17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 134/2294/23
провадження № 61-8933св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В.,Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 27 січня 2025 року у складі судді Кантонистої О. О., додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2025 року у складі судді Кантонистої О. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Шемети Т. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - ГУНП у Вінницькій області) про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органів досудового слідства, прокуратури та суду.
Позовну заяву обґрунтувала тим, що 08 серпня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) органом досудового розслідування внесено відомості за № 42017020000000273 про вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України). 08 січня 2019 року слідчим Слідчого управління ГУНП у Вінницькій області Карпенком Є. О. до ЄРДР внесено відомості про вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України, за № 12019020000000016.
Надалі вказані кримінальні провадження були об'єднані в одне провадження.
11 січня 2019 року слідчий Слідчого управління ГУНП у Вінницькій області капітан поліції Карпенко Є. О. повідомив її про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України.
28 липня 2020 року начальник відділу прокуратури Вінницької області Багрієм Є. А. затвердив обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні та направив його для розгляду до Крижопільського районного суду Вінницької області.
09 грудня 2020 року вироком Крижопільського районного суду Вінницької області у справі № 134/1199/20 її визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за статтею 356 КК України та виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), у зв'язку з недоведеністю, що в її діях як обвинуваченої є склад кримінального правопорушення.
13 червня 2022 року вироком Вінницького апеляційного суду вирок Крижопільського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2020 року скасовано та ухвалено новий вирок, яким її визнано винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого статтею 356 КК України, та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн. Також за цим вироком її звільнено від призначеного судом покарання на підставі частини п'ятої статті 74 та статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
08 червня 2023 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду вирок Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2022 року щодо неї скасовано, кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 1 статті 284 КПК України у зв'язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
Стверджувала, що вона незаконно перебувала під слідством та судом 52 місяці 28 днів.
Вказала на те, що у зв'язку із неправомірними діями правоохоронних органів, органів прокуратури та суду в рамках кримінального провадження у неї було здійснено виїмку документів, накладено арешт на майно, стосовно неї застосовувався привід, оголошувався її розшук, Вінницький апеляційний суд ухвалив незаконне рішення, яким визнав її винною у вчиненні кримінального правопорушення. Усе вказане призвело до неабиякого стресу, у позивача погіршилися нормальні життєві зв'язки, а негативні емоції та переживання вплинули на її душевний спокій і стан здоров'я.
Наголошувала на тому, що за результатами призначеної судом експертизи, відповідно до висновку експерта від 09 жовтня 2024 року № СЕ-19/102-24/7347-ПС встановлено, що ситуація, пов'язана з досудовим розслідуванням та судовим розглядом кримінального провадження № 42017020000000273 за її обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України, притягненням її до кримінальної відповідальності та засудженням за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України, є психотравмувальною для неї ( ОСОБА_1 ). Органами досудового розслідування, прокуратурою та судом їй завдані страждання (моральна шкода). Можливий розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) позивачці становить 67,5 мінімальних заробітних плат, розмір яких установлюється рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент винесення рішення суду (або у грошовому еквіваленті на момент складання висновку експерта - 540 000,00 грн).
З урахуванням наведеного та заяви про збільшення позовних вимог, позивачка ОСОБА_1 остаточно просила стягнути з Державного бюджету України на її користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 540 000,00 грн та здійснити розподіл судових витрат.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 27 січня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 450 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В решті позову відмовлено. Судові витрати зі сплати судового збору віднесено на рахунок держави. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з проведенням судової психологічної експертизи у цій справі, в розмірі 17 038,23 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку безпідставним перебуванням позивачки під слідством і судом 52 місяці 28 днів, незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури їй було завдано моральних страждань, що призвело до порушення її нормальних життєвих зв'язків та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, тому, з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 2 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон України № 266/94-ВР), позивачка має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із обсягу заподіяної позивачці шкоди, глибини та тривалості її моральних страждань, пов'язаних із перебуванням під слідством і судом, звернув увагу на те, що головним завданням компенсації є відшкодування моральних страждань, а не безпідставне збагачення особи, та дійшов висновку про те, що розумним, справедливим та достатнім розміром відшкодування завданої моральної шкоди позивачці є 450 000,00 грн, що в свою чергу перевищує мінімальний гарантований розмір, встановлений законом, а саме 423 226,00 грн (52 місяці 28 днів х 8 000,00 грн).
