17 грудня 2025 року
м. Київ
Справа № 724/305/23
Провадження № 61-4047св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Никифорака Володимира Михайловича на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 16 жовтня 2024 року в складі судді Єфтеньєва О. Г. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 січня 2025 року в складі колегії суддів Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Комунальне некомерційне підприємство «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, про визнання заповіту недійсним та
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що після смерті її батька ОСОБА_3 відкрилася спадщина на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, розташований на АДРЕСА_1 .
Вона звернулася до приватного нотаріуса Дністровського районного нотаріального округу Чернівецької області Мартинюк С. А. із заявою про прийняття спадщини за законом, проте постановою від 16 січня 2023 року № 4/02-31 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку із наявністю заповіту, складеного ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .
Вказувала, що ОСОБА_3 жодного разу не повідомляв рідним про намір скласти заповіт на користь ОСОБА_2 , постійно наголошував, що у випадку його смерті спадкове майно залишиться виключно ОСОБА_1 .
Із 07 вересня 2021 року ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Комунального некомерційного підприємства (далі - КНП) «Хотинська багатопрофільна лікарня», до моменту смерті був у важкому стані, страждав болями в животі, помирав у сильних фізичних муках та стражданнях.
Вважає, що заповіт, якщо і підписаний ОСОБА_3 , то це зроблено несвідомо, правочин не відображає волю спадкодавця, порушує права ОСОБА_1 як спадкоємиці за законом після смерті ОСОБА_3 .
Просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений ІНФОРМАЦІЯ_1 генеральним директором КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» за реєстровим № 2, у зв'язку із тим, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
16 жовтня 2024 року рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
21 січня 2025 року постановою Чернівецького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 16 жовтня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 не довів, що заповіт складений з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, та що підписання заповіту ОСОБА_3 не відповідало його волевиявленню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 березня 2025 року представник ОСОБА_4 - адвокат Никифорак В. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 16 жовтня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 січня 2025 року, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду в постановах:
- від 16 січня 2019 року в справах № 373/2054/16-ц, про те, що обставини справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій;
- від 11 вересня 2018 року в справі № 916/1461/16, від 26 лютого 2019 року в справі № 910/12099/17, про те, від 04 липня 2018 року в справі № 623/3792/15-ц, від 13 червня 2018 року в справі № № 522/14750/16-ц, 761/6099/15-ц, про порядок оскарження ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
Вважає, що ухвала Хотинського районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2023 року про залишення без розгляду клопотання представника позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи ухвалена із порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неповного з'ясування всіх обставин справи.
Адвокат звернув увагу на суперечливість і нелогічність показів свідка ОСОБА_5 , яка в одних із своїх показань вказала на те, що ОСОБА_3 дали підписати порожній документ, який потім протягом 30-40 хвилин заповнювала юрист лікарні.
Медична документація стосовно померлого ОСОБА_3 була складена таким чином, що в ній відсутні вихідні дані для проведення експертизи, хоча такі дані повинні були міститися в медичній карті стаціонарного хворого, заповіт був посвідчений за 45 хвилин до смерті ОСОБА_3 , що свідчить про необхідність проведення повторної експертизи іншою експертною установою з метою об'єктивного з'ясування стану здоров'я (зокрема й психічного) ОСОБА_3 на момент підписання ним заповіту.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_6 - адвокат Перебиковський В. І. зазначив, що доводи позивача в касаційній скарзі є безпідставними, у справі була відсутня необхідність в проведенні повторної комплексної посмертної судово-медичної, судово-психіатричної та в проведенні почеркознавчої експертизи іншою експертною установою, оскільки з відповідним клопотанням ОСОБА_1 до суду не зверталася. Послався на те, що незгода позивача з волевиявленням спадкодавця, за відсутності допустимих та достовірних доказів на підтвердження своїх тверджень, не є підставою для визнання заповіту недійсним.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_7 є ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим повторно серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 .
