22 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 306/2031/24
провадження № 61-12335св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - державне підприємство «Фінансування інфраструктурних проектів»,
заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Джуги С. Д., Кожух О. А., і виходив з такого.
Зміст заявлених вимог
1. У вересні 2024 року ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця.
2. На обґрунтування скарги заявник посилався на те, що постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 серпня 2024 року було скасовано рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 лютого
2024 року та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Стягнуто з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 605 625,00 грн (вказана сума зазначена з податками та обов'язковими платежами) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судові витрати у розмірі 29 524,00 грн судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
3. На підставі зазначеного судового рішення було видано виконавчий лист від 28 серпня 2024 року про стягнення з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 635 149,00 грн.
4. В межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» було стягнуто всю суму заборгованості, тобто
635 149 грн, а також виконавчий збір.
5. Однак, 20 вересня 2024 року державний виконавець винесла вимогу про надання платіжних інструкцій, що підтверджують нарахування ПДФО, та військового збору.
6. Зазначав, що надання платіжних інструкцій, які підтверджують сплату податків та обов'язкових платежів з тієї суми, яка вже стягнута державним виконавцем, є фізично неможливим, оскільки кошти перебувають на рахунках державної виконавчої служби. Вважав, що зазначене призведе до подвійного стягнення.
7. ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» вважало, що вчинило необхідні дії, спрямовані на виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 01 серпня 2024 року.
8. З урахуванням наведеного, ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» просило суд скасувати вимогу головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яблонської Д. В. від 20 вересня 2024 року про надання платіжних інструкцій НОМЕР_1.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
9. Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області
від 28 листопада 2024 року у задоволенні скарги ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» відмовлено.
10. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки з боржника стягнуто всю суму, визначену рішенням суду, в тому числі і суми коштів, що підлягають сплаті податковим агентом в якості податків та зборів, вимога державного виконавця не є правомірною. Однак, вимога державного виконавця не є рішенням і не підлягає скасуванню, тому заявник обрав невірний спосіб захисту свого права, що є підставою для відмови у задоволенні його скарги.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
11. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року ухвалу Свалявського районного суду Закарпатської області від 28 листопада
2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким скаргу
ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» задоволено.
12. Скасовано вимогу головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яблонської Д. В. від 20 вересня
2024 року за № НОМЕР_1 про надання ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» платіжних інструкцій, які підтверджують сплату відрахування ПДФО, та військового збору, що утримані з середнього заробітку в сумі 605 625,00 грн за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 та визнано зазначені дії неправомірними.
13. Зобов'язано головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яблонську Д. В. перерахувати
ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» як помилково стягнуті податки і збори у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, що підлягають відрахуванню податковим агентом до Державного бюджету України.
14. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні скарги ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» з підстав обрання неналежного способу захисту його прав. Зазначено, що вимога про надання квитанцій про сплату податків та обов'язкових платежів є одним з різновидів рішень державного виконавця, оскільки спрямована на виконання судового рішення, а тому суд повинен перевірити та встановити чи така вимога є законною.
15. Щодо розгляду скарги по суті суд апеляційної інстанції виходив з того, що при виконанні рішення в частині стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні сума середнього заробітку, яка підлягає виплаті, зменшується на суму податків і зборів. Заявлена державним виконавцем вимога про надання платіжних інструкцій не може бути виконана. Чинне законодавство не містить обов'язку боржника надавати державному виконавцю докази сплати податків та зборів під час виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки виконавчий документ щодо відрахування податків не перебуває на виконанні у виконавця.
Узагальнені доводи касаційної скарги
16. 02 жовтня 2025 року Голосіївський ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
17. Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
18. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що державний виконавець не зобов'язаний проводити відповідні розрахунки, а повинен зажадати від боржника розрахунок сум податків та зборів, які підлягають сплаті та стягнути з боржника суму за рішенням суду за мінусом сум, розрахованих на сплату податків та зборів, тому вимога державного виконавця є обґрунтованою. Ненадання боржником на вимогу державного виконавця належним чином завірених платіжних інструкцій, які підтверджують сплату ПДФО та військового збору, що утримані з середнього заробітку (який складає 605 625,00 грн) за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 є порушенням прав стягувача, а також невиконання вимог виконавця відповідно до частини четвертої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19. Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 306/2031/24та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
20. 13 листопада 2025 року матеріали цивільної справи № 306/2031/24 надійшли до Верховного Суду.
21. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2025 року, у зв'язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Білоконь О. В., справу передано судді-доповідачу.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 серпня 2024 року у справі № 306/2708/23 скасовано вішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 лютого 2024 року та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Стягнуто з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на користь ОСОБА_1 суму в розмірі
605 625,00 грн (вказана сума зазначена з податками та обов'язковими платежами) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судові витрати у розмірі 29 524,00 грн судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
23. На підставі зазначеної постанови видано виконавчий лист від 28 серпня 2024 року про стягнення з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на користь ОСОБА_1 борг і судових витрат у розмірі 635 149,00 грн.
24. В межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» було списано кошти в розмірі 699 032,90 грн, з урахуванням виконавчого збору.
25. 20 вересня 2024 року на адресу боржника направлено вимогу про надання платіжних інструкцій, які підтверджують сплату відрахованих ПДФО та військового збору утримані з середнього заробітку, який складає 605 625,00 грн, за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
26. 25 вересня 2024 року Голосіївський ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) отримав ухвалу Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі № 306/2708/23 про зупинення виконання постанови апеляційного суду до закінчення касаційного провадження.
27. 26 вересня 2024 року державний виконавець на підставі пункту 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про зупинення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
28. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
29. Відповідно до положень абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
30. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
31. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
32. Статтею 129-1 Конституції України гарантовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
33. Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).
34. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
35. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
36. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, обов'язковості виконання рішень, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об'єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, розумності строків виконавчого провадження, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
37. У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
38. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»).
39. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
40. Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
41. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
42. Верховний Суд уже зауважував, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19).
43. У пункті 164.6 статті 164 Податкового кодексу України, яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.
44. Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.
45. Відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
46. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
47. Таким чином, якщо юридична особа виплачує на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.
48. Такі висновки сформульовано в пунктах 85-90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19.
49. Незазначення у рішенні суду, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнута без урахування податків і зборів, не означає, що визначена сума підлягає повному стягненню, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком працівника та роботодавця, а суд визначає таку суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів (постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/44003/19-ц)
50. Питання відрахування податків та інших обов'язкових платежів має вирішуватися судом в порядку частини першої статті 271 ЦПК України за заявою учасника справи, державного виконавця, приватного виконавця, а за відсутності судового рішення із роз'ясненням щодо утримання суми податків та інших обов'язкових платежів, державний виконавець виконує рішення відповідно до виконавчого документу. Вказані особи не позбавлені можливості звернутися до суду із заявою щодо роз'яснення судового рішення з метою визначення сум оподаткування (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 березня 2025 року у справі № 757/18297/23-ц).
51. Встановивши, що на примусовому виконанні у Голосіївському ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите на підставі виконавчого листа, виданого 28 серпня 2024 року Свалявським районним судом Закарпатської області у справі № 306/2708/23 про стягнення з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі
635 149,00 грн (середній заробіток за час вимушеного прогулу та судові витрати), суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку про відсутність правових підстав для винесення державним виконавцем оспорюваної вимоги щодо надання боржником доказів сплати ПДФО та військового збору при тому, що стягувач виконав судове рішення.
52. Порядок проведення перевірок, зокрема і повноти нарахування та своєчасності сплати ПДФО та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначений главою 8 ПК України. Саме до компетенції контролюючих органів віднесені повноваження з пред'явлення податкової вимоги і складання податкового повідомлення-рішення.
53. Крім того, судом апеляційної інстанції було правильно звернуто увагу на те, що відповідно до постанови державного виконавця від 26 вересня 2024 року виконавче провадження № НОМЕР_1 зупинено на підставі пункту 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі № 306/2708/23 про зупинення виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 01 серпня 2024 року до закінчення касаційного провадження).
54. Більш того, за результатами касаційного перегляду справи № 306/2708/23 судове рішення, яке виконувалося державним виконавцем у ВП № НОМЕР_1, постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року скасовано, справу № 306/2708/23 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
55. Скасування рішення, на підставі якого було видано виконавчий документ, є підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).
56. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
57. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
58. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
59. З урахуванням доводів касаційної скарги Голосіївського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Київ) залишити без задоволення.
2. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович