23 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 450/2271/21
провадження № 61-215св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бідула Галина Дмитрівна, на постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року у справі № 464/7011/16-ц за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнано за ОСОБА_2 право власності автомобіль на марки «Мitsubishi» (модель АSХ), 2015 року випуску; стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 152 330,00 грн компенсації вартості 1/2 частки спірного автомобіля, а також судові витрати.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року (провадження
№ 61-12168св18) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2017 року скасовано.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року, в частині визнання спільним майном подружжя автомобіля марки «Мitsubishi» (модель АSХ), 2015 року випуску, та його поділу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці за кожним, залишено без змін.
14 лютого 2018 року, до ухвалення Верховним Судом у цій справі судового рішення, ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу відчужив зазначений автомобіль ОСОБА_6 без згоди позивачки. Коштів від продажу автомобіля ОСОБА_1 він не повернув.
Зазначене встановлено у рішенні Сихівського районного суду міста Львова
від 22 листопада 2019 року у справі № 464/2776/19, залишеному без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, яким позовні вимови ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації вартості відчуженої частки у спільному майні задоволено та стягнено з ОСОБА_2 на її користь компенсацію вартості 1/2 частки спірного автомобіля у розмірі 155 675,00 грн, судовий збір у розмірі 1 556,75 грн та 4 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
21 жовтня 2020 року постановою приватного виконавця Михайловського С. В. відкрито ВП № 63380002 про примусове виконання виконавчого листа № 464/2776/19. При здійсненні виконавчих дій приватний виконавець встановив, що 18 вересня 2020 року ОСОБА_2 уклав правочин про відчуження на користь матері ОСОБА_5 належного йому нерухомого майна - земельної ділянки, кадастровий номер 4623682800:09:00:0679, за адресою: Садове товариство «Спектр», Жирівська сільська рада, Львівська область, загальною площею
0,0487 га.
Знаючи про наявність заборгованості перед позивачкою за рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22 листопада 2019 року у справі № 464/2776/19 ОСОБА_2 , з метою недопущення накладення арешту на єдине належне йому нерухоме майно, за рахунок якого могло бути виконане рішення суду, погасив заборгованість зі сплати аліментів у ВП № 61972955 і через день, з дати закриття зазначеного виконавчого провадження, уклав оспорюваний договір купівлі -продажу зі своєю матір'ю ОСОБА_5 , яка 28 жовтня 2020 року уклала договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Іваненко Н. М. (далі - приватний нотаріус Іваненко Н. М.), з ОСОБА_4 .
Посилаючись на те, що такі дії ОСОБА_2 вчинив з метою уникнення виконання грошових зобов'язань перед позивачкою, а оспорювані договори спрямовані на порушення її прав, як кредитора, ОСОБА_1 просила:
визнати недійсним договір купівлі - продажу від 18 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , за яким він відчужив земельну ділянку, кадастровий номер 4623682800:09:00:0679, за адресою: Садове товариство «Спектр», Жирівська сільська рада, Львівська область, загальною площею
0,0487 га, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального скруту ОСОБА_7 (далі - приватний нотаріус Папайло Н. Є.);
відновити становище, яке існувало до порушення;
визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28 жовтня 2020 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , за яким вона відчужила зазначену земельну ділянку, посвідчений приватним нотаріусом Іваненко Н. М.;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55591503 від 09 грудня 2020 року (номер запису про право власності: 39603096), прийняте державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради
Віхровою О. Ю. (далі - державний реєстратор Віхрова О. Ю.), про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 4623682800:09:000:0836, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2243525146236 площею 0,0958 га;
повернути спірну земельну ділянку ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі - продажу від 18 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , за яким він відчужив земельну ділянку, кадастровий номер 4623682800:09:00:0679, за адресою: Садове товариство «Спектр», Жирівська сільська рада, Львівська область, загальною площею
0,0487 га, посвідчений приватним нотаріусом Папайло Н. Є.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 28 жовтня 2020 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , за яким вона відчужила зазначену земельну ділянку, посвідчений приватним нотаріусом Іваненко Н. М.
Відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення земельної ділянки ОСОБА_2 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що забезпечення судом позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна означає, що цей об'єкт набуває правового режиму обмеженого в цивільному обороті. В тому разі, коли під час дії заборони відбувається відчуження такого майна особою, обізнаною про накладення арешту на майно, відповідний правочин може визнаватися недійсним і є таким, що порушує публічний порядок. При цьому не має правового значення і не може бути перешкодою для визнання договору недійсним той факт, що ухвала суду про накладення арешту не була зареєстрована відповідно до Закону України
«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Договір купівлі-продажу фактично спрямований на припинення права власності на об'єкт нерухомого майна ОСОБА_2 та виникнення права власності на спірну земельну ділянку у ОСОБА_5 . При цьому предмет оспорюваного договору є об'єктом нерухомого майна, за рахунок якого можливо виконати грошові зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , а іншої можливості їх виконати, зокрема за рахунок інших джерел, іншого майна немає, оскільки ОСОБА_2 відчужив всі належні йому об'єкти нерухомого майна з метою ухилення від виконання цивільно-правових зобов'язань перед позивачкою.
Укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 вересня 2020 року унеможливило звернення стягнення на майно ОСОБА_2 та зумовило настання негативних наслідків для ОСОБА_1 у виді неможливості виконати рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошових коштів, оскільки інше майно на яке може бути звернено стягнення для виконання рішення суду та погашення заборгованості у розмірі 161 231, 75 грн у ОСОБА_2 відсутнє.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі - продажу та повернення сторін у попередній стан з поверненням у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд першої інстанції виходив з того, що такий спосіб захисту не є ефективним. Рішення про скасування оспорюваних договорів купівлі-продажу є підставою для внесення змін до державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 11жовтня 2023 року заяву ОСОБА_4 про роз'яснення судового рішення задоволено.
Роз'яснено резолютивну частину рішення Пустомитівського районного суду Львівської області 02 лютого 2023 року.
Зазначено, що відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення земельної ділянки площею 0,0487 га, кадастровий номер 4623682800:09:000:0679, за адресою: Садове товариство «Спектр», Жирівська сільська рада, Львівська область, ОСОБА_2 , означає те, що власником земельної ділянки площею 0,0487 га, кадастровий номер 4623682800:09:000:0679, за адресою: Садове товариство «Спектр», Жирівська сільська рада, Львівська область є ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , з описом меж земельної ділянки: від А до Б - землі гр. ОСОБА_8 ; від Б до В - землі гр. ОСОБА_9 ; від В до Г - землі гр. ОСОБА_10 ; від Г до Д - землі гр. ОСОБА_11 ; від Д до А - землі загального користування.
Зазначена земельна ділянка площею 0,0487 га, кадастровий номер 4623682800:09:000:0679, за адресою: Садове товариство «Спектр», Жирівська сільська рада, Львівська область перенесена в архівний шар у зв'язку з об'єднанням із земельною ділянкою, кадастровий номер 4623682800:09:000:0293, на підставі технічної документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок, внаслідок чого утворилася земельна ділянка, кадастровий номер 4623682800:09:000:0836.
Постановою Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вирішено питання судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на обґрунтування наявності заборгованості ОСОБА_2 позивачка надала лише рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року та відомості про відкриття виконавчого провадження 21 жовтня 2020 року, однак доказів про стан виконання зазначеного рішення суду та розмір зобов'язань боржника не надала.
Крім того, ОСОБА_1 не довела, що ОСОБА_2 не має у власності іншого майна, за рахунок реалізації якого у межах виконавчого провадження може бути погашена заборгованість перед позивачкою.
ОСОБА_2 набув у власність спірну земельну ділянку за договором купівлі -продажу від 01 лютого 2018 року, тобто після ухвалення судом рішення про стягнення коштів, про яке ОСОБА_2 було відомо як на час придбання цієї земельної ділянки, так і на час її відчуження.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 червня 2021 року у справі № 450/2271/21 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у виді арешту об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки, кадастровий номер 4623682800:09:00:0836, площею 0,0958 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2243251462356, яка належить ОСОБА_4 . Водночас предметом відчуження за оспорюваними договорами була земельна ділянка, кадастровий номер 4623682800:09:00:0679.
