним та співмірним заходом забезпечення кримінального провадження, який відповідає вимогам ст.ст.170-173 КПК України.
Слідчий в судовому засіданні підтримав вимоги клопотання про арешт майна, зазначив, що кримінальне провадження в якому підозрюється ОСОБА_6 відноситься до злочинів вчинених у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг в якому передбачено спеціальну конфіскацію.
Прокурор в судовому засіданні підтримала клопотання слідчого та наполягала на арешті майна, яке належить підозрюваному ОСОБА_6 .
Представник власника майна - адвокат ОСОБА_5 також зазначив, що автомобіль був набутий ОСОБА_7 на законних підставах, що підтверджується реєстраційними документами та джерелами походження коштів. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , не є підозрюваними, обвинуваченими чи іншими особами, процесуальний статус яких давав би підстави для обмеження їх права власності. Крім того, адвокат наголосив, що сторона обвинувачення не довела наявності жодного з ризиків, передбачених ч.1 ст.170 КПК України, зокрема ризику відчуження, приховування або знищення майна. Автомобіль не використовувався як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, не є предметом чи безпосереднім результатом злочину та не визнавався речовим доказом у спосіб, передбачений законом. Також представник звернув увагу суду на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої втручання держави у право мирного володіння майном повинно бути законним, необхідним та пропорційним поставленій меті. Накладення арешту на майно особи, яка не має жодного процесуального зв'язку з кримінальним правопорушенням, є надмірним заходом та порушує баланс між публічними інтересами і правами власника. У зв'язку з викладеним адвокат просив суд відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на автомобіль, як такого, що є необґрунтованим, не підтвердженим належними та допустимими доказами і таким, що порушує конституційне право власності.
Заслухавши позицію слідчого та прокурора, думку представника власника майна, дослідивши клопотання і додані до нього матеріали у їх сукупності, слідчий суддя дійшла висновку, що клопотання підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом встановлено, що 23.07.2025 року до ЄРДР були внесені відомості про скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ст.368-5 КК України (кримінальне провадження №62025080100005367).
Постановою слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м.Мелітополі та м.Запоріжжі) Територіального управління ДБР, розташованого у м.Мелітополі ОСОБА_3 від 17.12.2025 року, про приєднання до матеріалів кримінального провадження речових доказів, а саме: автомобіля марки «Mercedes-Benz EQC 400», 2021 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , який визнано речовим доказом.
Обґрунтованість клопотання про накладення арешту на автомобіль марки «Mercedes-Benz EQC 400», 2021 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , підтверджується сукупністю належних, допустимих та достатніх доказів, зібраних у межах кримінального провадження №62025080100005367, які у своїй сукупності свідчать про наявність підстав, передбачених ст.170 КПК України.
ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України (незаконне збагачення), що підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Обґрунтованість підозри підтверджена, зокрема:
?висновком НАЗК за результатами моніторингу способу життя;
?матеріалами, витребуваними з ГУ ДСНС України в Запорізькій області;
?відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків;
?матеріалами територіальних сервісних центрів МВС;
?висновками судових експертів;
?протоколами обшуків та вилучення значних сум грошових коштів;
?іншими доказами, які у своїй сукупності свідчать про істотне перевищення вартості набутих активів над законними доходами підозрюваного та членів його сім'ї.
Досудовим розслідуванням встановлено, що спірний автомобіль був набутий у період, коли підозрюваний не мав фінансової спроможності для його придбання за рахунок законних доходів. При цьому фактичне набуття активу здійснювалося за дорученням підозрюваного іншими особами, що відповідає визначенню «набуття активів» у розумінні примітки до ст.368-5 КК України.
Постановою слідчого зазначений транспортний засіб визнано та приєднано до матеріалів кримінального провадження як речовий доказ, оскільки він є майном, набутим кримінально протиправним шляхом, та відповідає критеріям, визначеним ст.98 КПК України.
Матеріалами провадження підтверджено, що реєстрація автомобіля на третіх осіб має формальний характер і була спрямована на створення видимості законності володіння з метою уникнення можливої спеціальної конфіскації. Фактичне користування транспортним засобом продовжувалося підозрюваним та членами його сім'ї, що свідчить про збереження контролю над активом.
З урахуванням тяжкості інкримінованого злочину, характеру активу та поведінки підозрюваного, існує реальний ризик відчуження, перереєстрації або приховування майна, що може унеможливити: збереження речового доказу; застосування спеціальної конфіскації у разі ухвалення обвинувального вироку.
Доводи представника власника майна - адвоката ОСОБА_5 про відсутність правових підстав для накладення арешту на спірний транспортний засіб слідчий суддя вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження, з огляду на таке.