Із 07 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 знаходився у відділені КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» з діагнозом серцева недостатність, ішемічна хвороба серця, дифузний кардіосклероз, гостра кишкова непрохідність; хворий скаржився на біль в животі, нудоту, блювоту, загальну слабкість; дихання жорстке, ослаблене в нижніх відділах; тони серця приглушені; печінка не палькується внаслідок больового синдрому, що підтверджено випискою з медичної картки стаціонарного хворого КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» № 3574/928 ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений генеральним директором КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» ОСОБА_20, зареєстрований в реєстрі за номером 2, яким заповів все своє рухоме і нерухоме майно ОСОБА_2 .
Згідно з повідомленням КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» від 11 липня 2022 року № 1034 заповіт ОСОБА_3 складено у двох примірниках, за участі свідків, який посвідчений посадовою особою КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня». Один із примірників направлено до державного нотаріального архіву в Чернівецькій області для реєстрації в спадковому реєстрі, другий заповіт видано заповідачу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
Згідно з довідкою Зарожанського старостинського округу Недобоївської сільської ради Дністровського району Чернівецької області від 14 вересня 2021 року № 863 ОСОБА_3 був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті в господарстві був зареєстрований та проживав один.
Відповідно до матеріалів спадкової справи померлого ОСОБА_3 № 114/2021, заведеної приватним нотаріусом Дністровського районного нотаріального округу Чернівецької області Мартинюк С. А., до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 подали ОСОБА_2 та ОСОБА_1
16 січня 2023 року постановою приватного нотаріуса Дністровського районного нотаріального округу Чернівецької області Мартинюк С.А. № 4/02-31 відмовлено ОСОБА_1 в отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на спадкове майно у зв'язку із відсутністю документів, що посвідчують право власності, та надходженням заяви про прийняття спадщини за заповітом від ОСОБА_2 .
За висновком комплексної посмертної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи державної установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Міністерства охорони здоров'я України від 23 вересня 2024 року №1 39 (т. 2, а. с. 25-33):
1) ОСОБА_3 07 вересня 2021 року о 22 год 52 хв надійшов на стаціонарне лікування в хірургічне відділення з травматологічними ліжками КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня»; діагноз при надходженні - інший та неуточнений біль у ділянці живота;
2) хворий ОСОБА_3 був клінічно, інструментально та лабораторно обстежений. На основі обстежень було встановлено діагноз: гостра кишкова непрохідність; ішемічна хвороба серця; дифузний кардіосклероз; серцева недостатність ІІ А, ФК ІІІ. У подальшому було уточнено, що має місце тонкокишкова непрохідність, проте причина цієї непрохідності не визначена;
3) хворому було запропоновано хірургічне лікування, від якого він відмовився. Лікуючим лікарем було зібрано комісію та оформлено акт щодо відмови хворого від медичної допомоги. Підпису самого хворого цьому документі не зазначено;
4) із подальших щоденникових записів відомо, що стан хворого прогресивно погіршувався, відзначалась відсутність ефекту від консервативного лікування. Згідно із записом реаніматолога о 13 год. 55 хв. у хворого наступила зупинка серцевої діяльності та дихання. Проведені реанімаційні заходи не мали позитивного ефекту і о 14 год. 25 хв. було констатовано смерть хворого;
