65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про повернення позовної заяви
"23" грудня 2025 р. м. Одеса № 916/4793/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.,
дослідивши матеріали позовної заяви за вх. № 4932/25 від 01.12.2025
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Океан Фуд» (03069, м. Київ, провулок Ясинуватський, буд. 10, кв. 432)
до відповідача: Компанія “Promarisco SA» (Республіка Еквадор, місто Гуаякіль, 6,5 км шосе Дюран Тамбо)
про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення 147 400 дол. США
Товариство з обмеженою відповідальністю “Океан Фуд» звернулося із позовною заявою, сформованою в системі “Електронний суд» 28.11.2025 (вх. № 4932/25 від 01.12.2025), до відповідача Компанії “Promarisco SA», в якій просить:
- розірвати договір купівлі-продажу №11/08/2025 від 11.08.2025, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Океан Фуд» та Компанією “Promarisco SA»;
- стягнути з Компанії “Promarisco SA» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Океан Фуд» грошові кошти в сумі 147 400 дол. США.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.12.2025 вищевказану заяву залишено без руху; встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю “Океан Фуд» строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали суду шляхом: надання доказів правосуб'єктності юридичної особи відповідача; обґрунтування підстав підсудності даної справи Господарському суду Одеської області з урахуванням арбітражного застереження, передбаченого п. 11 договору купівлі-продажу № 11/08/2025 від 11.08.2025.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Океан Фуд» надано заяву, сформовану в системі «Електронний суд» 17.12.2025 (вх. № 40569/25 від 17.12.2025), в якій повідомлено наступне. Компанія «Promarisco SA» (Відповідач) є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством Республіки Еквадор, реєстраційний код (RUC) 0990553963001. Інформація щодо юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством Республіки Еквадор, міститься на урядовому порталі (Служба нагляду за компаніями, цінними паперами та страхуванням) за посиланнямhttps://appscvsgen.supercias.gob.ec/consultaCompanias/societario/busquedaCompanias.jsf. Офіційний статус інформації, що міститься на вказаному веб-порталі, підтверджується листом Посольства України в Республіці Перу.
Щодо обґрунтування підстав підсудності даної справи Господарському суду Одеської області з урахуванням арбітражного застереження, передбаченого п. 11 договору купівлі-продажу № 11/08/2025 від 11.08.2025 вказує, що таке арбітражне застереження не може бути ефективно застосоване, оскільки містить назву неіснуючого суду. Арбітражний суд, розташований в місті Стокгольм (Швеція), має назву Арбітражний інститут ТПС.
Додатково просить суд прийняти до уваги положення п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Зазначає, що норми чинного процесуального законодавства не зумовлюють автоматичну неможливість розгляду спору з іноземним елементом в господарському суді навіть за наявності арбітражного застереження; в даному випадку арбітражне застереження фактично не може бути виконане (оскільки містить посилання на неіснуючий арбітражний суд).
Розглянувши заяву на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, суд констатує, що до неї не додано доказів на підтвердження усунення заявником всіх недоліків, встановлення яких судом в ухвалі від 08.12.2025 обумовило залишення заяви без руху.
Відповідно до ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Частиною 2 ст.4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч. 6 ст. 4 ГПК України угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За змістом статті 22 ГПК України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім:
1) спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на фінансові інструменти, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті;
2) спорів, передбачених пунктами 2 (крім спорів щодо продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків), 3, 7-13 частини першої, пунктами 2, 3, 6 частини другої статті 20 цього Кодексу, з урахуванням частини другої цієї статті;
3) інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.
Спори, передбачені пунктом 3 частини першої статті 20 цього Кодексу, що виникають з договору, можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу лише на підставі арбітражної угоди, укладеної між юридичною особою та всіма її учасниками.
Будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
За правилами ч. 1 ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Із матеріалів позовної заяви встановлено, що спір між сторонами виник з відносин виконання договору купівлі-продажу № 11/08/2025 від 11.08.2025, одним із учасників якого є іноземний суб'єкт господарювання - Компанія “Promarisco SA» (Республіка Еквадор, місто Гуаякіль, 6,5 км шосе Дюран Тамбо).
Пунктом 11.1 вказаного договору передбачено, що будь-які спори і протиріччя, які можуть виникнути під час виникнення даного договору або у зв'язку з ним, повинні бути врегульовані, по можливості, мирним шляхом. Сторони зобов'язується починати такі переговори з відправлення письмової претензії.
Якщо сторони не прийдуть до спільного рішення протягом 30 днів з дати отримання претензії, спір підлягає розгляду в Міжнародному комерційному арбітражному суду м. Стокгольм, Швеція. Сторони згодні, що в процесі розгляду та вирішенні спору буде застосовано Регламент Міжнародному комерційному суду м. Стокгольм, Швеція. Арбітражний суд складається з одного арбітражу. Місцем проведення суду є Стокгольм, Швеція. Мова арбітражного провадження англійська. Правом, що регулює цей договір, є матеріальне право України (п. 11.2. договору купівлі-продажу № 11/08/2025 від 11.08.2025).
Таким чином, підписавши договір, в якому міститься арбітражне застереження, сторони фактично погодились з передбаченим у ньому порядком вирішення спорів, що виникають із договору купівлі-продажу № 11/08/2025 від 11.08.2025, що свідчить про вільне волевиявлення сторін щодо передачі розгляду спору, а саме до Міжнародного комерційного арбітражного суду м. Стокгольм, Швеція.
Обґрунтовуючи підсудність цього спору Господарському суду Одеської області, позивач у позовній заяві посилається на ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право», згідно якої суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом зокрема у випадку - якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України. Вказує, що у даному випадку такою дією (подією) є здійснення позивачем платежів (на загальну суму 147 400 дол. США) зі свого банківського рахунку, відкритому в ПАТ Акціонерний Банк “Південний» (код ЄДРПОУ 20953647, адреса: 65059, м. Одеса, вул. Краснова, буд. 6/1), стягнення яких наразі і є предметом спору.
У заяві про усунення недоліків позивач вказав, що норми чинного процесуального законодавства не зумовлюють автоматичну неможливість розгляду спору з іноземним елементом в господарському суді навіть за наявності арбітражного застереження; в даному випадку арбітражне застереження фактично не може бути виконане (бо містить посилання на неіснуючий арбітражний суд).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземним елементом є ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Пунктом 3 частини 1 статті 2 Закону України “Про міжнародне приватне право» передбачено, що цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом: підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Згідно приписів ст. 3 Закону України ''Про міжнародне приватне право'', якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін (ст. 366 ГПК України).
У відповідності до ст. 4-1 Закону України "Про міжнародне приватне право" учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з такими правовими відносинами. Угода про вибір суду укладається у письмовій формі незалежно від місця її укладення. Угода про вибір суду, якою обрано суд України, укладається у письмовій формі відповідно до закону України. Угода про вибір суду не може передбачати зміну виключної підсудності справи з іноземним елементом судам України. Недійсність правочину, складовою частиною якого є угода про вибір суду, не тягне за собою недійсність угоди про вибір суду.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зав'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.
У статті 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що «арбітраж» - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або міститься у проспекті цінних паперів (рішенні про емісію цінних паперів), що передбачає призначення адміністратора за випуском облігацій, або укладена шляхом обміну листами, електронними повідомленнями, якщо інформація, що міститься в них, є доступною для подальшого використання, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Відповідно до ст. 75 Закону України “Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Згідно з ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Відповідно до ст. 77 ГПК України підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об'єктом такого партнерства, зокрема об'єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об'єкт; 2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; 3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання; 4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; 5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; 6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; 7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; 8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; 9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; 10) в інших випадках, визначених законами України.
Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 року) передбачає, що кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв'язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об'єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов'язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).
У пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року зазначено, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала "патологічний характер", головним чином у наступних випадках: і) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та іі) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.
Арбітражна угода (арбітражне застереження) визнається невиконуваною внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної, тобто конкретної арбітражної установи, яка (установа) не може визначатися альтернативно в залежності від певних умов чи обставин.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.08.2018 у справі № 906/493/16 (провадження № 12-142гс18) відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16, шляхом його уточнення (доповнення) такими висновками:
- у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК України клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті;
- господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди;
- суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд.
У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов'язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.
Таким чином, суд має тлумачити незначні помилки та будь-які неточності в тексті арбітражного застереження на користь її дійсності, чинності та виконуватості. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв'язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи.
Схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/3208/22, у постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 924/1253/20, від 20.01.2022 у справі № 910/13813/21, від 19.07.2022 у справі № 910/13770/21.
У постанові від 12.11.2020 у справі № 910/13366/18 Верховний Суд дійшов, зокрема, таких висновків:
- арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов'язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов'язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди;
- принцип автономності арбітражної угоди (separability) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ.
Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 920/241/19, від 24.09.2020 у справі № 824/198/19, від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини добровільна відмова від судового порядку вирішення спору на користь арбітражу є загалом прийнятною в аспекті дотримання статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. зокрема рішення у справі Suovaniemi and others v. Finland, заява № 31737/96, 23.02.1999), тому залишення судом без розгляду позову через наявність арбітражної угоди саме по собі не становить неприйнятного обмеження доступу до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/3208/22).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22 звернула увагу на наявність декількох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у яких містилися висновки про неприпустимість втручання державних судів у компетенцію третейських судів/арбітражів. Зокрема, рішення в справі ««Arcelormittal Ambalaj Celigi Sanayi Ve Ticaret Anonim Sirketi» проти України» від 15.07.2021 (заява № 23819/11); рішення у справі ««Монт Бланк Трейдінг, Лтд» та «Антарес Тітаніум Трейдінг, Лтд» проти України» від 14.01.2021 (заява № 11161/08). У другому названому рішенні ЄСПЛ констатував порушення частини першої статті 6 Конвенції, зокрема, зазначивши, що апеляційний господарський суд не розглянув твердження підприємства-заявника щодо відсутності в українських господарських судів компетенції розглядати справу.
Таким чином, у справах проти України ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необґрунтованість рішень національних судів щодо їх повноважень розглядати спори, на які поширюється компетенція третейського/арбітражного суду.
Також об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22 звернула увагу на те, що у своїй практиці ЄСПЛ також неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у частині першій статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Проте право доступу до суду не має обмежуватися таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження буде відповідати статті 6, лише якщо воно переслідує легітимну мету та є розумно пропорційним до поставленої мети (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany [GC], 42527/98, § 44, ECHR 2001-VIII; Waite and Kennedy v. Germany [GC], no. 26083/94, § 59, ECHR 1999-1; T.P. and KM. v. the United Kingdom [GC], no. 28945/95, § 98, ECHR 2001-V; Zand Others v. the United Kingdom [GC], no. 29392/95, § 93, ECHR 2001-V).
Пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що при вирішенні питання залишення позову без розгляду з підстави, передбаченої п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, господарський суд має встановити наявність сукупності таких умов: (1) існування арбітражної (третейської) угоди, за якою позов у питанні, що порушено у державному суді, належить до компетенції арбітражного (третейського) суду; (2) від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді; (3) встановлення судом prima facie дійсності, чинності та виконуваності арбітражної (третейської) угоди.
Суд констатує, що сторони добровільно уклали договір купівлі-продажу № 11/08/2025 від 11.08.2025, який містить арбітражне застереження. Сторони добровільно та свідомо визначили в розділі « 11. Арбітраж», що будь-які спори і протиріччя, які можуть виникнути під час виникнення даного договору або у зв'язку з ним, повинні бути врегульовані, по можливості, мирним шляхом. Сторони зобов'язується починати такі переговори з відправлення письмової претензії. Якщо сторони не прийдуть до спільного рішення протягом 30 днів з дати отримання претензії, спір підлягає розгляду в Міжнародному комерційному арбітражному суду м. Стокгольм, Швеція. Сторони згодні, що в процесі розгляду та вирішенні спору буде застосовано Регламент Міжнародному комерційному суду м. Стокгольм, Швеція. Арбітражний суд складається з одного арбітражу. Місцем проведення суду є Стокгольм, Швеція. Мова арбітражного провадження англійська. Правом, що регулює цей договір, є матеріальне право України
За наведеного відповідач, як іноземна компанія, мала розумні очікування, що спори, що можуть виникнути з договору будуть розглядатися в міжнародному арбітражі.
При цьому, право сторін погодити передачу спорів, які можуть виникнути між ними з укладеного правочину чи стосовно такого правочину, на розгляд арбітражу ґрунтується на вільному волевиявленні, тобто сторони такого правочину на власний розсуд вирішують питання щодо укладення арбітражної угоди та, відповідно, визначення арбітражу.
Отже, за наявності укладеної між сторонами арбітражної угоди, яка є дійсною, не втратила чинність, щодо якої не встановлено неможливості її виконання, суд застосовує принцип імунітету та автономії арбітражної угоди, у зв'язку із чим не вбачає підстав для визнання арбітражного застереження таким, що не може бути виконане, в результаті чого суд дійшов висновку про те, що заявник має право звернутися з відповідною заявою до Міжнародного комерційного арбітражного суду.
Суд відзначає, що за загальним правилом арбітражне застереження - це домовленість про передачу майбутніх спорів у арбітраж, міститься в основному договорі і, отже, є однією з умов цього договору, що була погоджена сторонами на стадії розроблення тексту договору та при його підписанні.
Однак, ані позовна заява, ані заява про усунення недоліків не містять обґрунтування підстав підсудності даної справи Господарському суду Одеської області з урахуванням арбітражного застереження, передбаченого п. 11 договору купівлі-продажу № 11/08/2025 від 11.08.2025.
При цьому, суд зазначає, що платежі, здійснені позивачем, з банківського рахунку, відкритого в ПАТ Акціонерний Банк «Південний» (адреса: м. Одеса, вул. Краснова, буд. 6/1) та стягнення, яких є предметом спору, здійснювались на виконання умов договору купівлі-продажу № 11/08/2025 від 11.08.2025.
Дійсно, п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.
Проте, за змістом визначених приписів дія або подія, станом на час подання позову до суду, вже мала відбутися, в той час як підстави подання позову у даній справі свідчать про інакше (станом на дату подання позову товар (морожені морепродукти), замовлені на підставі договору купівлі-продажу, відповідачем не відправлені), що виключає застосування пункту 7 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" (аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 916/764/17).
При цьому, позивач не надав суду доказів того, що він звертався до визначеного міжнародного комерційного арбітражу і йому було відмовлено в розгляді спору.
Ураховуючи те, що укладене арбітражне застереження, яке є дійсним не втратило чинності та щодо якого не встановлено неможливості його виконання, суд застосовує принцип імунітету та автономії арбітражної угоди, у зв'язку із чим не вбачає підстав для визнання арбітражного застереження таким, що не може бути виконане.
Таким чином, недолік позовної заяви щодо обґрунтування підстав підсудності даної справи Господарському суду Одеської області з врахуванням арбітражного застереження, передбаченого п. 11 договору купівлі-продажу № 11/08/2025 від 11.08.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю “Океан Фуд» не усунено.
Таким чином, Товариством з обмеженою відповідальністю “Океан Фуд» вимоги ухвали суду виконано частково.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Згідно з ч. 6 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви на підставі ч. 4 ст. 174 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовну заяву, сформовану в системі “Електронний суд» 28.11.2025 (вх. № 4932/25 від 01.12.2025), Товариства з обмеженою відповідальністю “Океан Фуд» до відповідача Компанії “Promarisco SA» про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення 147 400 дол. США повернути.
Ухвала набирає законної сили 23 грудня 2025 року з моменту її підписання у відповідності до ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Суддя О.О. Мусієнко