Посилання сторони захисту на те, що автомобіль марки «Mercedes-Benz EQC 400» був набутий ОСОБА_7 на законних підставах та що остання, як і ОСОБА_8 , не є підозрюваними у даному кримінальному провадженні, саме по собі не виключає можливості накладення арешту на таке майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений на майно будь-якої фізичної особи, у тому числі третьої особи, за наявності достатніх підстав вважати, що таке майно відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, або підлягає спеціальній конфіскації. Таким чином, процесуальний статус власника майна не є визначальним критерієм для вирішення питання про накладення арешту.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що спірний транспортний засіб був набутий у період, коли підозрюваний ОСОБА_6 не мав фінансової спроможності для його придбання за рахунок законних доходів, а фактичне набуття активу здійснювалося за його дорученням іншими особами, що прямо відповідає визначенню набуття активів у розумінні примітки до ст. 368-5 КК України. Реєстрація автомобіля на третіх осіб, у тому числі родичів, має формальний характер і спрямована на створення видимості законності походження майна та уникнення можливої спеціальної конфіскації.
Твердження представника власника майна про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.170 КПК України, суд вважає безпідставними, оскільки з урахуванням характеру інкримінованого кримінального правопорушення, способу набуття активів, а також поведінки підозрюваного, існує реальна можливість подальшого відчуження, перереєстрації або приховування майна, що унеможливить як збереження речового доказу, так і застосування спеціальної конфіскації у разі ухвалення обвинувального вироку.
Доводи захисту про те, що автомобіль не є знаряддям вчинення злочину та не визнавався речовим доказом у встановленому законом порядку, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки постановою слідчого від 17.12.2025 року вказаний транспортний засіб визнано та приєднано до матеріалів кримінального провадження як речовий доказ, що відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, а саме - як майно, набуте кримінально протиправним шляхом.
Посилання представника власника майна на практику Європейського суду з прав людини щодо захисту права мирного володіння майном не спростовують необхідності накладення арешту, оскільки втручання у право власності у даному випадку здійснюється на підставі закону, переслідує легітимну мету та є пропорційним, зважаючи на суспільний інтерес у забезпеченні належного досудового розслідування корупційного злочину та можливості застосування спеціальної конфіскації.
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Разом з тим, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Відповідно до ч.1 ст.96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У свою чергу, ч.2 ст.96-2 КК України передбачає, що спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Разом с тим, для досягнення дієвості кримінального провадження, положенням ч.1 ст.131 КПК України передбачено застосування заходів забезпечення такого провадження.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання (п.3 ч.2 ст.170 КПК України).
У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч.5 ст.170 КПК України).
Вказана норма передбачає можливість накладення арешту на майно підозрюваного щодо якого здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.
За положеннями ч.10 ст.170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Отже, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Ураховуючи розумність, співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, слідчий суддя дійшов висновку, що є всі правові підстави для накладання арешту на нерухоме майно.
Ставлячи на меті дотримання справедливого балансу між інтересами кримінального провадження та правом власності, слідчий суддя вважає за необхідне розумним та достатнім визначити спосіб арешту вказаного нерухомого майна у вигляді позбавлення права саме розпорядження ним, не порушуючи право власника на володіння та користування майном.
Таким чином, за наявності усіх підстав для арешту майна, слідчий суддя прийшов до висновку, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, шляхом накладення арешту на зазначене в клопотанні майно.
Слідчий суддя встановив, що транспортний засіб на який слідчий просить накласти арешт дійсно перебуває у власності підозрюваного.
Отже, арешт спірного транспортного засобу є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, не вирішує питання права власності по суті та відповідає вимогам ст.ст. 170-173 КПК України.
Разом з тим, слідчий суддя враховує і те, що у відповідності до вимог ст.174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано, а отже після усунення обставин, які були підставою для накладення арешту, власник майна має право звернутися до суду з клопотанням про скасування арешту майна, чи надати докази належності вказаного майна іншим особам тощо, що буде оцінено вже під час іншої процедури, передбаченої законом, задля можливості визначення, можливо, іншого менш обтяжливого способу забезпечення доказів чи визначеного способу арешту майна.
Керуючись положеннями ст. 131, 132, 154-157, 372 КПК, слідчий суддя,
Клопотання слідчого про арешт майна - задовольнити.
Накласти арешт на майно, а саме: автомобіль марки «Mercedes-Benz EQC 400», VIN НОМЕР_1 , 2021 року випуску.
Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала слідчого судді, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п'яти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. У разі якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Ухвала підлягає негайному виконанню з моменту проголошення.
Подання апеляційної скарги не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя Комунарського
районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1