79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
13.11.2025 Справа № 914/831/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Перейми Х.О., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області, м. Львів в інтересах держави в особі Городоцької міської ради, м. Городок
до відповідача: Приватного підприємства «Сторона», с. Черляни, Львівська область
про: усунення перешкод в користуванні майном шляхом припинення володіння та скасування державної реєстрації
за участю представників:
прокурор: Кульчицький Є.Г.;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Коростильов В.А. - адвокат;
Обставини розгляду справи.
19.03.2025 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області, м. Львів в інтересах держави в особі Городоцької міської ради, м. Городок до Приватного підприємства «Сторона», с. Черляни, Львівська область про усунення перешкод в користуванні майном шляхом припинення володіння та скасування державної реєстрації.
Ухвалою суду від 24.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.04.2025.
Ухвалою від 24.03.2025 суд відклав підготовче засідання на 15.05.2025.
14.05.2025 через канцелярію суду від Приватного підприємства «Сторона» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №12549/25 від 14.05.2025).
Судове засідання, призначене на 15.05.2025, не відбулось у зв'язку з надходженням повідомлення про замінування будівлі Господарського суду Львівської області.
Ухвалою суду від 15.05.2025 судове засідання призначено на 02.06.2025.
19.05.2025 через канцелярію суду від Городоцької міської ради надійшла відповідь на відзив (вх. №13125/25 від 19.05.2025).
20.05.2025 через канцелярію суду від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх. №13189/25 від 20.05.2025).
30.05.2025 через канцелярію суду від Приватного підприємства «Сторона» надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №14338/25 від 30.05.2025).
Ухвалою від 02.06.2025 суд визнав поважними причини пропуску відповідачем процесуального строку для подання відзиву, задовольнив заяву відповідача про поновлення процесуального строку для подання відзиву та поновив відповідачу пропущений процесуальний строк для подання відзиву та прийняти до розгляду відзив (вх. №12549/25 від 14.05.2025), визнав поважними причини пропуску відповідачем процесуального строку для подання доказів, поновив відповідачу пропущений процесуальний строк для подання доказів та прийняв докази, що долучені відповідачем до клопотання (вх. №14338/25 від 30.05.2025) про долучення до матеріалів справи копій документів, продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, відклав підготовче засідання на 23.06.2025.
09.06.2025 через канцелярію суду від прокурора надійшло клопотання про витребування доказів (вх. №15178/25 від 09.06.2025).
23.06.2025 через канцелярію суду від Приватного підприємства «Сторона» надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №16654/25 від 23.06.2025).
Ухвалою від 23.06.2025 суд визнав поважними причини пропуску відповідачем процесуального строку для подання доказів, поновив відповідачу пропущений процесуальний строк для подання доказів та прийняв докази, що долучені відповідачем до клопотання (вх. №16654/25 від 23.06.2025) про долучення до матеріалів справи копій документів, відклав підготовче засідання на 14.07.2025.
Підготовче засідання, призначене на 14.07.2025, не відбулось, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення даного засідання, у місті Львові тривала повітряна тривога. Ухвалою суду від 14.07.2025 підготовче засідання призначено на 04.08.2025.
З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд ухвалою від 04.08.2025 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 08.09.2025.
Судове засідання, призначене на 08.09.2025, не відбулось у зв'язку із надходженням повідомлення про замінування будівлі Господарського суду Львівської області. Ухвалою суду від 08.09.2025 судове засідання призначено на 25.09.2025.
Ухвалою від 25.09.2025 суд відклав судове засідання на 09.10.2025.
Ухвалою від 09.10.2025 суд відклав судове засідання на 23.10.2025.
В судовому засіданні 23.10.2025 було оголошено перерву до 13.11.2025.
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог прокурор та позивач посилалися на те, що на земельній ділянці з кадастровим номером 4620988000:03:000:0010, яка відноситься до земель комунальної власності та належить на праві власності Городоцькій ОТГ в особі Городоцької міської ради Львівської області, розташований водний об'єкт - водосховище «Черлянське» площею 124,0 га. Відповідно до рішення Угрівської сільської ради народних депутатів №72 від 11.12.1996 радою вирішено вилучити 129,5 га земель з них: ставу - 122 га, дамб - 7,1 га, канав - 4 га з користування ВАТ «Львівський облрибкомбінат» і надати їх в постійне користування МП «Сторона» для ведення рибного господарства.
На підставі вказаного вище рішення сільської ради ПП «Сторона» видано Державний акт на право постійного користування землею. Надалі рішенням виконавчого комітету Угрівської сільської ради №5 від 22.01.2004 вирішено оформити на ПП «Сторона» свідоцтво про право власності на дамби ставку, водонапусник залізобетонний, два водовипусники залізобетонні, рибацький будинок, складське приміщення, розташовані за адресою: с. Черляни, вул. Польова, 2. Підставою прийняття даного рішення була начебто купівля ПП «Сторона» даного майна у Львівського обласного виробничого рибного комбінату згідно договору купівлі-продажу від 25.08.2002.
Надалі рішенням виконавчого комітету Угрівської сільської ради №102 від 24.12.2009 ПП «Сторона» надано дозвіл на реконструкцію складського приміщення в с.Черляни вул. Польова, 2а під кафе-бар.
За приписами ч. 1 ст. 58, 59, 79, п.п. «ґ», «д» ч. 4 ст. 83 Земельного кодексу України, ст. 4, 6 Водного кодексу України земельна ділянка, на якій розміщені спірні гідроспоруди, не може перебувати в приватній власності, що фактично також виключає правомірність набуття самих гідротехнічих споруд у приватну власність. Таким чином, як зазначив прокурор, виникла ситуація, коли земельна ділянка під самим водним об'єктом знаходиться у державній (комунальній) власності, а гідротехнічні споруди, які є частиною цієї земельної ділянки та самого об'єкту водного фонду, перебувають у приватній власності, що, на думку прокурора, є неможливим.
З огляду на наведене, прокурор просив суд усунути перешкоди у здійсненні Городоцькою міською радою Львівської області належного права користування та розпорядження своїм майном шляхом припинення володіння Приватним підприємством «Сторона» та скасування державної реєстрації речового права - права приватної власності на Тип об'єкта: «комплекс, підпірна споруда - 37,5 м.п., водоскидні споруди - 2 шт. 15 м.п., гребля 4108 м.п., рибацький будинок, будівля складу».
В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов. Зокрема, відповідач зазначив, що набув право приватної власності на спірне нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 25.08.1992, при цьому вказує на описку в рішенні виконкому Угрівської сільської ради від 22.01.2004. Зазначений договір було укладено в простій письмовій формі, оскільки не було законодавчої вимоги щодо його нотаріального посвідчення чи державної реєстрації. Надалі було погоджено виділення земельної ділянки і її передачу у постійне користування відповідачу, яке мало місце після укладення зазначеного вище договору купівлі-продажу від 25.08.1992, а саме у 1996-1997 роках і завершилось оформленням державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЛВ №000635 від 25.03.1997.
За весь цей час відповідач утримував, забезпечував належний стан і функціонування гідротехнічних споруд і використовував земельну ділянку, надану в постійне користування, згідно цільового призначення для ведення рибного господарства. У цей період в жодного органу влади чи місцевого самоврядування не було претензій щодо використання земельної ділянки та питань щодо гідротехнічних споруд. Посилання прокурора на положення Закону України «Про аквакультуру», інші підзаконні акти, вважає безпідставними з огляду на конституційний принцип незворотності дії в часі законодавства.
Також доводи прокурора про те, що землі водного фонду можуть надаватись тільки у користування, відповідачем не заперечуються, оскільки земельна ділянка надана йому саме у постійне користування на підставі відповідних рішень, наслідком яких стало оформлення відповідного державного акту. Таким чином, у даному випадку взагалі відсутнє порушення будь-якого права позивача, оскільки земельна ділянка з водним об'єктом продовжує перебувати на підставі згаданого державного акту на праві постійного користування у відповідача, а відтак неможливо стверджувати про необхідність усунути перешкоди у здійснені позивачем права користування та розпорядження майном.
Крім того, судова практика Верховного Суду та судів нижчих інстанцій щодо визначення правового статусу гідротехнічних споруд в частині розуміння їх як об'єкта права власності є неоднаковою.
Додатково зазначив, що набуття права власності (1992 рік), його державна реєстрація (2004 рік) відбулись поза межами строків позовної давності, визначених ст. 257 ЦК України, що має наслідком відмову в задоволенні позову, якщо відповідач заявляє про сплив строків позовної давності. Тому вимога про скасування державної реєстрації речового права є заявленою після спливу строків позовної давності і в даному випадку мають застосовуватись наслідки такого спливу, передбачені ЦК України.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
На території Городоцької ОТГ Львівської області біля с. Черляни на земельній ділянці кадастровий номер 4620988000:03:000:0010 розташований водний об'єкт - водосховище «Черлянське» площею 124,0 га та об'ємом 1,070 млн. куб.м.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка кадастровий номер 4620988000:03:000:0010 відноситься до земель комунальної власності та належить на праві власності Городоцькій ОТГ в особі Городоцької міської ради Львівської області.
