17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 337/6651/23
провадження № 61-3307св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
треті особи: Головне управління Національної поліції в Запорізькій області в особі відділення поліції № 5 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Білоусом Геннадієм Борисовичем, на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2024 року у складі судді Ширіної С. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Національної поліції в Запорізькій області в особі відділення поліції № 5 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - ГУ НП в Запорізькій області), Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України (далі - ГСЦ МВС України), про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, визнання права власності, зобов'язання вчинити дії.
Позовна заява мотивована тим, що у 2007 році вона придбала в автосалоні та набула право власності на автомобіль марки «Mercedes-Benz CL-500», 2007 року випуску, в кузові сірого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , об'єм двигуна об'єм двигуна 5 461 см. куб, повна маса 2 510 кг. 31 березня 2007 року органом РЕВ МРВ ДАІ № 1, 2 при УМВС України в Запорізькій області було проведено реєстрацію вказаного транспортного засобу, присвоєно реєстраційний номер НОМЕР_2 , видано свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_3 . Право керувати вказаним транспортним засобом за довіреністю мав також її чоловік - ОСОБА_3 , який помер у 2016 році.
Вказувала, що після смерті чоловіка у червні 2016 року вона виявила зникнення свого автомобіля, який зберігався на автомайданчику у Хортицькому районі м. Запоріжжя. У зв'язку із цим вона звернулась до Хортицького відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - Хортицький ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області) із заявою про вчинення злочину щодо незаконного заволодіння невідомими особами (особою) її транспортним засобом «Mercedes-Benz CL-500», в кузові сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2007 року випуску.
01 липня 2016 року слідчими Слідчого відділу Хортицького ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області було внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) № 12016080070002006, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (незаконне заволодіння транспортного засобу).
Під час проведення досудового розслідування матеріали було об'єднано в одне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015080060004923, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 388, частиною першою статті 358, частиною третьою статті 289 КК України, в якому вона визнана потерпілою. Проведенням слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування, транспортний засіб «Mercedes-BenzCL-500», в кузові сірого кольору, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , було оголошено в розшук; у 2023 році знайдено, затримано, вилучено, визнано речовим доказом та накладено на нього арешт. На даний час вказаний автомобіль поміщений на спеціальний майданчик територіальних органів Національної поліції у м. Запоріжжі для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.
Зазначала, що вона, як потерпіла у кримінальному провадженні, цивільний позов не пред'являла, оскільки особа (особи), яка вчинила кримінальне правопорушення та завдала шкоди на даний час органом досудового розслідування не встановлена. При цьому ОСОБА_4 не визнає та оспорює її право власності на вказаний автомобіль, оскільки вважає себе добросовісним набувачем.
Посилалася на те, що у січні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання права власності на транспортний засіб, у задоволенні якого постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року було відмовлено (справа № 368/69/19).
Вказувала, що під час досудового розслідування кримінального провадження було встановлено, що будь-якого договору, довіреності, розписки або іншої письмової або усної згоди на відчуження свого автомобіля вона нікому не давала, ніяких документів не підписувала. Наявні у матеріалах кримінального провадження довідка-рахунок серії НОМЕР_4 від 27 серпня 2014 року, видана від фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) « ОСОБА_6 » на ім'я ОСОБА_7 про продаж автомобіля; договір купівлі-продажу та акт приймання-передачі автомобіля від 27 серпня 2014 року між продавцем ФОП « ОСОБА_6 » та покупцем фізичною особою ОСОБА_7 ; договір комісії між ФОП « ОСОБА_6 », особою ОСОБА_7 та ОСОБА_1 від 27 серпня 2014 року про продаж її автомобіля, є підробленими документами, які були використані як спосіб незаконного заволодіння транспортним засобом, оскільки жодного підпису ОСОБА_1 на вказаних документах немає, а про існування цих документів їй не було відомо.
У зв'язку із викладеним, вона до теперішнього часу не має можливості повернути та продовжувати володіти, користуватися, розпоряджатися своїм автомобілем, оскільки її право власності не визнається ОСОБА_4 , а проведення досудового розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні органом досудового розслідування не надає їй можливості відновити своє порушене право власності.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- відшкодувати їй шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, внесеним до ЄРДР за № 1215080060004923, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 388, частиною першою статті 358, частиною третьою статті 289 КК України, шляхом повернення майна, а саме - автомобіля марки «Mercedes-Benz CL-500», 2007 року випуску, в кузові сірого кольору, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5 , об'єм двигуна 5 461 см. куб, повна маса 2 510 кг;
- визнати за нею право власності на автомобіль марки «Mercedes-Benz CL-500», 2007 року випуску, в кузові сірого кольору, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5 , об'єм двигуна 5 461 см. куб, повна маса 2 510 кг;
- зобов'язати органи ГСЦ МВС України здійснити, відновити за нею державну реєстрацію транспортного засобу марки «Mercedes-Benz CL-500», 2007 року випуску, в кузові сірого кольору, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5 , об'єм двигуна 5 461 см. куб, повна маса 2 510 кг, та видати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ГУ НП в Запорізькій області, ГСЦ МВС України, про визнання права власності на транспортний засіб.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що у квітні 2016 року вона на підставі договору купівлі-продажу від 21 квітня 2016 року № 507/05/8047/16 набула право власності на транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ», модель CL500, об'єм двигуна 5 462 см. куб, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , на підтвердження чого 22 квітня 2016 року ТСЦ МВС України у м. Києві № 8047 їй було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 .
У листопаді 2018 року до неї звернувся невідомий раніше чоловік - ОСОБА_5 та вимагав передати йому транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ», модель CL500, об'єм двигуна 5 462 см. куб, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , який він придбав на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 10 листопада 2017 року № 343, укладений між ним та ОСОБА_8 , з яким вона також не знайома. Ознайомившись з текстом договору, вона звернула увагу те, що вказаний договір укладено з порушеннями норм чинного законодавства; продавцем відповідно до цього договору є ОСОБА_8 , який не є власником проданого згідно з договором транспортного засобу, а також ніколи не був уповноваженим на продаж спірного автомобіля.
На підтвердження свого права власності на автомобіль, вона надала ОСОБА_5 для огляду оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , відповідно до якого власником транспортного засобу починаючи з 22 квітня 2016 року є саме вона.
Під час примусової зупинки транспортного засобу працівниками поліції, останні повідомили про те, що належний їй транспортний засіб «MERCEDES-BENZ», модель CL500, об'єм двигуна 5 462 см. куб, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , відображається у відповідному реєстрі як такий, що перебуває у розшуку. Ураховуючи, що у працівників поліції були відсутні підстави для вилучення транспортного засобу, автомобіль не був арештований, а у неї при собі було дійсне (не скасоване) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , після тривалої перевірки їй надали можливість поїхати.
У подальшому до Хортицького ВП Дніпровського відділу ГУПН в Запорізькій області надійшла заява від невідомої їй особи, а саме - ОСОБА_1 про незаконне заволодіння транспортним засобом марки «MERCEDES-BENZ», модель CL500, об'єм двигуна 5 462 см. куб, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , фактичним та добросовісним власником якого є вона, оскільки вказаний автомобіль придбала на законних підставах шляхом укладання договору купівлі-продажу.
Вказувала, що 09 січня 2023 року під час користування її знайомим спірним автомобілем, транспортний засіб був зупинений працівниками УПП у м. Києві ДПП, якими було встановлено, що її автомобіль з номером шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 перебуває у розшуку у зв'язку зі здійсненням Хортицьким ВП Дніпровського відділу ГУПН в Запорізькій області досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016080070002006 від 01 липня 2016 року за заявою ОСОБА_1 . У подальшому її автомобіль було вилучено працівниками Печерського УП ГУНП у м. Києві та переміщено на спеціальний майданчик для зберігання транспортних засобів, а вона була позбавлена прав користування своїм майном. На даний час автомобіль також перебуває на відповідному майданчику.
Оскільки ОСОБА_1 не визнає та оспорює її право власності на належний їй транспортний засіб, вона звернулася до суду із цим позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ», модель CL500, об'єм двигуна 5 462 см. куб, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_7 .
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2024 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об'єднано в одне провадження для спільного розгляду.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , районний суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 не спростувала правомірність договору купівлі-продажу від 21 квітня 2016 року № 507/05/8047/16, за умовами якого ОСОБА_4 набула право власності на транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ», модель CL500, об'єм двигуна 5 462 см. куб, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , на підтвердження чого 22 квітня 2016 року ТСЦ МВС України у м. Києві № 8047 було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 .
Районний суд урахував, що ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо вибуття спірного автомобіля з її власності всупереч її волі. На даний час доказів вчинення кримінальних правопорушень щодо автомобіля ОСОБА_1 суду не надано, відповідних рішень у кримінальних провадженнях за її заявою не прийнято, відтак відсутні правові підстави для повернення автомобіля «Меrcedes-Веnz CL-500», реєстраційний номер НОМЕР_7 .
Суд першої інстанції дійшов висновку, що за наявності у ОСОБА_4 чинного правовстановлюючого документу на вказаний автомобіль у вигляді договору купівлі-продажу, у суду відсутні правові підстави для визнання права власності на автомобіль «Меrcedes-Веnz CL-500» за ОСОБА_1 , відтак позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спірний автомобіль задоволенню не підлягають.
Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання органів ГСЦ МВС України здійснити, відновити державну реєстрацію вказаного транспортного засобу за нею та видати їй свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу задоволенню не підлягають, оскільки вони є похідними від позовних вимог про визнання права власності на автомобіль «Mercedes-Benz CL-500» за ОСОБА_1 , у задоволенні яких судом було відмовлено.
Районний суд вважав, що вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на транспортний засіб не підлягають задоволенню, оскільки у суду відсутні правові підстави для створення іншого правовстановлюючого документу на автомобіль у вигляді рішення суду у цій справі, за наявності дійсного договору купівлі-продажу автомобіля «Mercedes-Benz CL-500», 2007 року випуску, від 21 квітня 2016 року, презумпція правомірності якого ОСОБА_1 не спростована.
Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в частині вирішення позову ОСОБА_1 , виходив із того, що вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, районний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню, повно та всебічно дослідив зібрані у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, та, відповідно, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що ураховуючи наявність кримінального провадження № 12015080060004923 і ряд процесуальних дій, вчинених судом та органом досудового розслідування, зокрема, накладення арешту на майно; визнання спірного автомобіля речовим доказом та переміщення його до спеціального майданчику, питання щодо повернення автомобіля ОСОБА_1 є передчасним.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що факт вибуття автомобіля з її власності поза її волею встановлено кримінальним провадженням № 12015080060004923, оскільки кримінальне провадження за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 388, частиною першою статті 358, частиною третьою статті 289 КК України, є незавершеним, тому відсутні підстави вважати факти, на які посилається позивачка, встановленими.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи, зазначивши, що в суді першої інстанції позивачка із клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи не зверталася, причин неможливості подання такого клопотання до районного суду не навела, що виключає процесуальну можливість призначення такої експертизи в суді апеляційної інстанції.
У частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2024 року не оскаржено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Білоус Г. Б., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2024 року, постанову Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2025 року в частині вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Отже, судові рішення у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 не переглядаються у касаційному порядку на підставі статті 400 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2025 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Білоусом Г. Б., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року ОСОБА_1 продовжено строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 04 квітня 2025 року. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
У червні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Білоусом Г. Б.,мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні її позову, оскільки ОСОБА_1 є первісним власником спірного автомобіля, таке право власності вона нікому не передавала, а отже є власником і на даний час.
Посилається на те, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався лише на наявність у ОСОБА_9 правовстановлюючого документа на спірний автомобіль - договір купівлі-продажу від 21 квітня 2016 року № 507/05/8047/16, проте не витребував документи, на підставі яких ОСОБА_9 набула право власності на автомобіль, не встановив їх дійсність, тому ухвалив судове рішення, ґрунтуючись на припущеннях. Апеляційний суд на вказане уваги не звернув.
Вказує, що ґрунтуючись лише на припущеннях, суд першої інстанції фактично встановив обставини подій, у той час, як наявність та правомірність або не правомірність вчинення дій особами у даному випадку покладено на органи досудового розслідування, які здійснюють досудове розслідування кримінального провадження, що внесене до ЄРДР за № 12016080070002006 від 01 липня 2016 року, об'єднаного в одне кримінальне провадження з № 12015080060004923 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 388, частиною першою статті 358, частиною третьою статті 289 КК України. У вказаних кримінальних провадженнях ОСОБА_1 визнана потерпілою, проте суди попередніх інстанцій на вказане уваги не звернули.
Зазначає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника позивачки про відкладення розгляду справи, не надавши оцінку причинам неприбуття представника у судове засідання, що свідчить про порушення права на участь у судовому засіданні, позбавлення права надати обґрунтовані пояснення, доводи та докази. Також суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Білоус Г. Б., вказує порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України, оскільки справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу.
У червні 2025 року ГСЦ МВС Україниподало до Верховного Суду додаткові пояснення, які за своїм змістом є відзивом на касаційну скаргу, в яких зазначило, що доводи касаційної скарги не містять підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України.
У червні 2025 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення ГУ НП в Запорізькій області, які за своїм змістом є відзивом на касаційну скаргу, в яких вказує, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 автомобіль «Меrcedes-Веnz CL-500», в кузові сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2007 року випуску, 31 березня 2007 року був зареєстрований за ОСОБА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 27 серпня 2014 року автомобіль «Меrcedes-Веnz CL-500», в кузові сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2007 року, випуску був проданий ОСОБА_1 громадянину ОСОБА_7 за допомогою послуг ФОП « ОСОБА_6 ».
21 квітня 2016 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 квітня 2016 року № 507/05/8047/16 набула право власності на транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ», модель CL500, об'єм двигуна 5 462 см. куб, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , на підтвердження чого 22 квітня 2016 року ТСЦ МВС України в м. Києві № 8047 було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 .
30 червня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до відділу поліції № 5 Запорізького районного управління Головного управління Національної поліції в Запорізькій області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України, а саме - незаконне заволодіння транспортним засобом. Відповідні відомості 01 липня 2016 року були внесені до ЄРДР за № 12016080070002006.
Постановою старшого слідчого Хортицького ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області Дем'янова О. В. про визнання особи в якості потерпілого від 01 липня 2016 року ОСОБА_1 визнано потерпілою у кримінальному провадженні № 12016080070002006.
Постановою прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області Дєєва А. В. про об'єднання матеріалів досудових розслідувань від 13 квітня 2018 року матеріали досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12015080060004923 від 29 жовтня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 388 КК України, матеріали досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12016080070002006 від 01 липня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України, об'єднано в одне провадження за № 12015080060004923.
27 січня 2017 року постановою слідчого відділу поліції № 5 Запорізького районного управління Головного управління Національної поліції в Запорізькій області було призначено судову почеркознавчу експертизу для вирішення питання щодо справжності підпису ОСОБА_1 в документах щодо продажу автомобіля «Меrcedes-Веnz CL-500», в кузові сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2007 року випуску.
Відповідно до висновку експерта від 14 липня 2017 року № 4-147 відповісти на поставлені експерту питання не виявилося можливим внаслідок недостатньої кількості порівняльного матеріалу максимально наближеним за часом виконання до досліджуваних документів, та обмеженим об'ємом графічного матеріалу, що міститься у досліджуваних коротких рукописних текстах та через непридатність підпису для проведення порівняльного дослідження.
Відповідно до листа Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 11 січня 2023 року № 294/18/52/03-23 автомобіль «Меrcedes-Веnz GL-500», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2007 року випуску, знаходиться у розшуку відділу поліції № 5 Запорізького районного управління Головного управління Національної поліції в Запорізькій області.
Ухвалою слідчого судді Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2023 року клопотання слідчого відділу поліції № 5 Запорізького районного управління Головного управління Національної поліції в Запорізькій області Турчака І. В. про арешт майна у кримінальному провадженні № 12015080060004923 задоволено.
Накладено арешт на майно, яке було вилучено 10 січня 2023 року слідчим слідчого відділу Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві старшим лейтенантом поліції Собко А. М. у період часу з 01 год 30 хв до 02 год 00 хв. В ході проведення огляду місця події вищевказаний автомобіль поміщено за адресою: м. Київ, вул. Хоткевича, 20-А, на відповідальне зберігання, а саме, транспортний засіб марки «Меrcedes-Веnz», марки GL-500, реєстраційний номер НОМЕР_8 , в кузові сірого кольору, який зареєстрований на ОСОБА_4 (справа № 337/183/23).
25 січня 2023 року постановою слідчого відділу поліції № 5 Запорізького районного управління Головного управління Національної поліції в Запорізькій області Турчака І. В. вищевказаний транспортний засіб визнано речовим доказом та переміщено зі спеціального майданчику за адресою: м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20Б до спеціального майданчику відділу поліції № 5 Запорізького районного управління Головного управління Національної поліції в Запорізькій областіза адресою: м. Запоріжжя, вул. Лахтинська, 10.
Наразі досудове розслідування триває, вилучений автомобіль тимчасово зберігається на спеціалізованому майданчику транспортних засобів, який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Привокзальна, 13.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Білоусом Г. Б., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині відповідають.
Згідно із частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (стаття 1011 ЦК України).
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
За частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, зазначено про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У разі, якщо сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Отже, наслідком непідписання письмового правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, його стороною, за відсутності доказів фактичного вчинення такого правочину (вираження сторонами волевиявлення на його укладення, узгодження істотних умов або його виконання сторонами), є його неукладеність.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
У постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов'язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність. Отже, неукладеність договору у зв'язку з недотриманням встановленої для нього законом обов'язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису). Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв'язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним на підставі вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною першою статті 1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 12015080060004923 було встановлено, що будь-якого договору, довіреності, розписки або іншої письмової або усної згоди на відчуження свого автомобіля вона нікому не давала, ніяких документів не підписувала.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (частина п'ята статті 12 ЦПК України).
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частини перша, друга статті 264 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20. (провадження № 61-7276св21) вказано, що «метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших проявів принципу змагальності у цивільному процесі».
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див.: пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , районний суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не спростувала правомірність договору купівлі-продажу від 21 квітня 2016 року № 507/05/8047/16, за умовами якого ОСОБА_4 набула право власності на транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ», модель CL500, об'єм двигуна 5 462 см. куб, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , на підтвердження чого 22 квітня 2016 року ТСЦ МВС України у м. Києві № 8047 було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 .
Районний суд урахував, що ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо вибуття спірного автомобіля з її власності всупереч її волі. На даний час доказів вчинення кримінальних правопорушень щодо автомобіля ОСОБА_1 суду не надано, відповідних рішень у кримінальних провадженнях за заявою її не прийнято, відтак відсутні правові підстави для повернення їй автомобіля «Меrcedes-Веnz CL-500», реєстраційний номер НОМЕР_7 .
Позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, протягом всього часу розгляду справи у суді першої інстанції не використала своє право на подання доказів.
Щодо того, що суди не витребували оригінали документів на підставі яких ОСОБА_9 набула право власності на автомобіль, слід зауважити, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина сьома статті 81 ЦПК України).
Апеляційний суд правильно зазначив, що ураховуючи наявність кримінального провадження № 12015080060004923 та ряд процесуальних дій, вчинених судом та органом досудового розслідування, зокрема, накладення арешту на транспортний засіб; визнання спірного автомобіля речовим доказом та переміщення його до спеціального майданчику, питання щодо повернення автомобіля ОСОБА_1 є передчасним.
Відповідно до пунктів, 25, 26, 27, 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 200/14342/18 (провадження № 14-45цс21) зазначено, що зберігання речових доказів є однією з гарантій реалізації завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України, й умовою дотримання прав на майно, визнане речовим доказом у кримінальному провадженні, і на яке слідчий суддя наклав арешт. Таке зберігання регламентується, зокрема, статтею 100 КПК України та має забезпечити як подальше цільове використання відповідних об'єктів, виконання завдання та досягнення мети арешту цих об'єктів.
Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження (пункт 1 частини шостої статті 100 КПК України).
За змістом частини дванадцятої статті 100 КПК України у порядку цивільного судочинства слід вирішувати спір про належність речей, що підлягають поверненню, а не про усунення перешкод у користуванні майном, переданим на відповідальне зберігання у межах кримінального провадження.
На досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у нездійсненні процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим КПК України строк. Відповідну скаргу можуть подати заявник, потерпілий, його представник чи законний представник, підозрюваний, його захисник чи законний представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володілець тимчасово вилученого майна, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування (пункт 1 частини першої статті 303 КПК України).
Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19), від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19).
Отже, чинним законодавством передбачено механізм захисту прав особи у кримінальному провадженні.
Обґрунтованим слід визнати і висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, оскільки заявлені питання для проведення експертизи в суді апеляційної інстанції обґрунтовано були відхилені судом з огляду на положення статті 367 ЦПК України та відсутність відповідних обґрунтувань щодо об'єктивних причин не заявлення клопотання про призначення експертизи із указаних питань в суді першої інстанції.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а у разі неможливості його подання письмово про це повідомити суд та зазначити, у тому числі причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк (частини друга, четверта статті 83 ЦПК України). Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу, тобто позивачем у позовній заяві (стаття 84 ЦПК України).
Касаційна скарга не містить жодних тверджень того, що заважало ОСОБА_1 заявити клопотання про призначення відповідної судової експертизи в суді першої інстанції, а також про витребування відповідних документів або інформації.
Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке, на переконання представника ОСОБА_1 - адвоката Білоуса Г. Б. полягає у необґрунтованій відмові у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Статтею 43 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Згідно із частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (частина першої статті 366 ЦПК України).
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивачка та її представник були належно повідомлені про розгляд справи в апеляційному суді, були обізнані про дату судового розгляду справи апеляційним судом, проте у судове засідання, призначене на 05 лютого 2025 року, не з'явилися. Представник позивачки - адвокат Білоус Г. Б. подав до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи внаслідок хвороби та просив урахувати особливості дії воєнного стану у м. Запоріжжі. ОСОБА_1 клопотання про відкладення розгляду справи не подавала, про причини своєї неявки у судове засідання апеляційний суд не повідомила.
Колегія суддів зазначає, що явка до апеляційного суду учасників справи не є обов'язковою, позиція позивачки у справі є чіткою і зрозумілою, а тому розгляд справи апеляційним судом за відсутності відповідача та його представника не призвів до порушення права ОСОБА_1 на судовий захист.
ОСОБА_1 скористалася наданим їй процесуальним правом щодо подання апеляційної скарги, доводам якої суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд із дотриманням норм процесуального права протокольною ухвалою від 05 лютого 2025 року відмовив у задоволенні вказаного клопотання представника позивачки про відкладення розгляду справи, зважаючи на вимоги частини другої статті 372 ЦПК України
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди забезпечили повний та всебічний розгляд цієї справи, дослідили її обставини у достатньому обсязі для ухвалення законних та обґрунтованих судових рішень в оскаржуваній частині.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанову апеляційного суду- без змін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Білоусом Геннадієм Борисовичем, залишити без задоволення.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2024 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець О. В. Ступак Ю. В. Черняк