Додатковим рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тетевої-Родюк І. О. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, в розмірі 46 563,00 грн. У задоволенні решти заяви відмовлено.
Ухвалюючи додаткове судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, оскільки позов ОСОБА_1 у цій справі задоволено частково (83 % від заявленої суми), то з урахуванням пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України, витрати позивачки на професійну правничу допомогу при розгляді цієї справи в суді першої інстанції підлягають стягненню з Державного бюджету України пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто у сумі 46 563,00 грн (56 100,00 грн х 83 %).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Вінницької обласної прокуратури та ДКСУ залишено без задоволення, а рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 27 січня 2025 року та додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2025 року - без змін.
Залишаючи без змін оскаржувані рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що такі рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованими, ухваленими з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, до яких суд дійшов шляхом повного та всебічного з'ясування обставин справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2025 року перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 27 січня 2025 року, додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову та стягненні витрат на правничу допомогу відмовити повністю.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 та в ухвалі Верховного Суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 461/10664/23 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не звернули увагу на те, що сам факт притягнення до кримінальної відповідальності позивачки з наступною її реабілітацією не дає право на відшкодування завданої шкоди, а лише незаконність прийнятих органом досудового розслідування чи прокурором процесуальних рішень, яка має бути доведена та встановлена;
- не врахували увагу на те, що позивачка не надала належних та допустимих доказів завдання їй моральної шкоди, а тому не має право на отримання її відшкодування;
- не врахували, що за умови надходження заяви про вчинення злочину, органи досудового розслідування та прокуратури зобов'язані були діяти у відповідності із завданням кримінального судочинства;
- проігнорували, що звернувшись із клопотанням про надання доступу до документів, накладення арешту на майно, сторона обвинувачення діяла у межах прав, наданих КПК України, незаконність (протиправність) цих дій не встановлена;
- не звернули увагу на те, що процесуальні дії органу досудового розслідування у цій справі вчинені під судовим контролем, на підставі рішень слідчих суддів, які набрали законної сили та не скасовані, а отже у таких процесуальних діях відсутня ознака незаконності;
- не врахували, що надані позивачкою медичні документи не встановлюють причинно-наслідкового зв'язку між діагностованими у неї хронічними захворюваннями та обставинами кримінального провадження;
- не звернули увагу на те, що висновокексперта від 09 жовтня 2024 року № СЕ-19/102-24/7347-ПС ґрунтується лише на письмових поясненнях подруг позивачки та її власних тверджень, а тому є недопустимим доказом;
- не врахували, що у розмір витрат на професійну правничу допомогу позивачки, понесених в суді першої інстанції, виключено також витрати на розгляд справи у суді апеляційної інстанції у частині оскарження ухвали про призначення експертизи;
- проігнорували, що заявлений розмір витрат позивачки у цій справі на правову допомогу є значено завищеним та неспівмірним зі складністю справи;
- не надали належну оцінку всім доводам та аргументам сторони відповідача, тощо.
Також у касаційній скарзі перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури виклав клопотання про зупинення виконання рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 27 січня 2025 року та додаткового рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2025 року у цій справі до закінчення їх перегляду судом касаційної інстанції.
У вересні 2025 року ГУ НП у Вінницькій області через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу заступника керівника Вінницької обласної прокуратури, у якому просило суд вимоги такої касаційної скарги задовольнити в повному обсязі.
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв представник Тетева-Родюк І. О., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу заступника керівника Вінницької обласної прокуратури, в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки касаційна скарга першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури не містить доводів щодо оскарження рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 27 січня 2025 року, яке залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , то оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині Верховним Судом не переглядається.
Отже, рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 27 січня 2025 року, додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2025 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року переглядаються Верховним Судом лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 липня 2025 року касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 27 січня 2025 року, додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2025 року касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури залишено без руху та надано заявнику строк для усунення її недоліків, зокрема запропоновано подати докази сплати судового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2025 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Крижопільського районного суду Вінницької області матеріали справи № 134/2294/23; відмовлено у задоволенні клопотання першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури про зупинення виконання рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 27 січня 2025 року та додаткового рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2025 року; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
У вересні 2025 року матеріали справи № 134/2294/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2025 року справу № 134/2294/23 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що08 серпня 2017 року органом досудового розслідування внесено відомості до ЄРДР за № 42017020000000273 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.
11 жовтня 2018 року ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області в рамках кримінального провадження № 42017020000000273 за клопотанням слідчого Слідчого управління ГУНП у Вінницькій області капітана поліції Карпенка Є. О. накладено арешт на нежитлову будівлю - молочний павільйон, загальною площею 326,00 кв. м який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , у вигляді заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії, укладення угод щодо передачі, продажу, відчуження вказаного об'єкта.
08 січня 2019 року слідчим Слідчого управління ГУНП у Вінницькій області Карпенком Є. О. до ЄРДР внесено відомості за № 12019020000000016 про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України.
Надалі кримінальні провадження № 42017020000000273 та № 12019020000000016 були об'єднані в одне провадження.
11 січні 2019 року слідчим Слідчого управління ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції Карпенком Є. О. повідомлено про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України.
Ухвалами слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області від 26 березня та 07 червня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання слідчого Слідчого управління ГУНП у Вінницькій області капітана поліції Карпенка Є. О. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваної ОСОБА_1
28 липня 2020 року начальником відділу прокуратури Вінницької області Багрієм Є. А. затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР 08 серпня 2017 року за № 42017020000000273, про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого статтею 356 КК України.
09 грудня 2020 року вироком Крижопільського районного суду Вінницької області у справі № 134/1199/20 визнано ОСОБА_1 невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за статтею 356 КК України та виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю, що в діях обвинуваченої є склад кримінального правопорушення.
13 червня 2022 року вироком Вінницького апеляційного суду вирок Крижопільського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2020 року у справі № 134/1199/20 скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого статтею 356 КК України, та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн. Також за цим вироком ОСОБА_1 звільнено від призначеного судом покарання на підставі частини п'ятої статті 74 та статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
08 червня 2023 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду вирок Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2022 року у справі № 134/1199/20 щодо ОСОБА_1 скасовано, кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв'язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
Висновком експерта від 09 жовтня 2024 року № СЕ-19/102-24/7347-ПС встановлено, що ситуація, пов'язана з досудовим розслідуванням та судовим розглядом кримінального провадження № 42017020000000273 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України, притягненням ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та її засудженням за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України, є психотравмувальною для неї ( ОСОБА_1 ). Органами досудового розслідування, прокуратурою та судом завдані ОСОБА_1 страждання (моральна шкода). Можливий розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) ОСОБА_1 становить 67,5 мінімальних заробітних плат, розмір яких установлюється рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент винесення рішення суду (або у грошовому еквіваленті на момент складання висновку експерта - 540 000,00 грн).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
- щодо суті вирішення спору
За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Відповідно до положень статті 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках встановлених законом.
Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Згідно із пунктом 1 статті 1 Закон України № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Статтею 3 Закону України № 266/94-ВР визначено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.
Частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону України № 266/94-ВР передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Зазначене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 352/2255/19 (провадження № 61-11055св20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позивачка безпідставно перебувала під слідством і судом 52 місяці 28 днів, незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду їй було завдано моральних страждань, що призвело до порушення її нормальних життєвих зв'язків та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, тому з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 2 Закону України № 266/94-ВР, вона має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, враховуючи обсяг заподіяної позивачці шкоди, глибину та тривалість її моральних страждань, пов'язаних із перебуванням під слідством і судом, звертаючи увагу на те, що головним завданням компенсації є відшкодування моральних страждань, а не безпідставне збагачення особи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що розумним, справедливим та достатнім розміром відшкодування завданої позивачці моральної шкоди є 450 000,00 грн, що в свою чергу перевищує мінімальний гарантований розмір встановлений законом, а саме 423 226,00 грн (52 місяці 28 днів х 8 000,00 грн).
Посилання у касаційній скарзі на те, що сам факт притягнення до кримінальної відповідальності позивачки з наступною її реабілітацією не дає право на відшкодування завданої шкоди, а лише незаконність прийнятих органом досудового розслідування чи прокурором процесуальних рішень, яка має бути доведена та встановлена, є безпідставними, оскільки вони спростовуються положеннями частини першої статті 2 Закону України № 266/94-ВР, які, зокрема, передбачають право особи на відшкодування шкоди безпосередньо у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.
Крім того, Верховний Суд наголошує на тому, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування необхідно виходити із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов'язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Svanov v. Ukraine), заява № 40450/04, де ЄСПЛ послався на своє рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії» (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), заява № 33509/04, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди». Аналогічна позиція викладена і у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), заява № 67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.
Аргументи касаційної скарги стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 та в ухвалі Верховного Суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 461/10664/23, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.
Доводи касаційної скарги про те, що за умови надходження заяви про вчинення злочину, органи досудового розслідування та прокуратури зобов'язані були діяти у відповідності із завданням кримінального судочинства, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони не заперечують права позивачки на відшкодування шкоди, передбаченого Законом України № 266/94-ВР.
Це пояснюється тим, що сам факт належного виконання органами досудового розслідування їхніх обов'язків відповідно до кримінального процесуального закону не виключає можливості відшкодування шкоди особі, якщо в результаті цих дій було порушено її права.
Зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю складу кримінального правопорушення або через неможливість доведення винуватості особи у суді є підставою для відшкодування шкоди, навіть якщо органи досудового розслідування діяли в межах своїх повноважень.
Законодавство встановлює чіткі критерії, за яких особа має право на компенсацію, незалежно від дотримання формальних процедур кримінального провадження.
Доводи касаційної скарги про те, що висновокексперта від 09 жовтня 2024 року № СЕ-19/102-24/7347-ПС ґрунтується лише на письмових поясненнях подруг позивачки та її власних твердженнях, тому є недопустимим доказом; про те, що надані позивачкою медичні документи не встановлюють причинно-наслідкового зв'язку між діагностованими у неї хронічними захворюваннями та обставинами кримінального провадження, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім доводам і аргументам сторони відповідача, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи щодо суті спору не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі в оскаржуваній частині відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях по суті спору.
- щодо розподілу витрат позивачки на правову допомогу
Статтею 59 Конституції України визначено, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з частиною другою статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір -обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19), постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 552/5808/17 (провадження № 61-19076св19), тощо.
Згідно зі статтею 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Матеріали справи свідчать про те, що інтереси позивачки ОСОБА_1 в суді першої інстанції представляла адвокат Тетева-Родюк І. О., що підтверджується оригіналом ордера на надання правової допомоги від 16 грудня 2023 року серії АВ № 1105260, виданого Адвокатським об'єднанням «Ірини Тетевої-Родюк» (далі - АО «Ірини Тетевої-Родюк»), а також копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 20 вересня 2017 року серії ВН № 000172, які були долучені до позовної заяви (т.1 а. с.85, 86).
