58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua
22 грудня 2025 року Справа № 926/3662/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика»
до відповідача Фізичної особи - підприємця Коваль Христини Анатоліївни
про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 48 250,20 грн
Суддя Проскурняк О.Г.
Секретар судового засідання Паращук Д.В.
Представники сторін: не з'явились.
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика» звернулось до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Коваль Христини Анатоліївни про стягнення заборгованості за Договором № 456530-КС-006 про надання кредиту від 29 лютого 2024 року в сумі 48 250,20 грн - заборгованості за тілом кредиту.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань відповідно до Договору № 456530-КС-006 про надання кредиту від 29 лютого 2024 року, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість на загальну суму 48 250,20 грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 жовтня 2025 року, справу передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 30 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. розгляд справи по суті призначено на 24 листопада 2025 року.
Ухвалою суду від 24 листопада 2025 року відкладено судове засідання з розгляду справи № 926/3662/25 по суті на 22 грудня 2025 року. Вирішено додатково повідомити відповідача про дату, час і місце розгляду справи, розмістивши оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України, на офіційному веб-сайті Господарського суду Чернівецької області
Сторони явку належних представників в судове засідання 22 грудня 2025 року не забезпечили, хоча належним чином повідомлялись про час, дату та місце судового засідання.
При цьому, позивач у своєму позові просив здійснювати розгляд справи за відсутності його представника.
В силу приписів частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд зазначає, що ухвали суду по справі № 926/3662/25 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання надсилались на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
При цьому, до суду повернулися без вручення адресовані відповідачу поштові відправлення з ухвалами суду із зазначенням причин невручення “адресат відсутній».
Суд звертає увагу, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Установлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 910/22873/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 904/2584/19.
Крім того, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19 та від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б.
Разом з тим, суд, додатково в порядку статей 120-122 ГПК України, повідомляв відповідача про дату, час і місце розгляду справи, шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Господарського суду Чернівецької області.
Згідно статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Вищевказані ухвали Господарського суду Чернівецької області були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
З огляду на зазначене вище, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Згідно із частиною 1 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Разом з цим, відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, з огляду на неодноразову неявку представника відповідача, який належним чином повідомлявся про час, дату та місце судового засідання, клопотання позивача про розгляд справи без його участі, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
В порядку статі 222 Господарського процесуального кодексу України, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалося, у зв'язку із неявкою учасників справи.
На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика» 29 лютого 2024 року направило Фізичній особі - підприємцю Коваль Христині Анатоліївні, пропозицію (оферту) укласти Договір № 456530-КС-006 про надання кредиту.
29 лютого 2024 року Фізична особа - підприємець Коваль Христина Анатоліївна, прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договір № 456530-КС-006 про надання кредиту, на умовах визначених офертою, шляхом введення відправленого йому через телекомунікаційну систему одноразового ідентифікатора G-4313 на номер телефону НОМЕР_1 .
Вказаний номер телефону міститься в Анкеті клієнта в особистому кабінету Позичальника.
Так, 29 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика» (далі - Кредитодавець, Позивач) та Фізичною особою - підприємцем Коваль Христиною Анатоліївною (далі - Позичальник, Відповідач) укладено Договір № 456530-КС-006 про надання кредиту в електронній формі (далі - Договір кредиту).
Згідно частини 1-3 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін.
Частиною 2 статті 639 ЦК України встановлено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до статті 3 Закону України “Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (стаття 4 Закону Закону України “Про електронний цифровий підпис»).
Відповідно до статті 5 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника (стаття 6 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг»).
Згідно статті 8 вищевказаного закону, юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Відповідно до пунктів 1, 6 частини 1 статті 3 Закону України “Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Частиною 6 статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: - надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 вказаного закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України “Про електронну комерцію»).
Згідно частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до пункту 1 Договору кредиту, Кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 75 000,00 грн. (Сімдесят п'ять тисяч грн.) на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - Кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особами-підприємцям (надалі - Договір).
Тип кредиту: Кредит. Строк кредиту: 24 тижнів. Процентна ставка: в день 2,00000000, фіксована. Знижена процента ставка в за Кредитом: в день 1,15012667, фіксована. Комісія за надання кредиту (далі - Комісія): 11 250,00 грн. Загальний розмір наданого кредиту: 75 000,00 грн. Термін дії Договору до 15.08.2024 р. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 195 000,00 грн.
Ціна (мета Кредиту): для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей Кредит не є споживчим кредитом.
Грошові кошти у Кредит надаються Постачальнику у порядку та у строки, передбачені Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.
Пунктом 2 Договору кредиту визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, в залежності від дотримання Позичальником графіку платежів, що вказаний п. 3 Договору і розраховується в порядку описаному нижче.
Згідно пункту 2.1. Договору кредиту, у разі якщо погашення Кредиту здійснюється згідно погодженого Сторонами графіку платежів, що наведений в п. 3 до Договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого Кредиту, то зобов'язання Позичальника по сплаті Процентів за користування Кредитом розраховуються відповідно до Зниженої процентної ставки, що вказана в п. 1 Договору.
На виконання умов Договору, 29 лютого 2024 року, ТОВ “Бізнес Позика» перерахувало трьома платежами на рахунок відповідача, зазначений в Анкеті, кредитні кошти в сумі 75 000,00 грн.
Означений факт підтверджується платіжними дорученнями від 29 лютого 2024 року № 754309845, № 754310017, № 754310160, а також випискою по картковому рахунку Відповідача, наданою АТ “УНІВЕРСАЛ БАНК».
При цьому, як вбачається з розрахунку заборгованості та довідки про стан заборгованості, відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором виконала лише частково сплативши частину заборгованості про кредиту та процентам в сумі 197 752,73 грн.
Інших доказів, що підтверджують дотримання Відповідачем умов Договору щодо повного повернення кредиту та процентів по ньому, в матеріалах справи відсутні.
Верховний Суд в своїй постанові від 23 грудня 2020 року по справі № 127/23910/14-ц зазначив, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
Пунктом 3 Договору кредиту сторони погодили графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору. Постачальник зобов'язаний повертати Кредит, Проценти за користування Кредитом та Комісією у розмірах платежів та у терміни згідно графіку плетжів, що передбачений цим пунктом Договору.
Згідно пункту 4 Договору кредиту, у разі прострочення Позичальником дати сплати чергового платежу визначеного Графіком платежів, Кредитодавець має право нараховувати штраф за кожен випадок такого порушення Позичальником у розмірі 10 процентів від загальної суми простроченої заборгованості в порядку визначеному Розділом 5 Правил.
Відповідно до пунктів 6, 7 Договору кредиту, Позичальник підтверджує, шо він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті Кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає Договір з вілним волевиялвенням. Позичальник надав дозвіл Кредитодавцю на збір, обробку, зберігання та поширення його персональних даних з метою оцінки його кредитоспроможності, забезпечення виконання зобов'язань за цим Договором, інформування про кредитоспроможність та добросовісність, а також на передачу в будь-який момент будь-яких персональних даних Позичальника та інформації про укладення і виконання цього Договору в будь-якій формі будь-яким третім особам з метою захисту прав та інтересів Кредитодавця та повного виконання зобов'язань за цим Договором, а також Позичальник надав дозвіл на відступлення права вимоги за Договором, при цьому без особистого повідомлення Позичальника про таку обробку, передачу чи відступлення.
Згідно пункту 9 Договору кредиту, підписанням цього Договору Позичальник підтверджує, що до укладання Договору отримав від Кредитодавця інформацію, надання якої передбачені законодавством України, зокрема передбачену частиною другою ст. 7 ЗУ “Про фінансові послуги та фінансові компанії».
Пунктом 11 Договору кредиту, сторони несуть відповідальність за порушення умов цього Договору відповідно до Цивільного кодексу України, Закону України “Про фінансові послуги та фінансові компанії», інших нормативно-правових актів законодавства України та цього Договору.
Відповідно до пункту 13 Договору кредиту, до правовідносин, пов'язаних з укладенням, виконанням, невиконанням цього Договору, включаючи правовідносини з нарахування та сплати неустойки, застосовується строк позовної давності тривалістю у десять років (ст.ст. 257, 259 ЦК України).
Згідно пункту 16 Договору кредиту, інші умови цього правочину регулюються Правилами , які є невід'ємною частиною Договору. Усі неврегульовані Договором правовідносини Сторін регулюються законодавством України.
Пунктом 4.2.2.2. Правил встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та інші платежі, передбачені Договором про надання кредиту та Додатковою угодою, до закінчення терміну дії Договору.
Згідно пункту 5.2. Правил, обчислення строку користування Кредитом та нарахування процентів за користування Кредитом за Договором про надання кредиту здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування Кредитом з урахуванням умов Договору (Додаткової угоди). Таким чином, Проценти за користування Кредитом щоденно нараховуються на неповернену суму Кредиту, станом на початок доби, з першого дня перерахування суми Кредиту Позичальнику протягом всього строку кредитування.
Пунктом 5.7. Правил встановлено, що у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання за Договором про надання кредиту у повному обсязі, ця сума погашає вимоги Кредитодавця у такій черговості: 1) у першу чергу - відшкодовуються витрати Кредитодавця, пов'язані з поверненням виданого Кредиту (судові витрати, витрати на державного/приватного виконавця, нотаріуса тощо); 2) у другу чергу - нараховані Кредитодавцем неустойка (штраф), інші платежі відповідно до Договору про надання кредиту - у разі їх нарахування; 3) у третю чергу - прострочені Проценти за користування Кредитом та прострочена сума Кредиту; 4) у четверту чергу - Проценти за користування Кредитом; 5) у п'яту чергу - сума Кредиту.
Відповідно до пункту 7.5. Правил, закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за порушення та/або невиконання умов Договору та Додаткової угоди, які мали місце під час дії Договору (Додаткової угоди).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 526, 525 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно положень статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважаться таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Як підтверджено матеріалами справи, позичальником допущено порушення виконання зобов'язання за кредитним договором в частині своєчасної сплати заборгованості та процентів за користування кредитом.
В пункті 3 Договору сторони визначили Графік обов'язкових платежів, у якому міститься інформація щодо періоду користування кредитом, розмір плати за користування кредитом, розмір часткового платежу основної суми та загальний платіж.
Зі змісту вказаного Графіка вбачається, що сторони узгодили повернення кредиту шляхом сплати позичальником фіксованої суми щомісячно з кінцевою датою повернення 15 серпня 2024 року.
Таким чином, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами кредитного договору, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
Статтею 599 ЦК України унормовано, що зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Укладеним договором встановлено, що фіксована процентна ставка: в день 2,00000000. Знижена фіксована процента ставка за Кредитом: в день 1,15012667. Протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом (надалі - проценти за користування кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання Позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3. Договору.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості за період з 29 лютого 2024 року по 23 жовтня 2025 року, суд вважає його обґрунтованим.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
У рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до пункту 1 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку позов задовольнити.
Стосовно розподілу судових витрат.
Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України “Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 2.1. частини 2 статті 4 вказаного Закону унормовано, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставку судового збору встановлено у такому розмірі: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 1 січня 2025 року статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
При цьому, частиною 3 статті 4 Закону України “Про судовий збір» встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, розмір судового збору, що підлягає оплаті за подання позовної заяви майнового характеру про стягнення 48 250,20 грн, з урахування коефіцієнту 0.8, становить 2 422,40 грн.
Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. слід покласти на відповідача
Керуючись статтями 2, 4, 5, 194, 196, 219, 222, 232 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Коваль Христини Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, оф. 411, код ЄДРПОУ 41084239) заборгованість з прострочених платежів по тілу кредиту за Договором № 456530-КС-006 про надання кредиту від 29 лютого 2024 року в сумі 48 250,20 грн. та 2 422,40 грн. судового збору.
Повний текст рішення складено та підписано - 23 грудня 2025 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.Г. Проскурняк