За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав для висновку про те, що оспорювані договори вчинені під час дії заходів забезпечення позову та укладені з порушенням закону.
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи є як ефективними, так і такими, що відповідатимуть його змісту та системі права.
Після придбання спірної земельної ділянки, кадастровий номер 4623682800:09:000:0679, ОСОБА_4 здійснив об'єднання цієї земельної ділянки із земельною ділянкою, кадастровий номер 4623682800:09:000:0293, в одну земельну ділянку, кадастровий номер: 4623682800:09:000:0836.
На об'єднаній земельній ділянці, кадастровий номер 4623682800:09:000:0836, у 2020 році він розпочав будівництво садового будинку АДРЕСА_1 , яке закінчив у 2021 році.
ОСОБА_4 володіє садовим будинком АДРЕСА_1 .
Таким чином, частина земельної ділянки зайнята нерухомим майном і не може використовуватися іншим чином, аніж бути невід'ємною частиною нерухомого майна, а нерухоме майно є невід'ємною частиною земельної ділянки, а тому виключається повернення земельної ділянки без вирішення юридичної долі розміщеного на ній нерухомого майна.
ОСОБА_4 не мав будь-яких правовідносин із позивачкою, яка не довела, що він сприяв відчуженню майна боржником ОСОБА_2 , за рахунок якого могли бути задоволені вимоги стягувача ОСОБА_12 .
Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції не зазначив, яким чином обраний позивачкою спосіб захисту забезпечить відновлення її прав, а також у який спосіб рішення суду у справі може бути виконане для забезпечення прав та інтересів ОСОБА_1 щодо стягнення на її користь коштів із ОСОБА_2 .
Визнання оспорюваних договорів недійсними та повернення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 не призведе до реального поновлення прав та інтересів позивачки.
Предметом спору є земельна ділянка, кадастровий номер 4623682800:09:000:0679, яка на цей час не існує, оскільки після її об'єднання із земельною ділянкою, кадастровий номер 4623682800:09:000:0293, сформована земельна ділянка, кадастровий номер 4623682800:09:000:0836, яка зареєстрована у встановленому законом порядку.
Відомості про земельну ділянку, кадастровий номер 4623682800:09:000:0679, яку оскаржуваним рішенням суду повернуто ОСОБА_2 , у Держгеокадастрі України відсутні.
Законом України «Про Державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 не передбачено механізму відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення земельної ділянки, кадастровий номер 4623682800:09:00:0679, за адресою: Садове товариство «Спектр», Жирівська сільська рада, Львівська область, Турчину І. І.
При вчиненні реєстраційних дій щодо реєстрації права або скасування права власності на земельну ділянку єдиним ідентифікатором визначення об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки є її кадастровий номер; за адресою або фактичним місцем знаходження земельна ділянка не ідентифікується. За таких обставин, виконати рішення суду першої інстанції неможливо, що дає підстави для висновку про обрання позивачкою неефективного способу захисту.
Крім того, зазначивши про повернення сторін у попередній стан та повернувши у приватну власність ОСОБА_2 спірну земельні ділянку, суд першої інстанції не зазначив про повернення сплачених покупцями коштів за оплатними договорами купівлі - продажу. За таких обставин, відсутні підстави для висновку про те, що сторони повернулися у попередній стан на підставі рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У січні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бідула Г. Д., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального правата порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц,
від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 18 травня 2022 року у справі 643/15604/17, від 31 жовтня 2024 року у справі № 344/7040/18, від 06 листопада 2024 року у справі № 370/1104/22, від 18 травня 2022 року у справі № 643/15604/17, від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, від 27 січня 2020 року у справі № 332/3116/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Посилається на те, що на порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин статті 3, 13, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не надав оцінки оспорюваним договорам: договору купівлі - продажу земельної ділянки від 19 вересня 2020 року, кадастровий номер 4623682800:09:00:0679, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на предмет фраудаторності цього договору, що є підставою для подання ОСОБА_1 позову у цій справі.
Суд не надав оцінки діям відповідача ОСОБА_4 при укладенні договору купівлі - продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2020 року, кадастровий номер 4623682800:09:00:0679, з відповідачкою ОСОБА_5 на предмет їх добросовісності.
Апеляційний суд помилково зазначив про відсутність доказів у справі, які долучені позивачкою до позовної заяви, оскільки такі були предметом дослідження суду першої та апеляційної інстанцій, а саме: рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 листопада 2019 року у справі № 464/2776/19, залишеному без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, постанова приватного виконавця Михайловського С. В. від 21 жовтня 2020 року про відкриття ВП №63380002 з примусового виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 листопада 2019 року у справі № 464/2776/19, відомості хід виконання ВП №63380002 станом 03 червня 2021 року, довідка приватного виконавця Михайловського С. В. від 18 вересня 2024 року про наявність заборгованості у межах ВП №63380002.
Суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про неможливість виконання рішення суду першої інстанції та обрання позивачкою неефективного способу захисту.
Зазначене у сукупності дає підстави для висновку про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову без урахування вимог ОСОБА_1 , заявлених у суді першої інстанції, на підставі вибіркових доказів, які містяться у матеріалах справи та припущень, а тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Мазченко О. О., у якій заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бідула Г. Д., на постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2025 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бідула Г. Д., на постанову Львівського апеляційного суду
від 28 листопада 2024 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 450/2271/21 із Пустомитівського районного суду Львівської області; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2025 року матеріали справи № 450/2271/21 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова
від 28 лютого 2017 року у справі № 464/7011/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнано за ОСОБА_2 право власності автомобіль на марки «Мitsubishi» (модель АSХ), 2015 року випуску; стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 152 330,00 грн компенсації вартості 1/2 частки спірного автомобіля, а також судові витрати.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року (провадження
№ 61-12168св18) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2017 року скасовано.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року, в частині визнання спільним майном подружжя зазначеного автомобіля марки «Мitsubishi» (модель АSХ), 2015 року випуску, та його поділу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці за кожним, залишено без змін.
14 лютого 2018 року ОСОБА_2 відчужив зазначений автомобіль ОСОБА_6 на підставі договору купівлі - продажу.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року у справі № 464/2776/19, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості відчуженої частки у спільному майні та стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки «Мitsubishi» (модель АSХ), 2015 року випуску у розмірі
155 675,00 грн, судовий збір у розмірі 1 556,75 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
11 вересня 2020 року ОСОБА_2 разовим платежем сплатив заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 10 800,00 грн на користь ОСОБА_1 в межах ВП № 61972955, яке перебувало на виконанні у Сихівському відділі державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Сихівський ВДВС у м. Львові).
15 вересня 2020 року на виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року у справі № 464/2776/19 видано виконавчий лист № 464/2776/19, який ОСОБА_1 пред'явила до виконання приватному виконавцю виконавчого Михайловському С. В.
Постановою державного виконавця Сихівського ВДВС у м. Львові від 16 вересня 2020 року закінчено ВП № 61972955 та знято арешт із майна боржника ОСОБА_2 .
Постановою приватного виконавця Михайловського С. В. від 21 жовтня 2020 року відкрито ВП № 63380002 з примусового виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року у справі № 464/2776/19.
Постановою приватного виконавця Михайловського С.В. від 22 жовтня 2020 року у ВП № 63380002 накладено арешт на майно ОСОБА_2 .
При здійсненні виконавчих дій приватний виконавець Михайловський С. В. встановив, що 18 вересня 2020 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_5 договір купівлі - продажу єдиного належного йому нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,0487 га, кадастровий номер 4623682800:09:00:0679, за адресою: Садове товариство «Спектр», Жирівська сільська рада, Львівська область.
Відомості про стан виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року у справі № 464/2776/19 у матеріалах справи відсутні.
Позивачка, в інтересах якої діяла адвокат Бідула Г. Д., в судовому засіданні зазначила про часткову сплату коштів боржником на виконання зазначеного рішення суду. Доказів того у якій частині рішення не виконане не надала.
28 жовтня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,0487 га, кадастровий номер 4623682800:09:00:0679, за адресою: Садове товариство «Спектр», Жирівська сільська рада, Львівська область, посвідчений приватним нотаріусом
Іваненко Н. М.
Згідно з відомостями Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (лист від 02 березня 2021 року № 29-13-0.2-1187/2-21) земельна ділянка, кадастровий номер 4623682800:09:000:0679, перенесена в архівний шар у зв'язку з об'єднанням із земельною ділянкою кадастровий номер 4623682800:09:000:0293, на підставі технічної документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок, внаслідок чого утворилася земельна ділянка, кадастровий номер 4623682800:09:000:0836.
Земельна ділянка, кадастровий номер 4623682800:09:000:0293, яка була об'єднана із належною первинно ОСОБА_2 земельною ділянкою, кадастровий номер 4623682800:09:000:0293, 29 вересня 2020 року придбана ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом
Папайло Н.Є.
04 грудня 2020 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55591503 від 09 грудня 2020 року (номер запису про право власності: 39603096), прийнятого державним реєстратором Віхровою О. Ю. право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4623682800:09:000:0836, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2243525146236, зареєстровано за ОСОБА_4 .
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 червня 2021 року у справі № 450/2271/21 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, накладено арешт на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку, кадастровий номер 4623682800:09:00:0836, площею 0,0958 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2243251462356, яка належить ОСОБА_4 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.
Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції встановив, що після придбання спірної земельної ділянки, кадастровий номер 4623682800:09:000:0679, ОСОБА_4 здійснив об'єднання цієї земельної ділянки із земельною ділянкою, кадастровий номер 4623682800:09:000:0293, в одну земельну ділянку, кадастровий номер: 4623682800:09:000:0836.
На об'єднаній земельній ділянці, кадастровий номер 4623682800:09:000:0836, у 2020 році ОСОБА_4 у 2021 році побудував садовий будинок АДРЕСА_1 .
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки частина земельної ділянки, яку позивачка просить повернути у власність ОСОБА_2 , зайнята нерухомим майном і не може використовуватися іншим чином, аніж бути невід'ємною частиною нерухомого майна, а нерухоме майно є невід'ємною частиною земельної ділянки, а отже, неможливо повернути земельну ділянку без вирішення юридичної долі розміщеного на ній нерухомого майна, яке належить ОСОБА_4 .
При вчиненні дій щодо реєстрації права або скасування права власності на земельну ділянку єдиним ідентифікатором визначення об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки є її кадастровий номер; за адресою або фактичним місцем знаходження земельна ділянка не ідентифікується. За таких обставин, виконати рішення суду першої інстанції неможливо., оскільки земельна ділянка, кадастровий номер 4623682800:09:00:0679, яку позивачка просить повернути у власність ОСОБА_2 , втратила статус об'єкта цивільних прав внаслідок об'єднання з іншою земельною ділянкою.
Зазначене спростовує аргументи позивачки про те, що суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про неможливість виконання рішення суду першої інстанції та обрання позивачкою неефективного способу захисту.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки діям відповідача ОСОБА_4 при укладенні договору купівлі - продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2020 року, кадастровий номер 4623682800:09:00:0679, з відповідачкою ОСОБА_5 на предмет їх добросовісності є безпідставними, оскільки перевіряючи аналогічні доводи ОСОБА_1 апеляційний суд встановив, що оспорювані договори купівлі-продажу виконані, позивачка не довела, що ОСОБА_4 сприяв відчуженню майна боржником ОСОБА_2 , за рахунок якого могли бути задоволені її вимоги.
Посилаючись на те, що відчужена земельна ділянка була єдиним нерухомим майном, яке належало ОСОБА_2 , за рахунок реалізації якого могли бути задоволені вимоги ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, позивачка не надала доказів про стан виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 листопада 2019 року у справі № 464/2776/19 та розмір зобов'язань боржника.
Крім того, ОСОБА_1 не довела, що ОСОБА_2 не має у власності іншого майна, яке, зокрема не підлягає державній реєстрації або рухомого майна, за рахунок реалізації якого у межах виконавчого провадження може бути погашено заборгованість перед позивачем.
Такі висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою апеляційним судом, а також пов'язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявниці встановлені судом неповно і неправильно, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бідула Галина Дмитрівна, залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник