308/16122/25
22.12.2025 м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що надійшла із ІНФОРМАЦІЯ_1 , за матеріалами протоколу складеного офіцером (оперуповноваженим) прикордонного оперативно-розшукового відділу ( з м.д. АДРЕСА_1 ) головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_1 прикордонного загону лейтенантом ОСОБА_1 , відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , за ч.1 ст. 185-10 КУпАП,-
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №351969 від 12.09.2025 вбачається, що ОСОБА_2 , вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 185-10 КУпАП, а саме: о 10 год. 00 хв. 12 вересня 2025 року був виявлений та затриманий офіцером прикордонного оперативно- розшукового відділу, на відстані 2000 метрів до державного кордону, на напрямку 320 прикордонного знаку, на ділянці відповідальності відділення прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 », здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця Державної прикордонної служби України, під час виконання ним службових обов'язків, а саме на неодноразову законну вимогу старшого прикордонного наряду надати документи, що посвідчують особу, даний громадянин відмовився. Своїми діями порушив вимоги ст. 34 ЗУ «Про Державну прикордонну службу України» від 2003 року.
ОСОБА_2 , у судове засідання не з'явився повторно, про дату та час розгляду справи повідомлявся в порядку передбаченому чинним законодавством, повістки про виклик до суду надсилалися за адресою його проживання. Однак повернулися до суду без вручення. Останній заперечень на протокол про адміністративне правопорушення не подавав, згідно протоколу від письмових пояснень відмовився. Інформація щодо дати та часу розгляду справи, була розміщена на офіційному веб-сайті Судова влада України, на сторінці Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за посиланням: https://ug.zk.court.gov.ua.
Зважаючи на викладені обставини, враховуючи, що правопорушник до суду повторно не з'явилася, сповіщався про час і місце розгляду справи належним чином, був обізнаний про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, суд вважає, що подальше відкладення розгляду справи нівелюватиме завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Розгляд справи у розумні строки з одного боку забезпечує можливість своєчасного відновлення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у випадку необґрунтованості та безпідставності провадження у справі стосовно неї, а з іншого своєчасне вжиття заходів спрямованих на запобігання іншим правопорушенням, у випадку наявності підстав застосування адміністративного стягнення з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття (стаття 23 КУпАП). У будь-якому випадку відповідні дії мають бути вчинені своєчасно, з метою недопущення негативних наслідків, пов'язаних із тривалим розглядом справи та не вирішенням її по суті.
У зв'язку із наведеним вважаю за можливе проводити розгляд справи за відсутності
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 9 КУпАП: адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-4 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У вину ОСОБА_2 , згідно протоколу про адміністративне правопорушення, ставиться те, що він: о 10 год. 00 хв. 12 вересня 2025 року був виявлений та затриманий офіцером прикордонного оперативно- розшукового відділу, на відстані 2000 метрів до державного кордону, на напрямку 320 прикордонного знаку, на ділянці відповідальності відділення прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 », здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця Державної прикордонної служби України, під час виконання ним службових обов'язків, а саме на неодноразову законну вимогу старшого прикордонного наряду надати документи, що посвідчують особу, даний громадянин відмовився. Своїми діями порушив вимоги ст. 34 ЗУ «Про Державну прикордонну службу України» від 2003 року.
Так, ОСОБА_2 , згідно протоколу про адміністративне затримання - затримано 12.09.2025 о 10 год. 00 хв., та після з'ясування обставин правопорушення звільнено о 13 год. 00 хв. того ж дня.
При цьому було проведено особистий огляд ОСОБА_2 , в ході якого виявлено та вилучено для тимчасового зберігання паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , орган що видав 2110, дата видачі 06.02.2017.
Відповідно до ч.1 ст. 185-10 КУпАП, злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України.
Об'єктом даного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони державного кордону, а також у сфері громадського порядку.
Об'єктивна сторона проявляється у відкритій відмові виконати законне розпорядження чи вимогу військовослужбовця або працівника ДПС України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України.
Об'єктивними ознаками складу зазначеного адміністративного правопорушення полягає у вчиненні такого діяння: відкритої відмови виконати законне розпорядження чи вимогу, військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні або члена громадського формування: а охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України а так само іншого умисного невиконання зазначених розпоряджень та вимог. Розпорядження та вимоги, які зазначені у диспозиції статті мають бути законними, тобто походити від правомочних осіб та знаходитися у межах їхньої компетенції. Права органів, підрозділів, військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України викладено у ст. 20 Закону України «Про Державну, прикордонну службу України».
