3 липня 2025 року
м. Київ
справа № 170/148/24
провадження № 61-7379ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шацького районного
суду Волинської області від 25 лютого 2025 року, додаткове рішення Шацького районного суду Волинської області від 11 березня 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 12 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шацького лісового фахового коледжу ім. В. В. Сулька про визнання наказу про звільнення, повідомлення про заплановане звільнення та запису про звільнення у трудовій книжці недійсними, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Шацького лісового фахового коледжу ім. В. В. Сулька, в якому просила визнати недійсним
наказ Шацького лісового фахового коледжу ім. В. В. Сулька від 11 грудня
2023 року № 68/К/тр «Про звільнення ОСОБА_1 »; визнати недійсним повідомлення Шацького лісового фахового коледжу ім. В. В. Сулька від 1 вересня
2023 року № 2/05-31 «Про попередження про заплановане звільнення» ОСОБА_1 »; визнати недійсним запис у її трудовій книжці за № 7 від 11 грудня 2023 року про звільнення; поновити її на посаді педагогічного працівника Шацького лісового фахового коледжу ім. В. В. Сулька; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 грудня 2023 року до ухвалення у справі рішення з розрахунку 443,27 грн за один день.
Рішенням Шацького районного суду Волинської області від 25 лютого 2025 року
у задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Шацького районного суду Волинської області від 11 березня 2025 року заяву Шацького лісового фахового коледжу ім. В. В. Сулька, в інтересах якого діяв адвокат Кирилюк-Гуж Д. С., про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь Шацького лісового фахового коледжу
ім. В. В. Сулька витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 48 450 грн.
Постановою Волинського апеляційного суду від 12 травня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шацького районного
суду Волинської області від 25 лютого 2025 року та додаткове рішення Шацького районного суду Волинської області від 11 березня 2025 року без змін.
10 червня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шацького районного суду Волинської області
від 25 лютого 2025 року, додаткове рішення Шацького районного суду Волинської області від 11 березня 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду
від 12 травня 2025 року.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року
у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 Конституційний Суд України визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2
частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий
пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий
пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачуваним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Встановлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого унормування процесуальних правовідносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій
пункту 7.10 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Відповідно до частини дев'ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2025 року становить 3 028 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом спору в цій справі є вимоги про визнання наказу про звільнення, повідомлення про заплановане звільнення та запису про звільнення у трудовій книжці недійсними, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень встановлено, що ціна позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 140 516,59 грн, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн x 250=757 000 грн).
Справу в іншій частині Верховний Суд вважає малозначною, оскільки доходить висновку про її незначну складність у цій частині. Справа не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, та не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою
статті 274 ЦПК України.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі незначної складності з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд касаційної інстанції не надає правової оцінки законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлює наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що вона стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і справа має значний суспільний інтерес та виняткове значення для заявника.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Посилання заявника не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах заявником не наведено і доказів на їх підтвердження не надано.
Крім того, у касаційній скарзі не обґрунтовано фундаментального значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Посилання заявника на те, що вказана справа становить значний суспільний інтерес є безпідставними, оскільки у скарзі не наведено логічного обґрунтування таких тверджень, і вказане нею не є обставиною, яка впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес.
Крім того, аналіз наведених заявником у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа має для неї виняткове значення, оскільки незгода з діями та рішеннями відповідача, а також рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій не свідчить про винятковість справи для заявника і про обставини дійсної винятковості цієї справи.
Касаційний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що обґрунтування, які вона містить, не підтверджують наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення
у справі незначної складності з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб,підлягають касаційному оскарженню. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають, передусім, подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «ZUBAC v. CROATIA»
від 5 квітня 2018 року).
Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у справі незначної складності з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником належним чином не обґрунтовано, а судом не встановлено, відповідно до пункту 1 частини другої
статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шацького районного суду Волинської області
від 25 лютого 2025 року, додаткове рішення Шацького районного суду Волинської області від 11 березня 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду
від 12 травня 2025 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська