Єдиний унікальний номер 317/4773/25
Номер провадження 1-кп/317/557/2025
23 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя клопотання по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025080100004998 від 07.07.2025 відносно ОСОБА_4 по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 409 КК України, щодо продовження строку тримання під вартою,
У провадженні судді Запорізького районного суду Запорізької області ОСОБА_1 з вересня 2025 року знаходиться обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025080100004998 від 07.07.2025 відносно ОСОБА_4 по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 409 КК України.
17.12.2025 до суду надійшло клопотання начальника Мелітопольського відділу Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою по кримінальному провадженню № 62025080100004998, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.07.2025, відносно ОСОБА_4 по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 409 КК України.
Заявлене клопотання обґрунтовано тим, що досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24.06.2025 № 98-РС солдата ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.06.2025 № 182/нст солдат ОСОБА_4 вважається таким, що прибув до військової частини НОМЕР_2 для прийняття посади, визначеної наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24.06.2025 № 98-РС та зарахований на продовольче забезпечення з 27.06.2025.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_7 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 28, 30, 37, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Відповідно до вимог ст.ст. 28, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. Командир (начальник) має право віддавати підлеглому накази, а підлеглий зобов'язаний їх виконати сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Статтями 29, 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Статтею 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїми військовими званнями начальниками є військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу.
В свою чергу, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин в умовах воєнного стану, за наступних обставин.
30.06.2025, перебуваючи у місці несення служби, в місці тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_2 , на території АДРЕСА_1 , солдат ОСОБА_4 відмовився приймати посаду, на яку він був призначений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24.06.2025 № 98-РС, відмовився проходити військову службу на будь-яких посадах і за будь-якою спеціальністю.
Таким чином, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством та нормативно-правовими актами, які регламентують порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, відмовився від несення обов'язків військової служби, в умовах воєнного стану, хоча об'єктивно міг та зобов'язаний був нести обов'язки військової служби.
Наведене діяння ОСОБА_4 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 4 ст. 409 КК України - відмова від несення обов'язків військової служби, вчинена в умовах воєнного стану.
04 серпня 2025 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 409 КК України.
04 серпня 2025 року слідчим суддею Комунарського районного суду м. Запоріжжя до підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 02.10.2025.
22 вересня 2025 досудове розслідування у кримінальному провадженні завершено, складено обвинувальний акт, який направлено для розгляду до Запорізького районного суду Запорізької області.
02 жовтня 2025 року слідчим суддею Комунарського районного суду м. Запоріжжя продовжено обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30.11.2025 включно. Запобіжний захід було продовжено.
У судовому засіданні прокурор заявлене клопотання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримав, посилаючись на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення., Застосувати більш м'який запобіжний захід неможливо, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення (злочину), за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років.
Обвинувачений та його захисник у судовому засіданні заперечували проти задоволення вказаного клопотання.
Розглянувши клопотання прокурора, заслухавши думку обвинуваченого та захисника, суддя дійшов наступного висновку.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
За змістом ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винуватою, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.
Відповідно до ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та відповідно до ч. 3 ст. 197 КПК України про його продовження, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При продовженні запобіжного заходу суд також оцінює в сукупності наступні обставини.
Інкриміноване ОСОБА_4 , кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 409 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином.
При вирішенні питання про доцільність продовження строку тримання ОСОБА_4 під вартою, суддя оцінює та враховує у сукупності такі обставини: особистість обвинуваченого, його майновий стан, соціальні зв'язки.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключено у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Положеннями ч. 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Згідно з п. 7 Постанови Пленуму ВССУ № 14 від 19.12.2014 «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанцій процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» у ч. 1 ст. 197 КПК України визначено, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Судам під час визначення строку закінчення дії ухвали про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід враховувати, що в разі продовження тримання під вартою попередня ухвала втрачає свою силу. Такий підхід відповідає загальній засаді законності кримінального провадження і унеможливлює випадки визначення в ухвалі строку тримання під вартою понад 60 днів.
При вирішенні клопотання прокурора щодо запобіжного заходу, суд враховує думку учасників провадження, обставини, перераховані у ст. 178 КПК України, зокрема, дані про особу обвинуваченого та доведеність прокурором, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти наведеним у судовому засіданні ризикам.
Розглянувши клопотання прокурора, суддя вважає, що для забезпечення належної процесуальної поведінки під час судового розгляду більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти вказаним ризикам. У суду є певні переконання, що ризики, зазначені прокурором, є очевидними та такими, що можуть справдитися із великим ступенем вірогідності.
Отже, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід, з урахуванням його тривалості, не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, позбавляє обвинуваченого можливості перешкодити інтересам правосуддя, зокрема і ухиленню від суду, а ризики, вказані прокурором, не зменшились з моменту постановлення ухвали про обрання запобіжного заходу, у зв'язку з цим, суд вважає за необхідне продовжити відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стром на 60 днів.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суддя враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити, з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Таким чином, враховуючи обставини, перераховані у ст. 178 КПК України, а також доведеність прокурором під час розгляду клопотання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти наведеним під час розгляду клопотання ризикам, оцінюючи ступінь порушення цінностей суспільства у даному кримінальному провадженні, намагаючись забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, суддя вважає, що клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно задовольнити і продовжити останньому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Керуючись ст.ст. 176-178, 182, 183, 197, 199, 331, 395 КПК України, суд
Клопотання начальника Мелітопольського відділу Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_6 про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити дію запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 21.02.2026 включно.
В задоволенні клопотання захисника про обрання більш м'якого запобіжного заходу - відмовити.
Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому, захиснику та направити до Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» для виконання.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена в частині продовження строку тримання під вартою до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали буде оголошено в 16 год. 00 хв. 23 грудня 2025 року.
Суддя ОСОБА_1