5) із урахуванням поверхневого, стереотипного щоденникового запису стану хворого на ранок (час останнього огляду хворого хірурга не вказано) дня підписання правочину тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 комісія експертів не знайшла можливості зробити аргументоване судження щодо реального стану здоров'я хворого ОСОБА_3 та стану його свідомості, оскільки щоденникові записи не містять такої інформації. Комісія експертів не мала судово-медичних даних, які б дозволили формулювання доказової відповіді щодо збереження чи незбереження ОСОБА_3 здатності до читання, усвідомлення прочитаного та підписання документів ІНФОРМАЦІЯ_2 о 13 год. 10 хв., тобто незадовго до зупинки серцевої діяльності та дихання, які настали 13 год. 55 хв.;
6) аналіз щоденникових записів у медичній карті стаціонарного хворого за № 3356/792 свідчить про те, що в них відсутні будь-які відомості щодо психічного стану ОСОБА_3 за весь час його перебування на стаціонарному лікуванні в КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня». За даних обставин неможливо надати об'єктивну експертну оцінку психічного стану ОСОБА_3 загалом та на час складення заповіту ІНФОРМАЦІЯ_1. З цих же причин неможливо надати відповідь на питання - чи міг ОСОБА_3 під час складання заповіту ІНФОРМАЦІЯ_1, виходячи з його стану здоров'я, усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
ОСОБА_2 в судовому засіданні була допитана як свідок та вказала, що на її ім'я ОСОБА_3 , оформив заповіт. Перед цим вона до нього приходила в лікарню, де він та лікарі повідомили, що йому необхідна термінова операція, яку свідок погодилась оплатити. ОСОБА_3 повідомляв ОСОБА_2 , що має бажання оформити на неї заповіт. Коли оформляли заповіт ОСОБА_2 попросили вийти з кімнати, заповіт оформлявся без її присутності. Після того як оформили заповіт, його було надано ОСОБА_3 , який попросив його віддати ОСОБА_2 . У подальшому батька почали підготовлювати до операції. Свідок також повідомила, що 10 років назад ОСОБА_3 прийшов до неї та попросив в неї жити, бо його виганяють з його будинку та він розлучається з дружиною. Після чого ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , почали жити разом. Свідок довідалась про те, що ОСОБА_3 в лікарні, оскільки вона з ним розмовляла телефоном та він її повідомив, що прихворів та почуває себе не дуже добре. Свідок викликала швидку допомогу та попросила його поїхати з ними в лікарню на лікування. Коли свідок приїхала в лікарню до ОСОБА_3 на її погляд стан здоров'я останнього був нормальним і він сам міг ходити. Свідок також зазначила, що ніяких умов вона не ставила покійному. Щодо того, що ОСОБА_3 перебуває у лікарні, свідок нікого не повідомляла. Останній особисто просив привести генерального директора лікарні, оскільки хотів скласти заповіт. Однак спершу просив привести державного нотаріуса, але в лікарні їй повідомили, що можна скласти заповіт і без нотаріуса, так як у лікарні є увесь юридичний персонал.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні суду першої інстанції вказала, що ОСОБА_3 є її рідним братом. Позивачка для неї є племінницею. Свідок не знала, що він лежить у лікарні. Однак вказала, що він їй телефонував та просив викликати йому медсестру. Про заповіт ОСОБА_3 нічого не повідомляв. ОСОБА_3 жив сам, він приходив у гості до свідка та вони неодноразово спілкувалися телефоном. Останній раз коли вони бачилися ОСОБА_9 згадував, що має намір та бажання скласти заповіт на внука. Відносин покійного з його дружиною не було, оскільки вони розвелися. З донькою в нього були гарні відносини.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні суду першої інстанції вказав, що позивачка є йому племінницею. Також він знає ОСОБА_3 та відповідачку. Свідку відомо, що ОСОБА_3 захворів, лежав два дні в лікарні та помер. У присутності лікарів написав заповіт. Свідок особисто в лікарні того дня не був. До смерті ОСОБА_3 жалівся свідку про погане самопочуття. Також повідомив, що має намір своє господарство переписати на внука. З донькою у нього були гарні відносини. Свідок вказує, що знав про те, що ОСОБА_3 приходив до ОСОБА_11 , допомагав їй по господарству, однак майже в неї не жив.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні суду першої інстанції вказав, що його запросили бути свідком, він був на зміні, коли до нього підійшли та сказали, що людина хоче скласти заповіт і потрібно свідка. Він погодився. Чоловік був у свідомості, сам розписувався, це було у палаті. В палаті спочатку були ОСОБА_13 , бухгалтер, ніби нотаріус, якась жінка. Пізніше, коли складався заповіт свідок розписався і покинув палату. Заповіт зачитувався. Була якась жінка, яка читала все. Хворий підписував при свідках заповіт. Бланк заповіту був заповнений.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні суду першої інстанції вказала, що вона сиділа на території лікарні, до неї підійшов лікар ОСОБА_14 та запитав, чи є паспорт і чи може стати свідком, оскільки один чоловік хоче скласти заповіт. Вона погодилася, зайшла в палату, там лежав чоловік, стояла ОСОБА_2 і ще була жінка - директор лікарні, і жінка яка складала заповіт, свідок. Лікар сказала, що чоловік хоче скласти заповіт, бо в нього нікого немає, а оця жінка ( ОСОБА_2 ) дає гроші на операцію. Вона повідомляла всіх присутніх, що у ОСОБА_3 є сестра ОСОБА_15 . Свідок запитала ОСОБА_3 чи він її знає, чи пам'ятає, він казав, що знає. Під час складання заповіту писали документи, далі ОСОБА_3 піднявся, сів, дали табуретку, він підписував, заповіт прочитували йому, вона розписалася і пішла. Приблизно через пів години вона дізналась від ОСОБА_2 , що ОСОБА_3 помер, зателефонувала до його сестри, запитала, чи вона знає, що брат помер, вона тоді не знала. ОСОБА_3 був блідий, дуже жовтий, чи усвідомлював дії не знає, він більшість мовчав. Він на заповіті щось писав і підписував.
Під час повторного допиту свідок ОСОБА_5 повідомила, що ОСОБА_3 писав і підписався на заповіті сам, але бланк заповіту був не заповнений. Розбіжності в своїх показах пояснити не змогла.
Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні вказав, що пам'ятає випадок, коли пацієнт хотів зробити заповіт. Вони викликали генерального директора. Вона прийшла з бухгалтером. Вона запитала чоловіка, він сказав, що хоче скласти заповіт. Потім було вирішено, що потрібно свідків. ОСОБА_16 особисто шукав свідків, проте сам не був присутній під час оголошення та підписання заповіту. Коли він перебував у палаті пацієнт захотів скласти заповіт та відмовився від операції. Коли все вчинялося пацієнт однозначно був у свідомості. Грошові кошти за операцію надати ніхто не зобов'язував, кошти потрібні не були, навіть після операції. У лікарні є кошти, передбачені для проведення таких операцій. Біля пацієнта була жінка, яка опікувалася ним, поки він був у лікарні і він на неї склав заповіт.
Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні показала, що ОСОБА_3 їй сказав, що він дуже би хотів переписати будинок на онука.
Свідок ОСОБА_18 у судовому засіданні показала, що вона прийшла з генеральним директором у палату, в неї вже був роздрукований бланк заповіту. Після цього жінка, яка була із заповідачем (відповідака), надала його документи, паспорт і після цього вона попросила її вийти з палати. Вона вийшла, після цього залишилася вона і генеральний директор. Потім вони розмовляли із заповідачем, запитувати його як його звати і скільки йому років. Йому було важко говорити, але був у свідомості і відповідав нормально. Запитали, яке в нього є майно, кому хоче заповісти і чи є в нього родичі. Паралельно в заповіт вона вносила його паспортні дані. Коли знайшли свідків, дали їх паспорти, вона внесла їх паспортні дані у заповіт, потім вже їх закликали у палату, потім заповідача запитали, кому саме він хоче заповісти своє майно, він відповів. Вона записала це в заповіт. Після цього вона прочитала заповіт вголос і дала на підпис заповідачу, йому було важко, ще й у двох екземплярах, але він підписав. Після цього дала на підпис свідкам, після свідків заповіт посвідчила генеральний директор. Один екземпляр залишився у заповідача, інший вона забрала, щоб відправити у архів. Ще коли закликали свідків, заповідач сказав, кому він заповідає майно, то одна жінка свідок, сказала « ОСОБА_19 шо ви таке робите», але він не зреагував.
Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні показала, що звернулася ОСОБА_2 і повідомила інформацію про те, що у хірургічному відділенні лікарні перебуває особа у стані середньої важкості, який має бажання зробити заповіт. Разом із юрисконсультом лікарні вони прийшли у хірургічне відділення лікарні, зустрілися спочатку із завідувачем відділення, який проінформував, що стан пацієнта не є задовільний, більше того потребує оперативного втручання, яке могло понести і летальні наслідки. Після цього вони пішли у палату разом із юрисконсультом і завідувачем відділення, через певний час було дійсно вияснено, що особа має бажання скласти заповіт. Вона посвідчила заповіт. В той час, коли заповнювався заповіт, у палаті перебувала лише вона і юрисконсульт, потім були запрошені свідки, ще хтось із свідків, здається жінка, запитала, що вони таке роблять, у вас ж є родичі, на що пацієнт у свідомості чітко підтвердив те, що він хоче зробити заповіт на користь ОСОБА_2 ОСОБА_3 підписував повністю заповнений бланк у присутності свідків.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (статті 1233 ЦК України).
Згідно зі статтею 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. Право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (див. постанову Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 154/3452/23).
Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання
Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 та в постановах Верховного Суду від 07 березня 2024 року в справі № 388/792/19, від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 та ін.
Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним (частина друга, третя статті 1254 ЦК України).
Загальні вимоги до форми заповіту встановлено в статті 1247 ЦК України, якою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 цього Кодексу.
У частині четвертій статті 207 ЦК України визначено, що якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 1252 ЦК України заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю. Заповіти осіб, зазначених у частинах першій - шостій цієї статті, посвідчуються при свідках.
Згідно до пункту 1 частини першої статті 40 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-XII) До нотаріально посвідчених заповітів (крім секретних) прирівнюються заповіти осіб, які перебувають на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також осіб, які проживають у будинках для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров'я, а також начальниками госпіталів, директорами або головними лікарями будинків для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю.
Згідно з пунктом 1 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюється до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 4191 (далі - Порядок) посвідчувати заповіти і довіреності, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, відповідно до статей 245 і 1252 ЦК України та статті 40 Закону № 3425-XII мають право головні лікарі, їх заступники з медичної частини або чергові лікарі лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров'я, начальники госпіталів - заповіти осіб, що перебувають на лікуванні в таких закладах.
У разі якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. Свідки при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому, у тексті заповіту заносяться відомості про особу свідків (частина друга статті 1248, стаття 1253 ЦК України).
Пунктами 7, 9, 10 Порядку передбачено, що заповіти і довіреності підписуються заповідачем або довірителем у присутності посадової, службової особи. Для посвідчення заповіту посадовими, службовими особами на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи за формами, затвердженими Міністерством юстиції України. Посвідчувальний напис вчиняється у день посвідчення заповіту. Посвідчені заповіти реєструються посадовими, службовими особами в реєстрі для реєстрації заповітів, що прирівнюються до нотаріально посвідчених.
Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.
Відповідно до статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово виснував, що заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складення заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
З огляду на зміст наведених норм закону дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі (постанови Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 154/3452/23, від 29 листопада 2024 року в справі № 199/8568/18, від 23 липня 2024 року в справі № 369/3412/17 та ін.).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 вказано, що слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов'язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.
Згідно із частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Звертаючись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, ОСОБА_1 зазначила, що заповіт якщо і підписаний її батьком, то це зроблено несвідомо та він не відображає волю спадкодавця. Вказала, що в підготовчому засіданні буде заявлено клопотання про витребування спадкової справи від нотаріуса, зокрема оригіналу заповіту. Після чого можливо постане питання про проведення судової почеркознавчої експертизи або визнання заповіту нікчемним у зв'язку з порушенням форми та змісту заповіту.