З аналізу наведеної норми слід зробити висновок, що злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника ДПС при виконанні ним службових обов'язків, або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які виконують службові обов'язки.
Відповідно до ст. 34 Закону України " Про державний кордон України": державні органи, громадські об'єднання, посадові особи, а також громадяни зобов'язані додержувати режиму державного кордону України, виконувати вимоги прикордонного режиму та режиму в пунктах пропуску через державний кордон України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2011 за №10-рп/2011 надав тлумачення визначенню непокори: «Слово «непокора» означає відмову від виконання або ігнорування виконання певної вимоги».
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена відповідальність. Склад адміністративного правопорушення складає: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.
Таким чином, підставою для притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення є доведення об'єктивних і суб'єктивних ознак, тобто об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони правопорушення.
На доведення вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185-10 КУпАП, подано протокол про адміністративне правопорушення, протокол про адміністративне затримання, протокол особистого огляду, огляду речей та вилучених речей і документів, рапорт старшого офіцера прикордонного оперативно-розшукового відділу, копію паспорта особи, схему щодо виникнення обстановки напроти н.п. Тарнівці, Ужгородського району Закарпатської області (ділянка віпс « ІНФОРМАЦІЯ_3 , впс « ІНФОРМАЦІЯ_4 », НОМЕР_1 прикордонного загону) 12 вересня 2025 року.
Разом з тим, у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено свідків правопорушення, не здійснено фото-відеофіксації правопорушення, до нього не додано будь-яких інших доказів, які б свідчили про те, де саме ОСОБА_2 здійснив злісну непокору вимозі військовослужбовця, не вказано його прізвища ім'я, по батькові, його посаду тощо.
Крім цього суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять письмових доказів, що у вказаний у протоколі про адміністративне правопорушення місці і часі військовослужбовець Державної прикордонної служби України який висловив законну вимогу, перебував при виконанні своїх службових обов'язків.
У матеріалах справи також відсутні докази, які б свідчили про вчинення ОСОБА_2 злісної непокори законній вимозі військовослужбовця ДПСУ, зокрема, яка б виражалась в зухвалій формі, що свідчила б про явну зневагу до нього.
За таких обставин всі перераховані вище доводи у своїй сукупності, дають суду підстави прийти до висновку про недоведеність того, що ОСОБА_2 у зазначені в протоколі час та місці, дійсно здійснив злісну непокору законній вимозі працівників Державної прикордонної служби України під час виконання ними службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, а встановлена невідповідність даних протоколу про адміністративне правопорушення об'єктивним обставинам справи, вказують на відсутність доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_2 у інкримінованому йому діянні.
При цьому слід зазначити, що розглядаючи адміністративні матеріали, які направлені до суду з метою притягнення винної особи до адміністративної відповідальності і які визнані органом, що їх направляє достатніми для досягнення поставленої мети, суд не може вийти за межі обвинувачення або уточнити в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунути певні розбіжності або неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки в такому випадку суд перебиратиме на себе функції сторони обвинувачення, чим порушить принцип рівності сторін і вимоги змагальності процесу. За таких обставин особа буде позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом. Навпаки, вона буде змушена захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується.
З врахуванням положень і тлумачень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Приписи ст.62 Конституції України передбачають, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Будь-які сумніви та протиріччя, які виникають при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд тлумачить на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі Кобець проти України доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом .
Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного розумного сумніву в цьому, тоді як наявність такого розумного сумніву у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 463/1352/16-а (провадження № К/9901/21241/18) у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Враховуючи викладене, доходжу до переконання, що винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185-10 КУпАП, наявними в матеріалах справи доказами не доведена, а відтак, з точки зору достатності доказів, матеріали справи не містять тієї сукупності доказів, яка б усунула обґрунтований сумнів щодо доведеності наявності в його діянні складу адміністративного правопорушення, а тому провадження в даній справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП - у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 247 п.1, 283, 284, 285 КУпАП, суддя,
Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова в порядку провадження по справах про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання скарги до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.В.Фазикош