Відповідно до рішення Угрівської сільської ради народних депутатів №72 від 11.12.1996 радою вирішено вилучити 129,5 га земель з них: ставу - 122 га, дамб - 7,1 га, канав - 4 га рибдільниці «Черляни» з користування ВАТ «Львівський облрибкомбінат» і надати їх в постійне користування МП «Сторона» для ведення рибного господарства (п.1 рішення).
На підставі вказаного вище рішення сільської ради Приватному підприємству «Сторона» видано Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ЛВ №000635 від 25.03.1997, згідно якого землекористувачу надається у постійне користування 123,682 гектарів землі в межах згідно з планом користування який є невід'ємною частиною Державного акту. Землю надано у постійне користування для ведення рибного господарства
Згідно Анкети водного об'єкта №3/16/822001 р. 4606007082 на вказаній земельній ділянці розташовується водний об'єкт площею 85,0 га та гідротехнічні споруди.
Надалі рішенням виконавчого комітету Угрівської сільської ради Городоцького району Львівської області №5 від 22.01.2004 вирішено оформити Приватному підприємству «Сторона» свідоцтво про право власності на дамби ставку, водонапусник залізобетонний, два водовипусники залізобетонні, рибацький будинок, складське приміщення, розташовані за адресою: с. Черляни, вул. Польова, 2 (п.1 рішення виконавчого комітету).
Згідно п. 2 даного рішення Городоцькому РБТІ надано дозвіл провести реєстрацію та оформити свідоцтво на право власності згідно даного рішення.
Підставою прийняття даного рішення зазначено купівлю ПП «Сторона» даного майна у Львівського обласного виробничого рибного комбінату згідно договору купівлі - продажу від 25.08.2002, якого фактично не існувало.
На виконання вищезазначеного рішення виконавчого комітету Угрівської сільської ради видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА №649381 від 02.03.2004 на Тип об'єкта: «комплекс, підпірна споруда - 37,5 м.п., водоскидні споруди - 2 шт. 15 м.п., гребля 4108 м.п., рибацький будинок, будівля складу», власник - Приватне підприємство «Сторона», форма власності - приватна, частка - 1/1.
Органами БТІ 05.03.2004 на підставі свідоцтва про право власності САА №649381 від 02.03.2004, виданого Угрівською сільською радою на підставі рішення виконавчого комітету №5 від 22.01.2004 здійснено реєстрацію за Приватним підприємством «Сторона» права власності на вищевказані об'єкти.
Надалі рішенням виконавчого комітету Угрівської сільської ради Городоцького району Львівської області №102 від 24.12.2009 ПП «Сторона» надано дозвіл на реконструкцію складського приміщення в с. Черляни вул. Польова, 2а під кафе-бар (п. 1 рішення). Також зобов'язано ПП «Сторона» виготовити робочий проект по реконструкції складського приміщення в с. Черляни, вул. Польова, 2а під кафе-бар та погодити його згідно чинного законодавства (п. 2 рішення), а також звернутись в інспекцію ДАБК у Львівській області для отримання дозволу на реконструкцію (п. 3 рішення).
Відповідно до акту готовності об'єкта до експлуатації №1 від 17.12.2010 введено в експлуатацію кафе-бар по вул. Польовій, 2а в с. Черляни Городоцького району, Львівської області. Згідно Свідоцтва про право власності САЕ №284042 за ПП «Сторона» на праві приватної власності зареєстровано нежитлове приміщення - кафе-бар.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за адресою: Львівська область, Городоцький район, с. Черляни, вул. Польова, буд. 2а зареєстровано об'єкт нерухомого майна: Комплекс, підпірна споруда - 37,5 м.п., водоскидні споруди - 2 шт. 15 м.п., гребля 4108 м.п., рибацький будинок, будівля складу; адреса нерухомого майна - Львівська область, Городоцький район, с. Черляни, вул. Польова, б.2а; Форма власності - приватна; власник - Приватне підприємство «Сторона». Реєстраційний номер майна 4931378.
Також згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: Львівська область, Городоцький район, с. Черляни, вул. Польова, буд. 2б зареєстровано об'єкт нерухомого майна: нежитлова будівля, кафе-бар. Форма власності - приватна; власник - Приватне підприємство «Сторона». Реєстраційний номер майна 33272705.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина друга статті 15 ЦК України).
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права (інтересу), але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав (інтересів) має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Тобто, захисту підлягає наявний законний і порушений (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) такого інтересу та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушений інтерес, і чи цей інтерес порушено відповідачем.
Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. При цьому, відсутність порушеного права (інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Частиною першою статті 16 ЦК України та ч. 2 ст. 4 ГПК України унормовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004 зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (ч. 1 ст. 162 ГПК України). Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Виходячи з наведеного, позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Здійснивши оцінку доказів, поданих прокурором, суд вважає, що останнім не доведено, яке право позивача порушене, невизнане або оспорюється відповідачем з огляду на належний обсяг повноважень у позивача щодо управління земельною ділянкою кадастровий номер 4620988000:03:000:0010, яка відноситься до земель комунальної власності та належить на праві власності Городоцькій ОТГ в особі Городоцької міської ради Львівської області, а також чинний Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЛВ №000635 від 25.03.1997 та приписи ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України щодо правомочностей землекористувача, якому надано право постійного користування земельною ділянкою.
Зазначена земельна ділянка надана відповідачу саме у постійне користування на підставі відповідних рішень, наслідком яких стало оформлення відповідного державного акту. Беручи до уваги доводи прокурора, що земельна ділянка під самим водним об'єктом знаходиться у державній (комунальній) власності, а гідротехнічні споруди є невід'ємною частиною цієї земельної ділянки та самого об'єкту водного фонду, то в даному випадку взагалі відсутнє порушення будь-якого права позивача (зокрема права користування майном, за захистом якого прокурор звернувся до суду), оскільки земельна ділянка з водним об'єктом та гідротехнічними спорудами продовжує перебувати на праві постійного користування у відповідача на підставі згаданого державного акту, таке право користування у позивача відсутнє, а відтак неможливо стверджувати про наявність правових підстав для усунення перешкод у здійснені Городоцькою міською радою Львівської області права користування вказаним майном в силу відсутності такої правомочності у позивача.
У статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №359/3373/16-ц від 23.11.2021 зазначено, що як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Водночас, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Прокурор в обґрунтування обраного ним способу захисту посилається на правову позицію, сформульовану у постановах Верховного Суду у справі №904/7803/21 від 19.04.2023 (п.6.45), у справі №910/7987/22 від 01.11.2023 (п. 5.27). Відповідно до вказаних правових позицій, у випадку, якщо зареєстроване право власності за відповідачем на певний об'єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об'єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб'єктом, був відкритий окремий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об'єкт.
Однак, у цих постановах Верховного Суду, на які покликається прокурор, містяться висновки на основі іншого законодавства, яке набуло чинності значно пізніше часу набуття права власності на спірні об'єкти відповідачем, а тому такі не зроблені з приводу подібних правовідносин.
Однією з загальних засад державної реєстрації прав є обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (пункт 2 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації (частина третя статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону (частина четверта статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, такі речові права, як право власності, право постійного користування.
Згідно з вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на земельну ділянку повинно бути зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Городоцька міська рада та Приватне підприємство «Сторона» не мають між собою договірних відносин стосовно спірних об'єктів нерухомого майна, що зумовлює речово-правовий характер спірних правовідносин. Зазначене зумовлює використання відповідних способів захисту.
Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
Особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.
Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14- ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц).
Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146).
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння нерухомим майном, є віндикаційний позов.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц (пункт 87)).
Крім цього, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідач набув право власності на спірні об'єкти нерухомого майна у встановленому законодавством порядку, яке діяло на момент набуття, на підставі договору купівлі-продажу від 25.08.1992. В наданій до позовної заяви копії рішення виконавчого комітету Угрівської сільської ради Городоцького району Львівської області №05 від 22.01.2004 «Про оформлення свідоцтва про право власності на ПП «Сторона» зазначено, що майно було придбане ПП «Сторона» у Львівського обласного виробничого рибного комбінату відповідно до договору від 25.08.2002 року. Однак, насправді в зазначеному рішенні виконкому сільської ради допущено описку.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Частиною першою ст.58 Конституції визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Посилання прокурора на положення Закону України «Про аквакультуру», Методику обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури №252 від 19.12.1995, ДБН В.2.4-3:2010, Положення про організацію та порядок здійснення технічного нагляду за гідротехнічними спорудами воднотранспортного комплексу, затвердженого наказом Мінінфраструктури України від 15.01.2014 №21, Правила безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених наказом МНС України від 03.04.2012 №661, суд оцінює критично з огляду на доводи про конституційний принцип незворотності дії в часі законодавства.
Слід зауважити, що Закон України «Про аквакультуру», на який посилається прокурор, серед іншого, оперує поняттями «власника гідротехнічних споруд», «передачею їх в оренду», тобто спеціальний закон визначає гідротехнічні споруди як об'єкт нерухомого майна із встановленням правил користування і розпорядження ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оскільки спір виник з вини прокурора, судові витрати по розгляду справи в відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на прокурора.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд
1. В задоволенні позову керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Городоцької міської ради відмовити.
2. Судові витрати покласти на прокурора.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 25.11.2025.
Суддя Мазовіта А.Б.