11 квітня 2023 року представник позивача звернувся до суду з клопотанням про проведення посмертної судово-психіатричної експертизи (т. 1, а. с. 59, 60), яке 11 квітня 2023 року протокольною ухвалою суду першої інстанції долучено до матеріалів справи (т. 1, а. с. 68).
08 червня 2023 року ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті в загальному порядку у відкритому судовому засіданні.
У протоколі судового засідання від 08 червня 2023 року 12:59:51 зазначено, що суд ухвалив вирішити клопотання про призначення експертизи після допиту свідків (т. 1, а. с. 86).
31 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Никифорак В. М. звернувся до суду з клопотанням про призначення комплексної посмертної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи та про призначення судової почеркознавчої експертизи (т. 1, а. с. 132-142), за результатами розгляду яких ухвалами суду від 31 жовтня 2023 року клопотанням про призначення комплексної посмертної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи було задоволено та призначено експертизу, а клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи було залишено без розгляду.
Ухвала суду про призначення експертизи мотивована тим, що свідки у справі допитані й згідно з ухвалою суду від 08 червня 2023 року, тому суд вважає за доцільне призначити комплексну посмертної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи.
Залишаючи без розгляду клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, суд вказав, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Проте до позовної заяви не додав клопотання про призначення почеркознавчої експертизи та в самій позовній заяві не зазначив, що в подальшому буде подане клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
Колегія судів з таким висновком суду не погоджується, оскільки із позовної заяви вбачається, що представник позивачки звертав увагу суду про можливість виникнення необхідності проведення в справі судової почеркознавчої експертизи (т. 1, а. с. 2, 25).
За викладених обставин та враховуючи посилання позивачки на те, заповіт був посвідчений за 45 хвилин до смерті ОСОБА_3 , коли він перебував у вкрай тяжкому предсмертному стані, покази деяких свідків про те, що ОСОБА_3 підписав пустий бланк заповіту, який заповнювався після підпису, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не виконали вимог процесуального закону щодо забезпечення змагальності сторін у справі, всупереч нормам процесуального права залишили без розгяляду клопотання про призначення експертизи, на проведення якої він мав право, ухилились від встановлення обставин, що мають значення для правильного її вирішення.
Колегія суддів погоджується з доводами заявника, що медична документація стосовно померлого ОСОБА_3 була складена таким чином, що в ній відсутні вихідні дані для проведення експертизи, хоча такі дані повинні були міститися в медичній карті стаціонарного хворого, заповіт був посвідчений за 45 хвилин до смерті ОСОБА_3 , що свідчить про необхідність проведення повторної експертизи іншою експертною установою з метою об'єктивного з'ясування стану здоров'я (в тому числі й психічного) ОСОБА_3 на момент підписання ним заповіту.
Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про недоведеність позивачем своїх позовних вимог є передчасними.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що під час застосування процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції (постанови Верховного Суду від 03 липня 2024 року в справа № 740/724/23, від 12 січня 2022 року в справі № 234/11607/20, від 05 серпня 2020 року в справі № 177/1163/16-ц та ін.).
Зазначене узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях вказує на те, що надмірний формалізм при застосуванні процедурних правил буде впливати на справедливість процедури, що призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення від 26 липня 2007 року у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. Franc)», рішення від 08 грудня 2016 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Враховуючи, що внаслідок неповного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Судам належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що в справі, що переглядається, не можна вважати, що суди встановили всі обставини справи, сприяли всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, та порушили норми процесуального права щодо правил оцінки доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
Тому ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
З цих же підстав Верховний Суд не висловлює висновку щодо застосування положень частини третьої статті 142 ЦПК України щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Никифорака Володимира Михайловича задовольнити.
Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 16 жовтня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 січня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська