65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"23" грудня 2025 р. Справа № 916/5078/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В. розглянувши заяву (вх. № 4-84/25 від 29.12.2025) Споживчого кооперативу «Катюша» (вул. Академіка Вільямса, № 46, м. Одеса, 65089) про забезпечення позову до подання позовної заяви відносно особи, яка може отримати статус учасника справи (відповідача): Одеської міської ради (пл. Думська, № 1, м. Одеса, 65026),
Споживчий кооператив «Катюша» звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову до його подання відносно особи, яка може отримати статус відповідача - Одеської міської ради, згідно якої просить суд боронити майбутньому відповідачу Одеській міській раді та будь-яким іншим юридичним та фізичним особам, зокрема та не виключно державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, державним та приватним нотаріусам, Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, Комунальному підприємству «Одестранспарксервіс» тощо, вчиняти будь-які дії щодо земельних ділянок, які перебувають у користуванні Споживчого кооперативу «Катюша», а саме: земельної ділянки відкритої автостоянки «Катюша», площею 0,1469 га забудованих земель за адресою: вулиця Академіка Глушко (нова назва - проспект Князя Ярослава Мудрого), 11/1, м. Одеса, кадастровий номер 5110136900:32:007:0001; земельної ділянки відкритої автостоянки «Олімп-2», площею 0,4317 га забудованих земель за адресою: вулиця Вільямса (нова назва - Євгена Чекаленка), 46, м. Одеса, кадастровий номер 5110136900:37:008:0001; земельної ділянки відкритої автостоянки «Ксюша», площею 0,3567 га забудованих земель за адресою: вул. Ільфа і Петрова (нова назва - Сім?ї Глодан), 4, м. Одеса, кадастровий номер 5110136900:20:008:0006, в тому числі вчиняти будь-які дії по виселенню Споживчого кооперативу «Катюша» та/або вилученню з його користування зазначених земельних ділянок.
В обґрунтування поданої заяви заявник посилається на те, що СК «Катюша», на підставі рішення Таїровської селищної ради «Про видачу правоустановчих документів на землю СК «Катюша» на території Таїровської селищної ради» № 5 від 30.05.2000, є користувачем вищезазначених земельних ділянок загальної площею 1,2673 га забудованих земель, переданих під експлуатацію та обслуговування відкритих автостоянок на території Таїровської селищної ради.
Як додає заявник, 09.10.2000, на виконання наведеного рішення, між Таїровською селищною радою та СК «Катюша» укладено договори на право тимчасового користування вказаною землею, на умовах тимчасового довгострокового користування строком на 25 років для експлуатації та обслуговування відкритих автостоянок. Плата за землю вноситься землекористувачем щорічно у вигляді земельного податку. Договори укладено за типовою формою, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 № 197 «Про форму договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) 06.11.2000 за № ТЇ-54, ТЇ-53, № ТЇ-55 Радою народних депутатів Овідіопольського району Одеської області.
Заявник також пояснює, що Постановою Верховної Ради України від 07.02.2002 № 3064-ІІІ «Про зміну меж міста Одеси Одеської області» включено у межі міста Одеси, зокрема, 1078 га Таїровської селищної ради Овідіопольського району та після зміни меж м. Одеси Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано СК «Катюша» паспорти тимчасового платного об'єкта зберігання чи відстою транспортних засобів у м. Одесі за адресами: вул. Ак. Глушко, 11/1, м. Одеса, зареєстрований 07.05.2003 серії А/С № 0/011, автостоянка «Катюша»; вул. Вільямса, 46, м. Одеса, зареєстрований 07.05.2003 серії А/С № 0/013, автостоянка «Олімп-2»; вул. Ільфа і Петрова, 4, м. Одеса, зареєстрований 07.05.2003 серії А/С № 0/012, автостоянка «Ксюша». Зазначені паспорти належним чином були узгоджені та є документом, який надає право на експлуатацію об'єкта.
СК «Катюша» також вказує, що земельним ділянкам надано кадастрові номери, про що проведена державна реєстрація у Державному земельному кадастрі, а також зареєстровано право землекористувача у Державному реєстрі речових прав, зокрема: 17.05.2024 зареєстрована земельна ділянка за адресою: вул. Ак. Глушко, 11/1, м. Одеса, кадастровий номер 5110136900:32:007:0001, а 31.10.2024 зареєстровано право користування нею; 26.09.2024 зареєстрована земельна ділянка за адресою: вул. Вільямса, 46, м. Одеса, кадастровий номер 5110136900:37:008:0001, а 09.10.2024 зареєстровано право користування нею; 30.09.2024 зареєстрована земельна ділянка за адресою: вул. Ільфа і Петрова, 4, м. Одеса, кадастровий номер 5110136900:20:008:0006, а 31.10.2024 зареєстровано право користування нею.
Заявник вважає, що оскільки на теперішній час Земельний кодекс Української РСР втратив чинність у зв'язку із прийняттям Земельного кодексу України, яким не передбачено такого правового титулу на землю як право тимчасового строкового землекористувача не на умовах оренди, за умовами п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України у СК «Катюша» збереглись правомочності землекористувача щодо використання спірних земельних ділянок. При цьому, заявник додає, що строк дії договорів на право тимчасового користування землею від 09.10.2000, державна реєстрація яких проведена 06.11.2000, спливав 06.11.2025.
Також заявник зазначає, що 03.10.2025, керуючись ст. 7 Земельного кодексу Української РСР, ст. 12, п. 7 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, п. 34 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», СК «Катюша» спрямував до Одеської міської ради листи-повідомлення про поновлення (продовження) дії вищевказаних договорів на право тимчасового користування землею від 09.10.2000 строком на 25 років шляхом укладення додаткових угод, проте наразі Одеська міська рада не прийняла рішення щодо цього питання та не повідомляла СК «Катюша» про відмову поновити (продовжити) дії вказаних договорів.
На переконання заявника, бездіяльність Одеської міської ради створює загрозу захоплення автостоянок СК «Катюша» третіми особами за договорами з Комунальним підприємством «Одестранспарксервіс», як вже відбувалося в минулому. Так, заявник наголошує, що СК «Катюша» надійшли листи КП «Одестранспарксервіс» від 02.12.2025 з наголошенням про необхідність надати йому документи для укладання договорів балансоутримання місць паркування транспортних засобів, відповідно до Переліку спеціальних земельних, відведених для організації та продовження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 27.08.2014 № 5286-VІ (зі змінами), або надати копії документів, що підтверджують право користування спірним земельними ділянками.
Отже, за ствердженням заявника, ним отримана інформація від робітників КП «Одестранспарксервіс», що за погодженням з Одеською міською радою, готується чергове захоплення його автостоянок. При цьому, після спливу терміну договорів від 09.10.2000 заявник продовжує користуватися спірними земельними ділянками та сплачує земельний податок, відповідно і додаткові угоди про поновлення договорів на право тимчасового користування землею від 09.10.2000 на аналогічний строк 25 років, заявник вважає укладеними.
У зв'язку із наведеним обставинами заявник вказує, що має намір звернутися до суду із позовною заявою до Одеської міської ради про визнання укладеними додаткових угод про поновлення договорів тимчасового користування землею. При цьому, з метою ефективного захисту та поновлення порушених прав землекористувача, за захистом яких заявник має намір звернутись до суду, СК «Катюша» вважає, що існує необхідність у вжитті відповідних заходів забезпечення позову, оскільки, на його переконання, існує достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття певних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника.
Окрім того, заявник вважає, що в даному випадку відсутні підстави для застосування зустрічного забезпечення.
Дослідивши текст описаної вище заяви Споживчого кооперативу «Катюша» про вжиття заходів для забезпечення позову до його подання на предмет відповідності нормам українського законодавства, господарський суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду; забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією із основних засад судочинства.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Згідно з вимогами частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до частини першої статті 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до статті 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
При цьому, обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №925/1459/23, від 06.06.2024 у справі №910/17599/23, від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Таким чином, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.
Отже, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони у справі.
Відповідно до частини одинадцятої статті 137 Господарського процесуального України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
У випадку звернення до суду з вимогами немайнового характеру не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Аналогічна правова позиції викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
Разом з тим, метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22.
Отже, якщо позивач звертається (має намір звернутися) до суд з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 та постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 14.08.2023 у справі №904/1329/23, від 11.07.2023 у справі №917/322/23, від 28.07.2023 у справі №911/2797/22.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, господарський суд враховує, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 та постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, постанові Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23.
Господарський суд також зазначає, що обранням належного, такого, що відповідає предмету спору, заходу забезпечення позову забезпечується дотримання принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №921/290/23, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22, від 24.05.2023 у справі №906/1162/22.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 дійшла висновку про те, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Оцінюючи обраний заявником спосіб забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку.
Подану до суду заяву заявник обґрунтовує тим, що ним 03.10.2025 було направлено до Одеської міської ради листи-повідомлення про поновлення (продовження) дії описаних вище договорів на право тимчасового користування земелю від 09.10.2000 строком на 25 років шляхом укладення додаткових угод, проте Одеська міська рада не прийняла рішення щодо цього питання та не повідомила про відмову поновити (продовжити) дії вказаних договорів, що, в свою чергу, на переконання заявника, створює загрозу захоплення автостоянок СК «Катюша» третіми особами за договорами з КП «Одестранспарксервіс».
На підтвердженян власних доводів заявник посилається на рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2015 3 справі № 916/773/15-г та від 06.10.2015 у справі № 916/1974/15-г, а також на лист КП «Одестранспарксервіс» № 172/05-19, № 173/05-13 та № 174/05-19 від 02.12.2025, якими повідомлено заявника про необхідність звернутися до КП «Одестранспарксервіс» для надання необхідних документів для укладання договору або надання копій документів, що підтверджують право користування відповідними земельними ділянками.
Виходячи із системного тлумачення зазначених вище положень, убачається, що застосування заходів забезпечення позову необхідне через існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в даній справі, а захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Однак, суд зазначає, що звертаючись до суду із даною заявою, заявник не навів (та не надав доказів існування) фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, про застосування яких просить позивач, адже факт відсутності рішень Одеської міської ради щодо поновлення (продовження) або відмови у поновленні (продовженні) дії договорів на право тимчасового користування землею ві 09.10.2000, що, на думку заявника, порушує його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів заявника підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Крім того, саме існування очевидних ознак бездіяльності Одеської міської ради, як стверджує заявник, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову шляхом заборони Одеській міський раді, а також будь-яким іншим особам, вичняти дії щодо земельних ділянок комунальної власності, оскільки дана ознака є лише передумовою для такого забезпечення та повинна прийматись судом до уваги із врахуванням іншої підстави забезпечення позову - невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Таким чином, звертаючись з відповідною заявою, заявник, серед іншого, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову; наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення і предметом позовної вимоги.
В свою чергу, заявник, окрім посилань на загальні норми процесуального права, послався на ймовірне подальше захоплення його автостоянок, спираючись лише на листи КП «Одестранспарксервіс» про необхідність надання відповідних документів з метою підтвердження права користування спірними земельними ділянками, проте будь-яких доказів на підтвердження наведеного позивачем не надано, а вказівка заявника на отримання ним інформації від робітників КП «Одестранспарксервіс», що за погодженням з Одеською міською радою готується чергове захоплення автостоянок, фактично лишається лище припущенням заявника.
Водночас, сам заявник стверджує, що після спливу терміну договорів від 09.10.2000 СК «Катюша» продовжує користування вищевказаними земельними ділянками та сплачує земельний податок.
При цьому, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такі заходи не будуть перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження.
Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на заявника, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Заява про вжиття заходів до забезпечення позову, не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Позивачем не додано докази, які підтверджують вчинення відповідачем будь-яких умисних дій, спрямованих на не виконання рішення суду та й не зазначено про вчинення відповідачем будь-яких конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення у даній справі.
Саме лише посилання заявника на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №921/302/20).
Матеріали заяви не містять доказів на підтвердження того, що Одеська міська рада наразі вчиняє дії з підготовки спірних земельних ділянок для передачі третім особам, або ж намагається виселити СК «Катюша» чи вилучити з його користування вказані земельні ділянки. Отже, заявник не надав суду доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду, тобто, не довів, що існує така загроза.
Таким чином, суд відзначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі всього вищевикладеного, приймаючи до уваги недоведення заявником, що невжиття, визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду, відсутність доказів щодо підтвердження фактичного вчинення відповідачем дій, спрямованих на утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позову, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову до його подання.
При цьому, у випадку виникнення дійсних належним чином підтверджених обставин, які були б достатніми для забезпечення позову, заявник не позбавлений права та можливості звернутись з відповідною заявою до суду в процесі розгляду спору.
Керуючись статтями 2, 13, 76, 79, 86, 136, 137, 138, 140, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні заяви Споживчого кооперативу «Катюша» (вх. № 4-84/25 від 19.12.2025) про забезпечення позову до подання позовної заяви відносно особи, яка може отримати статус учасника справи (відповідача): Одеської міської ради шляхом заборони вчиняти певні дії - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили 23.12.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її постановлення.
Суддя О.В. Цісельський