При поданні позовної заяви до суду сторона позивача навела попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивачка очікувала понести в зв'язку із розглядом справи в суді, на суму 13 200,00 грн.
Також до закінчення судових дебатів представником позивачки - адвокатом Тетевою-Родюк І. О. у суді першої інстанції було зроблено заяву про те, що стороною позивача буде подано докази понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
30 січня 2025 року представник позивачки - адвокат Тетевої-Родюк І. О. через підсистему «Електронний суд» подала до Крижопільського районного суду Вінницької області заяву про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 134/2294/23, яким просила суд стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 56 100,00 грн (т. 2 а. с. 195-198).
Разом із заявою про ухвалення додаткового судового рішення представник позивачки подала до суду: копію договору про надання правової допомоги від 18 жовтня 2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та АО «Ірини Тетевої-Родюк»; копію додаткової угоди від 08 жовтня 2024 року № 1 до цього договору, а також копії платіжних інструкцій: від 07 листопада 2023 року № 07/11/2023 на суму 3 300,00 грн, від 07 грудня 2023 року № 44045835SB на суму 3 300,00 грн, від 09 січня 2024 року № 44760689SB на суму 3 300,00 грн, від 01 лютого 2024 року № @2PL931061 на суму 3 300,00 грн, від 08 лютого 2024 року № 45487796SB на суму 3 300,00 грн, від 01 березня 2024 року № @2PL626653 на суму 3 300,00 грн, від 07 березня 2024 року № 46160405SB на суму 3 300,00 грн, від 05 квітня 2024 року № 46821549SB на суму 3 300,00 грн, від 07 травня 2024 року № 47506548SB на суму 3 300,00 грн, від 07 червня 2024 року № 48246722SB на суму 3 300,00 грн, від 09 липня 2024 року № 48943500SB на суму 3 300,00 грн, від 13 серпня 2024 року № 49804396SB на суму 3 300,00 грн, від 06 вересня 2024 року № 50504431SB на суму 3 300,00 грн, від 08 жовтня 2024 року № 451273838SB на суму 3 300,00 грн, від 07 листопада 2024 року № 52027267SB на суму 3 300,00 грн, від 09 грудня 2024 року № 52739191SB на суму 3 300,00 грн, від 08 січня 2025 року № 53333153SB на суму 3 300,00 грн (всього на суму 56 100,00 грн) (т. 2 а. с. 200-206).
У пункті 3.1 договору про надання правової допомоги від 18 жовтня 2023 року сторони передбачили, що вартість послуг за надання правової допомоги складає 22 000,00 грн із розрахунку 2 200,00 грн на 1 годину роботи адвоката, що сплачується клієнтом адвокатові протягом 180-ти календарних днів з дня укладення цього договору.
Згідно з пунктом 3.2 цього договору, у разі збільшення обсягу наданих послуг (понад 10 годин роботи адвоката) клієнт сплачує адвокатові гонорар в сумі 2 200,00 грн за кожну додаткову годину роботи адвоката.
Клієнт має право сплачувати гонорар частинами (пункт 3.3 договору).
Відповідно до пункту 4.1 договору він набуває чинності з дати його підписання і діє до 18 жовтня 2024 року включно. Сторони мають право укласти додаткову угоду про продовження дії цього договору.
Додатковою угодою від 08 жовтня 2024 року № 1 сторони домовилися змінити пункт 3.1 договору про надання правової допомоги від 18 жовтня 2023 року, виклавши його в такій редакції: «Вартість послуг за надання правової допомоги відповідно до пункту 1.1 цього договору складає 44 000,00 грн без ПДВ із розрахунку 2 200,00 грн на 1 годину роботи адвоката, що сплачується клієнтом адвокатові протягом строку дії даного договору».
Також цією угодою змінено пункт 4.1 договору про надання правової допомоги від 18 жовтня 2023 року шляхом викладення його в такій редакції: «Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 18 жовтня 2025 року включно. Сторони мають право укласти додаткову угоду про продовження дії цього договору».
Згідно з пунктом 3 додаткової угоди інші умови договору про надання правової допомоги від 18 жовтня 2023 року продовжують свою дію та залишаються без змін.
Аналіз наведеного у змісті заяви представника позивачки про ухвалення додаткового рішення від 30 січня 2025 року детальний опис робіт (наданих послуг) свідчить про те, що адвокатом Тетевою-Родюк І. О. надано позивачці ОСОБА_1 такі послуги: підготовка позовної заяви з доказами у справі - 6 год, відповідь на відзив від 11 січня 2024 року - 3 год, клопотання про призначення експертизи - 1,5 год, відповідь на відзив від 18 січня 2024 року - 3 год, відзив на апеляційну скаргу - 4 год, заява про збільшення позовних вимог - 2 год, відзив на письмові пояснення щодо висновку експерта - 3 год, прийняття участі у судових засіданнях в Крижопільському районному суді та Вінницькому апеляційному суді - 3 год. Загальна кількість годин, витрачених на надання правничої допомоги, складає 25,5 годин. За умовами договору про надання правової допомоги вартість 1 години роботи адвоката становить 2 200,00 грн. Тож, загальна вартість наданих послуг правничої допомоги становить 56 100,00 грн (т. 2. а.с. 197 зворот)
11 лютого 2025 року представник ГУНП у Вінницькій області - Дмитрук Ю. Д. через підсистему «Електронний суд» подала до Крижопільського районного суду Вінницької області клопотання, у якому просила суд відмовити у задоволенні заяви представника позивачки щодо стягнення витрат на правову допомогу або зменшити розмір відшкодування таких витрат (т. 2 а. с. 233-236).
Також 11 лютого 2025 року представник Вінницької обласної прокуратури - Колівошко С. М. подав до Крижопільського районного суду Вінницької області заперечення на заяву представника позивачки про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, у якому вказав, що з урахуванням складності справи, предмета доказування, необхідності збору доказів, складності застосування норм права, беручи до уваги участь адвоката у судових засіданнях в режимі відеоконференції, заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 56 100,00 грн є значно завищеними (т. 2 а. с. 242-247).
Ухвалюючи додаткове судове рішення у цій справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, зважаючи на складність справи, а саме: предмет доказування, необхідність збору доказів, складність застосування норм права, обсягу заяв по суті справи та інших процесуальних документів, які були подані адвокатом Тетевою-Родюк І.О. у цій справі, враховуючи ціну позову, беручи до уваги значення справи для позивачки, а також заперечення відповідачів щодо розміру таких витрат, правильно виходив із того, що оскільки позов ОСОБА_1 у цій справі задоволено частково, то з урахуванням пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України, її витрати на професійну правничу допомогу при розгляді цієї справи в суді першої інстанції підлягають стягненню з Державного бюджету України пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто у сумі 46 563,00 грн.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що у розмір витрат на професійну правничу допомогу позивачки, понесених в суді першої інстанції, виключено також витрати на розгляд справи у суді апеляційної інстанції у частині оскарження ухвали про призначення експертизи, Верховний Суд відхиляє, оскільки аналіз змісту оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суд першої інстанції звернув увагу на вказані обставини та врахував їх при зменшенні розміру відшкодування позивачці витрат на правову допомогу з 56 100,00 грн до 46 563,00 грн, а апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги про те, що заявлений позивачкою у цій справі розмір витрат на правову допомогу є значено завищеним та неспівмірним зі складністю справи, є безпідставними, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо розподілу судових витрат позивачки на правову допомогу не спростовують, а зводяться до незгоди заявника із ним.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга заступника керівника Вінницької обласної прокуратури підлягає залишенню без задоволення, а рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 27 січня 2025 року, додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2025 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року в оскаржуваній частині - без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 27 січня 2025 року, додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
О. В. Ступак
Ю. В. Черняк